Релігійний синкретизм

Рання римська релігія несла в собі багато архаїчних рис. В легенді про вовчицю, що вигодувала Ромула і Рема, братів-засновників міста, традиційно вбачають відгомони стародавніх тотемістичних переко­нань.

Чимало в найдавнішій римській релігії визначалося сімейним культом, який довго зберігався в старих селянських родинах. Тут вірили в духів-покровителів роду - душі померлих предків, яких називали боги-мани, покровителі сім’ї. Поряд з богами-манами шанувалися лари та пенати. Ларів (покровителів) було багато: лари мандрівок, лари перехрестя шляхів, війни й, нарешті, дому та сім’ї. Пенати ж уособлювали комору із запасами їжі.

Архаїчна міфологія стародавніх римлян мала вельми примітив­ний характер. Вшановувались семони - охоронці посівів, пенати - охоронці будинків, помони - охоронці плодів, камени, які відповідали грецьким німфам.

Шанувався також знаменитий предок. Гіпсові маски пращурів висіли над домашнім вогнищем, і коли ховали чергового небіжчика, ці маски брали участь у погребальній процесії. Мертві йшли в царство Орка (грецького Аїда), але доброчинні знаходили щастя на полях блаженних - Елізіумі.

Душі тих, хто вмер без імені, наприклад, у чужій землі (лемури та лаври), були небезпечні; їх вшановували під час спеціального свята лемурій.

В «Індігаментах» - книгах жерців-понтифіків - перерахову­ються імена численних божеств, яких правильніше називати не «богами», а «силами», оскільки вони ще не мають конкретного вигляду, часто навіть статі, і є усвідомленням окремих видів дій у вигляді імен «нумина», які і є назвою цих дій. Наприклад, «ходіння вперед» - АЬеопа і «повернення назад» - Абеопа, «рахунок» - Nшпегіа і «спів» - Саппепа.

Монізм був, видно, однією з найстародавніших форм релігійних вірувань стародавніх римлян. Він був культом духів померлих, які протегували живим. Інші духи, що допомагали людям, називалися пенатами. Сморід були охоронцями домів. Духів-захисників називали також ларами. Скрині допомагали людям і в домашньому житгі, і в дорозі, і у війні.

Шанування духів-покровителів було родовим, сімейним культом. Кожний рід вшановував свого духа. Згодом деякі духи-покровителі перетворилися на загальноримських божеств, як було і в інших країнах. Проте віра в ларів і пенатів зберігалася в Римі дуже довго. Вона зберігалася навіть після ухвалення християнства і була заборонена імператорським указом в кінці III ст. н.е.

Духи-покровителі існували не тільки у сімейств, а й у кожної окремої людини. Покровителів чоловіків називали геніями, покровительок жінок - юнонами.

Важливу роль у цю епоху грає також культ вогню. Богиня Веста (у греків - Гестія) не мала ідола-зображсння, але вважалась за істоту жіночого роду, зображалася у вигляді полум’я і ніколи не поставала в людському образі. Її вогонь повинен був вічно горіти в присвяченому їй храмі.

Стародавні римляни вже в ранню епоху вірили у позаземне життя і замогильну подяку. Існує підземний світ, де править жорстокий Орк, там зосереджуються душі всіх померлих. Праведники потрапляють у рай (Елізіум). Після смерті душа людини багато в чому залежить від того, як до неї ставляться живі. Якщо про померлого ніхто не піклується, його душа перетворюється на злобний дух. їх називали лаврами або лемурами. Для того, щоб задобрити лемурів або хоча б на якусь годину їх позбутися, влаштовувалися спеціальні церемонії - лемурії.

Землеробський культ був переважно поширений серед простого народу. Багато божеств, які потім стали відігравати важливу роль в загальноримському пантеоні, спочатку були пов’язані з культом родючості - Юпітер, Венера, Сатурн, навіть Марс.

їм були присвячені релігійні свята. У грудні, напередодні посіву хліба, вшановувався Сатурн (сатурналії). У лютому святкувалися луперкалії (Луперк - вовчий бог) на честь бога-покровителя тварин: юнаки в козлячих шкурах шмагали батогами жінок на вулицях: це мало забезпечити родючість полів і вберегти стада від хижаків. Бог Марс у найдавніші часи був богом луперкалії (17 лютого) на честь Фавна; сатурналії (грудень) на честь Сатурна; цереалії (квітень) на честь Церері; віналії (квітень і серпень) на честь Юпітера; консуалії (серпень), терміналії (лютий). Всі сморід були приурочені до тих або інших подій у житті землероба: посіву, збору урожаю і т.д.

