Класифікація суджень

Судження класифікують за різними ознаками:

• за загальною структурою - прості і складні;

• за змістом (характером) предиката - атрибутивні, релятивні і екзи- стенційні;

• за модальністю - можливості, дійсності і необхідності;

• за якістю зв’язки - стверджувальні і заперечні;

• за обсягом (кількістю суб’єкта) - одиничні, загальні і часткові;

• за об’єднаною якісно-кількісною характеристикою - загально- стверджувальні, загальнозаперечні, частковостверджувальні і част- ковозаперечні.

За загальною структурою усі судження поділяються на прості та складні.

Простим називається судження, яке складається з одного суб’єкта і одного предиката.

Наприклад: «Фермерське господарство є юридично самостійною оди­ницею».

Складним називається таке судження, в якому наявні кілька суб’єктів чи предикатів. Складні судження складаються з кількох простих суджень.

Наприклад: «Відбудеться суд, і він винесе остаточне рішення».

Складним судженням буде і наступне: «Промінвестбанк» та «Приват- банк» надають кредити під житлове будівництво». У цьому судженні є два суб’єкти, яким притаманні однакові ознаки - однаковий предикат: «надава­ти кредит під житлове будівництво». Інший приклад складного судження: «Промінвестбанк» надає кредити для придбання житла і для придбання автомобілів». У даному випадку у складному судженні містяться дві різні ознаки, що належать одному предмету думки, - тобто два предикати: «на­давати кредит під житлове будівництво» і «надавати кредит для придбання автомобіля».

Види простих суджень за змістом (характером) предиката

Прості судження, в залежності від того, що вони відображають - влас­тивість чи відношення, поділяються на судження властивості та судження із відношенням.

Судження, в якому стверджується чи заперечується належність пред­мету певної ознаки чи властивості, називається судженням властивості, або атрибутивним судженням.

Наприклад: «Норми права мають примусовий характер»; «Інфляція призводить до негативних наслідків»; «Уряд своєю постановою не заборо­няє комерційним банкам надавати кредити».

За допомогою формули ці судження записують так: «S є Р», «S суть Р», «S не є Р», «S не суть Р».

Атрибутивні судження називають категоричними, оскільки знання про наявність чи відсутність ознаки у предмета висловлюється безвідносно до будь-яких умов.

Судження, в яких відображаються відношення між двома або більше предметами або їхніми ознаками, називаються судженнями із відношен­ням, або релятивними судженнями. Наприклад: «У 1990 році народжува­ність в Україні була вищою, ніж у 2007 році», «У 1991 році інфляція в Україні була вищою, ніж у 2007 році».

Структура релятивного судження може бути виражена формулою:

«a R Ь» Читаємо: «а» знаходиться у відношенні «R» до «Ь», «між предметами «а» і «Ь» існує відношення «R».

«а» і «Ь» позначають поняття про предмети, а «R» (перша літера ла­тинського слова rellativus - відносний) - відношення між предметами. Ці судження мають структуру, яка відрізняється від структури атрибутивних суджень. Проте за допомогою відповідних граматичних реконструкцій релятивні судження можуть тлумачитись як атрибутивні.

Судження існування, або екзистенційні (від лат. existentia - існуван­ня) - це такі судження, в яких стверджується чи заперечується сам факт існування або неіснування предмета. Наприклад, «Не існує безпричинних явищ», «Справжнє кохання існує». Суб’єктом цих суджень є те, про що йдеться у судженні, наприклад, «безпричинні явища», «кохання»; предикат виражений словом «існує». Зв’язка чітко не виражена.

Структура цих суджень може бути виражена формулою: «S є Р», «S не є Р». Судження існування відображають не зв’язок предмета з його ознакою і не відношення між предметами, а сам факт буття чи небуття якогось предмета чи явища.

Види простих суджень за модальністю

У реальній дійсності зв’язки між предметами бувають можливими, дійсними та необхідними.

