Загальна характеристика моделі імпортозаміщувальної індустріалізації

Модель спрямовуваної державою імпортозаміщувальної індуст­ріалізації в теоретичному плані передувала появі соціалізму, хоча обидві ці форми тісно пов’язані. Уперше в повному обсязі модель імпортозаміщувальної індустріалізації склалася в післяреволю­ційному CPCP, а потім протягом десятиліть визначала траєкторії економічного розвитку ряду великих держав, серед яких можна назвати Індію, Бразилію, Аргентину, Мексику.

За таких умов природною здається ідея, яка обговорювалася ві країнах наздоганяючої індустріалізації: відключити ринкові ме-| ханізми зовнішньоекономічних зв’язків; увести монополію зов-І нішньої торгівлі чи відмовитись від конвертованості національні ної валюти, перейшовши до її раціонування; сконцентрувати! валютні ресурси на пріоритетних напрямках розвитку. У такийЯ спосіб конкуренція імпортних товарів усувається, а значний внут*1 рішній попит стає могутнім стимулом до формування національ­ної обробної промисловості. Характер наздоганяючої індустріалі­зації дозволяє використовувати вже нагромаджений у світі тех­нологічний досвід.

Хід міркувань творців цієї моделі такий: нехай спочатку віт­чизняні підприємства будуть менш ефективними, а вироблена на них продукція буде поступатися продукції промислово розвину­тих країн за цінами і якістю, проте вони створять мільйони робо­чих місць, дозволять зрушити з місця процес індустріалізації, зай­няти надлишкові ресурси робочої сили. Сам індустріальний роз­виток і пов’язане з ним зростання виробництва й доходів дозво­лять збільшити масштаби національного нагромадження, підкрі­пити індустріалізацію власними фінансовими ресурсами.

Використання цієї стратегії визначалося тим, що попит на ос­новні експортні товари країн третього світу (сільськогосподарсь­ку продукцію та сировину) є нееластичним за доходом спожива­чів, а тому частка цих товарів у світовій торгівлі скорочується. Спроби збільшити обсяг сировинного експорту будуть у довго­строковому плані призводити лише до падіння експортних цін. Можливість для країн «третього світу» вийти на ринки продукції обробних галузей украй обмежена. Тобто шлях до індустріаліза­ції лежить через закриття внутрішнього ринку, імпортозаміщення і формування на його основі вітчизняної обробної промисловості.

Неконвертованість національної валюти, множинність валют­них курсів, контроль за зовнішньоекономічною сферою дають можливість не допустити вивезення національного капіталу, ви­користовувати його ресурси для фінансування індустріалізації. лювання зберігається, але його роль у визначенні стратегії фор­мування галузевої економічної структури різко обмежується, Ра­ціонування валюти, необхідної для імпорту технологічного устаткування, комплектуючих, напівфабрикатів з-за кордону, приводить до отримання державним апаратом визначальної ролі під час формування пріоритетів імпортної політики.

Серйозний фактор, що посилює привабливість моделі спрямо­ваної державою імпортозаміщувальної індустріалізації, — її ор­ганічний зв'язок із традиціями аграрної держави. Ця модель не передбачає ні ліквідації приватної власності, ні чіткого розмежу­вання власності та політичної влади, ні революційних змін у роз­поділі влади і власності. Вони тісно переплетені, національний підприємницький сектор формується під опікою державного апа­рату. Тому ця модель органічно визріває внаслідок природної ре­акції національної владної еліти на важкі завдання індустріаліза- «««

ЦП.

Країни, що розв’язують проблеми прискорення економічного розвитку, постійно стикаються з дією факторів, що підштовхують їх на шлях протекціонізму та імпортозаміщення. Мито — тради­ційно велике джерело бюджетних надходжень таких країн, до то­го ж його порівняно легко збирати.

Зрозуміло, сама по собі практика протекціоністського захисту вітчизняної обробної промисловості — аж ніяк не винахід XX ст. Протекціоністські тарифи застосовувала на початку індустріалі­зації й Великобританія. Принциповою відмінністю моделі імпор- тозаміщувальної індустріалізації є перехід від простого тарифного захисту внутрішнього виробника до фактичного відокремлення внутрішнього ринку від зовнішнього. Для цього використову­ються: 1) екстремально високі тарифи, що унеможливлюють ор­ганічну інтеграцію національного приватного сектору у структу­ри світової торгівлі; 2) різні форми прямого раціонування конвертованої валюти.

