Межі економічного розвитку в рамках моделі соціалістичної

Відповідно до закону Енгеля, частка продовольства в обсязі споживання скорочується зі зростанням ВВП у розрахунку на душу населення. Однак в абсолютному виразі витрати на продо­вольство з підвищенням рівня життя збільшуються.

Зрозуміло, за умов відкритої економіки й обмеженої частки сільського господарства у структурі економіки випереджальне зростання сільськогосподарського виробництва щодо внутріш­нього споживання продовольства не є необхідною передумовою стійкого національного економічного зростання, але загальна тен­денція саме така.

В умовах соціалістичної індустріалізації масштабний перероз­поділ ресурсів із села призводить до того, що високі темпи індуст­ріалізації, підвищення ВВП на душу населення, що обумовлює зростання попиту на продукти харчування, відбуваються на тлі стагнації сільського господарства, довгостроково деформованого самим механізмом первинного соціалістичного нагромадження. Отже, саме фактори, що обумовили аномально високі темпи со­ціалістичної індустріалізації (зниження рівня життя сільського населення, максимально можливий перерозподіл на етапі ранньої індустріалізації ресурсів із традиційного аграрного сектору), по­роджують і найсерйознішу довгострокову аномалію економічно­го розвитку за умов соціалізму — розбіжні траєкторії розвитку промисловості та сільського господарства. Відповідно раніше чи пізніше дефіцит продуктів харчування стає довгостроковою структурною проблемою, а їхній імпорт — жорсткою необхідніс­тю.

Разом з тим, автаркічний характер економіки, низька частка зовнішньої торгівлі у ВВП ускладнюють розв’язання цієї проб­леми за рахунок динамічного зростання експорту обробних галу­зей, який необхідний для стійкого фінансування продовольчого імпорту.

Специфіка соціалістичної економіки полягає в тому, що част­ка виробництва продовольства у ВВП скорочується швидше, ніж частка продовольства в споживанні. Це обумовлено притаманним соціалістичній економіці екстремально високим навантаженням на традиційний аграрний сектор, зниженням тут рівня доходів на етапі первинного індустріального стрибка.

У вихідній точці соціалістичної індустріалізації виробництво продовольства більше його споживання, а країна на світовому ринку є експортером сільськогосподарської продукції. У міру підвищення рівня розвитку споживання продуктів харчування зростає швидше за стагнуюче виробництво, і сільськогосподар­ський експорт зменшується до нуля. Подальше зростання доходів переводить країну в становище чистого імпортера продовольства..

Як ми пам’ятаємо, для країн імпортозаміщувальної індустріа­лізації верхні межі зростання ВВП на душу населення визнача­ються максимально можливими стійкими обсягами сировинного експорту.

Обмежена конкурентоспроможність експорту обробних галузей поєднує моделі соціалістичної та імпортозаміщувальної індуст­ріалізації. Але через специфіку соціалістичних перетворень в аг­рарній сфері обмеження, обумовлені необхідністю доступу до світового ринку техніки й технологій, доповнюються за соціаліз­му ще й необхідністю забезпечення аграрного імпорту.

У цьому зв’язку сировинний експорт на душу населення мож­на розділити на два компоненти — експорт мінеральної сировини та експорт продовольства.

При цьому варто пам’ятати, що сам продовольчий експорт (імпорт) визначається величиною виробництва ВВП на душу на­селення.

Усе це свідчить про те, що економічний розвиток у рамках моделі соціалістичної індустріалізації має свої верхні межі. Вони визначаються рівнем закритості економіки, масштабами експорту обробних галузей на душу населення і національно-специфіч­ними параметрами: максимально можливим експортом мінераль­ної сировини в розрахунку на душу населення, а також часткою виробництва і споживання продовольства у ВВП.

5.2.3.