Інноваційна економіка та «економіка знань» як субстанціональна форма існування моделі випереджаючого розвитку

Проблема перспектив розвитку країн світу стає най­більш актуальною в умовах сучасної глобальної рецесії, її вихід­них субстанціональних причин, негативних наслідків, що розпо- ділилися нерівномірно у світовій економіці серед країн з різним рівнем економічного розвитку, і позитивним результатом, що ви­являється в усвідомленні як на рівні урядів країн, так і на рівні їхніх суспільств, вагомого значення економічної доцільності пе­регляду існуючих моделей економічного розвитку країн.

Виходячи із поставленої вище наукової проблеми, необхідним є, по-перше, виявлення субстанціональної форми існування мо­делі нового економічного зростання, що відповідатиме існуючим тенденціям світової економіки в науково-технічній сфері, а від­повідно і основних секторах економік провідних країн; по-друге, надання пропозиції щодо типу такої моделі, її концепції, типу економічної політики, суспільно-економічних, науково-техноло­гічної бази та ін.

Під субстанціональною формою ми розуміємо прояв і певний соціально-економічний зміст інституцій моделі економічного розвитку, що визначає певний стан суб’єктів економічних відно­син, тип їх поведінки всередині такої моделі.

Модель випереджаючого економічного розвитку — це модель прориву, яка визначає мотиваційні механізми і детермінує умови перевершення потенційних можливостей економіки, створює пе­редумови для розвитку інших сфер функціонування суспільства. «Прорив» в економіці означає прорив уперед не тільки в еконо­мічному напрямку, а насамперед у тих основах економіки, які формують кілька вихідних інституціональних базисів (інститу­цій): освіта (людський капітал), наука, високотехнологічне вироб­ництво, інвестиції, суспільні цінності.

Такий прорив, на наше переконання, можливий тільки за умов випереджаючого економічного розвитку, який є моделлю еконо­мічного розвитку, концепцією та явищем. Під економічною мо­деллю в Економічній енциклопедії (2000 р.) розуміється спроще­на уява про дійсність, абстракція узагальнення окремих явищ та процесів економічної системи загалом¹.

Чому саме випереджаючий економічний розвиток? Так, випе­реджати, випередити означає переганяти, перегнати, встигати у чомусь раніше, швидше за іншого^{[221] [222]. Тобто, випереджаючий еко-}

HOMiчнии розвиток можна розглядати як створення передумов у розвитку швидше за інші країни в конкуренції та виробництві. Випереджаючий економічний розвиток може забезпечити вирі­шення поставленої вище проблеми, тобто формування нової яко­сті розвитку. Цей тип розвитку передбачає постановку стратегіч­них цілей, принципово відмінних від тих, що реалізуються сьогодні в розвинених країнах світу, та перехід до суперництва з існуючими системами дещо за іншими принципами та критерія­ми прогресу. В основі моделі випереджаючого економічного роз­витку полягає орієнтація на якісні зміни економічної, політичної і соціальної системи, що склалася. Серед стратегічних цілей, і ви­хідним елементом та невід’ємною передумовою є пріоритетний розвиток людського капіталу, у зміст якого відомі зарубіжні вче­ні^[223] вкладають людські якості творчого характеру, індекс розвитку людини на рівні скандинавських країн та здоров’я людини, що є умовою забезпечення повного використання нею творчого, інте­лектуального потенціалу. Однак зазначеними якостями розвиток людського капіталу не обмежується, оскільки він є принципово важливим елементом, інституціональним ресурсом реалізації мо­делі випереджаючого економічного розвитку. На наше переко­нання, формування принципово нових технологій і структури економіки, орієнтованих на розвиток людських якостей, можна реалізувати тільки через інноваційний розвиток країни.

