Аграрна революція: причини й умови виникнення

Аграрна революція охопила тисячоліття, але, незважаючи на такий повільний, із сьогоднішнього погляду, темп, вона різко прискорила хід історії.

Попередньо треба зауважити, що приручення тварин — така сама невід’ємна частина аграрної революції, як і культивування рослин.

На відміну від землеробства тваринництво довго не могло бу­ти головною галуззю, а коли стало такою, то здатне було забез­печити населення продуктами харчування в багато разів менше, ніж землеробство. І на його базі не могли виникнути ні держав­ність (якщо не було контактів з більш розвинутими сусідами), ні цивілізація. Тому тваринництво можна вважати в межах генера- иьної лінії додатковою галуззю, принаймні дуже тривалий час. Отже, правомірно визначати межі етапів виробничої революції пише по землеробству.

Дати однозначне визначення аграрної революції дуже склад­но. У найширшому плані це революція, що обмежує владу при­роди над людським суспільством. У ході її людина вперше під­корила природні процеси своєму контролюючому впливу. Але при цьому людина використовувала біологічні процеси майже в тому самому вигляді, у якому вони існують у природі. Людина займалася лише створенням та підтриманням оптимальних умов для протікання біологічних процесів. Тому роль природної скла­дової продуктивних сил залишалася величезною.

Згідно з розповсюдженою і цілком правильною думкою, аграр­на революція є переходом від збирання їжі до її виробництва. Але варто уточнити: аграрна революція пов’язана не лише з вироб­ництвом їжі, але й з можливістю запасати її у великих обсягах, зокрема й у вигляді домашньої худоби, а також зі створенням величезної кількості зручних для запасання і практично нескін-

ченно довгого зберігання благ, що уособлювали багатство.

Аграрна революція не лише привела до створення виробничо­го господарства, а й відкрила нову рушійну силу економічного розвитку у вигляді суспільного поділу праці. Суспільний поділ праці від моменту здійснення аграрної революції став постійним супутником будь-якого економічного прогресу в суспільстві.

Перший етап аграрної революції привів до перемоги нового (але ще незрілого) принципу виробництва. Другий — до утверд­ження інтенсивного типу господарства. Уже перший етап сприяв появі ремесла й торгівлі, з другого вони стали самостійними сфе­рами виробництва. І в міру подальшого розвитку роль ремесла й торгівлі стає все важливішою.

Другий етап аграрної революції пов’язаний з переходом до ін­тенсивного плужного землеробства. Однак були наявні й інші ва­ріанти другого етапу аграрної революції. У деяких місцях вона була пов’язана з виведенням високоврожайних сортів (напри­клад, кукурудзи в майя), в інших — з іригаційним мотичним зем­леробством (Месопотамія, Середня Азія, Індія).

Інтенсивне землеробство пов'язане передусім із зерновими. Дослідники давно звернули увагу, що всі цивілізації так чи інак­ше пов'язані саме із зерновими культурами. Багато суспільств були не здатні дійти до другої фази сільськогосподарської рево­люції саме через те, що почали розводити «тупикові» овочеві культури.

Найбільш ранні сліди землеробського виробництва, що нале­жать до 10—9 тис. до н. е., виявлено в Таїланді. Першими одо­машненими рослинами тут стали овочеві культури і плодові де­рева. Тим часом фрукти й овочі є продуктами, що швидко псуються. Тому їхнє культивування хоча й уможливлювало змен­шення тієї господарської території, що мала забезпечити існу­вання людини, але не дозволяло створювати запаси їжі і, отже, не усувало колишньої залежності людини від природи.

Найчастіше перші народи, що перейшли до сільського госпо­дарства, були лише городниками, що вирощували гарбузи, горох, огірки, капусту, боби і т.

Розглянемо тепер деякі причини переходу до сільського гос­подарства. Як уже говорилося, етнографії відомо багато прикла­дів, коли полювально-збиральницькі народи намагалися допома­гати природі у вирощуванні рослин, зокрема розпушуючи й поливаючи ґрунт. Очевидно, що в разі, коли люди цілком усвідом­люють позитивні наслідки нововведення, то за відповідних умов рано чи пізно неминуче відбудеться якісний стрибок. Це, так би мовити, загальна передумова прогресу й розвитку.

Виникнення найважливішого для аграрної революції зерново- ю господарства могло відбутися лише за певних природних \ мов. Багато дослідників підтримують думку, уперше висловлену ІИнірельманом^[5], про те, що рослинництво зароджується в перед- I ірських районах, де наявні певний мікроклімат і багато різнови­дів харчових рослин. Появу землеробства пов’язують з передгір- ськими районами тому, що саме в таких місцях потреба в землеробстві найгостріша внаслідок постійних коливань клімату.

Рослинництво, найімовірніше, уперше з’являється у племен, і по спеціалізувалися на збиральництві. Що ж стосується скотар­ства, то тут значно менше ясності. Є припущення, що обидві фор­ми виникли майже одночасно в одних і тих самих народів. Але оагато археологічних даних свідчать про більш пізній порівняно з землеробством час народження скотарства. А крім’того, роль йо- іо в економічному розвитку суспільства в цілому була значно меншою.

Перехід до одомашнення тварин простежити значно складні­ше, ніж до землеробства. Не сходяться дослідники й у поясненні мотивів збереження тварин. Але важливим є тс, що люди мали статок у харчуванні, що дозволяло їм зберігати тварин.

Дуже ймовірно, що перехід до сільського господарства міг бу­ти викликаний якимись переломними обставинами природного чи соціального характеру (наприклад, тимчасовим погіршенням кліматичних умов, що створило кризову ситуацію для колишньої системи господарства). Але не позбавлене вірогідності і твер­дження Ч. Рида^[6], що фактором, який обумовив перехід до сільсь­кого господарства, було зростання чисельності населення. Демо­графічний тиск для ранніх періодів історії взагалі є однією з найважливіших рушійних сил.

Перехід від привласнювального господарства до виробничого починається тоді, коли нове, з'явившись, веде до постійних змін. Завершенням переходу є момент, коли нововведення сформують самостійний сектор.

*

2.2.2.