Розгляд і вирішення міжнародних конфліктів у судовому порядку
сторонами міжнародного судового розгляду є основні суб'єкти міжнародного права — держави і міжнародні організації;
переважно факультативний характер міжнародного правосуддя (застосування арбітражної чи судової процедури обумовлюється згодою сторін);
існування нарівні арбітражної і судової процедури (на відміну від внутрішнього правопорядку, де судова система є домінуючою);
обов'язковість і остаточність для сторін рішень арбітражу або суду (якщо сторони не домовились про інше).
Арбітражний спосіб вирішення міжнародних спорів, який виник ще у стародавні часи, незважаючи на певні зміни в арбітражному процесі, сьогодні більшою мірою відповідає намаганням держав зберегти свій суверенітет, ніж судовий порядок розгляду спорів.
Арбітражна (третейська) процедура може бути факультативною (за згодою сторін) і обов'язковою (на вимогу однієї сторони). Сторони укладають арбітражну угоду (компроміс), де зазначається предмет спору, узгоджені й неузгоджені питання, порядок формування арбітражного суду, прізвища арбітрів, спосіб прийняття рішення, розподіл витрат на процес тощо. Проте звернення до арбітражного врегулювання має передбачати вирішення спірного питання на основі загальновизнаних норм міжнародного права.У міжнародній практиці відомі випадки врегулювання арбітражами спорів з питань про права власності й контролю, про кордон і риболов-
лю, про право юрисдикції, про обов'язки нейтральних і воюючих держав, про тлумачення міжнародних договорів тощо [27, с. 271-273].
Виникнення та існування постійних судових органів пов'язано з організаційною підтримкою міжнародних організацій. Нечисленні спроби створення власне міжнародних судів на початку ХХ ст. (Арбітражного суду, Міжнародного призового суду) на суто міжнародних засадах виявилися безрезультатними, хоча близько 20 років проіснувала Постійна палата міжнародного правосуддя, Статут якої був схвалений Асоціацією Ліги Націй у 1920 р.
В сучасних умовах розгляд справ про міжнародно-правові кон-флікти здійснюється, переважно, створеним у 1945 р. Міжнародним судом ООН.
Відповідно до ст. 36 Статуту Міжнародного суду під його юрисдикцію підпадають такі справи:справи, передані до суду самими сторонами;
спори, передані до суду у зв'язку з наявністю заздалегідь зробленого тією чи іншою державою застереження (так званого факультативного застереження) про визнання нею обов'язкової юрисдикції суду з усіх правових спорів з державами, що зробили аналогічне застереження;
спори, передані до суду відповідно до укладених тими, що сперечаються, договорів і конвенцій;
питання, спеціально передбачені Статутом ООН (спори юридичного характеру).
Усі держави — члени ООН є учасниками Статуту Міжнародного суду. Вони зобов'язуються виконувати рішення Міжнародного суду в тих справах, у яких вони є сторонами. Членами Статуту можуть стати й держави, які не є членами ООН (так було, наприклад, з Швейцарією, Ліхтенштейном, Сан-Марино, Японією). Умови приєднання у кожному окремому випадку визначаються Генеральною Асамблеєю ООН за рекомендацією Ради Безпеки.
Розв'язання спорів, які належать до тлумачення і застосування Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р., а також індивідуальні петиції про випадки порушення конвенції здійснює створений у 1959 р. Європейський суд з прав людини. В 1969 р. аналогічно до європейської моделі був створений Міжамериканський суд з прав людини.
Серед міжнародних судових органів з обмеженою компетенцією слід назвати Міжнародний трибунал з морського права, Суд Євро-пейського об'єднання вугілля і сталі та ін.