Характерні риси соціалістичної моделі індустріалізації

Основою соціалістичної моделі індустріалізації стає відклю­чення механізмів ринкового саморегулювання економіки. Це дає можливість значно поповнити державний бюджет за рахунок штучно занижених закупівельних цін і податку з обороту на сіль­ськогосподарську продукцію.

Тимчасовий демонтаж ринкових механізмів, зрозуміло, не є соціалістичним винаходом. Це широко розповсюджена практика капіталістичних держав, яка використовується під час зіткнення з могутнім зовнішнім шоком, як правило, з війною. Для покриття державних витрат, які різко зростають під час війни, потрібне ви­користання заощаджень населення. Для ведення війни необхідні структурні зрушення у виробництві: перерозподіл ресурсів з ви­пуску цивільної продукції на випуск озброєння. Забезпечення подібних структурних зрушень лише за рахунок ринкових меха­нізмів (різке підвищення цін на все. що пов’язано з озброєнням) викликає гострі соціальні конфлікти. Типовою реакцією на ці проблеми є введення в різних формах контролю за цінами, раціо­нування найважливіших ресурсів і споживчих товарів, передусім продовольства.

Виникає ситуація придушеної інфляції. Сукупний попит пере­вищує пропозицію, ціни нижче рівновагових, зайнятість повна, надлишковий попит виявляється у зростаючих чергах, порожніх полицях магазинів, чорному ринку і перебоях у матеріально- технічному постачанні виробництва.

За умов придушеної інфляції гроші стають лише одним з ва­желів розподілу поряд з картками, системою пріоритетів у поста­чанні і т. ін. Це дає можливість використати примусові заоща­дження населення для покриття дефіциту бюджету.

Реакція на дефіцит виробничих ресурсів — зростання запасів, поява вузьких місць у виробництві. Оцінити дефіцитність ресур­сів непросто, тому розподіл їх між галузями й підприємствами далекий від оптимального. Неминучою реакцією на ці труднощі стає швидке зростання державного апарату.

За умов війни головними факторами, що дозволяють регулю­вати ці проблеми, є відносна простота визначення національних пріоритетів, патріотичний підйом і очевидність тимчасового ха­рактеру придушеної інфляції.

Принципова складність такої політики пов’язана з реальною здатністю держави позаринковими методами забезпечити масш­табну мобілізацію і перерозподіл найважливіших ресурсів.

Ставлення в більшовицькому середовищі до досвіду воєнного комунізму з його придушеною інфляцією і неринковим регулю*. ванням у 20-х роках завжди залишалось подвійним. З одного бо-- ку, офіційно визнали, що це була тимчасова, вимушена політика, обумовлена військовими обставинами. З іншого боку — підкрес­лювалось, що така політика більшою мірою відповідала соціаліс­тичним принципам, ніж тимчасове, вимушене загравання з капі­талістичним ринком.

Не дивно, що, коли наприкінці 20-х років під впливом кризи нагромадження ринкові механізми починали давати очевидні збої, правляча еліта швидко звернулась до досвіду державного регулювання за умов придушеної інфляції.

Знову формуються розподільчі органи, зростає їхня роль, по­силюється державна регламентація торгівлі та товаропотоків. Відтворюються товарний дефіцит, черги, чорний ринок.

Коли в 1928 р. унаслідок інфляційної кризи почали наростати проблеми з хлібозаготівлею і постачанням міст, відповіддю на це стало не зниження державних капіталовкладень до рівня суміс­ного з нормальною роботою ринкових механізмів, а відключення самих цих механізмів, повернення до примусового вилучення зер­на в поєднанні з формуванням могутнього адміністративного апарату, покликаного мобілізувати матеріальні та фінансові ре­сурси села колективізацією.

Уперше в сучасній економічній історії в мирний час форму­ється розгалужена система адміністративного регулювання еко­номічного життя, що заміняє ринковий механізм.

Характерні риси нової соціалістичної моделі економічного розвитку такі:

— панування державної власності, ліквідація легітимної при­ватної власності, що с незалежною від влади;

— домінуюча роль держави в мобілізації національних заоща­джень, їхньому розподілі та використанні;

— формування управлінської ієрархії, яка охоплює всі галузі економіки країни і забезпечує координацію господарської діяль­ності прямими розпорядженнями. За таких умов система ринків втрачає свою роль основи мікроекономічного регулювання і усу­вається на периферію господарського життя;

— егалітаризм, зниження екстремально високої диференціа­ції доходів;

— наздоганяюча імпортозаміщувальна індустріалізація на базі перерозподілу ресурсів з аграрної сфери в промислову як ос­нова державної структурної політики;

— твердий політичний контроль, що виключає будь-які несанк­ціоновані форми масової активності;

— месіанська ідеологія, що проповідує необхідність доброві­льного самообмеження і самовідданої праці.

Цей набір інституціональних інновацій дозволяє на деякий час зняти ряд обмежень, що їх накладають на економічний розвиток ринкові механізми.

