Аграрно-ремісничий принцип виробництва: основні етапи

Перші сліди землеробства з’явилися 15—12 тис. років тому. Припускають, що дикі злаки найраніше стали культивувати в Па­лестині. Але є і припущення, що паралельно це відбувалося й у Міжріччі Тигру та Євфрату, в усякому разі — десь на Близькому Сході.

Власне, перший етап аграрної революції можна датувати 12—9 тис. років тому (з поправкою в півтисячі років). Саме до цього періоду належать матеріали, що свідчать про цілком сфор­моване землеробство і про поширення його на Малу Азію і на Кавказ, тобто на Передньоазійський регіон землеробства. До цьо­го самого періоду належать і перші фактологічні свідоцтва про одомашнювання кіз і баранів (10—9 тис. років тому).

Між першим і другим якісними етапами аграрної революції лежить перерва, або період кількісних змін (другий етап розвит­ку аграрно-ремісничого принципу виробництва). Протягом цього періоду відбувалося створення нових осередків землеробства й поширення сільськогосподарських культур з Передньої Азії в інші регіони (зокрема, в європейське Середземномор’я та в Пів­нічну Африку). Отже, якщо перший етап появи аграрно- ремісничого принципу виробництва був пов’язаний з початком переходу до нових форм господарства, то другий — з перемогою хліборобсько-скотарського способу життя на значній території. Умовно цей етап можна датувати як кінець Vll—кінець IV тис. до н. е. (8—5 тис. років тому). У цей період зароджується земле­робство й у Новому Світі. Паралельно приручаються перші тяг­лові тварини — бики. При цьому йде активний обмін досягнен­нями, а новий принцип виробництва стає широко розповсюдженим явищем.

У цей період також активно здійснюються вирубування лісів, розчищення ріллі, освоєння цілини на базі вже сформованих тех­нологій і агротехнічних навичок. Підсічне (підсічно-вогняне) зем­леробство виникло далеко не відразу. Його роль у зміні способу життя і природи дуже велика. Але хоча технологічно це рівень першого етапу аграрної революції і такий спосіб широко застосо­вувався ще в кам’яну добу, найбільшого поширення цей метод господарювання набув уже після'створення осередків інтенсив­ного іригаційного землеробства й розвитку металургії.

Уже мідна сокира дуже скорочувала витрати праці під час ви­рубування дерев. Ще продуктивнішим знаряддям була залізна сокира. А в цілому поява металевих знарядь стала гарантією про­ги повернення до привласнювальних форм господарства за будь- яких змін природного середовища.

Другий якісний етап аграрної революції (третій етап розвитку аграрно-ремісничого принципу виробництва) був переходом до інтенсивного орного землеробства. Значне його поширення пов’язане з початком зрошувального землеробства. Здавна для цієї мети люди використовували воду струмків і ставків, потім навчилися регулювати розливи великих рік і рити канали, запаса- іи воду на посушливий період. За родючих ґрунтів результати були вражаючими. Теоретично важливо зауважити, що в районах великих рік і сприятливих умов (м’яких ґрунтів) для переходу до поливного землеробства, що й було основою для появи держав і цивілізацій, особливих інструментів і металів не потрібно. Мало того, іноді техніка була зовсім примітивною.

«...Інки користувалися простою загостреною палкою з опорою для ноги, щоб розпушувати землю для посіву. Але вони ж побу­дували цілу систему насипних терас-полів, забезпечили свої зем­ні штучним зрошенням, для чого проклали канали в десятки й навіть сотні кілометрів довжиною. Окремі ділянки цих каналів і багато насипних терас діють і дотепер. Інки зрозуміли значення добрив і потребу використовувати їх постійно. Пташиний послід - знамените й нині гуано — став ефективним засобом підви­щення врожаю. А в безплідних пісках Тихоокеанського узбереж­жя індіанці придумали спеціальний спосіб сівби кукурудзи, який дозволяв збирати й там рясний врожай»⁷.

