Словник основних термінів з логіки

Абстрагування - мислене виділення найбільш істотних, суттєвих ознак предметів і відвернення від деяких неістотних, несуттєвих ознак.

Абстрактне мислення - процес раціонального відображення об’єктивного світу в поняттях, судженнях, умовиводах, гіпотезах, теоріях, які дають змогу пізнавати сутність, закономірні зв’язки дійсності, творчо перетворювати її спочатку теоретично, а потім - практично.

Абстрактне поняття - вид поняття за змістом, яке відображає не сам предмет, а будь-яку із його ознак, відокремлену від самого предмета.

Аналіз - мислене розчленування змісту предмета на його частини, ви­ділення окремих ознак, властивостей предмета.

Аналогія - умовивід, в якому на підставі подібності кількох предме­тів за певними їхніми ознаками робиться висновок про подібність інших їхніх ознак.

Аналогія відношень - умовивід, в якому об’єктом уподібнення ви­ступають відношення між двома предметами або двома класами однорід­них предметів.

Аналогія властивостей - умовивід, в якому об’єктом уподібнення виступають два схожих одиничних предмети або дві множини однорідних предметів, а переносною ознакою - властивості цих предметів.

Антиномія - це міркування, у якому два судження, що заперечують одне одного, водночас є такими, що можуть бути однаково логічно доведе­ні як істинні.

Антитеза - судження, що суперечить тезі.

Антоніми - слова, протилежні за своїм значенням.

Аргумент - істинне судження, яке використовується при доведенні тези.

Аргументація - спосіб міркування, спрямований на обґрунтування істинності або хибності певних положень.

Атрибутивне судження - судження, в якому стверджується чи запе­речується належність предмету певної ознаки.

Безвідносне поняття - поняття, в якому відображається предмет, який існує самостійно, незалежно від іншого предмета.

Безпосередній умовивід - умовивід, в якому за певними правилами висновок отримують лише з одного засновку.

Більший термін - термін, який виступає предикатом висновку в про­стому категоричному силогізмі. Позначається літерою «Р».

Видове поняття - це таке поняття, обсяг якого складає лише частину обсягу родового поняття.

Визначення - логічна операція, за допомогою якої розкривається зміст поняття або встановлюється значення терміна.

Визначення через рід і видову ознаку - спосіб явного визначення, при якому вказується множина, до якої належить даний предмет, після чого наводять ознаки, які відрізняють його від інших предметів цього роду.

Висновок - це нове судження, отримане внаслідок виведення із за­сновків.

Відносні поняття - поняття, в яких відображаються предмети, існу­вання одного з яких немислиме без існування іншого.

Відношення перетину (перехрещення, часткового збігу) між по­няттями - відношення між поняттями, обсяги яких частково співпадають.

Відношення підпорядкування між поняттями - відношення, яке іс­нує між родовим поняттям і поняттям, що виражає один із видів цього роду.

Відношення підпорядкування між судженнями - відношення між судженнями А та І, Е та О, згідно з яким із істинності загального судження випливає істинність часткового судження, але з хибності загального су­дження не випливає хибність часткового; із істинності часткового суджен­ня не випливає істинність загального, але з хибності часткового судження випливає хибність загального.

Відношення протилежності між поняттями - відношення між по­няттями, які є двома крайніми видами однієї родової множини. Сума обся­гів протилежних понять не вичерпує всього обсягу родового поняття.

Відношення протилежності (контрарності) між судженнями - від­ношення між загальними судженнями А та Е, які не можуть бути одночас­но істинними, але можуть бути одночасно хибними.

Відношення співпідпорядкування між поняттями - відношення, яке існує між поняттями, які є різними видами одного роду.

Відношення суперечності між поняттями - відношення між понят­тями, зміст одного з яких заперечує зміст іншого, а сума їх обсягів повніс­тю вичерпує обсяг родового поняття.

Відношення суперечності між судженнями - відношення між су­дженнями А та О, Е та І, згідно з яким ці судження не можуть бути одноча­сно ні істинними, ні хибними. Із двох суперечливих суджень одне - обов’язково істинне, а друге - хибне.

Відношення тотожності між поняттями - відношення між поняття­ми, які мають різний зміст, але обсяги яких повністю співпадають.

