Індуктивні умовиводи

Індуктивні умовиводи - це опосередковані умовиводи, в яких з оди­ничних суджень-засновків виводять часткове або й загальне судження - висновок. В індуктивних умовиводах висновок іде від знання про час­тину предметів або про окремі одиничні предмети до знання про клас предметів у цілому.

до знання більшого ступеня загальності.

Наприклад:

Земля обертається навколо Сонця. Si є P

Марс обертається навколо Сонця. S₂ є P

Венера обертається навколо Сонця. S₃ є P

Юпітер обертається навколо Сонця. S₄ є P

Сатурн обертається навколо Сонця. S₅ є P

За допомогою індуктивних умовиводів ми отримуємо в основному іс­тинні, а іноді - ймовірні знання. Індукція буває повною і неповною.

Повна індукція - такий умовивід, у якому на підставі знання про належність певної ознаки кожному предметові даної множини робить­ся висновок про належність цієї ознаки предметам усієї множини. Вона дає достовірні висновки. Наприклад, аудиторською перевіркою необхідно проаналізувати стан фінансової дисципліни на державних підприємствах м. Тернополя. Перевіряється діяльність кожного державного підприємства. У результаті позитивних висновків стосовно кожного підприємства ауди­торська комісія робить висновок, що всі державні підприємства Тернополя дотримуються фінансової дисципліни.

У вигляді формули індуктивний умовивід можна записати так:

При застосуванні повної індукції потрібно дотримуватись таких умов:

• точно знати число предметів чи явищ, які вивчаються;

• переконатись, що певна ознака Р належить кожному елементу цієї множини предметів;

• множина, яка вивчається, є обмеженою, відносно невеликою.

Неповна індукція - це умовивід, у якому на підставі наявності якоїсь ознаки у частини предметів даної множини робиться висновок про її наявність у всієї множини предметів.

не перелічені. Для точного висновку потрібно застосувати повну індукцію. Але вона не може бути застосована до безкінечної множини предметів або неосяжно великої кількості предметів. Неповна індукція дає, головним чином, ймовірні, правдоподібні висновки, часто вимагає додаткової переві­рки, вивчення або уточнення. Класичним прикладом неправильного індук­тивного узагальнення є твердження «Усі лебеді білі», яке дійсно мало місце на певному етапі розвитку науки. Цей висновок виник як результат спосте­реження за лебедями в Європі, Азії, Америці та деяких інших досліджених місцях. Потім виявилось, що в Австралії живуть чорні лебеді. Тому в поді­бних випадках висновок треба робити з обережністю.

Розрізняють два види неповної індукції:

• індукція шляхом переліку - популярна індукція;

• індукція шляхом відбору - наукова індукція.

Популярна індукція - це умовивід, у якому шляхом переліку вста­новлюється наявність якоїсь ознаки у певних предметів даної множи­ни, і на цій підставі робиться висновок про її наявність у всіх предметів даної множини. Загальний висновок про множину предметів здійснюється на підставі того, що серед спостережуваних явищ не було жодного, який суперечив би узагальненню.

Наприклад, студенти груп Ф-21, Ф-22 і Ф-23 факультету фінансів ус­пішно склали залік з логіки. Отже, можна допустити, що студенти інших груп також добре підготувались і успішно складуть цей залік.

Наукова індукція - це умовивід, у якому загальний висновок про всі предмети множини робиться на підставі знання про необхідні ознаки або причинні зв’язки частини предметів даної множини. У науковій індукції висновок робиться на підставі встановлення того, що спостережувана озна­ка є неодмінною, істотною ознакою предметів, що вивчаються.

струм - це суттєва властивість, здійснюють достовірний висновок про те, що всі метали - електропровідні. Висновок тут ґрунтується на всебічному аналізі, детальному вивченні і встановленні причинної залежності між пре­дметами. Великий внесок у розвиток наукової індукції зроблений Ф. Беконом, Дж. Ст. Міллем. Наукова індукція передбачає використання спеціальних методів.

Методи наукової індукції (методи встановлення причинних зв’язків):

• метод єдиної подібності;

• метод єдиної відмінності;

• поєднаний метод подібності і відмінності;

• метод супровідних змін;

• метод остач (залишків).

Метод єдиної подібності: якщо певна обставина постійно передує по­яві досліджуваного явища при зміні всіх інших обставин, то, ймовірно, саме ця обставина є причиною цього явища.

Метод єдиної відмінності: якщо певна обставина має місце тоді, коли виникає досліджуване явище, і зникає, коли цього явища немає, а всі інші обставини залишаються незмінними, то саме ця обставина, ймовірно, є причиною цього явища.

Поєднаний метод подібності і відмінності: якщо два чи більше ви­падків виникнення досліджуваного явища мають лише одну спільну обста­вину, а два чи більше випадків, коли це явище не виникає, відрізняються лише відсутністю цієї ж обставини, то, ймовірно, ця обставина і є причи­ною досліджуваного явища..

101

Метод супровідних змін: якщо зі зміною однієї з обставин, що пере­дують виникненню досліджуваного явища, змінюється і саме явище, то, ймовірно, що саме ця обставина є причиною виникнення досліджуваного явища.

Метод остач (залишків): якщо складні обставини зумовлюють скла­дне явище і відомо, що частина обставин викликає певну частину цього явища, то ті обставини, що залишилися, викликають частину явища, що за лиши ттясст

Індуктивні умовиводи будуються на основі відповідних правил:

• необхідно збільшувати число випадків, що розглядаються при по­будові індуктивних умовиводів. Чим більше їх, тим правдоподіб­ніший буде висновок;

• необхідно збільшувати різноманітність і різнотиповість випадків, на підставі яких будується індуктивне міркування;

• особливу увагу потрібно звертати на характер зв’язків між предме­тами та їх ознаками, доведення невипадковості того, що спостері­гається.

Порушення цих правил призводить до відповідних логічних помилок.

1.3.