Людський та інтелектуальний капітал як фактор, умова і детермінанта випереджаючоао економічного розвитку

Крім того, продовження зовнішньої орієнтації в країнах, що розвиваються, зазвичай було наслідком порівняльних переваг у працемістких виробництвах, чому є багато емпіричних підтвер­джень, заснованих на досвіді Східної і Південно-Східної Азії, де шлях зростання був справедливим, який сприяв істотному скоро­ченню масштабів бідності.

У моделі випереджаючого економічного розвитку та засобах її реалізації одну із ключових ролей відіграє людський капітал, який є складовою інтелектуального капіталу та інтелектуального потенціалу держави. Завдання його відновлення та примноження стає ключовим у державній стратегії випереджаючого економіч­ного розвитку.

На думку О. Подберезкіна, «людина та її потенціал стають го­ловною рушійною силою розвитку економіки, концентрованим вираженням національної і державної міцності»^[CCXIV]. А отже, пого­димось із російським ученим-соціологом стосовно конструктив­ної, на наш погляд, думки, що інвестиції в людину, її інтелект і здоров’я — фізичне і духовне — стають завчасно вигідними та, як мінімум, безпрограшними для держави і суспільства Відповід­но інвестиції в культуру, освіту, духовну сферу, інноваційну культуру слід розглядати як високорентабельні, стратегічно-важ­ливі економічні інвестиції, у здійсненні яких провідну роль має ф ф

відігравати держава.

Окрім того, випереджаючий економічний розвиток не уявля­ється в принципі можливим без перегляду алгоритму нинішньої економічної політики на користь розвитку національного людсь­кого потенціалу.

Дослідження людського капіталу, які проводяться, полягають в аналізі можливості досягнення соціальної мобільності між поколіннями родин, тому важливим фактором, що піддається оцін­ці, є фактор нерівності. Однак нерівність може бути як між роди­нами одного покоління, так і між родинами різних поколінь. До­слідження поширюються на вплив таких факторів, як дохід, професія, сфера діяльності батьків, на майбутнє і можливості їх­ніх дітей з позиції рівня освіченості та освіти, вибору навчально­го закладу для навчання, сфери трудової діяльності, отримання професії та рівня доходу, під впливом можливостей (соціальних, фінансових), що їм створили їхні батьки. А звідси й оцінка спро­можності майбутніх поколінь досягти кращого рівня життя, ніж у своїх батьків, що визначає рівень спроможності економічної сис­теми країни забезпечувати соціально-економічні можливості для мобільності між поколіннями.

Й. Шумпетер був одним з основних економістів, який систе­матично звертав увагу на мобільність між поколіннями, як на ос­нові аналізу емпіричних даних, так і в теоретичному плані. Однак у теоретичному плані з часом відбулося розмежування в аналізі нерівності між сім’ями одного покоління та між різними поко­ліннями тих самих сімей, хоча з точки зору аналізу його спосіб залишився тим самим. Це твердження добре простежується на простій моделі Маркова відносин між батьками та дітьми :

де I_t — дохід батьків, I_{t +}1 — дохід дітей, а і b — константи, ε_f + і — стохастичні сили, що впливають на доходи дітей і не за­лежать від прибутків їхніх батьків.

Нерівність у доходах буде зростати, якщо b більше або дорів­нює одиниці, або досягне постійного рівня, якщо b менше ОДИНИ­ЦІ.

Ступінь регресії у напрямку до середнього рівня щодо досяг­нень дітей порівняно з досягненнями їхніх батьків є мірою рівно­сті можливостей у суспільстві. Дослідження з оцінки людського

¹ Becker, G. Human Capital and the Rise and Fall of Families [Electronic resource] / G. Becker» N. Tomes // Journal of Labor Economics. — 1986. — 4(3). — Sl-S39. — Access mode : http://www.nber.org/chapters/cl 1237.pdf. — P. 261.

капіталу, таким чином, набувають характеру аналізу детермінант нерівних можливостей.

Дослідники вважають, що деякі діти отримують перевагу, як­що вони народжуються в сім’ях із кращими можливостями, що впливає на навчання в дитинстві, та мають значення інші культур­ні й генетичні фактори. І культурні атрибути, і біологічні пере­даються від дітей до батьків. Однак про передачу культурних ха­рактеристик відомо менше, ніж про вплив біологічних атрибутів. Ще менше відомо про співвідношення культурних і біологічних характеристик у внесок родин у своїх дітей.

