Закон достатньої підстави

Логічно правильне мислення людини повинно бути не лише чітким і послідовним, а й доведеним, обґрунтованим. Закон достатньої підстави по­в’язаний саме з цією рисою мислення.

Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна ду­мка повинна бути достатньо обґрунтованою.

Цей закон був вперше сформульований Г. Лейбніцем. Він писав: «Ні одне явище не може виявитись істинним, ні одне твердження справедливим - без достатньої підстави, чому саме справа виглядає так, а не інакше...».

Вимогу доведеності, обґрунтованості знань переважно називають принципом достатньої підстави. Підстава - це істинна думка, яка наво­диться для обґрунтування істинності іншої думки. Ця інша думка, яка логі­чно випливає з підстави, називається наслідком.

У вигляді формули закон достатньої підстави записується так:

A→B. «Якщо є В, то є, як його підстава, А». (А - логічна підс­

тава, В - логічний наслідок).

Наприклад: «Цей трикутник прямокутний. Отже, до нього можна за­стосувати теорему Піфагора». Перше судження є достатньою підставою для того, щоб сформулювати друге судження. Або: «Дахи будинків мокрі, тому що пройшов дощ». Тут друге судження є підставою для того, щоб було сформульоване перше судження.

Інший приклад: «Сворень Іван - добрий спортсмен. Отже, Івану необ­хідно поставити високу оцінку з логіки». Перше судження не є достатньою підставою для того, щоб отримати такий висновок. Тут порушено закон до­статньої підстави. Те ж саме можна сказати і стосовно другого висловлюван­ня: «Пройшов дощ, тому що дахи будинків мокрі». Тут друге судження не є достатньою підставою для того, щоб було сформульовано перше судження.

Порушення закону достатньої підстави часто призводить до виник­нення комічних ситуацій, жартів.

Логічна підстава завжди пов’язана з реальною причиною. У світі не­має безпричинних явищ, дій. Жодне явище, дія ні в природі, ні в суспільст­ві не можуть виникнути, відбутися, якщо вони не підготовлені іншими явищами (причинами). І в міркуваннях теж кожна істинна думка має свою підставу, тобто повинна бути обґрунтованою.

Закон достатньої підстави несумісний із різними побутовими забобо­нами, які будуються за схемою: «після того - значить, з причини того».

Послідовність подій у часі не завжди свідчить про їхній причинний зв’язок. Наприклад, якщо чорна кішка перебігла дорогу, то у нас вважаєть­ся, що варто чекати нещастя, а англійці вважають, навпаки, що їм усміх­неться щастя. Звичайно, в народних прикметах є багато цінних порад, але грамотна людина не повинна вірити в те, що не доведено.

Прикладом логічної помилки типу «після цього - внаслідок цього» може бути наступне міркування: «Оскільки економічна криза в Україні явно дає про себе знати після проголошення державної самостійності, то остання і є причиною цієї кризи».

Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість, доказовість нашого мислення. Він вимагає, щоб наші думки були внутрішньо пов’язані одна з одною, випливали одна з одної, обґрунтовували одна одну. Будь-яке положення, у відповідності до закону достатньої підстави, набуває логічної сили лише тоді, коли наведені достатні підстави його достовірності. Якою правдоподібною не здавалася б та чи інша думка, вона може бути визнана істинною лише після того, як її істинність буде доведена. Закон достатньої підстави забороняє визнавати істинність думки на віру. Порушення цих ви­мог призводить до того, що мислення стає необґрунтованим, бездоказо­вим, голослівним.

Схема 16. Основні закони формальної логіки

6.