Поняття спростування та його види

* Спростуванням називають логічну операцію встановлення хиб­ності або необґрунтованості раніше висунутої тези.

При обговоренні теоретичних чи практичних питань часто відстою­ються різні погляди, пропонуються різні варіанти рішень.

Мистецтво ведення дискусії потребує не тільки навичок логічного доведення, але й спростування. Оскільки операція спростування спря­мована на руйнування здійсненого доведення, то в залежності від мети критичного виступу вона може бути критикою тези, критикою аргумен­тів, критикою демонстрації.

1) Критика тези - ефективна за своєю критичною силою опера­ція, мета якої - показати неслушність (хибність або помилковість) ви­сунутої пропонентом тези. Тезу вважають хибною, якщо пропонент наперед знає про це, але відстоює її, створюючи штучну аргумента­цію. Помилковою теза буде в тому випадку, коли пропонент не знає, що його твердження не відповідає дійсності.

Спростування тези може бути прямим та непрямим.

Пряме спростування будується у формі міркування, яке отримало назву “зведення до абсурду”. Здійснюється це так: припустивши іс­тинність висунутої пропонентом тези, будують його пряме доведення. Якщо в ході доведення між будь-якими твердженнями виникає, проти­річчя, то цс свідчить про хибність тези, оскільки хибні твердження завжди є логічним наслідком хибної підстави. З хибності висунутої тези випливає істинність суперечливого їй твердження (антитези).

Наприклад, необхідно спростувати твердження “С”, виходячи з та­ких аргументів:

Побудуємо прямедоведення тези “С”.

Непряме спростування тези будується у формі апагогічного до­ведення, коли висунуту пропонентом тезу прямо не спростовують, а будують доведення власного твердження, що суперечить тезі пропо- нента (антитеза). Оскільки з двох суперечливих тверджень одне є іс­тинним, а друге - хибним (закон виключеного третього), то у випадку успішного обґрунтування істинності антитези роблять висновок про хибність висунутої пропонентом тези.

Наприклад, пропонент висунув тезу “~В” і навів такі аргументи:

Припустимо, що теза “~В” є хибною, а істинною буде антитеза “В”. Побудуємо пряме доведення нашої антитези, використавши при цьо­му аргументи пропонента:

Оскільки антитеза “В” є доведеною (істинною), то це спростовує істинність твердження “~В” (теза пропонента).

2) Критика аргументів. Оскільки операція доведення - цс обгрун­тування тези, то в ході доведення слід використовувати лише такі аргументи, істинність яких не викликає сумнівів. Якщо опоненту вда­ється показати сумнівність або хибність аргументів, то це суттєво ослаб­лює позицію пропонента, бо така критика свідчить про необґрунтова­ність його тези.

Критика аргументів може полягати в тому, що опонент вказує на: суперечність між аргументами; невідповідність їх дійсним подіям; неправильні структури виводу, коли висновок не випливає з підстав тощо. Усе це свідчить про сумнівність форм та методів аргументації.

Сумніви в правильності доводів з необхідністю переносяться й на тезу, яка є логічним наслідком з аргументів і теж розглядається як сум­нівна. У випадку виявлення хибності аргументів теза вважається не­обгрунтованою й потребує нової аргументації.

3) Критика демонстрації - спосіб спростування, в якому намага­ються показати, що в міркуваннях пропонента немає логічного зв’яз­ку між аргументами та тезою. Якщо теза логічно не слідує з аргумен­тів, то цс означає, що вона позбавлена основи доведення і є необгрун­тованою. Вихідний та кінцевий пункти розмірковування виявляються поза логічним зв’язком одне з одним.

Успішне використання критики демонстрації як способу спросту­вання вимагає чіткого уявлення про правила та можливі помилки у відповідних формах умовиводів, за допомогою яких здійснюється до­ведення пропонентом.

Критика аргументів та демонстрації самі по собі лише руйнують доведення і показують необґрунтованість тези: про таку тезу можна лише сказати, що вона не спирається на достатні доводи або спираєть­ся на сумнівні доводи, і тому вимагає нового обгрунтування.

6.