Підводячи попередній підсумок, констатуємо, що субстанціо­нальною формою існування моделі випереджаючого економічно­го розвитку є інноваційна економіка. Саме в умовах інноваційної економіки, орієнтованої на розвиток високотехнологічних галу­зей, можна забезпечити перехід країни на нову довгострокову хвилю економічного зростання, технологічну основу якої скла­дуть 5—6 і 7-й технологічні уклади.

Інноваційна економіка у своїй основі має базовий фактор ви­робництва — знання. Звідси, власне інноваційна економіка може приймати свої властиві форми, які теж досить вдало прижилися в економічному моделюванні в напрямку інновацій у західних країнах. Серед таких форм інноваційної економіки можна виді­лити інформаційну економіку, «нову» економіку та економіку знань. Соціально-економічне та інституціональне наповнення за­значених форм інноваційної економіки зводиться до того, що в їх основі лежить НТП, який реалізується повною мірою тільки в умовах глобалізації, яка посилює міжнародний науково-техноло­гічний обмін, відкриває доступ менш розвиненим країнам до но­вих технологій, при цьому дещо вирівнюючи рівень технологіч­ного розвитку між країнами світу.

Одночасно форми існування інноваційної економіки також включають у себе інновації організаційного та інституціонально- го характеру в усіх галузях економіки. Значна кількість науковців розуміє появу інноваційної економіки та її форм як новий етап соціально-економічного розвитку людської цивілізації, у межах якої виникли й отримали подальший розвиток науково-технічні, економічні, політичні та соціальні інститути, які формують базис для нового типу економічного зростання на новій якісній основі: більш рівного доступу країн та окремо взятого індивіда до благ і ресурсів світового господарства.

Характерними ознаками інноваційної економіки та її форм є інтенсивний характер упровадження інновацій технологічного, організаційного й управлінського характеру та вплив цих іннова­цій на підвищення продуктивності праці на мікрорівні та макро- економічної ефективності виробництва на рівні країни на новій якісній основі.

Тобто інноваційна економіка, безумовно, ґрунтується на су­часних знаннях, наукових досягненнях, ресурсною основою яких стають переважно інвестиції, за умов підвищення ефективності використання природно-сировинних ресурсів. Щодо зміни основ­них макроекономічних агрегатів, зазначимо, що в умовах існу­вання інноваційної економіки приріст реального ВВП країни за­безпечується здебільшого за рахунок виробництва та реалізації наукомісткої високотехнологічної продукції і послуг.

Модель випереджаючого економічного розвитку може бути реалізована і через «економіку знань», яка, по суті, є інтегрованою основою інноваційної економіки, оскільки провести розмежуван­ня між ними доволі проблематично, як на наш погляд. Характер­ними ознаками «економіки знань» як інтегрованої складової ін­новаційної економіки є: домінування у складових ВВП високотех- нологічних галузей та інтелектуальних послуг; формування пере­важної частки національного доходу за рахунок інноваційної або технологічної ренти; високий рівень капіталізації компаній, ос­новна вартість яких формується завдяки нематеріальним активам, тобто інтелектуальному капіталу. Основу моделі випереджаючо­го економічного розвитку в економіці знань становлять: знання як ресурс і фактор виробництва, якісна освіта, а також спромож­ність держави забезпечити належне функціонування цих інститу­цій щодо уречевлення інтелектуального капіталу в результатах високотехнологічного виробництва

Одним з основних лідерів в економічному розвитку на базі ін­новаційної економіки залишаються Сполучені Штати Америки. Навіть в умовах економічної кризи 2008—2009 рр. основою уря­дової політики виходу із кризи було стимулювання розвитку ін­новацій і збільшення експорту для забезпечення впевненого еко­номічного зростання. Отже, пильна увага держави приділяється підвищенню інвестиційної привабливості, експорту та інноваціям. За переконанням чиновників вищого рангу, саме інвестиції в ін­новаційний сектор і мають закласти основу зростання економіки^[224].