Батьки не можуть вплинути на здібності людини, що надані їй при народженні, однак вони впливають на майбутні доходи своїх дітей, здійснюючи витрати на їх навчання, здоров’я, навички, мо­тивацію, «компетенції» та багато інших характеристик. Ці витра­ти визначаються не тільки здібностями дітей, але й доходами, пе­ревагами, чисельністю дітей у їхніх батьків, так само, як і державними витратами на освіту й іншими факторами, що вплива­ють на формування людського капіталу. Батьки впливають на доб­робут своїх дітей впливаючи на її майбутні потенційні заробітки.

Tакож людський капітал набуває багато форм, включаючи на­вички і здібності, індивідуальні особливості, уявлення, репута­цію, відповідні компетенції, далі спрощується шляхом прийняття гомогенності тих самих кадрів у різних сім’ях.

Для аналізу цього впливу на простому рівні обирають два пе­ріоди життя — дитинство і доросле життя, і визначають, як дохо­ди в дорослому житті залежать від людського капіталу, частково як оцінка повноважень і ринкової вдачі.

Здібності, раннє навчання та інші аспекти, такі як культура в сім’ї та генетична інфраструктура, звичайно, приводять до зрос­тання граничного ефекту сім’ї і державних витрат на виробницт­во людського капіталу.

Щоб вивести ефект недосконалого доступу до позичок для ді­тей, учені вважають, що батьки повинні фінансувати інвестиції в дітей шляхом продажу активів, зниженням свого споживання, зниженням споживання дітей, або використовувати працю дітей. Узявши до уваги батьків без активів, хто міг би фінансувати ефек­тивні інвестиції в людський капітал, частково шляхом зниження свого споживання, оскільки вони не можуть укласти борговий контракт зі своїми дітьми. Зниження їх власного споживання мог­ло б підняти граничну корисність відносно граничної корисності ресурсів, інвестованих у дітей.

Tappi Беккер довів вплив віку і освіти людини на її дохід. Як по­казано на рис. 3.2, передбачається, що неосвічена людина матиме однаковий дохід упродовж життя. Тоді як людина, що навчається, матиме нижчі доходи під час навчання, а потім вирівнюються із працюючими індивідами без освіти, а далі доходи зростають після завершення періоду навчання, і будуть вищими за доходи осіб без освіти в більш зрілому віці. Однак доходи освіченого працівника будуть нижче граничної продуктивності під час періоду навчання. Гранична продуктивність освіченої людини залежить від віку.

Рис. 3.2. Співвідношення доходів до віку людини

Джерело: Becker, S. Gary. Human Capital: A Theoretical and Empirical Analysis, with Special. Reference to Education, 2^nd. Chapter II: Investment in Human Capital: Effects on Eamings (Electronic resource] / Gaiy S. Becker // A selection from an out-of-print volume from the National Bureau of Economic Research. — Mode of access : http://www.nber.org/chapters/ c3733.pdf,—P.23.

Людський капітал — це запас знань, навичок, мотивацій. Інве­стиціями в нього можуть бути: освіта, накопичення професійного досвіду, охорона здоров’я, мобільність, пошук інформації. Це неокласичне трактування людського капіталу.

