Шаманські корені даосизму

Найбільш послідовно в цьому плані була розвинута й обґрунтова­на японською дослідницею Ідзуцу Тосіхіко точка зору, яка показала важливість вивчення витоків даосизму, його «передісторії» як для розуміння лаоської традиції взагалі, так і для філософії Лао-цзи і Чжуан-цзи зокрема (Ідзуцу Тосіхіко, 1976, с.

Автор стверджує, що якісне перетворення шаманізму в даосизм не могло бути результатом його простого іманентного внутрішнього розвитку, тому що для становлення лаоської філософії необхідна була поява таких великих мислителів, як автори «Дао де цзин» і « Чжуан- Цзи». Іншими словами, шаманське світосприйняття могло перетвори­тися в філософію Дао, тільки пройшовши крізь призму розуму геніального філософа.

Тут також слід відзначити об’єктивні причини появи розвиненого даосизму: соціально-економічний і культурний прогрес давньоки­тайського суспільства, який, власне, і зумовив у загальних рисах наявність суб’єктивного фактора, «дав можливість» лаоським мислителям створи ™ їхні блискучі системи.

Ідзуцу Тосіхіко пов’язує генезу даосизму з релігійними уявленнями царств Чу і Сун. Перше було неоднорідним в етнічному плані, в ньому були живі численні древні міфи і культи. А в другому проживали нащадки царства Шан-інь, про яке говорилося: «Династія Шан-інь поклонялась демонам-духам (гуй), а династія Чжоу поклонялась цивілізації (вень)».

Цікаву гіпотезу стосовно спорідненості чуської культури з культурою Шан-інь висуває американський вчений Дж. С. Меджор. У своїх дослідженнях він висловлює припущення, що предки чусців були вихідцями з Сибіру, пройшли через район цивілізації Шан-інь і сильно на неї вплинули, а після цього перейшли на південь.

Тут слід зазначити складність дослідження даного питання, яке зумовлене його специфічністю, тобто об’єктом і джерелом дослідження. Тобто ми можемо вести мову про імовірнісний характер припущень чи гіпотез того чи іншого дослідника.

Дослідники, простежуючи шаманське коріння даосизму в різних і численних епохах і періодах древнього Китаю, відзначають формальний критерій віднесення тієї чи іншої традиції до шаманізму. Для зручності тут таким критерієм буде використання «архаїчної техніки екстазу» (вислів М. Еліаде), трансформації свідомості суб’єкта культу. Цей формальний критерій є досить загальним, оскільки всі інші ознаки (трипластовий поділ світу, мотив світового древа тощо) характерні тільки для окремих локальних типів шаманізму, але не для шаманізму як форми релігії в цілому.

Важливим критерієм розмежування шаманських і власне лаоських типів релігійної практики є уявлення про те, що даоська практика веде до підвищення статусу адепта, постійної (а не лишень на час екстазу) трансформації адепта, його сакралізації.

У формуванні даосизму активну участь брала східна традиція магів фан ши царств Ци і Янь, тісно пов’язана із знаменитою «академією» Цзися, яка стояла в основі шкіл «натурфілософії», і традиції Хуан-лао (Хуан-ді і Лао-цзи). Вона ж вплинула і на оформлення вчення про святих безсмертних (шень-сянь) і їхні острови блаженних.

Чжоуська культура теж відіграла певну роль у генезі даосизму. «Раціональність» чжоусців, певно, багато в чому сприяла переходу протодаоських уявлень до філософської рефлекси «дао де цзину» і «Чжуан-цзи».

Дао - шлях до світлої гармонії. Дао властива блага сила де. Характерно, що якщо перше з них в ранніх пам’ятках (Ши цзин) практично не онтологізоване (його онтологізація здійснюється вже конфуціанцями - в текстах «Чжун Юн», «Да Сюе» і даосами) і означало передусім «істинний шлях монарха», то друге з самого початку мало онтологічний статус і сприймалося як мана, певна блага Сила Досконалого правителя (що було використане пізніше імперською ідеолої ією) і взагалі неабиякої людини. Отже, її початкова сакралізація була досить висока.

Таким чином, коріння даосизму криється у всій ойкумені традиційної китайської культури і генезис його безпосередньо пов’язаний з більшістю етносів- як протоханських, так і неханських, що населяли територію майбутньої єдиної імперії й зробили свій внесок у формування китайської цивілізації древності і середньовіччя.

Вищесказане припускає автохтонність даосизму і його виняткову приналежність до східноазіатського культурного ареалу (що вже доведено науковцями).

12.1.3.