Суперечка та її види. Вимоги до суперечки

Окремим видом аргументації є суперечка. Суперечка - це процес зіт­кнення різних точок зору та обміну протилежними думками під час об­говорення певної проблеми, коли кожна сторона намагається довести істинність своїх переконань і спростувати точку зору іншої сторони.

Доцільність ведення суперечок не викликає сумнівів, оскільки погля­ди людей на одне і те ж питання можуть бути взаємно протилежними. Як­раз у протистоянні думок розкривається реальна можливість досягнути

порозуміння, наблизити позиції та досягнути згоди, але цей процес має відбуватися коректно і аргументовано. Мистецтво ведення суперечки, тобто вміння переконувати інших в істинності своїх тверджень, називають еристикою. Термін «еристика» походить з грецької і означає «мистецтво сперечатися, полемізувати». Еристика поширювалась у Стародавній Греції в зв’язку з необхідністю вести політичну та судову полеміку в період розк­віту афінської демократії. Під час проведення суперечок вчилися вмінню переконувати інших у правильності поглядів, які висловлюються, вмінню схиляти людину до своєї точки зору. Вміння сперечатись було необхідною умовою участі у суспільному житті. Філософи-софісти були першими, хто почав навчати основних прийомів ведення дискусії. Але поступово софіс­тика перетворилася в своєрідний вид «інтелектуального шахрайства», пев­ну словесну гру, завданням якої було довести або спростувати будь-яку думку (яка є вигідною в даній ситуації), незалежно від її істинності чи хиб­ності. Велику увагу дослідженню суперечки приділяв Аристотель. Його праці «Топіка» і «Про софістичні міркування» є першою спробою викласти в систематизованому вигляді основні засади теорії та практики суперечок.

Обов’язковими учасниками суперечки є пропонент, опонент, аудиторія. Пропонент - це той, хто висуває, обґрунтовує певну тезу.

Опонент - це той, хто заперечує, піддає сумніву істинність тези, яку проголосив пропонент.

Аудиторія - це колективний учасник дискусії, який має свої пере­конання, свою точку зору стосовно питань, які обговорюються.

Залежно від мети розрізняють:

• суперечку заради істини, суперечку заради перемоги, супереч­ку заради переконання, суперечку заради суперечки.

Суперечка заради істини (діалектична суперечка). У Стародавній Греції діалектикою називали вміння вести бесіду і досягати істини. У супе­речці заради істини уважно аналізуються точки зору тих, хто сперечається, ретельно вивчаються аргументи протилежної сторони, чітко проявляється зацікавленість у вирішенні проблеми, яка обговорюється. Учасники з пова­гою ставляться до опонентів, погоджуються з твердженнями протилежної сторони, якщо вони є правильними. Результатом такої суперечки є відкрит­тя істини. Цей вид суперечки часто має місце в науковій діяльності.

Суперечка заради перемоги - це суперечка про цінності, про утвер­дження якихось власних оцінок, норм і спростування суджень протилежної сторони. Її завдання полягає в тому, щоб перемогти супротивника будь- якою ціною, використовуючи для цього як коректні, так і некоректні мето­ди ведення суперечки. Таку суперечку називають ще еристичною, а іноді - парламентською суперечкою.

Суперечка заради переконання ведеться з метою переконати іншу сторону в правильності своєї точки зору. Переконувати іншу людину мож­на тому, що сам твердо віриш у те, про що говориш, або ж тому, що «так треба», що це вигідно, що цього вимагають обставини, хоч сам насправді ти не поділяєш ті думки, які відстоюєш. У суперечках заради переконання можуть використовуватись як коректні прийоми ведення суперечки, так і різноманітні хитрощі.

Суперечка заради суперечки проводиться людьми, для яких супере­чка є своєрідним видом «спорту», тобто для них немає значення про що і з ким сперечатися, і заради чого це потрібно. Учасники такої дискусії знахо­дять насолоду в самому зіткненні протилежних думок, у пошукові переко­нливих аргументів, в обґрунтуванні своєї позиції. Їх не стільки цікавить результат суперечки, скільки сам процес суперечки і стан перебування в суперечці.

За формою суперечка може бути дискусією, полемікою, диспутом, дебатами.

Дискусія (від лат. discussio - дослідження, розгляд) - це широке пуб­лічне обговорення певної проблеми, мета якого полягає в з’ясуванні та порівнянні різних точок зору та в знаходженні правильного розв’язання спірного питання. Мета дискусії - досягнення істини, єдиної думки, спіль­ного рішення або хоча би взаєморозуміння щодо проблеми, яка обговорю­ється. Тут не використовуються некоректні прийоми ведення суперечки, бо це може призвести до виникнення конфліктної ситуації і припинення диску­сії.

Полеміка (від грецьк. polemicos - ворожий, войовничий) - це публіч­на суперечка, для якої характерними є протистояння, конфронтація, протиборство сторін, ідей і думок. Полеміка спрямована не на досягнення згоди, а на спростування протилежної точки зору і захист, утвердження своєї власної позиції. Засоби, які використовуються у полеміці, не обов’язково визнаються усіма її учасниками, вони не завжди є коректними і виваженими.

Диспут (від лат. disputar - міркувати, досліджувати, сперечатися) - це публічна суперечка, предметом якої виступає наукове або суспільно важливе питання. Для участі залучають широке коло фахівців і зацікавле­них осіб. У ході диспуту заслуховують доповіді на певну тему та виступи опонентів.