Відношення часткової сумісності (підпротилежності, субконтракт- ності) між судженнями - відношення між частковими судженнями І та О, які можуть бути одночасно істинними, але не можуть бути одночасно хиб­ними.

Відповідь - це висловлювання, в якому людина, яку запитують, надає певну інформацію.

Відчуття - відображення окремих сторін, ознак предметів (колір, за­пах, форма) під час їхнього впливу на органи чуття людини.

Генетичне визначення - вид визначення, у якому вказується на спо­сіб походження або утворення визначуваного предмета.

Гіпотеза - науково обґрунтоване припущення про існування законо­мірних зв’язків між явищами природи, суспільства і мислення.

Дебати - суперечка, яка виникає в процесі обговорення доповіді чи виступу на зборах, конференції чи засіданні.

Дедуктивний умовивід - умовивід, у якому здійснюється перехід від знання про загальне до нового знання про часткове або одиничне. З істин­них засновків тут завжди отримують істинний висновок.

Демонстрація - це логічний зв’язок між тезою та аргументами, в процесі якого з аргументів виводять істинність тези або її хибність.

Диз’юнктивне (розділове) судження - складне судження, утворене з простих за допомогою сполучника «або».

Диз’юнкція сильна, строга (виключаючо-розділове судження) - виключає належність предмету двох або більше ознак одночасно або однієї і тієї ж ознаки декільком предметам одночасно. Виключаючо-розділове судження буде істинним тоді, коли істинним є лише один із його елементів. Позначають: Av В.

Диз’юнкція слабка, нестрога (сполучно-розділове судження) - не виключає належності предмету двох і більше ознак одночасно або однієї і тієї ж ознаки декільком предметам одночасно.

Дилема - умовно-розділовий умовивід із двома альтернативами.

Дилема проста деструктивна - це вид лематичного умовиводу, в якому в більшому засновку формулюється одна підстава і два наслідки, в меншому - заперечуються обидва наслідки, а у висновку - заперечується підстава.

Дилема проста конструктивна - це вид лематичного умовиводу, в якому в першому засновку формулюються дві підстави, з яких випливає один наслідок. У другому засновку стверджується істинність однієї з підс­тав, а у висновку - стверджується наслідок.

Дилема складна деструктивна - це вид лематичного умовиводу, в якому в більшому засновку формулюються дві підстави і два наслідки. У меншому - заперечуються ці наслідки, а у висновку - заперечуються обид­ві підстави.

Дилема складна конструктивна - це вид лематичного умовиводу, в якому в першому засновку формулюють дві можливі підстави і два можли­ві наслідки. У другому засновку стверджується наявність однієї з підстав, а у висновку - стверджується наявність одного чи другого наслідку.

Дискусія - суперечка, під час якої обговорюють спірне питання: з’ясовують і порівнюють різні точки зору, перевіряють точність тверджень і обґрунтованість міркувань всіх учасників.

Диспут - це публічна суперечка з приводу наукового або суспільно важливого питання.

Дихотомічний поділ понять - поділ, при якому обсяг діленого по­няття розкладається на два суперечних поняття (А і не-А).

Доведення - сукупність логічних прийомів, спрямованих на обґрун­тування істинності певного судження за допомогою суджень, істинність яких уже встановлена.

Еквівалентне судження (судження рівнозначності, тотожності) - складне судження, утворене з простих, з’єднаних між собою логічним спо­лучником «тоді і тільки тоді, коли...». Стверджує таку залежність між про­стими судженнями, за якою кожне з них є необхідною і достатньою умо­вою для існування іншого.

Екзистенційне судження (судження існування) - це просте суджен­ня, в якому йде мова про сам факт буття або небуття предмета як такого.

Ентимема - скорочений умовивід, в якому один із засновків або ви­сновок опущений, але мається на увазі.

Епіхейрема - складноскорочений силогізм, засновками якого є енти- меми.

Еристика - мистецтво ведення суперечки.

Загальне поняття - поняття, яке відображає ознаки певної множини предметів.

Загальне судження - судження, в якому стверджується або заперечу­ється наявність ознаки за кожним предметом даної множини предметів.

Загальнозаперечне судження (Е) - це загальне за кількістю і запере­чне за якістю судження. Формула: «Жодне S не є Р».

Загальностверджувальне судження (А) - це загальне за кількістю і стверджувальне за якістю судження. Формула: «Усі S є Р».

