Поняття умови й споріднені поняття.
У цьому уступі займаємося, загально поняттям умови та спорідненими поняттями.
Умова (ΰπόθεσις, conditio) є тим, від чого залежить інше, тим отже, до чого прив’язане є буття або важливість іншого, так що Conditionatum (умовне) відпадає, якщо касуємо умову (conditio).
«Posita Conditioneponiturconditionatum; sublato con- ditione tollitur conditio®. Умова — це отже осуд, що від нього робимо залежним інший осуд. Цей інший осуд тоді й настільки важливий, коли й наскільки важливий є перший осуд. У гіпотетичних осудах іде мова кожночасно про дві частини: про умову й умовне — отже про два осуди: про один, який містить умову і про інший, який містить умовне. Осуд, що містить у собі умовне, є залежним від осуду, що містить умову. Не можемо подумати собі осуду з умовним, відсепаро- ваним від осуду, що містить у собі умову.Під зворотом : «conditio sine qua non« розуміємо необхідну, абсолютну умову. Умова зв’язана дуже тісно зі суб’єктом (підметом). Отже підмет являється тим чинником, що щось передумовлює. Ми кажемо: умова є чимось підметним, суб’єктивним. «Якщо зробиш мені цю чемність, дам тобі цікаву киижку.«
Хоча гіпотетичне речення і кавзальне або причинове речення виказують назовні нераз дуже незначні різниці, то всеж, зваживши їх питомі прикмети, розрізнятимемо суворо ці два роди речень. Назовні видається майже те саме, коли кажемо: «коли (або тому що) гримить, дитина плаче.« Зваживши, що умовне або гіпотетичне речення містить думку, а причинове речення відноситься до означеного факту, ствердимо, що існує різниця між одним і другим. Умова (conditio), причина (αίτιον, αιτία, ratio, causa), мотив (motivum — від moveo) з одного боку та умовне, ефект, наслідок з другого боку різняться між собою суттєво, хоча на ділі виказують великі зближення до себе.
Умова (conditio) — це те, без чого інше (умовне) не може існувати. Причина — це те, з чого виникає ефект. Мотив — це подумане, що його має друге подумане за основу. Тому — це думка (отже не процес думання!)', що викликує другу думку. Цю другу думку називаємо наслідком (άκολούθησις). Мотив —■ це думка, що з неї щось пізнаємо. При причині й ефекті йде отже мова про об’єктивне, причинове чи пак кавзальне відношення; при мотиві й наслідкові йде про суб’єктивне, думково схоплене.
Поняття »середник« і »мета« та їх взаємне відношення виказують певну подібність у порівнянні до понять »причина« і »ефект«, »мотив« і «наслідок».
Що ж таке середник (δί ού, causa instrumentalis, medium)? Середник — це те, що служить до осягнення, здійснення якоїсь мети. Середник це те, що його вживає та призначує думаюча істота лише до цього, щоб осягнути щось інше — мету.
Мета ж (τέλος, finis, causa finalis) — це ціль, що її ми намітили й осягнули. Ясніше скажемо: мета — це свідомо поставлена й осягнена ціль, яка передумовляє намір (intentio) і середник.