КОНФУЦІАНСТВО - ДЕРЖАВНА РЕЛІГІЯ КИТАЮ

Корені конфуціанства сягають глибокої давнини, епохи зародження цивілізації в Китаї. Конфуціанство виникло в обстановці глибокої кризи, в умовах розпаду системи цінностей, як спроба знайти вихід з кризи.

Одразу після смерті Конфуція один князь наказав збудувати поблизу його гробниці каплицю. Тут поставили портрет Конфуція, поклали на вівтар його твори, на стінах розвісили одяг і музичні інструменти, розставили домашні меблі і дорожню колісницю. Відкриття каплиці було надзвичайно святковим. Князь Лу визнав Конфуція своїм вчителем. Крім того, майже в кожному місті збудували каплицю в пам’ять про мудреця. При першому імператорі династії Хань (200 рр. до н.е.) обряд нагадування був призначений обов’язковим і для правителів. З цього часу на філософа почали дивитись як на святого і віддавати йому божеські почесті. Також йому надали титул Кунга (герцога), при династії Танг - титул першого святого, а пізніше - імператорського провідника; при династії Мін його називали святійшим, мудрійшим.

Із зростанням авторитету конфуціанства відбувається і процес канонізації особи Конфуція. З 555 р. обов’язковою стає наявність храму Конфуція в кожному місці. У храмі спочатку поклонялись номінальним табличкам Конфуція, а потім - його скульптурам.

Процес перетворення конфуціанства в офіційну доктрину централізованої китайської імперії зайняв тривалий час. Спочатку необхідно було достатньо розробити вчення, досягти його поширення в країні, що і було з успіхом виконано послідовниками Конфуція. Філософ любив говорити, що він не створює, а тільки передає нащадкам забуті традиції великих давніх мудреців.

У II ст. до н.е. роздрібнений Китай був об’єднаний під владою династії Хань. Централізоване управління стало прагнути до створення єдиної офіційної ідеології, яка замінила б собою численні ідейні течії і напрямки.

Після того, як конфуціанство було проголошено офіційною ідеологією Китаю, кожен імператор вважав своїм обов’язком поставити на території храму споруду на честь Конфуція. Найчастіше це була скульптура черепахи - символ мудрості і довголіття, і над нею меморіал - на честь великого мислителя. Зараз всі об’єкти, що складають комплекс храму Конфуція, займають площу в 133 тис. м². В комплекс входять більше 1000 залів, павільйонів, брам і арок.

Мавзолей Конфуція - найдавніший і найбільший у світі. Його площа - близько 2 км². Святило охороняє майже шестикілометрова стіна. Після смерті Конфуція його численні рідні і нащадки жили в Храмі і були поховані в так званому конфуціанському лісі.

Культ Конфуція зберігся і після падіння династії Цін у 1912 р., хоча жертвопринесення Небу, Сонцю і Місяцю було скасовано. Лише в КНР культ Конфуція припинив своє існування на державному рівні, але в побуті зберігся дотепер.

Конфуціанство з самого початку свого зародження відрізнялось усвідомленою соціально-етичною спрямованістю і прагненням до ппгіят^га о поп-т.'ч oun»/ orto

Релігійно-філософські вчення Конфуція за 200-300 рр. міцно вкоренились у свідомість китайського суспільства. Але у нього були серйозні опоненти. Один з них, філософ Мо-Цзи (479-381), заперечував вчення Конфуція про імена і про Лі. Мо-Цзи твердив, що в основі всього має бути принцип всезагальної любові - «цзянь-ай». Саме так він виправдовував владу Неба. Послідовники Мо-цзи - моїсти, які розвивали тенденції його вчення в галузі теорії пізнання, вели ідейну боротьбу з конфуціанцями.

В умовах епохи Чаньго (V-III ст. до н.е.), коли в Китаї жорстоко суперничали різні філософські школи, конфуціанство за своїм значен­ням і впливом стояло на першому місці. Але, незважаючи на це, за­пропоновані конфуціанські методи управління державою тоді не отримали визнання. Цьому завадили суперники - легісти. В основі їхнього вчення лежав принцип наказовості начальства та інші проти­річчя.

Грубі методи легізму для правителів були більш прийнятні й ефективні, бо вони дозволяли міцно тримати в руках централізований контроль над приватною власністю. Найбільш послідовно легістські реформи були проведені міністром Шан Яном в західному царстві Цінь, яке після цих реформ почало швидко підсилюватись. Піднесення Цінь призвело в кін. III ст. до н.е. до захоплення правителем цього царства всієї території чжоуського Китаю і до проголошення ним нової династії Цінь. Засновник династії імператор Цінь Шіхуанді (289- 210 рр. до н.е.) поширив на весь Китай ту схему адміністрації, яка була вироблена Шан Яном.