Складна діалектика випереджаючого економічного розвитку пов’язана не тільки з економічними аспектами. Вирішальну роль у відповідній інституціональній структурі відіграє людський фак­тор і сфери його виробництва, прояву і реалізації потенціалу — наука, освіта, соціальна сфера. За сучасних умов ринкової еконо­міки відбувається перетворення людського фактора на людський капітал. Його поява є рефлексією економічної реальності, що вказує на створення нової якості праці, креативної, який містить у собі великий масив суспільних цінностей. Творчі здібності лю­дини, як невід’ємні від неї, стають її «капіталом»^[215]. Неокласичні трактування стосовно людського капіталу загальновідомі й ви­пливають із практичної необхідності здійснення інвестицій у розвиток людських якостей і необхідності відображення цих ви­трат, виміру їх ефективності. Оскільки ці витрати та віддача на них за механізмом свого відтворення дуже схожі на основний ка­пітал, то в рамках неокласичного категоріального апарату це економічне явище і не могло отримати іншої назви. Практична необхідність урахування нової якості ролі людського фактора в економіці наростала поступово, і кількісні зміни привели до де­якого якісного стрибка. Паралельно відбулася суттєва якісна змі­на якості та ролі робітника під впливом виникнення постіндуст- ріального суспільства. Відбулося суттєве зростання творчої діяльності та відповідні зміни людських якостей. Сфера промис­лового виробництва почала виявляти попит на висококваліфіко­вані кадри, що потребувало значних інвестицій в освіту, охорону здоров’я. Російські вчені О. Бузгалін і А. Колганов наголошують на невиправданосгі використання категорії людський капітал, вважаючи, що між людськими здібностями до творчої діяльності та капіталом є суттєві відмінності². Людські здібності, на відміну від капіталу, не є інертним потенціалом, що вимагає для його ви­робничого застосування зовнішньої стосовно до нього активної сили людини. Здібності людини до творчої діяльності як і людсь- ка діяльність (праця) загалом, виступають необхідною умовою продуктивного застосування капіталу. Капітал має грошову фор­му і виступає авансованою вартістю на придбання засобів праці. На противагу, людина формує свої здібності (компетенції) та здійснює їх використання ще до кінця навчання. Відповідно цикл авансування коштів у розвиток творчих здібностей (професійних компетенцій) розтягується на все її життя (long-life education). Людський капітал як феномен, таким чином, виявляється відо­браженням закономірних змін ролі людини та якості його діяль­ності, що здійснюється під впливом постіндустріальних зрушень, однак відображається в перетвореній «капіталоподібній» формі^[216]. «Людський капітал» як перетворена форма створює тільки ба­чення того, що людські якості є капіталом, який приносить його носієві прибуток. Однак тут містяться дещо інші відносини. Людський капітал не може вже зводитися до якості робочої сили, оскільки людські якості робітника, що використовуються в про­цесі виробництва, є творчими, висококваліфікованими.

Важливість урахування впливу інновацій, нововведень і рівня освіти на розвиток країн у світовому господарстві одночасно здійснили у своїх дослідженнях американські економісти Пол Майкл Ромер і Роберт Емерсон Лукас. П. Ромер увів поняття «конкурентного» і «неконкурентного товару», який може бути використаний одночасно кількома фірмами або людьми. Крім то­го, він увів поняття «виключності», тобто ситуації, за якої фірма або людина можуть не допустити інших до отримання переваги від використання товару, і «невиключності». Якщо витрати для виробництва «конкурентного» товару подвоюються, то й обсяг виробництва подвоюється. Але технологія є «неконкурентним товаром», а тому для збільшення виробництва її не потрібно та­кож збільшувати. Цей ефект викличе збільшення віддачі від мас­штабів виробництва, а для отримання нових технологій потрібно вкладати кошти в освіту населення. Тому Ромер, спільно із Лука­сом, зробили висновок, що зростання економіки країни можна прискорити, якщо інвестувати в освіту населення. Модель «Лука- са-Ромера», відома як теорія «нового» зростання, довела, що ос­новним фактором економічного зростання є зростання капітало­вкладень у НДДКР та інвестиції в людський капітал. Один із висновків даної моделі полягає у тому, що економіка, у розпоря­дженні якої є значні ресурси людського капіталу й розвинута на­ука, має у довгостроковій перспективі кращі «шанси» зростання, ніж економіка, позбавлена цих переваг. Це твердження відрізня­лося від постулатів класичної теорії, які стверджували, що зрос­тання економіки обмежене максимально можливим рівнем про­дуктивності праці. Дослідження Р. Лукаса і П. Ромера важливі для розуміння сучасних тенденцій розвитку міжнародного поділу пращ та високотехнологічного сектору виробництва.

Навпаки, уповільнення інвестицій у промислове виробництво, «нульовий» варіант їх зміни за умови випереджаючих інвестицій в освіту, людський капітал і «людські якості», високі технології сьогодні дозволять у майбутньому запобігти величезним витра­там, пов’язаним з некваліфікованою, неефективною працею, гло­бальними екологічними і соціокультурними катастрофами¹.

У методологічних координатах австрійської школи людський капітал є людською діяльністю. Його використання не є прагнен­ням до максимального прибутку, а прагненням до отримання по­зитивного прибутку, очікування на майбутнє підвищення матері­ального добробуту.