Модальність (від лат. modus - вид, спосіб, міра) - це оцінка вислов­лювання, яка проголошується з певної точки зору, це спосіб нашого розу­міння чого-небудь. Висловлюючи ті чи інші думки, людина намагається водночас продемонструвати своє ставлення до висловленого, з’ясувати необхідність або випадковість певного явища чи процесу. Модальні оцінки виражаються за допомогою понять: «необхідно», «можливо», «ймовірно», «доведено», «обов’язково».

За модальністю судження поділяються на три види: можливості (проблематичні), дійсності (асерторичні), необхідності (аподиктичні).

Судження можливості позначають реально існуючу, але ще не реалі­зовану можливість: «У 2008 році в Україні можливе зростання валового на­ціонального продукту», «Після здійснення економічних реформ можлива стабілізація виробництва».

Судження дійсності відображають вже встановлену наявність чи від­сутність ознаки у предмета в даний час або в минулому: «Не всі підприємс­тва забезпечують зростання своєї виробничої продукції»; «Україна перехо­дить до ринкової економіки».

Судження необхідності вказує на закономірність явища, підкреслюю­чи його неминучість. Відображається така ознака предмета, яка належить йому за будь-яких умов. Розрізняють логічну необхідність (випливає із законів логіки), фізичну необхідність (випливає із законів природи), норма­тивну необхідність (випливає із законів і норм, які існують у суспільстві). Приклади суджень необхідності: «Після весни обов’язково наступить літо», «Кожна людина, яка має дітей, є батьком або матір’ю», «Трикутник має три сторони і три кути».

Отже, судження необхідності - це констатація законів, судження дій­сності - констатація фактів, а проблематичні судження констатують мо­жливі події.

Види простих суджень за кількістю і за якістю

Просте судження, в якому стверджується або заперечується ознака за предметом чи множиною предметів безвідносно до будь-яких умов, назива­ється категоричним судженням. Категоричні судження є атрибутивними, бо в них стверджується чи заперечується належність предмету певної озна­ки чи властивості. Наприклад: «Мито є платою в державну казну», «Деякі злочини здійснюються з необережності».

Категоричні судження поділяються на види:

• за якістю;

• за кількістю;

• за якістю та кількістю одночасно.

Якість судження - це відображення наявності або відсутності певних ознак у предмета. За якістю дієслівної зв’язки судження бувають ствер­джувальні та заперечні.

Стверджувальним називається судження, яке відображає наявність у предмета якоїсь ознаки. Стверджувальне судження має таку формулу: «S є Р».

Наприклад: «Приватизоване підприємство працює ефективно».

Заперечним називається судження, в якому йдеться про відсутність у предмета якоїсь ознаки. Формула заперечного судження: «S не є Р».

Наприклад: «Приватизоване підприємство не може відразу ж стати ефективним і процвітаючим»; «Жодна держава не має права втручатися у внутрішнє життя іншого народу».

Визначаючи якість судження, не досить пересвідчитись у наявності чи відсутності частки «не» у реченні. Судження є заперечним лише тоді, коли частка «не» стосується зв’язки («не є»). Наприклад: «Деякі підприємства не є прибутковими» (заперечне), «Деякі підприємства є неприбутковими» (стверджувальне).

За кількістю суб’єкта судження бувають одиничні, часткові та за­гальні.

Одиничним називається судження, в якому ознака стверджується чи заперечується стосовно одного предмета.

Наприклад: «Верховна Рада України розглядає і затверджує Держав­ний бюджет України», «Сонце - джерело життя на Землі». Одиничне су­дження має формулу:

S є P;

S не є P.

Частковим називається судження, в якому ознака стверджується або заперечується стосовно частини предметів даної множини.

Наприклад: «Деякі постанови уряду сприяли росту інфляції»; «Деякі свідки дають достовірні покази». Перед суб’єктом у частковому судженні стоять слова: «деякі», «більшість», «частина», «кілька». Формула часткового судження:

Деякі S є P;

Деякі S не є Р.

Загальним судженням називається судження, в якому стверджується або заперечується якась ознака за кожним предметом даної множини.

Наприклад: «Усі громадяни зобов’язані дотримуватись законів»; «Усі державні пенсії встановлюються законом».