О'іже, за сприятливих природних умов вирішальним фактором здійснення другого етапу аграрної революції була не стільки тех­ніка, скільки іригація, селекція, агрономічні прийоми, викорис­тання державної влади для організації робіт, що дозволяло ввести у господарський оборот нові родючі землі або рішуче підвищити врожайність уже використовуваних.

Кузьмищев В. Царство сынов солнца, — M.. 1985. --- С. 126.

Однак, на більш зрілих етапах і в цих місцях з’являється тех­ніка, і не тільки водогюливна. Найімовірніше, саме в Єгипті ви­найшли плуг і почали використовувати для оранки биків. Але цей гігантський крок уперед був для них усе-таки менш революцій­ним, ніж іригація. Проте винятково важливими ці досягнення ви­явилися для тих районів, де землеробство було дощовим. Лише з появою запряжних тварин і плуга (та ще й з металевим лемешем) у Європі та інших місцях міг розпочатися другий етап аграрної революції.

Усе це свідчить про те. що на третьому етапі становлення но­вого принципу виробництва з’являється і робить помітні успіхи також ремесло, тобто робота не для задоволення потреб домогос- подарства (домашні промисли), а та, яка має за мету задоволення потреб місцевого ринку. Відокремлення ремесла від сільського господарства й домашніх промислів — тривалий і часто непрос­тий процес, що завершився (і то не цілком) лише на зрілих етапах аграрно-ремісничого принципу виробництва.

Тут доречно буде пояснити, що цей принцип виробництва на­званий аграрно-ремісничим, оскільки в період його зрілості ре­месло є обов’язковим атрибутом господарської діяльності будь- якого суспільства.

У різних суспільствах залежно від різних обставин важливу роль відігравали такі види ремісничого виробництва, як гончар­ство, ткацтво, виготовлення човнів, оброблення каменю і кістки, теслярська справа, а також металургія, виробництво різних пре­стижних і ритуальних предметів.

За цих умов відбувався і подальший розвиток суспільних від­носин. Зокрема, відбулися серйозні зміни у відносинах власності. Вони привели спочатку до появи можливості індивідуального привласнення, а потім і до посилення нерівності, появи можливос­ті відчуження частини продукту у виробника. Відбувається також розвиток грошово-кредитних відносин і торгівлі.

Становлення аграрно-ремісничого принципу виробництва привело також до появи перших міст. їхні функції були різні, і далеко не завжди поява міст була пов’язана з концентрацією ре­месла чи навіть торгівлею.

Третій етап аграрно-ремісничого принципу виробництва три­вав приблизно півтори тисячі років. Він почався десь у середині чи наприкінці IV тис. до н. е. на базі об'єднання Єгипту й форму- паї кім загальноєгипетської іригаційної системи. Завершення цьо- к» етапу можна віднести до кінця III тис. до н.е. (умовно до пер- Iiioi o розпаду Єгипту). Приблизно в цей самий період почалося і інорення зрошувальної системи в Месопотамії. Але спочатку him не було ні настільки могутніх іригаційних споруд, ні єдиної •ісржави. Проте розвинутішими, ніж у Єгипті, були товарно- I ропюві відносини.

У Єгипті з кінця III тис. до н. е. і до кінця II тис. до н.е. (епохи ( ереднього й Нового царств) настає четвертий етап розвитку аграрно-ремісничого принципу виробництва — етап зрілості. Сис- ісма зрошення продовжує вдосконалюватися: риється безліч но- Iiiix каналів, створюються водосховища, завдяки особливій техні­ці тепер поливаються і високо розташовані поля, помітно вдоско­налюється плуг. Розвиваються тваринництво, ремесло, меншою мірою торгівля.

З переходом до інтенсивного землеробства різко, вибухоподіб­но стала зростати чисельність населення Землі, яка становила те­пер десятки, а пізніше — і сотні мільйонів осіб.

Вихід на систему самодостатнього інтенсивного сільського юсподарства становив зміст четвертого етапу (зрілості). Багато в чому це було пов’язано з необхідністю збільшити виробництво різної продукції як для задоволення потреб зростаючого населен­ня, так і для задоволення зростаючих потреб державної влади і правлячого класу. Крім того, з розширенням зони цивілізації й інтенсифікацією контактів між її частинами значна частина про­дукції починала використовуватись з метою обміну.

