Науково-технічний прогрес і новий технологічний спосіб виробництва як базис випереджаючого розвитку економіки

Причиною посилення нерівномірності економічного розвитку світового господарства можна назвати науково-техніч­ну революцію 1950-х рр., яка здійснила вирішальний вплив на

структуру глобальної економіки, детермінувала перспективи роз­витку міжнародної торгівлі, змінила макроекономічну динаміку, трансформувала процеси переміщення вільного капіталу, міжга­лузевого та внутрішньогалузевого за принципом із «старих» га­лузей у «нові» галузі з високою нормою прибутку, а також поси­лила роль держави і компаній у фінансуванні НДДКР.

ту ijxnnouiny благ Hlll відповідно.

И. Шумпетер, визначаючи можливості капіталізму, зазначав, що: «Технічний прогрес все більше стає справою колективів ви­сококваліфікованих фахівців, які видають те, що вимагається»^[CCIV]. Це твердження не втрачає своєї актуальності й сьогодні: відбува­ється трансформація потреб споживачів у бік їх «інтелектуаліза­ції», гуманізації, економічності, естетичності, екологізації. Тому науково-технічний прогрес продовжує відігравати провідну роль у задоволенні людських потреб, а економічні системи країн міс­тять у собі механізми забезпечення ідентифікації потреб спожи­вачів, їх прогнозування й передбачення, та відповідні інструмен­ти спрямування науково-технічного прогресу на формування відповідного інноваційній людині технологічного способу вироб­ництва Метою науково-технічної та промислової політики країн в умовах глобальної конкуренції стало не тільки задоволення утилітарних і постутилітарних потреб, а й створення можливос­тей, економічних і технологічних, інтелектуальних, для їхнього перевершення. Це, по суті, є однією з ключових ознак моделі ви­переджаючого економічного розвитку країн світу.

Концентрація науково-технічного прогресу в розвинених країнах світу не обмежується розміщенням у них НДДКР ви- сокотехнологічних виробництв, а поряд з цим здійснює більш суттєвий вплив на посилення диференціації в економічному розвитку, детермінує товарну структуру міжнародної торгівлі та надає цим країнам можливість отримувати монопольну ін­телектуальну ренту на інноваційні продукти та нові технології. Це також визначає їх міжнародні конкурентні переваги випе­реджаючого характеру.

НТП не може відбуватись одночасно в усіх країнах, як, відпо­відно, не може поновлюватися технологічний спосіб виробництва в напрямку відповідності технологіям майбутнього в масштабах національних економік. Тому інноваційний процес не може охо­пити всі галузі економіки одночасно, у масштабах світу і на рівні країн. Має місце асинхронність прояву поновлення технологічно­го способу виробництва в межах країни в часі, дифузії, перене­сення на інші сектори національних економік за принципом «еволюційного розширення» у галузевому і територіальному ви­мірах. Як наслідок, технологічне лідерство країн є поняттям ди­намічним, може набуватися і втрачатися в процесі порушення рів­новаги в інноваційній сфері. Однак міжнародна торгівля, процеси міжнародної передачі технологій на комерційних і некомерцій- них основах, міжнародне виробниче співробітництво, відкритість економік дозволяють країнам менш економічно успішним, менш розвиненим набувати технологій більш вищих технологічних укладів для свого користування. Однак інклюзивність менш еко­номічно успішних країн у глобальні процеси технологізації вима­гає від них достатньо розвиненого промислового потенціалу, ви­сококваліфікованої робочої сили і відкритості економіки, яка визначає доступ до ринків високих технологій, інформації та ін­ших ресурсних ринків¹.

Ключовими напрямами розвитку інноваційно-інтенсивного технологічного способу виробництва до 2025 року, за прогноза­ми вчених, стануть такі галузі високотехнологічних виробництв^{[CCV] [CCVI], як: біотехнології, засновані на досягненні молекулярної біології та генної інженерії; нанотехнології; системи штучного інтелекту; глобальні інформаційні мережі та інтегровані високошвидкісні транспортні системи; гнучка автоматизація виробництва; косміч­ні технології; виробництво конструкційних матеріалів із заздале­гідь визначеними властивостями; атомна промисловість, підви­щення її безпеки; альтернативні джерела енергії, розширення сфери застосування водню як екологічно чистого енергоносія; технології безвідходних та екологічно чистих виробництв.}

НТП як результат глобальних зусиль стає, таким чином, руші­єм постіндустріального розвитку, надаючи шанси країнам у на­бутті фрагментарного доступу до моделі випереджаючого еко­номічного розвитку, а отже, створює можливості, за вдалої економічної політики, не тільки наздогнати передові країни, але й набути знання, технологічні конкуренті переваги, успішні мо­делі поведінки економічних агентів для активації мотиваційних механізмів здійснення інноваційної конкуренції.

