Соціально-етичний ідеал даосизму
Потрібно здійснювати недіяння, дотримуватися спокою і задовольнятися позбавленим смаку. Значне складається з малого... На ненависть треба відповідати добром...
(§ 63, «Дао де цзин»)
Нам вже відомо, що в VI ст.
до н.е. склалося вчення напів- легендарного Лао-цзи. Вчення Лао-цзи було викладене з його слів і пізніше відредаговане у вигляді невеликої, але цікавої філософської роботи «Дао-де-цзин» («Книга про Дао»), котра надзвичайно вплинула не тільки на наступний розвиток філософії, а й, зокрема, на розвиток релігії. Ця книга являла собою збірник афоризмів, мудрих, але інколи загадкових і дивних висловлювань.Центральною ідеєю філософії Лао-цзи була ідея дао. Слово «дао» китайською мовою буквально означає «шлях»; проте в цій філософській системі воно одержало більш широкий метафізичний, релігійний зміст. «Дао» означає не тільки шлях, а й спосіб життя, метод, принцип. Це поняття намагались зблизити із відомим грецьким гностичним поняттям «логос». Деякі сучасні китайські та інші вчені вважають, що у вченні Лао-цзи був і елемент матеріалізму. Саме поняття «дао» можна тлумачити і матеріалістично: дао - це природа, об’єктивний світ. Деякі із послідовників Лао-цзи (Хань Фей, Ян Чжу) так і розуміли дао, розвиваючи вчення Лао-цзи в матеріалістичному напрямку.
Філософія Лао-цзи пронизана своєрідною діалектикою: «Із буття і небуття виникло все; із неможливого і можливого - виконання; із довгого і короткого -форма. Високе підкоряє собі низьке; вищі голоси разом із нижчими виробляють гармонію; попереднє підкоряє собі наступне»; «Від недосконалого походить ціле. Із кривого - пряме. Із глибокого - гладке. Із старого - нове»; «Те, що стискається, - розширюється; те, що послаблюється, - посилюється. Те, що знищується, - відновлюється».
Проте ця діалектика була дуже недосконалою: Лао-цзи розумів її не як боротьбу протилежностей, але як їх примирення.
А звідси робились і практичні висновки: «Коли людина дійде до недіяння, то немає такого, що 0 не було зроблено»; «Хто любить народ і керує ним - той повинен бути бездіяльним». Із цих досить дивних для нас думок Лао-цзи помітна основна ідея практичної філософії, або соціальний ідеал Лао-цзи: у-вей - це принцип недіяння, бездіяння і квієтизму.Всяке намагання що-небудь зробити, що-небудь змінити в природі чи в житті людей засуджується. Злом вважає Лао-цзи і всяке знання: «святий муж», котрий керує країною, «намагається, щоб мудрі не сміли зробити чого-небудь. Коли всі зробляться бездіяльними, то (на землі) буде повний спокій»; «Хто вільний від всякого роду знань, той ніколи не буде хворіти»; «Хто знає глибину свого просвітлення і залишається в невігластві, той стане прикладом всього світу»; «Немає знання; ось чому я не знаю нічого»; «Коли я нічого не роблю, то народ стає кращим; коли я спокійний, то народ робиться справедливим; коли я не впроваджую нічого нового то народ збагачується...».
Владу царя серед народ, Лао-цзи ставив дуже високо, але розумів її як чисто патріархальну владу. «Дао велике, небо велике, земля велика і, нарешті, цар великий. І так у світі існують чотири величини, одну із яких складе цар». До сучасної йому державної влади Лао-цзи ставився негативно: «Народ зазнає голоду тому, що надто великі державні податки. Власне це є причиною лиха народу».
Головна доброчинність - недіяння. «Для того, щоб служити небу і управляти людьми, найкраще дотримуватись недіяння. Утримання -це і є перший ступінь доброчинства, який і є початком моральної досконалості».
Хоча принцип Дао сам по собі не можна визначити, слово це звичайно перекладають як «шлях», або «вічний принцип». Дао є ідея творчої сили, що керує всесвітом, життям і розумом. Дао - сила, що породила 10 тис. видимих речей і понять, кінцева і неприродна реальність, не відчутна звичайними людськими почуттями. Крім того, Дао є принципом будови всесвіту, ідеєю структури та розвитку всього існуючого.
