Судження як форма мислення

Мислити окремими, ізольованими поняттями людина не може. Пізна­ючи певні предмети, вона міркує про зв’язки цих предметів з їхніми ознака­ми, стверджуючи або заперечуючи їх.

Судження - це форма мислення, яка стверджує або заперечує іс­нування предметів та зв’язків між ними, наявність або відсутність тих чи інших ознак чи відношень у предметах.

За своїм змістом судження може бути істинним або хибним.

Істинним називається таке судження, яке правильно, адекватно відо­бражає дійсність, тобто його зміст відповідає тому, що є насправді.

Так, судження: «Безробіття виникає тоді, коли пропозиція праці (тру­дових ресурсів) перевищує попит»; «Державний бюджет країни складаєть­ся з надходжень і видатків»; «Київ - столиця України» - є істинними, вони відповідають дійсності.

Хибним є судження, яке неправильно, неадекватно відображає дійс­ність, зміст його не відповідає тому, що є насправді. Такі судження, як: «Тернопіль більший від Києва»; «Крадіжка не є злочином»; «Наша держава має розвинуту ринкову економіку»; «Крокодили літають низько» - хибні, оскільки їхній зміст не відповідає дійсності.

У мові судження виражаються у формі речень. Але не будь-яке речен­ня виражає судження. Якщо у реченні щось стверджується або заперечу­ється, то воно виражає судження. Наприклад, «Інфляція може бути прихо­ваною», «Фірма не змогла отримати прибутку». Якщо ж у реченні відсутнє ствердження або заперечення, то таке речення не є судженням. До таких відносяться спонукальні, питальні і окличні речення, в яких нічого не стве­рджується і не заперечується. Наприклад, речення: «Яка сьогодні погода?», «Говоріть тихіше!», «До побачення!» не є судженнями. Однак, питальні речення необхідно відрізняти від риторичних запитань, які в прихованій формі містять у собі певне ствердження чи заперечення.

Судження відрізняється від поняття. Якщо поняття відображає суку­пність істотних ознак предмета, то судження відображає окремі відношен­ня між предметами і їхніми ознаками, причому шляхом їх ствердження або заперечення.

Кожне просте судження має свою логічну структуру, тобто складає­ться із суб’єкта (логічного підмета), предиката (логічного присудка) і зв’язки.

Суб’єкт судження - це поняття, яке відображає предмет думки, тобто вказує на те, про кого або про що стверджується або заперечу­ється у судженні. Позначається літерою S (перша літера латинського слова subjectum).

Предикат судження - це поняття, яке відображає властивості, ознаки предмета думки, тобто вказує на те, що саме стверджується чи заперечується. Позначається літерою Р (перша літера латинського слова praedicatum).

Суб’єкт і предикат судження називаються термінами судження.

Зв’язка в судженні відображає той зв’язок, який існує між предметом думки і його ознаками. Зв’язка встановлює, належить чи не належить пре­дметові судження властивість, що мислиться в предикаті. Зв’язка вира­жається такими словами: «є», «не є», «суть», «не суть» або їхніми синоні­мами. Іноді зв’язка в судженнях пропущена.

У судженні можуть бути слова, які вносять певні уточнення: «усі», «де­які», «переважна більшість», «не всі» та інші. Вони називаються кванто­рами. Кванторні слова у формалізованій мові логіки виражаються квантором загальності V («всі», «будь-який») та квантором існування 3 («деякі»).

Структуру простого судження записують формулою: «S є P», «S не є P».

Розглянемо структуру судження: «Кооператив - це добровільне об’єднання громадян». Зв’язка пропущена, суб’єктом є поняття «коопера­тив», а предикатом - поняття «добровільне об’єднання громадян».

Для того, щоб здійснити логічну характеристику судження, правильно визначити його суб’єкт і предикат, іноді необхідно перебудувати його гра­матичне оформлення. Наприклад, щоб наблизити речення «Усі студенти вивчають логіку» до його логічної структури, необхідно перебудувати його таким чином: «Усі студенти є такими, що вивчають логіку» («Усі S є Р»); «Банк «Аваль» надає кредити» перебудуємо: «Банк «Аваль» є таким, що надає кредити» («S є Р»). «Аморальний вчинок не може бути красивим» (S - «аморальний вчинок», Р - «те, що не може бути красивим»). Висловлю­вання можна записати у типовій формі: «Аморальний вчинок не є тим, що може бути красивим» («S не є Р»).

Схема 11. Структура судження

2.