Що ж забезпечує інтенсивне поширення інновацій у країні? Безперечно, це є багатоваріантною відповіддю. Однак сформуємо вихідні інституціональні умови, що забезпечують інтенсифікацію і масове поширення інновацій у країні, а саме: усвідомлена ціле­спрямована економічна політика держави, націлена на інновацій­ний розвиток; формування всесторонньої державної підтримки ведення інноваційного бізнесу (дозвільна система, податкова по­літика, регуляторна політика); достатні інвестиції в розвиток людського капіталу, обсяг яких визначає світова практика, на­приклад, через індекс людського розвитку, рівень якості освіти, якість і тривалість життя населення на рівні світових стандартів; звернення у бік розвитку конкретної особистості, виховування інноваційного індивіда, формування персоніфікованого іннова­ційного мислення через систему освітньо-суспільного виховання; формування інституту довіри суспільства, бізнес-структур та ін- диві дуальних підприємців до держави як регулятора, контролера та координатора інноваційної діяльності. Виходячи із зазначеного, можливо сформувати такий висновок: інноваційна економіка на базі моделі випереджаючого економічного розвитку стає прин­ципово новою субстанціональною формою конкурентної еконо­міки у світовій економіці, робить середовище існування людини комфортнішим і сприятливішим для проживання.

Акцентуємо увагу на взаємообумовленості й пов’язаності ін­новаційної економіки та випереджаючого розвитку як умови за­безпечення реалізації цієї моделі. Випереджаючий економічний розвиток має у своїй основі принцип випереджаючого стратегічно­го планування неперервного вдосконалення розвитку виробницт­ва в частині його модернізації, реконструкції наявного і прид­бання нового обладнання, розроблення і впровадження нових технологічних процесів, нових високоякісних конкурентоспромож­них видів продукції, що користується попитом на ринках збуту, виходячи з існуючих і очікуваних потреб споживачів, з метою забезпечення спроможності усіх видів виробництв виконувати ці вимоги й мати можливість перевищувати їх.

На наше переконання, випереджаючий розвиток забезпечить перехід світової економіки на умови стійкого розвитку, чому сприятиме становлення інноваційної економіки. Щодо моделі су­спільства, яка може бути застосована до опису інноваційної еко­номіки як субстанціональної форми існування моделі випере­джаючого економічного розвитку, то її основною характеристикою буде зростаюча інтелектуалізація суспільства. Безумовно, приро­да інноваційної економіки як системи пов’язана з такими фор­мами розвитку суспільства, як постіндустріальне, інформаційне, постекономічне суспільство, «економіка знань», інноваційне суспільство. На думку провідних учених, суспільство споживан­ня або суспільство загального благополуччя заміниться на інте­лектуальне суспільство або інноваційне суспільство. Сфера ви­робництва поступово буде перебудовуватися із переважанням технологій екологічно чистого та безвідходного виробництва. За­знає змін і структура споживання з переважною часткою і провід­ним значенням інформаційно-комунікаційних, освітніх послуг і послуг охорони здоров’я. Науково-технічний прогрес в інформа­ційних технологіях, системах обробки і переробки інформації, системах телекомунікації, фінансових технологіях створить умо­ви для подальшої глобалізації економіки, формування единого світового ринку товарів, капіталу, праці¹.

На думку дослідників стійкого розвитку^{[225] [226], інтеграція національ­ного господарства в інноваційну економіку сприятиме значному покращанню соціально-економічних умов. З’являться додаткові можливості задоволення потреб людини, що дасть новий поштовх розвитку регіонів, країн, людської цивілізації. Отже, знаходимо під­твердження авторській позиції у тому, що інноваційна економіка є, по суті, «економікою знань», оскільки основна частка вартості її су­купного продукту припадає не на виробничу сферу (матеріальні і людські ресурси), а на знання (про те, як продукт зробити).}

Отже, вважаємо, що випереджаючий розвиток впливає на ди- намізацію інноваційної економіки, випереджаючи попит і потреби, одночасно створюючи еволюційні методи підвищення продуктив­ності, ключові ознаки та передумови наднового високотехноло- гічного виробництва. Випереджаючий економічний розвиток ві­дображається також на продуктивних силах і довгострокових пе­рспективах. Особливо важливою інституціональною умовою є те, що випереджаючий розвиток можливий тоді, коли він дуже шви­дко поширюється на всі сфери суспільного виробництва.

