Межа стійкого економічного розвитку в рамках моделі імпортозаміщувальної індустріалізації

За своєю природою економічний розвиток — загальносвіто­вий процес. Він пов’язаний з міжнародним поширенням знань, продуктів і технологій.

Як зазначалося вище, темпи зростання міжнародної торгівлі, як правило, перевищують темпи зростання національних еконо­мік.

Надії на те, що імпортозаміщення дозволить зняти обмеження економічного зростання, пов’язані з імпортом, платіжним балан­сом, валютними резервами, виявляються ілюзорними. Імпорт промислових товарів народного споживання дійсно різко скоро­чується, проте одночасно починають зростати потреби вітчизня­ної промисловості в імпорті устаткування, а на наступному етапі — у імпорті напівфабрикатів і сировини.

У разі вибору моделі імпортозаміщувальної індустріалізації на початку показник частки експорту у ВВП стійко знижується, по­тім, досягши притаманного даній країні мінімуму, стабілізується. Після цього дефіцит конвертованої валюти й боротьба навколо її розподілу стають найважливішими політико-економічними проб­лемами. З цього моменту можливості подальшого економічного розвитку визначаються межами зростання експортних надхо­джень, а резерви зниження частки експорту у ВВП є вичерпани­ми. Спроби розв’язати проблему економічного розвитку на осно­ві нарощування частки інвестицій у ВВП обертаються лише зниженням каиіталовіддачі.

Отже, стратегія імпортозаміщувальної індустріалізації має свій потенціал, який, дозволяючи забезпечити промислове зрос­тання за рахунок обмеження конкуренції імпортних товарів на внутрішньому ринку, водночас має й задані самою її природою межі, у разі спроби виходу за які закритість економіки блокує можливість подальшого економічного розвитку.

Ринок і приватна власність не є необхідною передумовою су­часного економічного зростання в масштабі національної еконо­міки. Тільки-но відповідні технологічні структури сформовані в країнах-піонерах, їх можна переймати, перерозподіляючи за до­помогою держави ресурси із сільського господарства в промис­ловий сектор, який у такий спосіб поступово формується. Найваж­ливіші показники соціальної динаміки (рівень урбанізації, освіта, показники здоров’я, народжуваності та смертності) при цьому будуть змінюватись за траєкторією, подібною до траєкторій рин­кових економік. Але є завдання, які без активного використання ринкових механізмів вирішити нікому не вдається. Це, передусім, досягнення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на зов­нішніх ринках.

Орієнтація на імпортозаміщення обумовлює надійний захист національної промисловості від зовнішньої конкуренції. У такий спосіб у рамках стратегії імпортозаміщувальної індустріалізації для національної промисловості створюються штучні, тепличні умови, які цілком відмінні від жорстких реалій конкуренції на світових ринках продукції обробних галузей. М’якість економіч­ного середовища, можливість для підприємств існувати й розви­ватися за хронічно низької якості продукції та неефективності використання ресурсів створюють виробничі структури й управ­лінські стереотипи, які несумісні з успіхами в міжнародному зма­ганні за споживача. Усунення зовнішньої конкуренції обертаєть­ся хронічно низькою конкурентоспроможністю вітчизняної об­робної промисловості на світових ринках.

У цьому зв’язку принципово важлива наявність в експорті двох істотно різних компонентів: сировинного експорту (сільсь­когосподарська продукція, продукція видобувних галузей промис­ловості) і експорту обробних галузей. Якщо можливості нарощу­вання першого компонента експорту визначаються рівнем ресур­созабезпеченості країни, то зростання другого обмежене самим характером інституційних інновацій, пов'язаних з обраною мо­деллю розвитку.

Для країн імпортозаміщувальної індустріалізації характерні не лише аномально низька частка експорту у ВВП, але й низькі для країн відповідного рівня розвитку показники експорту обробних галузей у розрахунку на душу населення (табл.

Таблиця 8

ЕКСПОРТ ОБРОБНИХ ГАЛУЗЕЙ У КРАЇНАХ

ІМПОРТОЗАМІЩУВАЛЬНОЇ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ*

* Для порівняння — того самого року експорт обробних галузей на душу населення в деяких відкритих економіках: Південна Корея — 1253 дол. / особу. Малайзія — 821,3 дол. / особу.

** Мексиканська економіка почала відкриватися із середини 80-х років.

Для багатої ресурсами країни !можливості нарощування екс­порту вищі, але головним елементом експорту стає експорт сиро­вини. Проте, навіть і в цьому разі можливості нарощування сиро­винного експорту мають свої верхні межі (табл. 9).

Таблиця 9 СИРОВИННИЙ ЕКСПОРТ HA ДУШУ НАСЕЛЕННЯ

В КРАЇНАХ ІМПОРТОЗАМІЩУВАЛЬНОЇ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ

В 1970—1992 рр., дол. / особу В ЦІНАХ 1987 р.

Отже, для країн, що базують свою стратегію на імпортозамі- щувальній індустріалізації, максимально досяжний рівень еконо­мічного розвитку обмежений максимально можливими стійкими обсягами експорту в розрахунку на душу населення, і передусім експортом сировини.

Для унікально багатих природними ресурсами держав з обме­женим населенням межі економічного розвитку в рамках моделі імпортозаміщувальної індустріалізації можуть бути дуже висо­кими.