Закон виключеного третього - з двох суперечливих суджень одне - істинне, друге - хибне, а третього не дано. Формула: «Av А» (А або не-А).

Закон достатньої підстави - будь-яка істинна думка повинна бути достатньо обґрунтованою. Формула: «A→■В» (Якщо є В, то є, як його підс­тава, й А).

Закон мислення - термін традиційної логіки, що означає внутрішній, істотний, необхідний і сталий зв’язок між думками.

Закон суперечності (несуперечності) - два несумісних (протилежних і суперечливих) судження не можуть бути істинними в один і той же час в одному і тому ж відношенні. Формула: « A л A » (Невірно, що А і не-А).

Закон тотожності - в процесі певного міркування будь-яке поняття і судження повинні мати один і той же визначений зміст. Формула: (А тотожно А).

Заперечення - логічний сполучник, який з істинного судження утво­рює хибне, а з хибного - істинне.

Запитання - логічна форма, яка виражає вихідну інформацію з одно­часною вказівкою на її недостатність і вимагає отримання нової інформації у вигляді відповіді.

Засновки - це судження, з яких виводиться нове знання.

Збірне поняття - поняття, в якому відображається сукупність однорі­дних предметів, що вважається одним цілим.

«Зведення до абсурду» - один із способів непрямого доведення, в якому потрібно довести хибність антитези і на цій основі зробити висновок про істинність тези.

Зміст поняття - основна логічна характеристика поняття, яка вира­жає сукупність істотних ознак предмета чи множини однорідних предметів, відображених у даному понятті.

Імплікативне (умовне) судження - складне судження, утворене з простих за допомогою логічного сполучника «якщо..., то». Стверджує або заперечує наявність ознак за певних умов. Формула: A→B (Якщо А, то В).

Індуктивний умовивід - умовивід, в якому здійснюється перехід від знання меншого ступеня загальності до знання більшого ступеня загально­сті. Висновок носить переважно ймовірний характер.

Індукція неповна - це умовивід, у якому загальний висновок про множину предметів роблять на підставі вивчення частини предметів даної множини.

Індукція повна - це умовивід, у якому загальний висновок про множи­ну предметів роблять на підставі вивчення всіх предметів даної множини.

Істина - знання, яке адекватно відображає в свідомості людини явища і процеси об’єктивного світу.

Істинне міркування - міркування, яке відповідає самій дійсності, во­но адекватно відображає зв’язки і відношення навколишнього світу.

Істотні ознаки (суттєві, внутрішні) - це ті, які з необхідністю нале­жать предмету і виражають його внутрішню природу, сутність.

Класифікація - складний, багатоступінчастий, послідовний поділ об­сягу поняття на окремі види за істотною ознакою з метою систематизації, поглиблення і отримання нових знань стосовно членів поділу.

Кругові схеми Ейлера - наочне зображення відношень між обсягами різних понять. Круг означає обсяг поняття, а крапка в ньому - предмет, що входить у його обсяг.

Конкретне поняття - вид поняття за змістом, яке відображає предмет або сукупність предметів.

Кон’юнктивне (сполучне, або єднальне) судження - складне су­дження, утворене з простих за допомогою сполучників «і», «та», «але», «хоч». Формула: АлВ (А і В).

Критика аргументів - вид спростування, спрямований на обґрунту­вання безпідставності (хибності або малого ступеня правдоподібності) аргументів для обґрунтування тези.

Логіка, формальна логіка - наука, яка вивчає закони і форми прави­льного мислення, схеми побудови правильних міркувань.

Логічна помилка - порушення законів і правил логіки. Логічні поми­лки в процесі міркування можуть припускатися як ненавмисно (через не­знання), так і навмисно, з метою введення в оману опонента.

Логічна форма - будова думки (міркування), її логічна структура, спосіб зв’язку її складових частин.

«Логічний квадрат» - наочне зображення відношень за істинністю між певними видами суджень.

Логічний сполучник - логічний термін, основна функція якого поля­гає у тому, що за його допомогою з простих суджень утворюються складні. Виділяють такі логічні сполучники: кон’юнкція, диз’юнкція (строга та нестрога), імплікація, еквіваленція.

Логічні значення суджень - такі характеристики суджень як істин­ність та хибність.