Розвинені країни, використовуючи методи прогнозування та передбачення, і розуміючи, що криза 2008—2009 рр. була струк­турною, дотримуються позиції щодо нагальної необхідності фор­мування контуру нового технологічного способу виробництва на базі ядра існуючого технологічного укладу. Тобто розвинені країни, з іще більшою інтенсивністю, продовжують курс на інно­ваційний розвиток національних економік на основі впроваджен­ня передових науково-технологічних досягнень. Характерними рисами останніх є «зелені» технології, інновації, що мають соціаль­ну спрямованість.

Звичайно, формування інноваційних економік на базі національ­них економічних систем, або що одне й те саме, формування на­ціональних інноваційних систем випереджаючого розвитку по­требує не тільки розуміння напрямку руху для країни, ідентифі­кації типу моделі економічного розвитку, а вимагає, особливо, фінансово-ресурсної бази, інвестиційної основи. Слід наголоси­ти, що інноваційна система випереджаючого розвитку формуєть­ся під впливом множини об’єктивно заданих для даної країни фак­торів, включаючи розмір території, наявність природних і трудо­вих ресурсів, особливості історичного розвитку інститутів дер­жави і форм підприємницької діяльності. Зазначені чинники ви­ступають довгостроковими детермінантами напрямку і швидкості еволюції економічної системи в інноваційну систему випереджаю­чого розвитку. Кожна така національна інноваційна система ви­переджаючого розвитку характеризується певною інституціональ- ною структурою і деякою мірою впорядкованості, що передба­чають достатньо стабільну інституціональну взаємодію. При цьому в кожній країні формується особлива конфігурація націо­нальних інституціональних елементів.

Емпірична дійсність доводить, що рівень розвитку науково- технологічної сфери (наука, технології), тобто економіки знань, створює основу стійкого економічного розвитку і детермінує по­літичну вагу країни на міжнародній арені, та визначає її місце в ряду між багатими і бідними країнами. Інноваційна економіка або економіка знань як субстанціональні форми існування моделі випереджаючого розвитку являють собою економічні системи інноваційного типу. Останні є сукупністю державних і приватних організацій, які здійснюють дослідження і розробки, виробницт­во і реалізацію високотехнологічної продукції, а також органів управління та джерел фінансування. Основами економіки знань, крім провідних систем науки та освіти, є: конкурентоспроможна національна економіка, що представлена великими бізнес-струк- турами (корпораціями); сприятливий інноваційний клімат; розви­нене і реально функціонуюче законодавство, що забезпечує сприятливі законодавчо-інституціонапьні умови для випереджа­ючого економічного розвитку; інтеграція в глобальний науково- технологічний простір.

Випереджаючий розвиток промисловості може стати оптималь­ним шляхом прискорення інноваційного зростання. У цьому ас­пекті випереджаючий і прискорений економічний розвиток пере­тинаються. Цей тип розвитку дозволяє збільшити темпи підви­щення продуктивності праці і, відповідно, норми накопичення фізичного та інтелектуального капіталу. Далі він створює можли­вості залучити до інноваційного зростання всі галузі економіки. Водночас розвиток промисловості сприяє ліквідації або обме­женню недовикористання трудових ресурсів. Також випереджа­ючий розвиток дозволяє перетворити економічне зростання в са- мовідтворювальний і стабільний процес.