Лао-цзи і Чжуан-цзи вчили, що мудра людина повинна в усьому керуватись принципом Дао.
Треба вести пасивне існування, уподібнившись, наскільки це можливо, природі та всесвіту. Взагалі вся людська діяльність уявлялась Лао-цзи безплідною суєтою. Концепція пасивного існування визначається терміном «ву вей», що в дослівному перекладі означає «не робити», або «бездіяльна дія». Не погрібно змінювати реальність, треба залишити речі такими, якими вони є, і вести тихе, пасивне життя, «пробуджуючись» та діючи тільки в разі крайньої необхідності. Треба запобігати будь-якому насиллю. Мудра людина, яка живе відповідно до принципів Дао, досягає граничної простоти, ясності та спокою.Ранній даосизм вчив, що людина повинна запобігати будь-якій агресії й змаганню. Це моністична філософія, що зводить всі уявлення до принципу Дао: все, що існує, - єдине. Навіть протилежні явища, такі як добро і зло, світло і темрява - різні боки одного принципу. Всі явища, що спостерігаються, відносні, а не абсолютні, все виходить з Дао і повертається в Дао. Концепція даосизму зображується особливим символом «Тайцзи».
У природі відбувається нескінченний конфлікт між протилежностями Янь та Інь, але в кінцевому підсумку у разі взаємного проникнення вони точно врівноважують одна одну.
Отож, даосизм вважають формою «універсалістської» свідомості. Згідно із вченням існує надзвичайний світовий закон. Цей закон трактується як «вічний», надзвичайний соціально-людський закон, який в той же час визначає і гарантує гармонію між небом, землею і людиною.
«Існує глибокий зв’язок між небом там, наверху, і людиною тут, внизу, і хто пізнає найглибші причини цього, той воістину мудрий». «Як тільки з’явилися небо і земля, виникла різниця між вищим і нижчим. І коли перший імператор заснував державу, суспільство розділилося. Двоє вельмож не можуть обговорити один одного, двоє низьких людей не можуть примусити один одного працювати. Такою є математика неба».
Як видно, у тлмаченні природи і суспільства тут однаковою мірою домінує принцип вічної гармонії, причому відкрито підкреслюється класове розшарування в суспільстві.
Повага до світового закону проявляється в даосизмі найбільш явно.Дао як закон спочатку наділявся субстанційним характером. Трактувався як певна невидима першоматерія, пізніше як таємна життєва сила, яка функціонує як закон. Дао визначає порядок як у природі, так і посеред людей. Більше того, дао є трансцендентно тлумачений моральний закон, спроектований на все природне і надприродне, порядок в людських стосунках, і тільки наслідування його може гарантувати мудру поведінку. Все це веде до медитативного, заглибленого входження в нього, до уникнення всілякої боротьби, до недіян- ня (у-вей), завдяки чому відкривається шлях до здійснення дао. 11о- дібне споглядальне, пасивне ставлення до вічного порядку вже саме по собі консервативне, більше того, об’єктивно воно грає апологетичну роль. 1 те, що етика дао проголошує невибагливість, задоволеність своєю долею, відмову від бажань і прагнень як основу вічного порядку, лишень посилює цю тенденцію. «Немає більшого гріха, аніж піти на повідку у власних бажань і прагнень, немає нічого гіршого, аніж бути нескромним, немає більшої біди, аніж прагнення до наживи», - чита ємо в «Дао де цзині». Знову ж таки, все це не зовсім далеко від основних ідей буддизму. Проте віровчення даосизму, котре пізніше перейшло через ті ж зміни, що й буддизм, в одному суттєвому моменті відрізняється від інших форм квієтичної свідомості. Мораль терпимого ставлення до зла і відмова від своїх бажань не тільки проголошується справою окремої персони і шляхом до релігійно-етичного оновлення індивіда, а й розглядається як гарантія святості сім’ї (котра, в свою чергу, вважається основою суспільства) і як основа релігійного спасіння всього китайського світу, який трактується як одна велика сім’я.
12.3.4.