Одним із засновників концепції інтелектуального капіталу був американський учений Р. Стюарт^{[217] [218] (1997), який стверджував, що «.інтелектуальний капітал є інтелектуальним матеріалом — знання, інформація, інтелектуальна власність, досвід, — які мо­жуть бути використані для створення багатства»[219]. Інтелектуаль­ний капітал сприяє налагодженню творчих зв’язків, може ство­рювати багатство та збагачувати життя людей. За підходом Л. Едвінссона і М. Мелоуна[220], інтелектуальний капітал поділяєть­ся на людський капітал і структурний капітал. Людський капі- тал включає в себе активи, такі як культура, інновації та знання, якими організація не може володіти. Структурні активи вклю­чають у себе бази даних, програми та програмне забезпечення, що сприяють продуктивності праці й належать організації. Інші вчені' виокремити три фактори, пов’язані з інтелектуальним ка­піталом, а саме: людський і структурний капітал, як у моделі Ед- віссона і Мелоуна, а також додали споживчий капітал, який є силою споживчої бази, що працює на організацію. Людський ка­пітал включає в себе знання та навички; структурний капітал міс­тить програми та програмне забезпечення, а споживчий капітал включає в себе робочі відносини, що їх розвивають професіонали зі споживачами послуг. У моделі випереджаючого економічного розвитку людський капітал стає системоутворюючим чинником у формуванні інтелектуального капіталу.}

Таблиця 3.2

ТЛУМАЧЕННЯ ЗМІСТУ ЕКОНОМІЧНИХ КАТЕГОРІЙ

В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІЙ СФЕРІ

Greenberg J. Behavior in organizations / Greenberg, 1, Baron, R. A., Sales, C. A., & Owen, F. A. (2nd Canadian ed.). — Scarborough, ON: Prentice Hall Canada Inc., 2000.

Закінчення табл. 3.2

Примітка. Складено за поглядами авторів таких джерел: Stewart Т. A. Intellectual Capital / Т. A. Stewart // The New Wealth of Organizations. — New York: Currency Doubleday, 1997.— P. 67; Edvinsson_i L. Intellectual capital: Realizing your company’s true value by finding its hidden brainpower / Edvinsson, L. — May 6,2013. — Mode of access: https://www.fas.org/sgp/crs/misc/R43061.pdf.

Таблиця 3.4

ЗМІНИ ЗАЙНЯТОСТІ У ГРУПАХ УЧЕНИХ ТА ІНЖЕНЕРІВ РІЗНОГО ФАХОВОГО СПРЯМУВАННЯ США

Джерело: SargentJofm F. Jr. The U.S. Science and Engineering Workforce: Recent, Cuπent, and Projected Employment, Wages, and Unemployment [Electronic resources] / John F. Sargent Jr. H Congressional Research Service. — May 6, 2013. — Mode of access: https://www.fas.org/sgp/ crs∕misc∕R43061.pdf.—P. 12.

Як свідчать дані табл. 3.4, найшвидші темпи зростання серед професійних груп науковців та інженерів за цей період були у групі науковці та інженери-менеджери — на 2,0 % на рік, у той час як найбільше зростання числа зайнятих у комп’ютерних про­фесіях, які додали 94 970 робочих місць. Серед аналізованих фа­хових груп тільки інженери зазнали скорочення зайнятості, що в загальній кількості склало 40 620 робочих місць упродовж цього періоду (-0,9 % на рік).

Так, за 2012 рік порівняно з 2011 кількість міжнародних за­явок на отримання патентів, що надійшли згідно з правилами До­говору про патентну кооперацію (The Parent Cooperation Treaty — PCT) до Світової організації інтелектуальної власності (World Intellectual Property Organization), зросла на 6,6 % (табл. 3.5).

Таблиця 3.5

ТОП-15 ЗА КІЛЬКІСТЮ МІЖНАРОДНИХ ПАТЕНТНИХ ЗАЯВОК РСГ, ЩО НАДІЙШЛИ ДО СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Джерело: WHO Economics & Statistics Series PCT [PCT Yearly Review, The International Patent System] [Electronic resource] / WIPO Publication No. 901E∕2013.— Access mode: http://www.wipo.int/export/sites/ www/freepublications/en/patents/901/wipo_pub_ 901_2013.pdf. —P. 26.