Цей етап характерний розширенням зони господарської діяль­ності. Зокрема, усе ширше розповсюджується орне землеробство із запряжними тваринами.

З переходом на використання мускульної сили тварин настає зрілість скотарства. Але процес переходу від розведення тварин для їжі до активного їх використання як енергетичного джерела і транспортного засобу не скрізь був швидким. На швидкість його істотно впливали військові сутички. Іноді певні народи століття­ми ігнорували та відкидали деякі зміни в побуті, які були поши­рені в їхніх сусідів, проте охоче запозичували військові новинки. Одомашнення коня змінило військову справу. Саме це зробило кочівників за їхньої нечисленності настільки грізною силою.

Проте, незважаючи на все це, економічний розвиток суспіль­ства відбувався досить повільно. Для цього були свої передумо­ви. Зокрема, існування позаекономічного примусу позбавляло виробника стимулів до розширення господарства, до реалізації потенційних можливостей, закладених у технічному вдоскона­ленні виробництва. Надлишок продукту й багатства використо­вувався непродуктивно. Він практично не використовувався для розширення виробництва, поліпшення його технологічної бази.

Інакше кажучи, створювалося багато надлишкового продукту, але останній перетворювався або в непродуктивне багатство, або служив джерелом паразитизму правлячої верхівки. Зворотний зв ’язок між розподілом і виробництвом, коли частина надлишко­вого продукту вкладається в розвиток господарства, був дуже слабким. Особиста ініціатива стримувалася. Зручність для влади й вищих груп експлуатувати та тримати в залежності населення вела до консервації цієї системи відносин.

Крім того, війни і грабіж постійно руйнували створене, нищи­ли населення, перешкоджаючи нагромадженню. А там, де поза­економічний примус був особливо жорстким (рабство, кріпацт­во), виробник взагалі позбавлявся стимулів до розвитку.

Четвертий етап розвитку аграрно-ремісничого принципу ви­робництва пов’язаний також із широкою експансією нових форм виробництва на навколишні території. На кілька сотень років пізніше Єгипту, приблизно з початку II тис. до н. е. (тобто з епохи Старовавілонського царства), у етап зрілості вступає й Месопо­тамія. А з кінця II — початку І тис. до н. е. генеральна лінія еко­номічного розвитку дедалі більше переходить із Близького Сходу через Малу Азію в Грецію, яка в VIlI—VI ст. до н. е. також всту­пила в період зрілості. Завдяки загальновідомим досягненням Греції у сфері торгівлі, грошей, ремесла, особливо державній під­тримці приватної власності, став можливим її дуже динамічний економічний розвиток, який у свою чергу дав поштовх розвитку європейської частини середземноморського регіону.

Розвиток Італії (не враховуючи деяких грецьких колоній і Си- цилії) відставав від елліністичних держав. Однак під впливом греків він пішов семимильними кроками. І в перші століття на­шої ери Римська імперія вступила в п’ятий етап — етап високої зрілості, на якому інтенсифікація виробництва дійшла практично до межі її потенційних можливостей. Усі структури на цьому етапі набули завершених, класичних форм.

Треба зауважити, що Римська імперія першою вступила в п'ятий етап, але цілком реалізувати його потенційні можливості так і не змогла. Під натиском зовнішніх ударів у ній почалися не­оборотні кризові процеси, що зупинили і навіть повернули назад економічний розвиток.

З падінням Римської імперії та закінченням епохи античності еволюція виявилася на роздоріжжі. У VII ст. н. е. починається підйом у Китаї (династія Тан), Індії, Візантії та Ірані. Особливо важливо, що араби виявилися здатними дати новий імпульс роз­витку Сходу, збагатившись досягненнями ряду культур, зокрема античної. І з кінця VII (початку VIII) до початку XI ст. генераль­на лінія економічного прогресу переміщається в арабський світ. Однак, у XIl—XIII ст. лідером у розвитку знову стає Західна Єв­ропа, що в цей період змогла спочатку прилучитися до найпере- довіших досягнень цивілізації, а потім і примножити їх.

