Методологічна функція

діалектики як теорії пізнання складається з орієнтації людей в їх предметноперетворювальній діяльності. Будь-який суб'єкт у своїй пізнавальній діяльності так чи інакше перетворює, змінює дійсність: інженер конструює новий прилад, слідчий розкриває злочин, лікар лікує хворого, селянин обробляє землю тощо.

Методологія у широкому розумінні - це система ідей, вчення про принципи побудови, форми та способи наукового пізнання.

Уперше з криміналістів до діалектики як теорії пізнання звернувся професор С. М. Потапов. Це був сміливий крок застосування матеріалістичної діалектики для пізнання конкретної науки. Він писав, що діалектика ставить перед науковим дослідженням завдання як зрозуміти та відобразити дійсність -реальний предмет у його реальних відносинах.

Висловивши правильне теоретичне положення взагалі, С. М. Потапов звів усю методологію науки до методу ідентифікації як методології науки криміналістики. Звичайно, ця концепція зазнала критичного аналізу. Методологію науки не можна замикати на одному окремому методі, яким є теорія ідентифікації. Метою методології є дослідження і аналіз методів і засобів, які дозволяють пізнавати об'єктивну реальність як на теоретичному, так і на емпіричному рівнях. Вузьке та однобічне розуміння криміналістичної методології піддав серйозній критиці Р. С. Бєлкін, який запропонував поняття загальної теорії науки криміналістики. Він довів, що методологія криміналістики є системою принципів, теоретичних концепцій, категорій і понять методів і зв'язків, що застосовуються у криміналістиці. До її складу входять вчення про механізм злочину, закономірності збирання, дослідження, оцінки та використання доказів, а також часткові теорії, такі, як криміналістична ідентифікація, вчення про механізм слідоутворення, про спосіб вчинення злочину тощо. Одним із фундаментальних елементів загальної теорії є вчення про закони її розвитку.