Про індукцію

Напроти дедукції (заключения) ставимо (з Аристотелем) Індукцію (έπαγωγή, inductio).

Підчас, коли в дедукції виводимо із загального особливе, йдемо від загального до особливого, в індукції поступаємо навпаки: йдемо від особливого до загального (ex Singularibus universale).

Як індукційним так і дедукційним способом доходимо до пізнання й обоснования цього пізнання. В обох випадках іде про логічний доказ[§§§§].

— Як поступаємо, кажучи докладніше, при індукції? Беручі під увагу поодинче, розважаємо його, порівнюючи більше число річей одного рода, щоб знайти спільну при­кмету. Знайшовши ж спільну прикмету, кажемо, що всі інші речі того ж самого роду, яких ми вправді ще не бачили, мають необхідно рівно ж цю прикмету.

Це поодинче є нам знаним, загальне ж незнаним. Про індукцію говоримо отже тоді, коли заключаемо з поодинчого, особливого на загальне, якого до тепер не знаємо. Щоб ствердити, и. пр. загальну суть хробаків, порівнюємо багато поодиноких родів хробаків — отже: вирові хробаки (turbellaria), ссавичні хробаки (tremadotes) глисти (cestodes) і т. д. Візьмімо але під увагу випадок, що в зоології відкрили до тепер не­знаний рід хробаків. Цей нововідкритий рід напр. вказує на обставину, що досі прийнята прикмета чи пак властивість, яка відносилася до знаних досі хробаків, вимагає певної ревізії.

Індукційне заключения не дає остільки запоруки абсо­лютної певности*, оскільки не легко є доказати, обоснувати поодинчого вповні. Ступінь індукційної повноти є прямо про­порційний зближенні індукційного заключения до певности. — Що це значить? — У міру зростаючої повноти індукції, зближається індукційне заключения до абсолютної певности. Навпаки ж: чим неповнішою є індукція, тим більше віддаля­ється індукційне заключения від певности. Це відноситься очевидно до зовнішніх індукційних поступовань, бо ж коли йде про прикмети, що їх при глибшому й уважнішому роз­важанні та обсервації можемо з певністю розрізнювати як припадкові й копешні, тоб-то есенціяльні прикмети, тоді не потребуємо осягати вищого ступня певности щодо індукцій­ного заключения, не потребуємо отже дальше брати поодино­кого під особливу обсервацію.

Нераз насувається питання: хто поступає властиво більш правильно чи пак більш просто й водночас більш успішно в індукційній дії? Відповідь: цей, що, якщо б так вільно ви­словитися,. правильно відчуває певний закон, хто проникає основу всіх річей, отже, закон, який лежить в основі всіх речей — в поодиноких випадках — кажім — закон, який лежить у основі речей одного роду, ґатунку, порядку тощо. Для вправного мислителя вистачає вже відносно невелика кількість річей на те, щоб він дошукався в них саме цього за­кону. Остаточно йде при такому індукційному поступованні з погляду на поодинче про ніщо інше, як про відрізнений припадкового, несуттєвого від суттєвого даної речі. Ми досі ще не чули, щоб н, р. якийсь зоолог бачив усі без виїмку малпи й щойно тоді означував суть малпи, або, щоб, кажім, якийсь фізіолог ознайомлювався найперше наочно з секреці­ями всіх шлунків, щоб щойно тоді означувати суть шлункових секрецій. Не буває так, щоб цей, що пише про ношу якогось більшого племени, вміщував, кажім, фотоґрафії в повному числі, якщо йде про всі костюми, що їх мають загалом усі члени цього племени, а потім, беручи їх усіх під докладну увагу, означував їхню суть. — Про це й не йде в індукцій­ному поступованні. У вправному індукційному поступованпі йде про те, щоб при обсервації відносно мінімального числа примірників установити суть речі. На основі отже частоти ви­падків, що кидали б світло на конешний зв’язок, який можна б узагальнити теоретично — схопити цей конешний зв’язок якнайскоріше (т. зн. при обсервації відносно мінімального числа випадків) значить перевести найзручніше індукційну дію.

Докладніше називають індукцію в дієвому змислі також аналітичним (регресивним) поступуванням, при якому, розчленовуючи поодинокі явища, знаходиться загальний за­кон, який лежить в їх основі.

Супроти аналітичного (регресивного) постулованпя, якщо йде про індукцію, ставиться прогресивне, або синтетичне по-, ступовання, яке відповідає у свою чергу дедуктивному по­ступованні.

Тепер-же звернемо нашу увагу на пізнання a priori та піз­нання a posteriori. Пізнання a posteriori — це ці емпіричні піз­нання, що походять з досвіду, тобто ті, що їх ми абстрагуємо з досвіду згл. ті, що є обоснован! досвідом. Пізнання a poste­riori підпираємо отже досвідом. Пізнання ж a priori називають­ся такі пізнання, що їх виводимо із загального поняття речі, це отже пізнання, що до них доходимо чистим думанням. A priori означає: перед досвідом, незалежно від досвіду. З Аристотелем треба б говорити про πρότερον προς ύμάς раніше для нашого охоплення, про πρότερον φύσει, раніше природи. Як це належить розуміти ? — Поняття (тобто загальне[*****] якоїсь речі існує раніше ніж її дійсне (природне) явище (частини, члени цього загального), т. зн. поняття (тобто загальне) птиці, дерева і т. д. існувало в Позі раніше ніж поодинчі птиці чи дерева.

Сократ, шукаючи етичних понять, поступав індуктивно. Дедуктивним же шляхом ішов н. пр. Ціцерон, виводячи з honestum пізні чесноти (sapientia, Justitia і ін.).

З педагогічно-психологічного боку являється індуктивне поступовання дуже корисним для молодої людини, яка вчить­ся, отже заправляється до духового життя. Маючи перед со­бою відповідну кількість прикладів, шукає молода людина самостійно правила, а знайшовши, абстрагує його. Інше: де­дуктивне поступовання повинно одначе рівноважити індук­тивний підхід. Зрештою вибір одного чи другого підходу треба властиво узалежнювати від індивідуальних характерних вла­стивостей молодої людини. Загально підсумовуючи, скажемо: ні індукції, ні дедукції не вільно абсолютно відкидати. Як одне так і друге поступування повинно знайти своє примі- нення на відовідному місці.