Менший термін - термін, який виступає суб’єктом висновку у прос­тому категоричному силогізмі. Позначається літерою «S».

Мислення - це вища форма відображення об’єктивної реальності, яка полягає в цілеспрямованому і узагальненому пізнанні суб’єктом істотних зв’язків і відношень між предметами і явищами, в створенні нових ідей, у прогнозуванні подій.

Мова логіки - штучна мова, призначена для аналізу логічної струк­тури різних типів міркувань.

Модальність судження - характеристика або оцінка судження, яка дається йому з певної точки зору за допомогою слів: «необхідно», «можли­во», «мабуть» і т. п.

Модус заперечний (modus tollens) - вид умовно-категоричного умо­виводу, в якому в меншому засновку заперечується наслідок, а у висновку - основа більшого засновку.

Модус заперечно-стверджувальний (modus tollendo ponens) - вид розділово-категоричного умовиводу, в якому більший засновок є розділо­вим, менший - заперечним, а висновок - стверджувальним судженням.

Модус стверджувальний (modus ponens) - вид умовно-категорич­ного умовиводу, в якому в меншому засновку стверджується основа, а у висновку - наслідок більшого засновку.

Модус стверджувально-заперечний (modus ponendo tollens) - вид розділово-категоричного умовиводу, в якому більший засновок є розділо­вим, менший - стверджувальним, а висновок - заперечним судженням.

Модуси категоричного силогізму - різновиди фігур силогізму, які відрізняються кількісною і якісною характеристикою його засновків і ви­сновку.

Негативне поняття - це поняття, зміст якого відображає відсутність певних ознак предмета.

Неістотні ознаки (випадкові, несуттєві, зовнішні) - це ознаки, які не виражають сутності предмета. Наявність або відсутність їх не призво­дить до зміни сутності предмета чи явища.

Непорівнянні поняття - поняття, які не мають спільних родових ознак, бо відображають предмети, що належать до різних предметних обла­стей.

Неправильне міркування - міркування, яке не відповідає законам і правилам логіки, що призводить до логічних помилок.

Непряме доведення - доведення, в якому істинність тези встановлю­ється шляхом обґрунтування хибності антитези. Буває двох видів: апагогі- чне та розділове.

Нереєструюче загальне поняття - поняття, яке охоплює невизначе- ну кількість предметів.

Нерозподілений термін - це такий термін, обсяг якого частково включається або частково виключається з обсягу іншого терміна (нерозпо­ділений термін позначається: S-, P-).

Неспроможність демонстрації - спосіб спростування, який полягає в тому, що вказує на помилки у формі доведення.

Несумісні поняття - поняття, обсяги яких не мають жодного спіль­ного елемента.

Неявне визначення - зміст поняття не визначається безпосередньо, а встановлюється з системи відношень його до інших понять у певному кон­тексті.

Номінальне визначення - визначення, в якому розкриваються не ознаки даного предмета, а тільки значення терміна, яким даний предмет позначається.

Нульове поняття - поняття, яке не має в обсязі жодного елемента, тобто реально не існує такого предмета, який виражається даним поняттям.

Обґрунтованість - властивість правильного мислення відображати об’єктивні причинно-наслідкові зв’язки і відношення предметів та явищ навколишнього світу.

Обернення судження - спосіб отримання безпосередніх умовиводів, завдяки якому суб’єкт і предикат вихідного судження у висновку міняють­ся місцями.

Обмеження понять - логічна операція, завдяки якій відбувається пе­рехід від поняття з ширшим обсягом (родового) до поняття з вужчим обся­гом (видового).

Обсяг поняття - сукупність предметів, які мають усі істотні ознаки, що вказані у змісті поняття.

Одиничне поняття - поняття, обсяг якого складається лише з одного предмета або з однієї множини предметів.

Одиничне судження - судження, в якому стверджується або запере­чується наявність ознаки в одному предметі.

Ознаки предмета - це риси, які виражають подібність або відмін­ність предметів і відображаються у змісті понять.

Омоніми - слова, що однаково звучать, але виражають зміст різних понять.

Опонент - той, хто заперечує, піддає сумніву істинність тези, яку ви­сунув пропонент.

Опосередкований дедуктивний умовивід - це такий умовивід, який складається з двох і більше засновків.

Основа поділу - це ознака, за якою здійснюється поділ поняття.