На думку багатьох учених, у сфері такої інституціональної форми існування економічної системи, як інноваційна економіка, нові реалії макроекономічного господарювання привели до ко­рінних якісних змін у державному управлінні. Це знайшло прояв у перетворенні держави із бездоганного виконавця вимог ринку в інтелектуально-інформаційний центр його регулювання. Тобто регулівна функція держави забезпечується через прогнозно- стратегічне планування, соціальне оздоровлення, що так чи інакше підтримує функціонування ринкового господарства. Саме за до­помогою інтелектуальної держави виник і закріпився принципово новий тип управління, відмінний від оперативного планування, а саме програмно-цільовий. Власне на такі зміни у функціональній ролі держави в сучасній світовій економіці й не відреагували країни з посттрансформаційними економіками, котрі опинилися в кризовому стані. По суті, ситуацію можна описати як невиконан­ня державою своєї головної функції — гарантування національ­ної безпеки, у тому числі економічної. Формування сучасної держави як держави розвитку є незавершеним процесом^[227].

Основними технологіями наступних 5—7-го технологічних укладів, інтенсивне поширення яких забезпечить перехід еконо­міки на наступну довгострокову хвилю економічного зростання, за ідентифікацією фахівцями, є: 1) біотехнології, засновані на до­сягненні молекулярної біології та генної інженерії, 2) нанотехно- логії, 3) системи штучного інтелекту, 4) глобальні інформаційні мережі та інтегровані високошввдкісні транспортні системи то­що. Подальшого розвитку на базі прийдешніх технологічних укладів набудуть гнучка автоматизація виробництва, космічні технології, виробництво конструкційних матеріалів із завчасно заданими властивостями, атомна промисловість, авіаперевезення. Виробництво і споживання атомної енергетики, у світлі відомих подій щодо перегляду ставлення до її безпеки світовим співтова­риством після землетрусу в Японії навесні 2011 р., а також спо­живання природного газу буде доповнено розширенням сфери застосування водню як екологічно чистого енергоносія. Політика держав продовжуватиме сприяти суттєвому розширенню засто­сування альтернативних джерел енергії¹.

Значення інтелектуальної ренти для формування моделі інно­ваційної економіки в країнах з ринками, що виникають (країнах із трансформаційною економікою), чи країнах, що розвиваються, надзвичайно велике. Рентні відносини у сфері застосування інте­лектуального капіталу економічно вигідні, оскільки дозволяють його власнику самостійно визначати об’єкти докладання творчих зусиль, інтенсивність творчого процесу, форми обміну інтелекту­альними продуктами та отримання доходу на свій інтелектуаль­ний капітал, насамперед у формі матеріальної винагороди^{[228] [229]. Однак для того щоб механізм дії інтелектуальної ренти запра­цював, потрібно пройти кілька стадій: виникнення ідеї; прийнят­тя ідеї для подальшої перевірки через наукові та прикладні дослі­дження; пошук сфери застосування інтелектуального продукту; експертизи; нова технологія; дослідний зразок; новий вид товару, позитивне ставлення споживача до нового інтелектуального про­дукту і т. д. Стосовно інноваційної моделі економіки це означає, що економічне зростання більшою мірою починає визначатися тією часткою продукції та технологічного обладнання, яка міс­тить прогресивні знання та сучасні управлінські рішення (інно­ваційні системи різних рівнів і галузей економіки).}

Контроль над надприбутком, тобто над інтелектуальною рен­тою, стає глобальним виграшем в епоху економіки знань. Ключо­вими чинниками багатства країни в економіці знань стає випере­джаючий розвиток технології та ефективне використання одер­жуваного при цьому додаткового продукту. Визначальною у цьому аспекті стає роль держави, яка має інвестувати величезні фінансові ресурси в розвиток освіти, науки та інфраструктури, створювати інституціональні умови для формування певної яко­сті людського капіталу, що, як було доведено вище, досягається якісною освітою упродовж усього життя. Власне заходи держави в науково-освітній політиці створюють відповідні умови та меха­нізми, за яких творчість особистості, інтелектуальна праця забез­печують створення нових технологій і підвищують якість життя. При цьому нові технології, як свідчить практика розвинених держав, утримуються через адміністративні заборони на терито­рії країни до появи новітніх зразків, що містять інтелектуальну ренту, котрі замінять попередні технології. Аналогічно утриму­ється й інтелектуальна рента. Інтелектуальний продукт, за умови здійснення достатньої інтелектуальної роботи в країні-інвесторі, передається на території з дешевою робочою силою, а експорт капіталу (інвестиції THK за кордон) дозволяє надовго зберегти в крані надприбуток— інтелектуальну ренту. Отже, такий процес розподілу інтелектуальної ренти є платою за гарантії власності, соціальну стабільність, за високу якість життя.

