Тактика допиту особи, затриманої з речовими доказами
Пункт 1 ст. 106 КПК України передбачає, що орган дізнання має право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі лише за наявності такої підстави: "Коли на підозрюваному або на одягу, при ньому, або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину".
Аналогічними повноваженнями наділені й слідчі (ст. 115 КПК України). Щодо речових доказів, з якими може бути затримана особа, то, відповідно до вимог ст. 65 КПК, доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані. Ці дані встановлюються різними джерелами, у тому числі й речовими доказами. Зрозуміло, що особу можуть затримати з будь-яким предметом, але речовим доказом у кримінальній справі предмет буде тоді, коли про це буде прийнято відповідне рішення слідчим або органом дізнання, відповідно до статей 67, 130 КПК України.Отже, особу затримано з предметом, який умовно є речовим доказом, і з його допомогою суб'єкти криміналістичної діяльності оперативно встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винуватість тієї особи, яка вчинила діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Як розпочати допит такої особи? Слід розуміти, що кримінальна справа вже порушена. Перш за все, необхідно дати можливість такій особі, аби вона особисто написала свої показання в присутності слідчого, про що зазначити в протоколі. Це є надзвичайно важливим з тактичних позицій, особливо якщо всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи не проведено. У такому разі, пропонуючи затриманій особі особисто написати свої показання, слідчий ні своєю поведінкою, ні під час бесіди (розмови) не повинен дати зрозуміти, що будь-якої інформації про вчинений злочин органи досудового слідства не мають.
Успіх допиту залежить від того, чи готувався слідчий до цієї слідчої дії. У тому разі, коли у слідчого не було можливості підготуватися до допиту, відповідне підготування він проводить оперативно, в умовах "буденного, оперативного готування".
Коли особа завершила власноручне написання своїх показань, слідчий має запропонувати, аби вона прочитала їх уголос. Вислухавши показання допитуваного, слідчий пропонує деталізувати їх у тому чи іншому аспекті. Найдоцільніше допитувати особу як свідка. Зви-190
чайно, це тоді, коли щодо такої особи не застосовано заходи, передбачені статтями 106, 115 КПК України. Навіть якщо слідчий усвідомлює, що в подальшому особу необхідно буде затримати, він має обов'язково всебічно і повно допитати її як свідка із застосуванням відео-, звукозапису.
Відповідно до ст. 43-1 КПК України особа, до якої застосовано запобіжний захід, до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого, є підозрювана. Підозрюваний має право на захист, що буде здійснюватися іншою компетентною особою - захисником. Така обставина, звичайно, якоюсь мірою начебто паралізує діяльність слідчого в процесі досудового слідства. Але це не так. Досвідчений слідчий, навпаки, докладе максимум зусиль, щоб підозрюваний мав захисника, це тільки допоможе слідству. Водночас із тактичних міркувань не потрібно поспішати визнавати особу, навіть затриману з речовими доказами, підозрюваним. З цих причин слідчий має докласти щонайбільше зусиль, аби особу допитати як свідка про факти, які стосуються даної справи. Цей процес триває за ініціативою слідчого. Слідчий повинен ставити конкретні запитання допитуваному, які будуть стосуватися предмета, з яким затримали цю особу. Слідчому необхідно знайти психологічний контакт з допитуваним. Потрібно запропонувати, аби він особисто намалював план місцевості, схему подій, про які розповідає. Бажано, щоб відповіді на запитання слідчого допитуваний писав власноручно. Справді, основна ознака розмежування правової сутності змісту допиту свідка від допиту підозрюваного залежить від об'єктивної реальності - сукупності попередніх дій і вчинків допитуваної особи. Так, відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства, свідок допитується за принципом: "що бачив, що чув", а підозрюваний, з урахуванням законодавства про кримінальну відповідальність, за принципом: "дія або бездіяльність як суспільно небезпечне, винне злочинне діяння".
Судова практика підтверджує це теоретичне бачення зазначеної проблеми.Наприклад, якщо особа була затримана чи взята під варту у зв'язку з підозрою у вчиненні злочину, однак була допитана як свідок, а не як підозрюваний, на такі показання не можна посилатись У вироку на підтвердження винуватості підсудного у вчиненні злочину. Отож, з тактичних бачень, в окремих випадках не бажано поспішати затримувати особу, навіть якщо для цього і є законні підстави. Доцільно застосувати один з передбачених чинною кримінально-процесуальною формою способів виклику свідка до слідчого. Вибір слідчим одного з видів виклику, а не затримання особи та інших близьких за правовою характеристикою способів, за цих умов передбачає, що така діяльність слідчого має супроводжуватися оперативно-розшуковими заходами.
191
Викладене дає можливість дійти висновку, що в даному разі з тактичних підходів для виконання завдань кримінального судочинства в умовах правової держави повинен мати чинність процесуально-криміналістичний принцип допиту особи не затриманої, а викликаної у зв'язку не з підозрою, а з подією злочину, але яка має рольову перспективу підозрюваного.
Вид допиту в процесі досудового слідства кримінальної справи про злочин, що має застосовувати слідчий, буде залежати від таких чинників:
процесуального стану допитуваного (свідок, підозрюваний, обвинувачений);
віку допитуваного (допит дорослого, неповнолітнього, мало літнього);
склад учасників (захисник, експерт, спеціаліст, батьки, за конні представники неповнолітнього, педагог, лікар, перекладач);
місця проведення допиту;
характеру слідчої ситуації (безконфліктна, конфліктна);
допитувалася особа в даній справі раніше чи допитується вперше.