Головна причина цього, мабуть, пов'язана зі специфікою сус­пільних відносин. З усіх варіантів аграрно-ремісничого принципу виробництва, що існували у світі, найбільш вдалими виявилися і і, де позаекономічний примус був м’якішим і поєднувався з еко­номічним. Саме такі варіанти аграрно-ремісничого принципу ви­робництва склалися в XI—XIII ст. у різних країнах Західної Єв­ропи. Передумовою цього стало те, що в Західній Європі не було умов для появи іригаційного землеробства. Орне ж землеробство хоча й було менш продуктивним, ніж іригаційне, проте вимагало від виробника більшої ініціативи та свободи, а від держави — меншого втручання в господарські процеси. У поєднанні з наяв­ністю цілої низки інших обставин це відкривало значні можливос­ті для подальшого економічного прогресу.

Протягом кількох століть Європа, збагачена досягненнями арабів та інших східних країн, швидко ліквідувала відставання, і приблизно до середини XIII ст. деякі її регіони вийшли на рубежі шостого — підготовчого етапу.

Отже, у світовому масштабі п’ятий етап аграрно-ремісничого принципу виробництва потрібно датувати Il—XIII ст. (з певним коригуванням). А вже період XIII — першої половини XVI ст. відповідає шостому етапу розвитку аграрно-ремісничого прин­ципу виробництва.

Шостий етап — підготовчий. Його особливістю є те, що про­тягом часу, який він охоплює, відбувається формування переду­мов народження нового принципу виробництва. А відповідно, у рамках панівного принципу з’являється дедалі більше несистем­них елементів. Але ці елементи ще не складаються в цілісну сис­тему й не формують окремого сектору економіки.

Причину того, чому саме Західна Європа першою вступила в шостий (підготовчий) етап, треба шукати в тому, що у східних країнах за великої чисельності населення вартість праці була від­носно низькою, а тому торговці та підприємці мало думали про підвищення її продуктивності, оскільки умови й так забезпечува­ли їм високий прибуток. У Європі механізація в широкому плані, тобто використання не лише різних технічних пристосувань, але й сили тварин, води й вітру, була відносно більш розвинута. Цьому сприяли значно менша кількість населення та значно мен­ша родючість ґрунтів.

Звідси неминучий перехід до історії появи техніки. Різні при­стосування і механізми з’явилися в Західній Європі досить давно. Особливо багато їх було у військовій справі, і дуже довго найдос­коналіші на той час механізми застосовувалися саме там.

Хоча механізація праці (включаючи застосування тварин) пос­тійно зростала, але було й багато причин, що заважали цьому. На­приклад, хоча водяний млин було винайдено за сто років до нашої ери, однак широке використання в той період рабської праці пе­решкоджало його швидкому поширенню. Ліквідація ж рабства і зменшення феодальної залежності селян привели до швидкого поширення водяних млинів у Європі. У XIH—XlV ст. рівень меха­нізації тут безупинно підвищувався. Нове життя одержали в Євро­пі й такі запозичення, як компас, порох, папір та ін. Усе разом це дозволило підштовхнути економічний розвиток, вивести його на вищий рівень.

Однак досягнення відносно більш високого рівня економічного розвитку привело до необхідності вибору напрямку вкладання над­лишкового багатства: чи розтринькувати його, втрачати на розкіш, війни, чи дедалі більшою мірою вкладати в торгівлю і промисло­вість. Нагромадження різноманітних досягнень за умов наявності ряду обставин (від відсутності навал чужинців до деяких релігійних і соціальних явищ) створило умови для продуктивного вкладання надлишкового багатства і трансформації вищих прошарків старого суспільства у продуктивні класи. До цього треба додати, що в XV— XVI ст. відбулися події, які сприяли збільшенню поваги до права приватної власності та особистої свободи, що створило можливості прояву ініціативи різних верств населення. Усе це в сукупності до­зволило надалі перейти до нового принципу виробництва благ.