Зміна сукупної продуктивності факторів функціонування еко­номіки є переважно результатом науково-технічного прогресу. Або сукупна продуктивність факторів може змінюватися в умо­вах передачі й, водночас, комерційного придбання існуючих тех­нологій і знань. Саме це відбувається в країнах з ринком, що фор­мується, та в країнах, що розвиваються. Технології, навички та знання із розвинених країн імпортуються в країни, що розвива­ються. Міжнародний трансфер технологій, таким чином, здійс­нює вплив на продуктивність і на потенційний випуск. Саме тому менш економічно успішні країни можуть зростати прискореними темпами порівняно з розвиненими країнами.

Сучасна теорія економічного зростання здебільшого присвячена обгрунтуванню економічних стимулів до інновацій та динаміки цього явища. Тому теорія економічного зростання є ендогенною, оскільки метою її є вбудовування технологічного прогресу в ди­намічну модель, а технологічні засади економіки пояснюються як частина функціонування економіки, що знаходиться в ній, а не як дещо, що знаходиться поза економічною системою.

Ендогенна теорія економічного зростання, таким, чином, ро­бить уточнення концепції «креативного руйнування» Й. Шумпете­ра Технологічні інновації створюють і руйнують вартість. Ця динаміка створює позитивний баланс. Однак фундаментальну динаміку визначають конкурентоспроможні інновації. Науково- технічний прогрес передує економічному зростанню та робить його можливим. Економічні стимули та інноваційні конкурентні переваги визначають «еволюційне розширення» бази наукових знань.

Устремління людства до науково-технічного прогресу, по су­ті, виходить із прагнення окремих індивідів до суспільного ви­знання, що є найсильнішим людським мотивом. Еволюційна теорія трансформує систему людських мотивів, указуючи на прагнення отримати не максимальний, а позитивний прибуток. Власне, це твердження поширюється й на трансформацію мотиваційної сис­теми в моделі випереджаючого економічного розвитку, в якій відбувається інтеграція економічної мотивації з мотивацією ін­ших типів, що стало сильним рушієм науково-технічного прогре­су. На стадії інвестування підприємцями-новаторами в перетво­рення знань на інноваційні технології і товари вирішальне місце займають економічні стимули. Прагнення до визнання та іннова­цій усе одно зберігається на комерційній стадії створення іннова­ційних технологій і товарів. Тобто в постіндустріальному (інно­ваційному) суспільстві головну роль для людини відіграють креативність і визнання, й, можливо, наступні матеріальні мож­ливості. Співвідношення механізмів фінансування в освіту, нау­ку, дослідження і розробки привело до руйнування протиріччя між економічними мотивами і мотивом креативності та суспіль­ного визнання, тобто в переважній більшості людських мотивів. Такий тип мотиваційної системи, в якій креативність, суспільне визнання стають домінантними, а очікування поліпшення матері­альних можливостей особистості відходять на другорядний план (однак не відкидаються), стає ключовим у моделі випереджаючо­го економічного розвитку.

Труднощі, що їх зазнають розвинені країни, пов’язані із су­часними глобальними проблемами, сучасною світовою фінансо­во-економічною кризою. За всієї її гостроти це навряд чи, на думку О. Островської, дозволяє говорити про «межі розвитку» Заходу. Свідченням тому є висока адаптивна здатність західного світу, що є наслідком усієї попередньої його еволюції, однак і розгор­тання нового етапу науково-технічного прогресу, формування нового технологічного способу виробництва, який здатен радикаль­но змінити основні аспекти господарського життя країн світу.

Загалом у 50-ті та 60-ті роки XX ст. переважна більшість уче­них схилилися до думки про те, що основою руху розвинених економік є радикальне прискорення технічного прогресу та базі

Островская Е. Анализ эволюции развитых стран: методология исследования / Елена Петровна Островская // Мировая экономика и международные отношения. — 2012. — №4.—С. 25.

зростання науки. Цей процес почав носити системний характер, що визначило перехід західної цивілізації з індустріальної стадії свого розвитку до постіндустріальної.

Стадіям науково-технічного прогресу властиві різні інститу- ціональні форми існування суспільств або їх типи з футурологіч­ного погляду. Так, 3. Бжезинський використовував термін «техно­тронне суспільство», Д. Мартін — «телематичне», Е. Тоффлер — «надіндустріальна цивілізація». За необхідності відокремити одну стадію розвитку цивілізації в аспекті науково-технічного прогресу використовується приставка «пост». Наприклад, такі вчені як Г. Кан і В. Іноземцев говорять про постекономічне суспільство, P Сейден- берг — про постісторичне, Ф. Фукуяма — про «кінець історії».

