7.2. Соціальне і біологічне в особі злочинця
Якщо виходити з положень вульгарного матеріалізму (все залежить тільки від зовнішнього середовища), то відповідно особа злочинця виникає тільки внаслідок впливу зовнішнього середовища, і подолання злочинності залежить тільки від усунення відповідних соціальних факторів. У такому разі неможливо обґрунтувати відповідальність і заходи, спрямовані на ко-ригування особистісних характеристик.
Аналогічною буде ситуація, якщо виходити з тези про те, що злочинна поведінка зумовлена тільки біологічними факторами. У таких випадках особиста відповідальність втрачає будь-який сенс з таких міркувань: якщо генетичні або інші біологічні особливості особи однозначно визначають характер її злочинної поведінки і позбавляють її можливості вибрати інший вид поведінки, таку особу не можна визнати суб'єктом злочину.
Виходячи з того, що визначення особи людини як біосоці- альної системи високого рівня складності є загальноприйнятим, більшість вчених-кримінологів визнають, що особа злочинця органічно поєднує соціальне й біологічне, а головне питання дискусії полягає в такому: що є визначальним в особі злочинця — соціальне чи біологічне і як вони співвідносяться. Це питання вирішується представниками соціологічних і біологічних (біопсихологічних) напрямів у кримінології по-різному.
З погляду представників першого напряму суть відмінності злочинної поведінки від правомірної полягає в її спрямованості,
цілях і системі мотивів.
Злочинцям притаманні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, погляди зовсім іншого характеру, ніж законослухняних громадян. Вольові фізичні характеристики можуть сприяти або перешкоджати вчиненню злочинів, проте за їх допомогою неможливо визначити чому саме вчинено злочин.Отже, предметом кримінологічного вивчення, що допоможе відповісти на питання про причини злочинної поведінки, повинна бути така система особистісних характеристик, що закономірно виявляються в ній:
сфера потреб і мотивації (потреби, інтереси, мотивація);
ціннісно-нормативна сфера свідомості особи (погляди, установки, переконання, ціннісні орієнтації, спрямованість особи);
соціальні позиції особи з відповідними соціальними нормами;
діяльність особи, що має значення в соціальному, моральному та правовому аспектах, її місце і роль у цій діяльності.
Представники цього напряму не заперечують можливостей впливу на злочинну поведінку психічних аномалій особи. Але на їх думку, власне психічні аномалії здебільшого не успадковуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок впливу умов у сім'ї, форм виховання, обстановки в колективі тощо. На їхню думку, у боротьбі зі злочинністю осіб, що мають психічні аномалії, необхідно вживати заходів як правового, так і медичного характеру.
Розглянемо й іншу точку зору на вирішення цього питання, яку пропонує А. Зелінський. Він вважає, що у кримінології, як і в інших науках про людину, домінує вульгарно-соціологічний підхід до трактування особи. Піддаючи критиці тезу, що самі по собі біологічні властивості особи не можна вважати причинами злочинної поведінки, вчений пояснює такий підхід неправильною оцінкою соціального й біологічного в особі людини. Соціальне — це ні що інше, як особливо організоване біоло-гічне, а особа людини формується під впливом двох одночасно діючих потоків інформації — соціальної і генетичної.
Генетично успадковується темперамент, від якого значною мірою залежить характер людини, зокрема така його особливість,
як залежність поведінки від зовнішнього впливу.
Саме за цією ознакою людей поділяють на екстравертів (велика залежність) та інтровертів (незначна залежність). Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдарованість. Багато людей народжуються із соматичними та психічними захворюваннями, які ускладнюють процес їх соціальної адаптації. Так, за даними судово-психіатричної експертизи, 50-70 % вбивць і осіб, що вчинили насильницькі злочини, є особами із психічними аномаліями, які вчинили злочини в "межових станах". Успадковується також фізична організація індивіда, яка має велике, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя дає приклади природженої схильності до вчинення злочинів — це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно.На підтвердження своєї тези А. Зелінський наводить також приклади підвищеної кримінальної активності серед окремих національних груп (мігрантів з Кавказу, Середньої Азії, циган) на теренах колишнього СРСР, негрів та іммігрантів з країн Ла-тинської Америки (особливо пуерториканців) у США, що неможливо пояснити виключно соціальними факторами. Але ця тема залишається практично недослідженою через побоювання звинувачень у расизмі.
Твердження, що будь-який злочин є результатом свідомої ан-тисоціальної спрямованості (установок) особи, А. Зелінський так само вважає помилковим. Спрямованість є однією з підструктур особи, яка хоча й визнається основною у процесі внутрішньої регуляції діяльності, проте не є єдиним її регулятором. Вибір певних вчинків здійснюється за участю всіх елементів біосоці- альної системи, якою є особа людини. Зокрема, такий вплив здійснюють як підструктура досвіду, так і підструктура особливості здійснення інтелектуальних, вольових та емоційних процесів. Підструктура біологічно зумовлених якостей особи — темпераменту, здібностей, типу нервової системи, а також патології психіки — бере діяльну участь у процесі саморегуляції, а іноді є визначальною.
Окремі види психопатії за певних умов визначають протиправну поведінку особи, а патологічні відхилення психіки зумовлюють підвищений ризик насильницьких посягань на життя, здоров'я, честь і гідність інших.Отже, маємо два протилежних погляди на співвідношення соціального й біологічного в особі злочинця, а також аргументи на їх підтвердження і спростування протилежних точок зору.
З огляду на те що прихильники обох поглядів визнають вплив на злочинну поведінку особи психічних аномалій (відпо-відно з урахуванням специфіки обох поглядів), а також на важливість цього питання потрібно розглянути його детальніше.
Інтерес кримінології до психічних аномалій зумовлюється тим, що велика кількість осіб з тих, хто вчиняє злочини, мають такі аномалії. Так, за даними досліджень Ю. Антоняна і С. Бородіна, серед осіб, що вчинили вбивства, хуліганства, зґвалтування, крадіжки, пограбування та інші тяжкі злочини, понад половину мають розлади психіки, які не позбавляють їх осудності. Вивченням злочинної поведінки осіб з психічними аномаліями займається судова патопсихологія.