Категорійний поділ осудів.
Осуди діляться по чотирьох категоріях: а) якістности,
б) кількістности, в) реляції та щ модальности[****].
а) Якістнієть осудів.
По їх якістності осуди можуть бути або: 1.
притакуючі (позитивні), або 2. заперечуючі (негативні), або 3. неозначені чи пак безконечні.1. Притакуючими (позитивними) є осуди тоді, коли до- мовлюємо присудок підметові. Приклад: Cajus est sapiens.
2. Заперечуючими (негативними) є осуди тоді, коли відмовляємо присудок підметові. Приклад: Cajus non est sapiens.
3. Про неозначені осуди говоримо тоді, коли присудок представляє собою негативне поняття. Приклад: Cajus est non sapiens.
Як запам’ятати собі найлегше різницю між негативними й неозначеними осудами? У негативному осуді (Cajus non est sapiens) негуемо копулу, в неозначеному ж осуді (Cajus est non sapiens) заперечуємо attributum.
б) Кількістність осудів.
Ділячи осуди по кількістності, кажемо, що вони є або
1. загальні (універсальні) або 2. особливі (партикулярні) або
3. індивідуальні (сінґулярні).
Про 1. загальні (універсальні) осуди може бути мова тоді, коли підмет охоплює всі речі свойого genus-a (ґатунка).
Приклад: всі звірята є смертельні.
Щодо 2. особливих (партикулярних) осудів, то вони мають місце тоді, коли підмет означає більше число (многість). Приклад: численні (многі) звірята є дикі: або: деякі різьбарі є ґеніяльні; або: деякі люди є чесні.
При 3. індивідуальних (сінґулярних) осудах мова йде про означений підмет (суб’єкт) як індивідуум. Приклад: Сковорода є великою людиною, або: Ярослав Мудрий є визначним правником. і
Властиво філософічними є універсальні (загальні) осуди. Вони відрізняються від особливих (партикулярних) і індивідуальних тим, що до них доходимо не так через досвід, як через заключения зо суті підмету, підчас коли вихідною точкою двох інших родів осудів-індивідуального та партику- лярного-являється змисловий погляд і досвід.
в) Реляція осудів.
По реляції є осуди або і. категоричними або 2. гіпотетичними (έξ ύπο&έσεως) чи пак умовними або 3. дис'юнктивпими.
Осуди є 1. категоричними (κατηγορικοί) -безумовними тоді, коли прикладаємо присудок безумовно прямо підметові. Приклад: людина є смертельна.
2. Гіпотетичними (умовними) є осуди тоді, коли йде про зв’язок двох речень, які разом творять один осуд і то осуд наслідку. Це значить: прикладаючи присудок підметові умовно, довершуємо гіпотетичний осуд. Умовне присудкування підмету творить головний окіст гіпотетичного осуду. Приклад: дитина є чистою лише тоді, якщо її часто миємо. Гіпотетичні осуди не все починаються формулою: »якщо тоді (то)«. Такий осуд як напр. «тільки через вправу стаємо фахівцями® є рівно ж гіпотетичними осудом.
3. Дис’юнктивні осуди. Приклад: всі кути є або гострими або тупими або прямими. При дис’юнктивних осудах мова йде отже про підмет у відношенні до своїх членів, що себе взаємно виключають. Є отже конечним, щоб частини (члени) при дис’юнктивних осудах себе взаємно виключали.
Що хочемо, сказати, говорячи про реляцію осудів? — Відповідь: говорячи про реляцію осудів, хочемо розслідити, в який спосіб відноситься присудок до підмету, або в який спосіб можна його віднести до підмету.
г) Модальність осудів.
Беручи під увагу ступінь певності!, з якою даємо осуди, говоримо про осуди по модальності (від »modus«), що є або: І. проблематичними (προβληματικοί). — Приклади: «також Рим може впасти«, «ти можеш мати рацію«, або II. асерторичними, що виявляють дійсність (прямо притакуючі або заперечуючі). Приклад: «Тарас Шевченко помер®. Або III. аподиктичними (άπόδειξις) безумовними, необхідними. Приклад: «Тарас Шевченко мусів.умерти®.
Виходячи нашим пізнаваючим думанням від ступня можливого, беремо під увагу щось як можливе. Через спостерігання й досвід приходимо до пізнання, що щось є дійсно так. Науковим же розсліджуванням унутрішніх зв’язків доходймо врешті до пізнання необхідности. До речі треба підкреслити, що в аподиктичному осуді думання доходить до свойого кульмінаційного, але й найтяжчого діяння. Аподиктичний осуд внутрішньо доказує те, що представляється через досвід як дійсність, він (аподиктичний осуд) доказує необхідність цього чогось. Аподиктичний осуд називаємо внутрішньо обосновании осудом. Таке внутрішнє обоснования називається заключениям або силогізмом.