Д. Норт теж не оминув вплив руху НТП на інституційні змі­ни^[CCVII]. Ефективність інститутів визначається змінами обставин, економічними та психологічними. Економічні обставини— це зрушення в структурі відносних цін, які можуть бути викликані та обумовлені НТП, а також розширенням попиту, відкриттям нових ринків і/або збільшенням населення. Поряд із цим амери­канський учений наголошує, що рух HTlI і попиту вписується в процес економічного зростання, ключовими факторами якого є розширення обміну на основі поглиблення спеціалізації (знову- таки внаслідок HTll) і поділ праці.

Капіталістична система та приналежність до групи країн, еко­номіки яких функціонують на ринкових засадах, збільшує ймовір­ність того, що країна буде залучена до інноваційних процесів.

Якщо проаналізувати появу інновацій у світовому господарст­ві, які радикально впливали на трансформацію технологічного способу виробництва і способу людського буття, то можна це ро­бити через призму економічних систем різних рівнів розвитку. Я. Корнаї аналізує науково-технічний прогрес з компаративістсь­кої точки зору капіталістичної і соціалістичної (постсоціалістич- ної) систем. Ураховуючи період сучасного економічного зрос­тання, що оцінюється вченими в історичній перспективі як період останніх 200 років, то XX століття стало його найбільш продук­тивною складовою з огляду на кількість виникнення революційно нових продуктів.

Як зазначає Я. Корнаї, з 1917 р. виникло безліч найважливі­ших інновацій. Учений назвав близько 89 інновацій, залишивши осторонь розгляду ще близько 20—50 не менш значущих^[CCVIII]. Вибір­ку наведено угорським ученим довільно, але список цей демон­струє, що всі згадані в ньому інновації революційним чином змі­нювали звичну повсякденну господарську практику життя лю­дей, бізнесу, держав, трансформували моделі споживання та моделі економічної поведінки між людьми. Рубіж XX—XXI сто­ліття є найбільш динамічним, про що свідчить кількість іннова­цій (див. табл. Д. 1 дод. Д). Сучасні інновації (25—ЗО) пов’язані з комп’ютерами, цифровим обладнанням та інформацією. Ці інно­вації визнаються відомими вченими епохальними, такими, що змінили спосіб людського буття. Тому країни, які своєчасно ста­ли на шлях інформатизації, зайняли лідерські позиції, монополь­не становище, випередили в технологічному динамізмі своїх кон­курентів, і тривалий час отримували і продовжують отримувати інтелектуальну ренту. Це визначає, на наш погляд, «запас міцно­сті» економічних систем інноваційно-інформаційного типу, на­буває форми проривної міжнародної технологічної конкурентної переваги, детермінує їх випереджаючу міжнародну конкурентну позицію.

Існує безліч досліджень інформаційного суспільства. Мануель Кастельс, відомий дослідник інформаціональної економіки і про­цесу глобалізації, а також теорії мережевих структур, визначає інформаціональну економіку як таку, що має продуктивність і конкурентоспроможність факторів або агентів у цій економіці (фірма, регіон або нація— будь-який рівень), які залежать від вати інформацію, засновану на знаннях. Такий тип економіки ви­значається ним як глобальний, оскільки основні види економіч­ної діяльності (виробництво, споживання та циркуляція товарів і послуг, а також їх складові: капітал, сировина, управління, інфор­мація, технологія, ринки) організуються в глобальному масштабі, безпосередньо з використанням розгалуженої мережі, що пов’язує економічних агентів^[CCIX]. Інформаціональна та глобальна економіка в їх нерозривній єдності ідентифікуються, отже, через нові історичні умови досягнення певного рівня продуктивності та ефективності й існування конкуренції (яка визначається нами як інноваційна конкурентна діяльність), що стає можливим лише всередині глобальної взаємопов’язаної мережі.

здатності генерувати, опрацьовувати та ефективно використову­

Дослідження інформаційно-технологічної парадигми Карлоти Перес, Кристофера Фрі мена і Джовані Досі надають можливість переосмислити сутність нинішньої технологічної трансформації в її взаємозв’язку з економікою та суспільством. Таким чином, ха­рактер впливу науково-технічного прогресу на соціальну транс­формацію в системі координат інформаційно-технологічної парадиг­ми є особливо важливим в ідентифікації сутності трансформації суспільства як інституту випереджаючого економічного розвит­ку. Науково-технічний прогрес справляє вплив на форми існу­вання суспільства, з одного боку, позитивно впливаючи на них, а з іншого — дещо обмежує його вільну функціональну спромож­споживання із стандартизованої на індивідуалізовану, ціннісно- орієнтовану, високотехнологізовану.