Вийти за ці межі можна, лише ефективно включившись у міжнародний поділ праці на рівні обробних галузей. Але саме цього, залишаючись у рамках моделі імпортозаміщувальної інду­стріалізації, зробити неможливо. Разом з тим, лише в зазначених межах ця модель дозволяє формувати сучасну індустріальну структуру, забезпечувати соціальну трансформацію суспільства. У разі наближення до верхніх меж співвідношення ВВП до екс­порту чи співвідношення обсягів сировинного експорту до чисе­льності населення економічне зростання уповільнюється, стає не­стабільним.

У моделі імпортозаміщувальної індустріалізації залежність максимально можливого рівня виробництва й доходів на душу населення від сировинного експорту (за умов неможливості швидкого заміщення експорту сировини експортом обробної промисловості) має кілька наслідків. По-перше, вона визначає за­лежність збереження досягнутого рівня виробництва від коли­вань цін на світових ринках сировини і стійкості існуючого видо­бутку сировинних ресурсів. На падіння експорту сировини така економіка реагує не зміною структури експорту, а переходом на нижчий рівень виробництва.

По-друге, нарощування ВВП у розрахунку на душу населення за межі, обумовлені максимальною продуктивністю моделі імпор­тозаміщувальної індустріалізації (максимально досяжний BBIl на душу населення, який забезпечується стійким сировинним експор­том), передбачає зворотний запуск відключених чи деформова­них ринкових механізмів зовнішньоекономічних зв’язків.

Неодноразово окремими країнами робилися спроби, не змі­нюючи моделі індустріалізації, вивести обсяг виробництва за межі, сумісні зі стійким функціонуванням цієї моделі. Як прави­ло, для цього використовувались масштабні зовнішні запозичен­ня, що дозволяють на короткий час зняти валютні обмеження, стимулюючи в такий спосіб економічний розвиток. Але через не­стійкість цього джерела, відсутність можливості забезпечити по­гашення заборгованості за рахунок швидкого зростання конку­рентоспроможності експорту обробних галузей, такі спроби не приносили значних успіхів: а в разі зміни зовнішньоекономічної кон’юнктури призводили до кризи зовнішньої заборгованості, падіння і довгострокової стагнації виробництва.

Пусковим механізмом кризи моделі імпортозаміщувальної ін­дустріалізації майже завжди є важка валютна криза, нестача до­ступних ресурсів конвертованої валюти для підтримки безпере­бійного функціонування національної економіки, забезпечення її мінімальних потреб у ресурсах критичного імпорту.

Ринково орієнтовані внутрішні реформи, відкриття національ­ної економіки, конвертованість національної валюти, обмеження рівня протекціоністського захисту внутрішнього ринку — захо­ди, абсолютно необхідні для створення передумов подальшого економічного розвитку, який виходить за межі можливостей мо­делі імпортозаміщувальної індустріалізації. Але короткостроко­вий результат таких реформ, як правило, — криза існуючої струк­тури економіки, виявлення обмеженої конкурентоспроможності вітчизняної обробної промисловості, довгострокова стагнація об­сягу виробництва на тлі необхідних, але болісних структурних зрушень.

Увійти в режим імпортозаміщувальної індустріалізації віднос­но легко. Така стратегія добре накладається на традиції аграрного суспільства й інтереси національної еліти. Вихід же з режиму ім- портозамішувальної індустріалізації виявляється завданням куди складнішим, соціально конфліктним. Саме ці труднощі для бага­тих ресурсами країн, що вийшли на верхні межі продуктивності моделі, прокладають дорогу довгострокової стагнації на тлі цик­лів економіко-політичної нестабільності (депресія → економіч­ний популізм → інфляція ∙→ хвороблива стабілізація → депре сія → економічний популізм), що може тривати десятиліттями.

Цей процес додатково може значно ускладнюватися впливом деяких супровідніх факторів. Зокрема, поліпшення медичного обслуговування, яке викликає зростання показників здоров'я і зниження смертності в країнах запізнілої індустріалізації, як пра­вило, відбувається швидше, ніж структурні зміни в зайнятості та розвитку освіти. У результаті падіння смертності надовго випе­реджає падіння народжуваності, а це призводить до високих тем­пів зростання чисельності населення, що створює додаткові труд­нощі для запуску механізмів сучасного економічного розвитку. Навантаження населення, чисельність якого є великою і швидко збільшується, на обмежені природні ресурси може різко скороти­ти можливості реалізації стратегій, орієнтованих на зростання сировинного експорту.

В умовах бідної ресурсами країни, що має обмежені можливос­ті нарощувати вивезення сировини, межі зростання, пов’язані з низькою конкурентоспроможністю вітчизняної обробної промис­ловості, виявляються вже на ранніх стадіях індустріального роз­витку. Тому бідні ресурсами країни вже на ранніх стадіях індуст­ріалізації стикаються з необхідністю радикальної зміни моделі розвитку: підвищенням конкурентоспроможності обробного сек­тору, зростанням експорту обробних галузей. Наростання зовніш­нього боргу, витрат на його обслуговування, гострий дефіцит конвертованої валюти тут значно раніше підштовхують правлячу еліту до економічних реформ і відкритості економіки. Звернемо увагу на одну дуже важливу обставину. Якщо в країні збереглись необмежені ресурси робочої сили, гранична продуктивність ви­користання якої в сільському господарстві вкрай низька, то існу­ють можливості виходу з моделі імпортозаміщувальної індустрі­алізації без тривалої та глибокої структурної кризи, без падіння виробництва. Саме це послужило тим фактором, що дозволив Ін­дії, на відміну від більш розвинутих країн Латинської Америки (таких, як Аргентина), провести лібералізацію економіки й вийти з моделі імпортозаміщувальної індустріалізації, зберігаючи порів­няно високі темпи економічного зростання.

5.2.