Бог Марс у найдавніші часи був богом весни, плідності, землеробства й скотарства: йому присвячено місяць березень. У березні же на честь Мінерви (богиня одночасно мудрості, війни та міського життя) три дні відбувалися квинкатрії. У перший день учні звільнялись від занять і платили вчителям за навчання; у цей день не можна було воювати, а жертва богині приносилася безкровна - мед, масло чи печиво; тоді ж відбувалися й змагання читців та акторів. Другий день був присвячений гладіаторським боям. На третій день відбувалося освячення улюблених богинею сурм, без яких не обходилися ані війна, ані свято, ані похорон. Венера, що опікувала родючість землі й садів, мала свою учту - венералії- на початку квітня, разом з богом вина Лібером; під час венералїй жінки в миртових вінках ішли до храму богині, знімали з її ідола всі прикраси та омивали статую (як пам’ять про народження з морської піни) й, знову прикрасивши, уквітчували свіжими трояндами, миртом або маком.

Римська міфологія зазнала значного впливу інших релігій. Самі римляни розрізняли місцевих та іноземних богів. Деякі помилково вважають, що значна частина римського пантеону була запозичена з грецького. Це не так.

Ознайомившись із грецькою культурою, римляни почали надавати своїм богам якості і пригоди, якими були такі багаті боги Стародавньої Греції.

Якщо на стародавніх римлян такий відчутний вплив справила культура Стародавньої Греції, то що вже говорити про культуру Стародавнього Сходу. Вона значно відрізнялася від культури Стародавнього Риму і, в очах звичайного римлянина, - в кращий бік. Тут можна виділити два моменти. По-перше, боги Стародавнього Риму нічим не допомагали простій людині. Тому вона стала шукати заступників серед східних божеств. Широко розповсюджується в Римі культ Мітри, а потім і християнство.

По-друге, містичний характер давньосхідних релігій відкривав перед римлянином новий бік життя - оргіастичний. Вшанування східних богів у стародавніх римлян було тісно пов’язане з хмільними святами (вакханаліями). Це була природна реакція на скутість і практицизм римської релігії. Офіційна влада прагнула подолати вплив східних богів, забороняла їх вшанування, проте марно.

Існували також «миттєві божества», які відповідали за різні події людського житгя. Для кожної такої події, наприклад, для першого крику дитини, існувало окреме божество. Якщо мова йшла про щось більш важливе, наприклад, про період навчання дитини чи про її фізичну зрілість, то за цим спостерігало відразу кілька богів. Існувала особлива богиня, яка відводила дитину до школи, й інша, яка повертала її до будинку.

Джерела з давнішого періоду історії римського пантеону надзви­чайно мізерні. Це гімни колегій жерців Арвальських братів і саліїв, сакральні формули колегії феціалів, а також окремі повідомлення піз­ніших авторів. Проте дослідники роблять висновок, що найдавніші вірування римлян не відрізнялися від архаїчних уявлень інших народів. Найбільш шанованими богами в цей період були: бог грози і світла Юпітер (символ його - камінь), бог війни Марс (символ його - спис), богиня злаків Церера, богиня вогню Веста, покровителька жінок, шлюбу і материнства Юнона і покровитель чоловіків Геній.

Найпершими об’єктами поклоніння були не статуї, а стихії й символи. Римляни вклонялися Юпітерові — у формі каменя. Весті — у вигляді вогню, Марсові - у вигляді списа. Також можна говорити про риси фетишизму в римському культі.

Місцями відправлення культу були священні гаї. Юпітеру був присвячений дубовий гай. Вшановували також бук і смоковницю. Смоковница, під якою, за переказами, легендарна вовчиця стерегла Ромула і Рема, вважалася святинею. На Капітолії знаходився священний дуб Юпітера. 1 Іоступово образи богів трансформувалися. Так, з духу порогу дому Янус перетворився на бога початку, і ймовірно, саме бог Янус виступав у стародавній римській міфології богом- деміургом, тобто творцем світу.

Бог посіву Сатурн, що розділив владу з Янусом, поступово став ушановуватись як один із перших царів. Сатурн вважався богом- цивілізатором, дарував людям землеробство, звідси і сприйняття його як бога «золотого століття». З Ш ст. до н.е. стародавнє свято сатурналій, що відзначалося в грудні, почало сприйматися як відтворення щасливої епохи благоденства і добробугу.

Спочатку місцем культу були не храми, а просто огороджені ділянки. Статуї і храми почали будувати під грецьким впливом. Але римляни винайшли новий тип круглого храму (ротонди) з куполом, передня частина якого була відкрита небові.

В ході спілкування з сусідніми народами римляни збагатили свій пантеон богами чужих релігій, передусім етруської і грецької.

9.2.2.