ність рамками мережевих організацій. Формується «мережева людина», яка мінімізує особистісні, персоніфіковані прояви своєї індивідуальної сутності, що, по суті, є втратою підприємницького елементу, обірунтованого представниками австрійської школи Людвігом фон Мізесом та Ізраелем М. Кірцнером. Мережева лю­дина, на жаль, набуває риси тренованої особистості до здійснен­ня запрограмованих дій у рамках мережевих організацій. Мере­жева людина ніби «розчиняється» у мережевій економіці, сприймає її безпосередньо через стандартизовані інформаційні потоки мережевих бізнес-структур. Цей бік впливу інформаціо- нально-глобальної економіки на людину нині має домінантну сутність. Однак інформація, як інститут знаннєвої економіки, має й обернений вплив на особистість. Водночас формується іннова­ційна людина, котра набуває персоніфікованих якостей до віль­ного мислення, переосмислення буття, перетворення своєї моделі

Отже, розвиток форм людської діяльності, моделей людської поведінки, і прогрес матеріального та постматеріального вироб­ництва, передбачають і взаємодоповнюють один одного. В умо­вах панування суто економічних закономірностей, за абсолютного домінування матеріальних інтересів і цілей науково-технологіч­ний прогрес, що простежується сьогодні, був неможливим. Од­нак, як вважають учені, думку яких поділяємо, справедливим є й обернене твердження: становлення інтелектуальної праці, як твор­чої, креативної, що стала загальносуспільним явищем, було не­можливим доти, доки більша частина суспільства не досягла від­носно високого матеріального добробуту та не з’явилась реальна можливість отримання й використання тих знань та інформації, які створюються технологічною революцією. Підводячи поперед­ній підсумок, можна стверджувати, що науково-технологічний прогрес і трансформація форми існування суспільства в сучасні його форми з домінуючою позаекономічною системою мотивації праці, зміни в його матеріальній базі, та трансформація «свідомо­сті» корпорацій у взаємовідносинах з інтелектуальними праців­никами слугують одне для одного джерелом подальшого розвит­ку. Власне їх поєднання й обумовлює характер впливу науково- технічного прогресу на сучасне світове суспільство, визначає йо­го динамічність і випереджаючу інституціональну готовність до викликів постівдустріальної цивілізації.

Отже, випереджаючий розвиток провідних країн світу став мож­ливим в умовах: системної державної підтримки науково-техноло­гічного прогресу, форм його прояву у виробництві; підвищення за­гальної продуктивності економіки та постійних революційних змін технологічного способу виробництва; системного підходу до іннова­цій та їхньої комерціалізації; інноваційно-конкурентної пильності держави, бізнесу та індивідів, для яких держава створювала відповід­ні інституціональні умови прояву «підприємницького елементу»

Підсумовуючи все викладене, можна ідентифікувати основні ознаки нової науково-технічної парадигми, які безпосередньо впли­вають на інноваційне суспільство, а саме:

— інформація як сировина, яка набуває форми технології впливу на інформацію;

— інформація як знання та інтегративна частина будь-якої людської діяльності, де усі процеси індивідуального і колектив­ного існування людини формуються новим технологічним спосо­бом виробництва, однак не детермінуються ним. Тому в моделі випереджаючого-економічного розвитку має місце ефект усе- охоплюваності нових технологій, їх проникнення в усі сфери гос­подарського життя, організації та управління,

— ускладнення характеру взаємодій як усередині економічних систем (організацій), так і між економічними системами, що ви­никає із креативної міцності таких взаємодій. Це визначає, на дум­ку М. Кастельса, мережеву логіку економічних систем або сукуп­ності відносин, де використовуються інформаційні технології як блага науково-технічного прогресу;

— гнучкість, яка характеризує зворотність процесів, можли­вості модифікації організацій та інститутів шляхом їх перегрупу­вання. Конфігурація нової техніко-економічної парадигми визна­чає її спроможність до реконфігурації, яка стає відмінною рисою сучасного суспільства, для якого характерні зміни та організацій­на плинність;

— зростаюча конвергенція технологій у високоінтегрованій сис­темі, в якій нові технології зароджуються в рамках попереднього технологічного контуру, виходячи з нього, і забезпечуючи інтегра­цію попередніх технологій, в їх модернізації в нові, а перехід від попереднього технологічного способу виробництва до нового роз­мивається. У цьому полягає сутність процесу випереджаючого роз­витку науки: конвергенція технологій відбувається водночас і плав­но, і стрибкоподібно, набуваючи проривного характеру.

3.1.3.