Судження та речення
Мовною формою вираження судження є речення. Як поняття не може існувати без слова чи словосполучення, так і судження не може бути поза реченням. Проте єдність судження та речення не означає їх повного збігу Якщо будь-яке судження виражається в реченні, то з цього не випливає, що будь-яке речення є судженням.
Судження виражається розповідним реченням, в якому міститься деяке повідомлення. Наприклад, “Київ є столицею України”, “В. А. Ющенко не є Президентом Польщі”. У цих висловлюваннях відображається зв’язок між предметами думки та їх ознаками, цей зв’язок стверджується чи заперечується, ці висловлювання можуть бути істинними чи хибними.Крім розповідних існують питальні та спонукальні речення, які суджень не містять. Наприклад, “Хто сьогодні черговий?”, “Ви підготувалися до заняття?”, “Сідайте!”, “Вам необхідно подумати!” тощо.
Судження та речення відрізняються за своїм складом. Судження про зв’язок предмета та його ознаки складається з двох понять або двох * термінів (латинське terminus - кінець, границя - слово або словосполучення, яким позначають предмет або його властивість) судження: ^суб’єкта (латинське Subjectum - підкладене, предмет думки) - поняття що відображає предмет думки, та *npe∂uκama (латинське praedicatum - сказане) - поняття, що відображає ознаки предметів. Суб’єкт та предикат позначаються латинськими літерами (символами) S та Р. Наприклад, “Київ (S) є столицею України (Р)”. Крім S та P судження має у своєму складі логічну зв’язку - елемент судження, який поєднує терміни судження, стверджуючи або заперечуючи належність ознаки предметові. Логічна зв'язка виражається словами '‘є" (“ не с”), “суть”, (“не суть”) тощо. У слов’янських мовах логічна зв’язка часто замінюється на тирс.
Головні члени речення (підмет та присудок), як правило, збігаються з суб’єктом та предикатом тільки в простому нспоширеному реченні, наприклад, “Судження (S, підмет) - логічна форма (Р, присудок)”.
У більшості речень такого збігу немає. Так, у судженні “обласним центром Волині (S) є місто Луцьк (Р)”, підмет - “Луцьк”, а присудок “є обласним центром”.На відміну від підмета та присудка, які мають граматичні форми вираження, суб’єкт та предикат сталих форм вираження не мають і часто визначаються логічним наголосом. Наприклад, речення “Дідик є студентом університету “Україна” в залежності від логічного наголосу, за допомогою якого виділяється предикат судження, може висловлювати три різні судження: 1) особою, що є студентом університету “Україна” (S) є саме Дідик (P); 2) службове положення, яке займає в університеті “Україна” Дідик (S) є студент (P); 3) вуз, у якому навчається студент Дідик (S), є саме університетом “Україна” (P).
Різниця між судженням та реченням полягає також у тому, що граматична будова речень у різних національних мовах є різною. Логічна ж структура судження однакова незалежно від його вираження в тій чи іншій мові.
Таким чином, судження та речення утворюють нерозривну єдність, але ця єдність характеризується деякими відмінностями, які необхідно враховувати, оскільки ототожнення судження як ідеальної форми мислення і речення як його матеріального носія призводить до помилок у міркуваннях.
3.