Паралогізм - це ненавмисна логічна помилка в міркуванні, яка вини­кає внаслідок порушення законів і правил логіки і призводить до хибних висновків.

Парадокс - це міркування, в якому істинність встановити дуже важ­ко, тому що на істинність претендують протилежні висновки. Класичними прикладами парадоксів є: «Купа», «Лисий», «Генерал і цирульник». «Мер міста», «Брехун».

Перетворення судження - спосіб отримання безпосередніх умовиво­дів, завдяки якому з вихідного судження утворюють нове, рівнозначне йому судження, але протилежної якості.

Поділ поняття - це логічна операція, яка полягає у розкладанні обся­гу родового поняття на видові за певною ознакою (основою поділу).

Позитивне поняття - це поняття, у змісті якого зафіксована наяв­ність певних ознак у предмета.

Полісилогізм (складний силогізм) - умовивід, який складається із декількох простих силогізмів, поєднаних між собою таким чином, що ви­сновок попереднього силогізму стає одним із засновків наступного.

Поняття - форма мислення, яка відображає найбільш істотні загальні і відмінні ознаки предметів.

Порівнянні поняття - поняття, які мають спільні родові ознаки.

Порівняння - встановлення подібності чи відмінності між предмета­ми за їх ознаками.

Послідовність - це властивість правильного мислення дотримуватись суворої логічної узгодженості і підпорядкованості думок.

Правильне мислення - міркування, яке здійснюється відповідно до законів і правил логіки.

Предикат судження (логічний присудок) - це поняття, яке відобра­жає властивості, ознаки предмета думки, тобто вказує на те, що саме ствер­джується чи заперечується про предмет.

Проблема - теоретичне або практичне питання, яке потребує дослі­дження і вирішення.

Прогресивний полісилогізм - це такий полісилогізм, у якому висно­вок першого силогізму є більшим засновком наступного.

Просте судження - судження, яке складається з одного суб’єкта і од­ного предиката.

Простий категоричний силогізм - дедуктивний умовивід, в якому з двох простих суджень (засновків) за певними правилами виводиться нове судження (висновок).

Протиставлення предикатові - спосіб отримання безпосередніх умовиводів, при якому суб’єктом стає поняття, що суперечить предикату вихідного судження, а предикатом стає суб’єкт вихідного судження. Діє­слівна зв’язка змінюється на протилежну.

Протиставлення суб’єктові - такий безпосередній умовивід, у якому предикат вихідного судження стає суб’єктом висновку, а предикатом ви­сновку береться поняття, що суперечить суб’єктові засновку. При цьому якість судження завжди змінюється.

Пряме доведення - вид доведення, в процесі якого теза логічно ви­пливає з аргументів.

Реальне визначення - розкриває суттєві загальні та відмінні ознаки визначуваного поняття.

Регресивний полісилогізм - це такий полісилогізм, у якому висновок першого силогізму стає меншим засновком наступного.

Реєструюче загальне поняття - поняття, до обсягу якого входить чі­тко визначена, що підлягає обліку, кількість предметів.

Релятивне судження - судження, в якому відображається відношен­ня між двома або більше предметами або їхніми ознаками.

Родове поняття - це поняття, обсяг якого ширший і повністю вклю­чає в себе обсяг видового поняття.

Розділовий умовивід - це вид дедуктивного умовиводу, в якому оби­два засновки і висновок є розділовими судженнями.

Розділово-категоричний силогізм - це вид дедуктивного умовиводу, в якому один із засновків є розділовим, а другий - категоричним суджен­ням.

Розподілений термін - це такий термін, обсяг якого повністю вклю­чається або повністю виключається з обсягу іншого терміна (розподілений термін позначається: S+, P+).

Середній термін (М) - термін простого категоричного силогізму, який знаходиться в обох засновках і не входить до висновку.

Силогізм - умовивід, в якому з двох категоричних суджень, пов’язаних загальним середнім терміном, випливає третє судження, яке називається висновком.

Синоніми - тотожні або дуже близькі за своїм значенням слова.

Синтез - мислене поєднання в єдине ціле ознак та властивостей пре­дмета, які були виділені в процесі аналізу.

Складне судження - яке утворюється із простих суджень за допомо­гою логічних сполучників. У ньому наявні кілька предикатів чи суб’єктів.

