Про заключеневі похибки.
Якщо робиться помилки при заключуванні з наміром, тоді говориться про софізми. Під софізмами розуміємо фальшиві заключения, що їх довершується з наміром. Тому, що існує велике число заключеневих помилок, звернемо увагу на найголовніші джерела помилок.
До речі треба на початку завважити, що вже сама логіка причинилася частинно до повстання фалшивих заключень, а це через фалшиве пояснення певних точок у рямцях осуду. Річ у тому, що в осуді схоплювано залюбки зв’язок підмету й присудка як чисто математичне рівняння.Коли ж так, то не дивно, що в силогізмі знайдено математичну засаду, якщо обидві величини є рівні третій, то вони є також собі рівні. Таким робом на перешкоді не стоять жадні труднощі, щоб конструувати такі заключения, н. πp., у негативному формулуванні:
«Жадний кінь не є левом; кожний лев має чотирі ноги; отже жадний кінь не має чотирьох ніг«.
Сюди можна б дочислити таке заключения як:
«Хто є чеснотливий, не бреше;
Kaioc не бреше;
Отже Kaioc є чеснотливий».
Одиноким виходом з цієї скомплікованої ситуації — це знайдення охоронних правил з погляду на згадану мате- матичність.
Якщо ми вже при фалшивих заключениях, то звернемося в першу чергу до питання мнимого загального осуду, що з нього виводиться заключения. Мнимим загальним осудом означуємо цей загальний осуд, що є неповний, дуже недосконалий або дуже недокладно висловлений —· осуд отже, з якого походять фалшиві заключения. Приклад:
Що ти не загубив, не маєш.
Рогів ти не загубив —
— отже маєш роги.
До Діогена казав хтось:
Чим я є, не е ти;
я є людиною; отже ти не є цим.
Це »чим« (»що«) не є схоплене ближче. При ньому не знати отже в нашому випадку, про що властиво йде: про освіту, рбдове чи племінне походження і т. д. Але ж під цим »чим« може окриватися людина в загальному. Тоді скажемо: Чим я є, є ти також (а саме: людиною).
У propositio major вжито це »чим« (»що«) в першому змислі, в propositio minor — у другому змислі. Те саме слово вживати в подвійному значенні належить до софізмів.Ще одне слово про т. зв. загально знаного »брехуна«. Під »брехуном« (грецьке: ψευδόμενος) розуміємо в логіці фалшиве Евбулідові з Мегари приписане заключения: Хто є брехуном і заявляє: я брешу тепер, чи є він брехуном чині? »Si dicis, te mentiri, verumque dicis, mentiris; dicis autem, te mentiri, verumque dicis-, mentiris igituracervus≪. Не лише не може тут мати применения аритметичпе детермінування, але й цей чинник відограе немалу ролю, що н. пр. при купі триння, листя або пороху йде про інше число поодиноких частин ніж н. пр., при купі забавок, листів чи грошей. Накидуючи квантитативно по їх суті неозначеним поняттям поняття означених величин, можна творити такі софізми як н. пр., питання: »чи наш сусід дістане лису голову, коли вискубаємо з його голови густо порослої волоссям один волосок?» — Відповідь: »Ні!« — Питання: »чи дістане він лису голову, коли вискубаємо йому ще один волосок із голови?» — Відповідь: »Ні!« —Питання: »А ще один? — Відповідь: »Ні!« — Питання: Якщо ж вискубаємо сусідові по одному волоскові, так що ні один яе залишиться на його голові — чи ще й тоді не дістане сусід лисої голови?» — Відповідь: »Ні!« — Коли б хтось третій вмішався в розмову, перериваючи такий хід думок і кажучи: »Цей сусід дістав тепер лису голову», тоді софістична відповідь: «Отже вискубання одного волоска спричинює, що сусід стає лисим«, доверіпуе інше, але рівно JK фалшиве заключения. Так же само мається справа з купою, яка ніколи не могла б повстати згл. повстає через додання одного листка.
До фалшивих заключень належить рівно ж таке як: «Деякі люди є вчені. Каюс є людиною — отже Kaioc є вчений». (Цей приклад дуже популярний, тому й наводимо його на цьому місці).
(Заввага. Для деяких випадків обов’язує правило: ех particularibus nihil sequitur, т. зн. з партикулярних преміє не слідує важне заключения).
На кінець буде до речі згадати ще й ці фалшиві заключения, які звертаються проти правил: »а posse ad esse non valet consequentia« і »a nescire ad non esse non valet consequentia«. Іншими словами (в першому випадку): якщо заключаемо передчасно з можливості на дійсність, або (в другому випадку), якщо те, чого не знаємо, вважаємо за таке, що не існує, тоді поповнюємо фалшиві заключения.