Участь міжнародних організацій

Важлива роль у врегулюванні спорів належить Організації Об'єднаних Націй. Органами, які уповноважені відповідно до Статуту ООН здійснювати функції примирення, є Рада Безпеки, Генеральна Асамблея, а в певних випадках — Генеральний секретар ООН.

Компетенція Ради Безпеки визначається характером спору (загроза миру й безпеці), стадією його вирішення (попереднє застосування сторонами інших мирних засобів), наявністю підстав (доведення до відома Ради про спір чи рішення самої Ради). Рада Безпеки може зас-тосувати комплекс несудових способів мирного вирішення спорів, які надані у її розпорядження міжнародним правом. Рада переважно висловлює рекомендації, звернення до сторін із закликом вжити певних заходів для врегулювання спору. Її рекомендації висловлюються від імені Ради, а не від імені окремих членів, і мають досить велику політичну вагу, що визначається становищем цього органу в ООН. Рада Безпеки може приймати рішення про встановлення фактичних обставин справи, проводити спеціальне розслідування, створювати допоміжні органи (з представників держав, незалежних експертів і суддів), виступати як посередник або орган примирення.

Генеральна Асамблея ООН може брати участь у мирному вирішенні спорів на підставах: а) доведення до її відома будь-яким членом ООН про будь-який спір або ситуацію, що загрожує міжнародному миру; б) доведення до її відома державою — не членом ООН

про будь-який спір, у якому вона є стороною за умови, що вона наперед бере на себе зобов'язання з мирного вирішення спорів, передбачені Статутом; в) рішення Асамблеї з власної ініціативи про розгляд спору; г) запиту Ради Безпеки.

Способами діяльності Генеральної Асамблеї з мирного врегулювання конфліктів є, по-перше, звернення уваги Ради Безпеки на спори й ситуації, які можуть загрожувати міжнародному миру й безпеці, по-друге, рекомендація сторонам процедури мирного врегулювання. Асамблея посилює свій тиск за допомогою створення допоміжних спеціальних органів, призначених виконувати примирні функції між сторонами.

Певна роль у мирному розв'язанні міждержавних суперечностей належить Генеральному секретарю ООН, котрий поряд зі своїми функціями керівника виконавчо-розпорядчого органу має право доводити до відома Ради Безпеки про будь-які питання, які, на його думку, можуть загрожувати підтриманню міжнародного миру й безпеки. Правова природа його повноважень з врегулювання міжнародних конфліктів, як вже зазначалося вище, має переважно характер посередництва або надання добрих послуг. Діяльність Генерального секретаря з примирення може відбуватися лише за згодою конфліктуючих сторін і повинна бути санкціонована Радою Безпеки або Генеральною Асамблеєю.

В сучасних умовах особливої актуальності набула проблема правомірності застосування сили у розв'язанні міжнародних кон-фліктів. Статут ООН передбачає лише два випадки правомірного застосування сили: а) з метою самооборони; б) за рішенням Ради Безпеки ООН.

Серед видів силового втручання розрізняють:

гуманітарні інтервенції — воєнне втручання однієї держави або групи держав у внутрішні справи іншої держави з метою усунення масових порушень прав людини в цій країні, якщо вона не бажає чи не спроможна самостійно захистити права людини в межах власної території;

гуманітарні силові операції ООН, які здійснюються в межах резолюції ООН з метою забезпечення дотримання поваги до прав людини в тій державі, де масштаби й серйозність порушень прав людини такі, що становлять порушення міжнародного миру або загрозу мирові, а офіційна влада цієї держави не в змозі (чи не бажає) самостійно припинити ці порушення;

операції ООН з підтримання миру, що ґрунтуються на використанні збройних сил або спостерігачів держав — членів Організації

Об'єднаних Націй з метою врегулювання конфліктних ситуацій у країнах, що перебувають у стані громадянської війни, шляхом територіального роз'єднання та роззброєння.

Міжнародні конфлікти — найскладніший для вирішення вид конфліктів.