Сорит - складноскорочений силогізм, в якому опущені більші або менші засновки і всі висновки, крім останнього.

Софізм - це логічна помилка, яка виникає внаслідок навмисного по­рушення законів логіки, свідомого використання хибних аргументів для досягнення перемоги в дискусіях, суперечках.

Сприйняття - це чуттєва форма пізнання, яка створює цілісний образ предмета як результат його впливу на органи чуття людини.

Спростування - логічна операція, спрямована на встановлення хиб­ності або необґрунтованості раніше висунутої тези.

Суб’єкт судження (логічний підмет) - це поняття, яке вказує на те, про кого або про що стверджується чи заперечується у судженні.

Судження - форма мислення, в якій стверджується або заперечується зв’язок між предметом та його ознакою, відношення між предметами дум­ки чи факт існування предмета.

Судження дійсності - відображає вже встановлену наявність чи від­сутність ознаки у предмета.

Судження можливості - вказує на реально існуючу, але ще не реалі­зовану можливість.

Судження необхідності - відображає таку ознаку предмета, яка на­лежить йому за будь-яких умов.

Сумісні поняття - поняття, обсяги яких повністю або частково збі­гаються.

Суперечка - це зіткнення різних точок зору та обмін протилежними думками в процесі обговорення певної проблеми, під час якого кожна із сторін намагається довести істинність своїх переконань і спростувати точку зору іншої сторони.

Суто розділовий умовивід - умовивід, до складу якого входять тіль­ки розділові судження.

Суто умовний умовивід - умовивід, до складу якого входять тільки умовні судження.

Сучасна логіка - історичний етап розвитку логічного знання, який розпочався з середини ХІХ ст. і триває зараз. Засновником сучасної логіки вважають німецького філософа Г. Лейбніца (1646-1716).

Теза - судження, істинність якого необхідно довести або спростувати.

Теорія - це форма достовірного наукового знання про певну сферу дійсності, в якій узагальнено і систематизовано сутнісні ознаки і закономі­рності певних об’єктів.

Термін - це слово, яке означає строго визначене поняття і вживається в межах даної науки з одним чітко визначеним значенням.

Терміни судження - це суб’єкт і предикат судження.

Традиційна логіка - історичний етап розвитку логічного знання, який триває від IV ст. до н.е. до середини ХІХ ст. Засновником традиційної логіки вважають давньогрецького філософа Аристотеля (384-322 рр. до н.е.).

Узагальнення - поширення спільних ознак предметів на всі предмети даної множини.

Узагальнення поняття - логічна операція, в результаті якої відбува­ється перехід від поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом.

Умовивід - форма мислення, в якій з одного або декількох суджень (засновків) на підставі певних правил виводу отримують нове судження.

Умовне судження - див.: «Імплікативне судження».

Умовний умовивід - це вид дедуктивного умовиводу, в якому обидва засновки і висновок є умовними судженнями.

Умовно-категоричний умовивід - різновид умовного умовиводу, в якому один із засновків є умовним, а другий засновок і висновок є катего­ричними судженнями.

Умовно-розділовий (лематичний) умовивід - різновид умовного умовиводу, в якому один із засновків є умовним, а другий - розділовим судженням.

Уявлення - форма чуттєвого пізнання, яка відтворює у свідомості людини образ раніше сприйнятого предмета.

Фігури простого категоричного силогізму - різновиди силогізму, які відрізняються розміщенням середнього терміна в засновках.

Формалізація - процес виявлення структури міркування і фіксація цієї структури за допомогою формули.

Форми чуттєвого пізнання - відображення зовнішнього світу орга­нами чуття людини у таких формах: відчуття, сприйняття та уявлення.

Хибне судження - твердження, яке не відповідає тому, що є в дійсно­сті, викривлює її.

Часткове судження - судження, в якому стверджується або заперечу­ється наявність ознак за частиною предметів даної множини.

Частковозаперечне судження (О) - це судження часткове за кількіс­тю і заперечне за якістю. Формула: «Деякі S не є Р».

Частковостверджувальне судження (І) - це судження часткове за кількістю і стверджувальне за якістю. Формула: «Деякі S є Р».

Явне визначення - визначення, в якому визначуване (дефінієндум) і визначаюче поняття (дефінієнс) є чітко визначеними.