Визначальною характеристикою випереджаючого розвитку як процесу, що втілюється в субстанціональній формі іннова­ційної економіки або економіки знань, стає неперервний про­цес накопичення інтелектуального капіталу, адміністративний підхід і контроль з боку держави щодо утримання інтелектуаль­ної ренти (як надприбутку від використання монопольної тех­нології до моменту її заміщення новою технологією), забезпе­чення інституціональних умов та фінансових можливостей щодо зростання якості людського капіталу як основи інтелек­туального капіталу.

Інтелектуальний капітал має свою суспільну вартість. Суспільна вартість окремих елементів інтелектуального капіталу пов’язана з додатковою цінністю, яку надає його використання іншим чле­нам суспільства. Корпорації (організації) здійснюють на розвиток інтелектуального капіталу фіксовані витрати. Водночас суспіль­ство отримує позитивні зовнішні ефекти від існування й викорис­тання інтелектуального капіталу. Різниця між суспільною і при­ватною вартостями інтелектуального капіталу не має бути занад­то великою. Якщо суспільна вартість інтелектуального капіталу набагато перевищує приватну вартість, то для власника інтелек­туального капіталу зменшуються стимули сприяти зростанню його вартості, оскільки значна частина доданої вартості при­своюється суспільством. У цьому випадку знижується інновацій­на активність підприємців, які не мають необхідної мотивації створювати нові інтелектуальні продукти. Якщо ж приватна вар­тість інтелектуального капіталу набагато перевищує суспільну, то суспільство несе значні втрати внаслідок присвоювання ре­зультатів інтелектуальної діяльності виключно власником інте­лектуального капіталу. Тоді знижується дифузійний потенціал інновацій. Потрібен оптимальний баланс, що його може створити мотиваційна система, яка повинна створити умови для врахуван­ня інтересів і власника інтелектуального капіталу, і суспільства, де результати інтелектуальної діяльності присвоювалися ними однаковою мірою.

Ураховуючи вищевикладене, можемо вивести таку рекомен­дацію як компоненту моделі випереджаючого розвитку: необхід­ним є створення такої системи мотивації, яка забезпечуватиме баланс у розподілі інтелектуальної ренти (результатів інтелекту­альної діяльності) між власником інтелектуального капіталу і су­спільством однаковою мірою, з метою уникнення ситуації уповіль­нення стимулів до інноваційної діяльності як організацій, так і людини зокрема.

Усе зазначене вище дозволяє дійти висновку, що випере­джаючий економічний розвиток має відбуватися не за рахунок залучення додаткових ресурсів (землі та праці) у виробничий обіг, у той час як кількісне збільшення таких факторів, як капі­тал, підприємницькі здібності та інтелектуальний капітал, є бажаним, а за рахунок зміни якісної структури, якості цих фак­торів. В основу політики держави щодо формування інновацій­ної економіки потрібно закласти принципи, які враховувати­муть, що випереджаючий розвиток засновується на переважно інноваційно-інтенсивному типі економічного зростання і є мо­деллю науково-інноваційного розвитку зі значною роллю дер­жави. Отже, випереджаючий економічний розвиток як модель може бути реалізований через побудову та ефективне функ­ціонування інноваційної економіки як його субстанціональної форми.

3.2.