У більшості випадків початкове раціонування конвертованої валюти вводилось як екстрений захід, як реакція на короткостро­кову кризу платіжного балансу. І лише згодом, коли стимулю­вання розвитку вітчизняної промисловості на основі обмеження імпорту набувало характеру усвідомленої політики національно­го економічного розвитку, воно ставало важливим атрибутом спрямованої державою імпортозаміщувальної моделі індустріалі­зації, одним з її головних інструментів.

Але використання високих тарифів і раціонування конвертованої валюти призводить до посилення самоізоляції національної еконо­міки і зниження рівня її відкритості. Хоча самі міжнародні стандар­ти відкритості економіки аж ніяк не є чимось, що встановлено наві­ки. Вони змінюються не лише з рівнем розвитку й масштабами конкретної країни, але й у зв’язку з перипетіями світового економіч­ного розвитку й політичної ситуації. Так, наприклад, період 1914— 1950 рр., що об’єднав дві світові війни й велику депресію, став пері­одом зростання протекціонізму, краху режиму конвертованості ва­лют, періодом низьких темпів зростання світової торгівлі і, відпо­відно, нестійкого, повільного зростання виробництва й доходів. Лише з 50-х років починається новий етап лібералізації зовнішньої торгівлі, відновлення конвертованості, прискореного зростання міжнародного торгового обміну.

Країни із закритими економіками відповідають кожному з та­ких критеріїв:

1. Нетарифні бар’єри покривають не менш як 40 % торгового обороту.

2. Середні тарифні ставки — 40 % і вище.

3. Валютна премія «чорного ринку» перевищує 20 %.

4. Державна монополія на найважливіші експортні товари.

5. Соціалістична економічна система.

Але для цілей аналізу переваг і вад моделі наздоганяючого економічного розвитку імпортозаміщенням це визначення занад­то широке. Тому надалі до країн, де здійснюється спрямована державою імпортозамішувальна індустріалізація, будемо відно­сити лише ті, які: а) є закритими за перерахованими вище крите­ріями протягом тривалого часу (понад ЗО років); б) у яких частка експорту в BBll менше 10 %. До таких країн можна віднести: Ар­гентину, Бангладеш, Бразилію, Індію, Мексику, М’янму (колиш­ню Бірму) і Пакистан.

Випередження темпів зростання світової торгівлі порівняно з темпами зростання світового ВВП — питома риса сучасного еко­номічного зростання (табл. 6). Лише період з 1913 по 1950 рік є, з цього погляду, аномальним.

Таблиця 6

ЗРОСТАННЯ ОБСЯГУ CBH OBOI ТОРГІВЛІ ТА СВІТОВОГО ВВП ЗА ПЕРІОДАМИ*

* Розраховано за даними А.

У країнах, що почали індустріалізаційний процес у XVIII— XIX ст., зокрема у країнах ранньої наздоганяючої індустрі­алізації (Німеччина, Японія), темпи зростання експорту на ета­пі промислового стрибка випереджають не лише показник зро­стання ВВП, але й темпи зростання промислового виробницт­ва. Зокрема, для Великобританії в 1785—1845 рр. за збіль­шення промислового виробництва на 2,5 % на рік зростання експорту становило 3,8—4,0 %, для Франції 1820—1869 рр. — відповідно 2,5 і 4,8—4,9 %, Німеччини 1850—1900 рр. — 3,8 і 4,1—4,3 %, Японії 1885—1938 рр. — 6,1 і 7,9—8,1 %. При цьо­му чим далі заходить процес індустріалізації, тим більша част­ка експорту у ВВП.

Характерна риса імпортозамішувальної індустріалізації, на­впаки, — зростання закритості, падіння частки експорту у ВВП у міру індустріалізації та його стабілізація на аномально низькому рівні. Так, для країн імпортозаміїцувальної індустріалізації (Ар­гентина 1929—1991 рр., Індія 1949—1993 рр., Мексика 1950— 1986 рр. і т. д.) темпи зростання експорту відставали від зростання промислового виробництва і ВВП, а відношення експорту до ВВП і частка експоргу країни у світовому експорті з підвищенням рівня економічного розвитку знижувались.

Таблиця 7 ЧАСТКА ОКРЕМИХ КРАЇН

ІМНОРТОЗАМІЩУВАЛЬНОЇ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ У СВІТОВОМУ ЕКСПОРТІ В 1950 1 1973 рр. (%)*

* Розраховано за даними А. Медісона. див.: Meddison A. Monitoring the World Economy 1820—1992. — Paris, 1995. — P. 236—239.