Дебати (від франц. debat - суперечка) - це суперечка, що виявля­ється у формі обміну думками з приводу певних теоретичних поло­жень, певних подій, ситуацій. Виникає в процесі обговорення прослуханої доповіді, виступу на зборах, конференціях.

Ми любимо повторювати за древніми, що «у суперечці народжується істина». Однак для того, щоб відшукати цю істину, потрібно навчитися вести суперечку правильно, дотримуючись основних загальноприйнятих правил. У книзі професора С.І. Поварніна «Мистецтво дискусії», яка була вперше видана в 1918 році, викладені деякі правила етикету суперечки.

Вимоги до суперечки:

1. Не варто сперечатися без особливої на те необхідності. Якщо існує найменша можливість досягти згоди без суперечки, треба цим скористатися.

2. Будь-яка суперечка повинна мати чітко визначену тему і свій пред­мет. З самого початку проведення суперечки треба чітко зафіксувати пред­мет суперечки за допомогою спеціального твердження.

3. Тема суперечки не повинна змінюватися або підмінятися іншою протягом всієї суперечки. Якщо ж предмет суперечки змінився, то варто звернути на це увагу.

4. Суперечка має місце лише при наявності протилежних точок зо­ру на один і той же предмет дослідження. Якщо ж такої протилежності немає, незабаром може виявитись, що учасники суперечки говорять про різні аспекти проблеми, які є взаємодоповнюючими. Тому зникає необхід­ність сперечатися далі.

5. Суперечка передбачає певну спільність вихідних позицій сторін, єдину для них проблему, що забезпечує початкове взаєморозуміння учас­ників суперечки. Ті, хто взагалі не розуміє один одного, не здатні спереча­тися і, тим більше, прийти до згоди.

6. Для того, щоб успішно вести суперечку, необхідно мати певні знання з логіки. Тут стає в нагоді вміння робити правильні висновки із своїх та чужих тверджень, вказувати на відсутність логічного зв’язку між твердженнями, виявляти суперечності у висловлюваннях опонента. Іноді для цього достатньо інтуїтивної логіки, навичок правильного міркування, що склалися стихійно. Проте знання правил побудови різних видів мірку­вань, правил, помилок та хитрощів у доведенні та спростуванні допоможе коректно формулювати власну точку зору, знаходити логічні помилки у міркуваннях супротивника, спростовувати їх.

7. Суперечка вимагає певного знання проблеми, про яку йде мова, тому що безпідставно сперечатися про зовсім невідоме.

8. У суперечці необхідно прагнути до встановлення істини, а не до утвердження власної думки. Учасників суперечки має турбувати те, наскі­льки істинною є нова ідея, а не те, кому вона належить і наскільки вона узгоджується з нашими переконаннями.

9. У суперечці варто проявляти певну гнучкість, хоча це зовсім не означає, що необхідно різко змінювати власну позицію, поступатися своїми поглядами та своєю гідністю.

10. Необхідно добре володіти стратегією і тактикою ведення супе­речки. Стратегія визначає певний план ведення суперечки, найбільш зага­льні принципи аргументації, за допомогою яких досягають основної мети суперечки. Тактика - це пошук і відбір найбільш переконливих у даній ситуації і для даної аудиторії аргументів або доказів, відповідна реакція на контраргументи опонента.

11. Потрібно з повагою, уважно і доброзичливо ставитися до іншої думки, до чужих переконань. Магічно діють у таких випадках вислови: «Ваша думка дуже цікава, над нею варто добре подумати», «Це надзвичай­но слушне зауваження, я не врахував цього» і т.п.

12. Варто пам’ятати, що відсутність сумнівів у власній позиції під час дискусії є ознакою невігластва. Не варто боятися визнавати свої по­милки в ході суперечки. Якщо переможете в суперечці не ви, не намагайте­ся будь-що «зберегти обличчя», а краще скажіть відверто про свої помилки, врахуйте критику, яку ви почули на адресу своїх тверджень. Людина, яка упирається у своїй помилковій думці, виглядає іноді смішно. «Не бійтесь визнавати власні помилки», - радив китайський філософ Конфуцій.

13. Не засмучуйтесь, якщо ви не перемогли у суперечці. В будь- якому випадку ви краще зрозуміли і позицію супротивника, і свою власну, отже, виграли. Бернард Шоу якось зауважив: «Якщо у вас є одне яблуко і у мене є одне яблуко і ми обміняємося ними, то у кожного з нас буде по од­ному яблуку. Якщо ж у вас є одна ідея і у мене є одна ідея і ми обміняємося ними, то у кожного з нас буде по дві ідеї».

Коректні прийоми (організаційно-процедурні аспекти) ведення су­перечки:

1.

2. У суперечці більш виграшною є наступальна тактика. Замість то­го, щоб відповідати на певні заперечення опонента, треба змусити його захищатись і виправдовуватись у зв’язку з викриттям найвразливіших місць його аргументації. Передбачивши його доводи, можна заздалегідь, не чекаючи, поки він їх висловить, висунути їх самому і відразу ж спростува­ти.

3. Рекомендується також концентрація дій, спрямованих на централь­ну ланку системи аргументів противника або на найбільш слабку його ланку.

4. Ефект раптовості, що полягає в притриманні найважливіших ар­гументів на кінець дискусії, несподіваність яких ставить опонента в стан розгубленості та безвиході.

5. Вважається коректним і те, щоб взяти слово наприкінці супереч­ки, знаючи всі аргументи тих, хто виступав, та позбавляючи їх можливості розгорнутої відповіді на ваші спростування. Проте цей прийом не є демо­кратичним, і скористатись ним може далеко не кожний учасник дискусії.

5.