Масштаби національного нагромадження перестають залежа­ти від таких важкокерованих параметрів, як приватні заоща­дження та інвестиції. Високий рівень оподатковування не при­душує господарської активності. Вона не залежить від автономних рішень приватних підприємств. Канали втечі капіта­лу надійно перекриті всеосяжним фінансовим контролем. Тоталі­тарний політичний режим знімає обмеження на обсяг фінансових ресурсів, що мобілізуються державою на цілі нагромадження. Сформована гранично висока, довгостроково стійка норма націо­нальних заощаджень дозволяє забезпечити індустріальний стри­бок, різко підвищити темпи економічного зростання.

Егалітаризм та індустріальний динамізм забезпечують наочну переконливість офіційної ідеології.

Механізми соціалістичної індустріалізації добре описуються за невеликих модифікацій класичною моделлю Л’юіса — модел­лю індустріалізації у д^восекторній економіці з необмеженими ре­сурсами робочої сили³⁵. У ній економіка складається з двох сек­торів: а) традиційного чи аграрного, для якого характерні перенаселення, нульовий граничний продукт праці, визначення доходів зайнятих середньою, а не граничною продуктивністю; б) CY4aCHOΓO BUCO^K'^nrinnn^VK‘^TURHnrn ∏∏λmmcπ∩r∩γ∩ c.pκτnnv v який поступово перерозподіляється робоча сила з аграрного сектору (графіки 1—4).

Трудові ресурси в традиційному секторі використовуються з нульовою граничною продуктивністю (MPla у точці La дорівнює 0, на графіку 4). Оплата праці тут визначається середньою продук­тивністю (оплата праці A = APla). Оплата праці в сучасному сек­торі W вища, для того щоб стимулювати перерозподіл трудових ресурсів. Прибуток у сучасному секторі реінвестується, що ство­рює базу для облаштування нових робочих місць. З розвитком виробництва за стабільної реальної заробітної плати (W-Sl) ре-

³^ Тодаро М. П. Экономическое развитие: Учебник для студ. вузов, обуч. по эконом, спец.: Пер. с англ. — M.: ЮНИТИ, 1997. — С. 82—87.

інвестування прибутку дозволяє нарощувати обсяг трудових ре­сурсів, залучених до сучасного сектору.

На графіку 2 крива 0 - 77^,XK) — зміна обсягу виробництва в традиційному (аграрному) секторі залежно від кількості зайнятих трудових ресурсів. Під час проходження точки L_a зростання об­сягу виробництва — нульове чи від’ємне. На графіку 4 крива MP[_ia — гранична продуктивність праці. У точці L_a вона дорів­нює нулю, крива 'APla — середня продуктивність праці в тради­ційному секторі. Її перетинання з прямою L_a - L_a задає рівень се­редньої заробітної плати в традиційному секторі. На графіку 1 криві 0 - TPm(K∣), 0 - TPm(Ks), 0 - ТРм(Кз) позначають залежнос­ті обсягу виробництва в сучасному секторі від залучених туди трудових ресурсів.

Специфіка соціалістичної моделі полягає в тому, що колекти­візація, насильницьке вилучення значної частини сільськогоспо­дарської продукції дозволяють знизити оплату праці в традицій­ному секторі З А ДО А\ (графік 4), тобто нижче рівня середньої продуктивності праці. У результаті тут з’являються додаткові фі­нансові ресурси, що можуть бути перерозподілені та вкладені у формування промислового сектору. Крім того, зниження рівня життя селян дозволяє одержати могутній потік трудових ресурсів у промисловий сектор.

Розгляд теоретичної моделі дозволяє зробити висновок, що вибір моделі соціалістичної індустріалізації дозволяє забезпечити високі темпи перерозподілу ресурсів із традиційного сектору, а також частку нагромадження у ВВП вищу, ніж у рамках ринкової індустріалізації. Головним інструментом, що забезпечує знижен­ня рівня життя в традиційному аграрному секторі та мобілізацію відповідних ресурсів на потреби індустріалізації, є державний примус. Зі сказаного вище випливає, що частка державних дохо­дів і витрат у ВВП для країн соціалістичної індустріалізації вияв­ляється істотно вищою, ніж у ринкових економіках.

Вибір соціалістичної моделі дозволяє швидко й радикально розв’язати фундаментальну проблему ринкової індустріалізації — перебороти інерційність, заданість норми національних за­ощаджень. Але за все доводиться платити. Відключення ринко­вих механізмів, у тому числі пов’язаних з ними механізмів точ-

ного настроювання, стимулів до ефективного використання ре­сурсів, механізмів добору ефективних інновацій, обумовлює хро­нічно високу ресурсомісткість ВВП і, зокрема, його високу енер­гоємність. Крім того, закритий характер економіки, як і в країнах капіталістичної імпортозаміщувальної індустріалізації, визначає нижчу частку експорту, і особливо експорту обробних галузей, у ВВП.

5.2.3.