Формальне пояснення силогізму.
Силогізм — це, як ми казали, осуд, що його ми виводимо із загального осуду. Отже це осуд внутрішньо обоснований, тобто логічно доказаний. Те, що присуд куємо в осуді про підмет, лежить ув його загальній суті й виходить з цієї суті.
Tenej) зупинимося над формальною сторінкою силогізму. Заключения містить два осуди: загальний та особливий, осуди, що їх висловлюємо в рямцях двох речень. »Тому, що всі люди смертельні, отже є також Kaioc смертельнії й.«
Але в цьому »отже« згл. »отже також« міститься властиво imρlicite третій осуд. Заключения складається тому з трьох осудів або речень: 1. Всі люди є смертельні. 2. Kaioc є людиною. 3. Отже є Karoc смертельний.
Два перші осуди, що з них виводиться новий осуд: кінцеве речення, називаються премісами (προτάσεις, ρraemissae). Третє речення, що його виводиться з двох перших (із преміє), тобто в нашому випадку речення: «отже Kaioc є смертельний» називається кінцевим реченням або конклюзією (συμπέρασμα, conclusio).
Перша преміса або загальний осуд (в нашому випадку: «всі люди є смертельні») називається горішнім реченням або ρroρositio major. Горішнє речення дає кінцевому реченні або коиклюзії присудок. Друга преміса (»Каюс є людиною») називається долішнім реченням або propositio minor. Долішнє речення дає коиклюзії підмет (суб’єкт). Долішнє речення містить субсумцію особливого під загальне і називається тому також Subsumtio або assumtio. Науково (філософічно) беручи, субсумція властиво стягається з конклюзією в одне речення. Задля засадпичого порядку поступають у логіці так, як ми поступили, а це тому, щоб у приступний спосіб подати наглядно зрізничкований окіст силогізму. Якщо вже мова про ці справи, то не можемо перечити ще однієї обставини. Загальні осуди є нам найчастіше так знаними, що ми їх часто не наводимо вповні, а заступаємо їх чи пак натякаємо на них лише через додаток, який містить обосновуюче поняття.
Взявши до цього під увагу стягнення субсумції з конклюзією, отримаємо з трьох речень —одне стягнене: »Kaioc як людина є смертельний». Це значить: «Каюс є смертельний тому, що він є людиною». Оце «як людина» є обосновуючим поняттям. У логіці знане є воно під назвою «terminus medius≪ όρος μέσος. Присудок горішнього речення (propositio major) — називається «terminus major. Підмет же (суб’єкт) долішнього речення (propositio minor) називається «terminus minor» (в нашому випадку »Каюс«). Terminus minor є водночас рівпож підметом кінцевого речення (коиклюзії). Terminus medius стоїть по середині між terminus major і terminus minor. (Заввага: propositio — це речення, terminus — це поодинче поняття !)Скажемо: terminus major — виступає як присудок горішнього речення (propositio major) і кінцевого речення (conclusio). Terminus minor виступає як підмет долішнього речення (propositio minor) і кінцевого речення (conclusio). Termiuns medius виступає як підмет горішнього речення, а рівнож як присудок долішнього речення. Всі ці складові частини називаються елементами силогізму.
Кажучи: «Каюс є людиною, всі люди є смертельні, отже також Каюс є смертельний», бачимо ясно, в якому значенні відограє terminus medius посередню ролю.
На цьому місці буде до речі підкреслити, іцо це, як бачимо, властиво байдуже, якщо йде про суть заключения, чи на першому місці стоїть н. пр. перша преміса (горішнє речення — propositio major), чи propositio minor.
1. Замітка: У книжках, ііапр. белетристичного характеру, як рівно ж і других родах друкованого слова, а потім у поточній мові, зустрічаємо найчастіше незв’язані або вільні силогізми. Приклад: «Кагос є смертельний; він є людиною» або: »Каюс є смертельний: як не мала б цим бути людина?» Або: «Мали б бути всі люди смертельні, a Kaioc иі?« і т. д. На цьому місці можна б навести велике число дальших прикладів, які вказали б нам на прерізні можливості, якщо йде про різні речеиеві форми.
2. Замітка: Скорочене, стягнене й сховане, неповне заключения називають принагідно єн ти мемом (ένθύμημα).
У дійсності є так, що науковці послуговуються скороченою формою заключения. У шкільній логіці показують докладніше, наглядніше та обширніше, по якій конструкції побудований силогізм, включаючи туди та виявляючи назовні, так би мовити, лабіринти цієї конструкції.
3. Замітка: Але буває, що кожна із преміє як і конклюзія складаються з багатьох речень, тобто, що вони мають більший розмір. Лише представлення н. пр. самої тільки propositio major може охоплювати довший уривок якоїсь промови, трактату, оповідання і т. п., представлення, що містить знову ж багато силогізмів. Та не лише propositio major але й propositio minor може виказувати розмір, до якого можемо призвичаїтися щойно тоді, коли ми пізнали дійсну суть силогізму. Йде тут отже про propositio minor, коли в ній переводимо доказ правильности субсумції.
Епихіремом (έπιχείρημα) називали в старовину таке заключения, що в ньому propositio major або propositio minor або обидві преміси обосновано особливо.
У різних царинах життя являється часто заключения з широким розміром. Так, н. пр., у криміналістиці ореченпя судді по закінченні розправи є силогізмом. Загальний осуд або propositio major, що з нього виводиться особливе — це закон (дотичний иараґраф закону). Властиво головним завданням судді є довершити доказ. Доказ же може бути, — залежно від обставин, доволі розмірний. Суддя доказує, що дотична особа поповнила цс чи інше, що в законі означується переступленням чи злочином. Немає сумніву, що, представивши propositio minor, не зустрічає суддя остаточно великих труднощів HJtIl довершенні конклюзії.
4. Замітка: Одначе все це ще не змінне факту, що властиво маємо один рід заключения. Оскільки ж беремо під увагу зовнішню форму, що в ній довершується заключения, як щось суттєве, остільки можемо розрізняти різні роди заключу- ваиь, як це робив Аристотель і довгий ряд других філософів.