Із табл. 3.5 водно, що за кількістю заявок на отримання патен­тів лідирують США, Японія та Німеччина. Китай вийшов на 4 міс­це, причому за період 2008—2012 рр. кількість поданих заявок на патенти зросла з цієї країни більше ніж у 3 рази. Статистика по­даних заявок у країнах із середнім рівнем доходу на душу насе­лення 2012 року порівняно з 2008 указує на позитивну динаміку (табл. 3.6).

Таблиця 3.6

КІЛЬКІСТЬ МІЖНАРОДНИХ ПАТЕНТНИХ ЗАЯВОК PCT, ЩО НАДІЙШЛИ ДО СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ З КРАЇН ІЗ СЕРЕДНІМ РІВНЕМ ДОХОДУ

Джерело: WIPO Economics & Statistics Series PCT [PCT Yearly Review, The

International Patent System] [Electronic resource] / WIPO Publication No. 9O1E∕2O13. — Access mode : http://www.wipo.int/export/sites/www/ freepublications/en/patents/901/wipo_pub_901_2013.pdf. —P. 28.

Як свідчать дані табл. 3.6, в Індії зростання відбулося в 1,12 разу, в Бразилії— в 1,24 разу, Малайзії — в 1,4 разу, у Таїланді — у 3,5 разу, у Росії— в 1,25 разу, в Україні— в 1,15 разу. Однак, якщо порівняти результати 2012 року з 2011, то бачимо спадаючу динаміку за кількістю поданих заявок на патенти в таких країнах, як Індія (-9,2 %), Туреччина (-16 %), Таїланд (-10,4 %), Росія (-4 %), Україна (-22 %).

Зміцнення інфраструктури інноваційної діяльності, збільшен­ня припливу інвестицій у сектор ДІР, що так чи інакше є інвести­ціями в інтелектуальний капітал, сприяло зміцненню національ­них інноваційних систем передових країн, що розвиваються. Це підтверджують дані про витрати на НДЦКР, подані у табл. 3.7.

Таблиця 3.7

ЧАСТКА ВИТРАТ НА ДОСЛІДЖЕННЯ І РОЗРОБКИ

В СУКУПНОМУ ГЛОБАЛЬНОМУ ОБСЯЗІ, 2011—2013 рр.

Джерело: Asia Drives Growth in 2013 Global R&D [Electronic resource]. — Mode of access: http://www.rdmag.com/articles/2012/12/asia-drives-growth- 2013-global-r-d; Battelle, R&D Magazine, International Monetary Fund, World Bank, CIA World Factbook.

Отже, з табл. 3.7 видно, що Китай на сьогодні нарощує свої витрати на дослідження й розробки і вже займає суттєву част­ку — 13,7 % у 2012 році, проти 34,3 % витрат СІЛА. Варто зазна­чити, що провідними країнами з інвестицій у дослідження й розроб­ки, тобто інвестицій у нарощування інтелектуального капіталу, залишаються СІЛА та Японія, а Китай виходить на друге місце у цій тріаді лідерів з інвестицій в інтелектуальний капітал. Прогноз глобальних витрат на дослідження й розробки та прогноз внут­рішніх витрат на дослідження й розробки серед країн світу на 2013 рік подано у дод. Е.

Теорію людського капіталу та вплив її на економіку можна розглянути через призму неокейнсіанської теорії. У свою чергу, попит і пропозицію людського капіталу можна описати через «кейнсіанський хрест» (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Попит і пропозиція людського капіталу на ринку інтелектуальної праці з позиції неокейнсіанської теорії

Примітка. Розроблено автором.

Так, на рис. 3.4 попит на людський капітал Z)*,⅛ є сукупними витратами корпорацій на оплату праці, як вартості людського ка­піталу, інтелектуальної праці людини V_hk. Пропозиція людського капіталу S_kk є інтелектуальною працею, яка здійснюється індиві­дом в обмін на оплату праці на ринку праці. Національний дохід, що створюється людським капіталом, є часткою сукупного наці­онального доходу. Витрати, що їх несуть корпорації (організації) на оплату інтелектуальної праці, є часткою сукупних витрат на­ціонального доходу, і є інвестиційними витратами в людський капітал.