До складу суб’єкта загального судження входять слова: «усі», «ко­жен», «усякий», «будь-який», «ніхто», «ніякий», «жоден». Часто слово «усі» не висловлюється, а тільки мається на увазі. Формула загального судження:

Усі S є P;

Жодне S не є Р.

Оскільки, кожне судження має одночасно якісну і кількісну характе­ристику, то в логіці існує об’єднана класифікація суджень за кількістю і за якістю.

За якістю та кількістю судження бувають:

1. Загальностверджувальні судження (загальні - за кількістю, ствер­джувальні - за якістю) - це судження, в яких стверджується певна ознака за кожним предметом даної множини.

Наприклад: «Усі громадяни України мають право брати участь у при­ватизації»; «Кримінальне покарання застосовується тільки за вироком су­ду». Формула загальностверджувального судження:

Усі S є Р.

Загальностверджувальні судження прийнято позначати літерою А (перша голосна латинського слова affirmo - стверджую).

2. Загальнозаперечні судження (загальні - за кількістю, заперечні - за якістю) - це судження, в яких заперечується ознака за кожним пред­метом даної множини.

Наприклад: «Жоден студент нашого університету не побував на Нью- Йоркській фондовій біржі»; «Жодне явище не існує ізольовано від інших явищ». Формула загальнозаперечного судження:

Жодне S не є Р.

Загальнозаперечні судження позначаються літерою Е (перша голосна латинського слова nego - заперечую).

3. Частковостверджувальні судження (часткові - за кількістю і стве­рджувальні - за якістю) - це судження, в яких ознака стверджується за частиною предметів даної множини предметів.

Наприклад: «Деякі громадяни України мають право на отримання компенсаційних сертифікатів»; «Більшість європейських держав має рин­кову економіку». Формула частковостверджувального судження:

Деякі S є Р.

Позначаються ці судження літерою І (друга голосна латинського сло­ва affirmo - стверджую).

4. Частковозаперечні судження (часткові - за кількістю і заперечні - за якістю) - це судження, в яких ознака заперечується за частиною предметів певної множини.

Наприклад: «Деякі суб’єкти економічних відносин не використовують раціонально власних доходів»; «Деякі майнові відносини не регулюються цивільним правом». Формула частковозаперечного судження:

Деякі S не є Р.

Позначаються ці судження літерою О (друга голосна латинського сло­ва nego - заперечую).

Одиничні судження, в яких суб’єкт є поняттям, що позначає певну особу, географічну назву тощо, за логічною формою відносять до загаль­них, тому що в загальних судженнях щось стверджується чи заперечується про всю множину предметів, навіть якщо ця множина складається тільки з одного предмета. Наприклад: «Адам Сміт глибоко проаналізував економіч­ні закони капіталізму» - загальностверджувальне судження; «Чорне море не є найтеплішим у світі» - загальнозаперечне судження.

Для того, щоб правильно встановити тип судження за кількістю та якістю (А, Е, І, О), необхідно подати його у типовій формі. Наприклад, судженню «Немає такої думки, яка могла б існувати без мови» надаємо типової форми: «Жодна думка не є такою, яка могла б існувати без мови» («Жодне S не є Р» - загальнозаперечне). Судженню «Стати підприємцем неможливо без спеціальних знань» надаємо типової форми: «Усі підприєм­ці є такими, що мають спеціальні знання» («Усі S є Р» - загальностверджу- вальне), «Немає жодного безпричинного явища» - «Будь-яке явище має причину свого виникнення» («Усі S є Р» - загальностверджувальне), «Не­можливо щось стверджувати і заперечувати одночасно» - «Будь-що не є таким, що ми можемо стверджувати і заперечувати його одночасно» («Жод­не S не є Р» - загальнозаперечне).

Одиничні судження при використанні їх в умовиводах прирівнюють­ся за кількістю до загальних суджень, оскільки в одиничному судженні, як і в загальному, говориться про всю множину предметів, виражену суб’єктом. Одиничні стверджувальні судження у дедуктивних умовиводах розгляда­ються як судження загальностверджувальні типу А, а одиничні заперечні судження - як загальнозаперечні судження типу Е.

Схема 12. Види простих категоричних суджень за кількістю та якістю

3.