З рис. 3.4 можна зробити висновок, що якщо попит на людсь­кий капітал перевищує пропозицію людського капіталу, тобто D_hk > S_hk, то це призводить до зростання вартості людського капіталу (V_hk T), і, як наслідок, інвестиції в людський капітал з боку домашніх господарств, корпорацій та держави зростають (I_{h k} T). Попит на людський капітал є залежним від величини су­купного національного доходу (K_r), граничної схильності до інве­стування в людський капітал домашніх господарств (MPI^_k^fκ,ub),

корпораційта держави. Гранична схильність до

інвестицій за суб’єктами визначається очікуваннями корпорацій щодо майбутніх доходів від інвестицій у людський капітал та очікуваннями майбутніх доходів домашніми господарствами (ін­вестиції в дітей), прогнозними очікуваннями держави. Попит на людський капітал як функція інвестиційних витрат може бути за­дано так:

Звідси, інвестиційний мультиплікатор у людський капітал ма­тиме такий вигляд:

Гранична схильність до інвестицій у людський капітал визна­чається економічними, правовими та інституціональними чинни­ками. До економічних чинників можна віднести: доходи домаш­ніх господарств; доходи корпорацій; доходи уряду; попит на інновації з боку національних споживачів та іноземних спожива­чів відповідно; величини мультиплікатора інвестицій у людський капітал. До правових чинників відносять: законодавче стимулю­вання інвестицій у людський капітал з боку домашніх госпо­дарств і корпорацій (податкові пільги, податковий кредит). Інсти- туціональні чинники зводяться до таких: міра розвиненості інституту державно-приватного партнерства в інноваційній сфе­рі; рівень сформованості моделі «дорогої робочої сили», її домі­нування в країні («дорога» чи «дешева» робоча сила визначає рі­вень заробітної плати і діапазон між вартістю людського капіталу для його носія та суспільною вартістю, що створюється людсь­ким капіталом. Це визначає величину заробітної плати високо­кваліфікованої праці та майбутні стимули до інвестицій у людсь­кий капітал домашніх господарств, а також формує уявлення корпорацій про майбутню вартість людського капіталу, що ви­значає його майбутній попит і витрати на нього, й відповідно на основі зазначених чинників формуються уявлення держави про інвестиції в освіту і науку).

Інноваційна політика як обмін розглядається нами з неоінсти- туцюнальних позицій. Якщо попит на людський капітал і пропо­зиція людського капіталу не збалансовані, то має місце дефіцит або профіцит на ринку робочої сили в сегменті висококваліфікованої праці. Необхідним є втручання держави у випадку, якщо ринок не виконує своєї балансуючої ролі в середньостроковій перспек­тиві. Потрібні програми випереджаючого розвитку людського капіталу, тобто формування пропозиції людського капіталу та його підготовка («виробництво») для виникнення попиту на ньо­го в майбутньому в умовах постійно зростаючого попиту насе­лення (корпорацій) на інноваційну продукцію провідних перспек­тивних технологічних укладів.

Економічна політика містить такий передавальний механізм. індивіди погоджуються на обмін свого вільного часу, потенціалу здоров’я на формування індивідуального людського капіталу (професійних компетенций) в обмін на отримання вигід у майбут­ньому (заробітна плата на раціональному рівні, отримання соціаль­ного статусу, збільшення вільного часу, задоволення нематеріаль­них потреб, індивідуального людського розвитку). Це в перспек­тиві збільшить людський потенціал на рівні держави, що вплине на зростання основних макроекономічних показників. Тобто держава має виявляти попит на людський капітал і сьогодні, у середньо- і довгостроковому періодах. Механізмом забезпечення попиту на людський капітал має виступати державно-приватне партнерство в інноваційній сфері (співфінансування освіти і нау­ки з індивідами і корпораціями) і стимулювання приватної фі­нансової ініціативи в освіті і науці.

Інноваційний сектор глобальної економіки засновується на ін­телектуальному капіталі. Економіки багатьох країн переживають у цей час масштабні зміни, пов’язані з суттєвим прискоренням науково-технічного прогресу, особливо в країнах, що розвива­ються, зокрема в Китаї. Завдяки прискореному зростанню еконо­міки ці країни у 2000-ні роки змогли суттєво наростити обсяг ін­вестицій у фундаментальні та прикладні дослідження і розробки (ДІР), сформувавши інноваційну інфраструктуру, сприятливий інноваційний клімат, і, що головне, підготувати кваліфіковані до­слідницькі кадри. Тобто відбулося значне нагромадження людсь­кого капіталу, який дав приріст нагромадження інтелектуального капіталу.

3.1.4.