З династією Цінь був скомпрометований і впав легізм. Щоб припинити ті порядки, які були запропоновані легістами, необхідна була доктрина, яка б зуміла надати цій системі пристойного вигляду. Такою доктриною було конфуціанство. Це і було зроблено, причому найбільший внесок у здійснення цього вніс ханський імператор У- Ді, міністр-реформатор якого Дун Чжун-шу сильно змінив характер початкового конфуціанства і перетворив його в офіційну державну ідеологію.

З правління імператора У-Ді (II ст. до н.е.), що послухався пропозиції одного філософа, було взято курс на витіснення «Ста шкіл», тобто всіх течій і напрямків суспільної думки, крім конфуціанства. Конфуціанські принципи були внесені в канон - конфуціанство було оголошене офіційною ідеологією, а сам Конфуцій був перетворений у засновника релігії.

Імператор У-Ді велів також відкрити в столиці перший китайський «університет», півсотні студентів якого ретельно вивчали книги конфуціанського канону.

За іншою версією, імператор Ву з династії Хань проголосив політику «заборони всіх філософських шкіл і вшанування тільки Конфуція».

Філософ Дун Чжун-шу почав розвивати теологічну теорію, відповідно до якої Конфуцій висувався в сан святого, а імператор ставав надлюдиною, яку саме небо послало на землю керувати людьми. Теологія Дун Чжун-шу займала високе становище увесь період правління династії Хань (II ст. до н.е. - II ст. н.е.).

Перетворення конфуціанства в офіційну ідеологію стало пово­ротним моментом як в історії цього вчення, так і в історії Китаю. Конфуціанство зуміло зайняти провідні позиції в китайському суспільстві, здобути структурну міць та ідеологічно обґрунтувати свій крайній консерватизм, що знайшов найвище вираження в культі незмінних форм. Дотримуватися форм, за будь-яку ціну зберегти вигляд, не втратити лице - все це стало тепер відігравати особливо важливу роль, бо розглядалось як гарантія стабільності.

Починаючи з епохи Хань конфуціанство не тільки тримало в своїх руках керування державою і суспільством, а й піклувалось про те, щоб конфуціанські норми і ціннісні орієнтири стали загально­прийнятими, перетворились в символ «істинно китайського». Практично це призвело до того, що кожен китаєць при народженні і вихованні повинен був насамперед бути конфуціанцем. І навіть якщо згодом він засвоював щось і інше і ставав, наприклад, даосом чи буддистом, все одно, нехай не в упередженнях, але в поведінці, звичаях, манері мислення, мові і в іншому, часто підсвідомо, він залишався конфуціанцем.

Конфуціанство було регулятором жиатя Китаю, виступало і як посередник у відносинах країни з Иебом і - в ім’я Неба - з різними племенами і народами, що населяли світ. Конфуціанство підтримало і піднесло створений ще в шансько-чжоуський час культ правителя, імператора, «сина Неба», що керує Піднебесною від імені великого Неба.

З X ст. н.е. у конфуціанстві на перший план висувається нова течія (сунське неоконфуціанство).

Конфуціанська мораль, що залишалась основою китайської державності до 1911 р., закріплювала переваги не вроджені, а пов’язані з освітою і вмінням поводитися, вивищувала не військову, а чиновницьку доблесть.

В 1912 р., з проголошенням республіки, жертви Небу і Конфуцію частково припинились, але в 1914 р. знову відновились.

У 60-х рр. XX ст. в комуністичному Китаї на конфуціанство було здійснено ряд гонінь.

В Європі вперше дізнались про Конфуція у XVIII ст, коли єзуїти- місіонери, приїхавши в Китай і ознайомившись із вченням великого мислителя, переклали латиною одне з найбільш поширених на той час почесних китайських імен мислителя Кун Фу-цзи (Шанований вчитель Кун).

Конфуція називали вчителем нації; він був висунутий у ранг вищого святого.

Конфуціанство протягом тисячоліть служило зміцненню фео­дального режиму. Воно настільки глибоко увійшло у свідомість китай­ського народу, що стало серйозною перешкодою на шляху до прогресу. Після перемоги революції 1949 р. вплив конфуціанства на суспільно- політичне життя країни послабився.

Мірча Еліаде у праці «Словарь религий, обрядов и верований» подає дані про поширення конфуціанства за межами Китаю. Найперше воно проникло в Корею. Це відбулось ще до нашої ери, але лише в XIV ст. н.е. неоконфуціанство утвердилось як філософія держави Лі (1392-1910), а також як система виховання і публічних екзаменів. Через Корею в кін. III ст. н.е. конфуціанство проникло в Японію. До VII ст. воно там закріпилось, але скоро зійшло нанівець.

На поч. XX ст. конфуціанство перетворилось в ідеологію японської завойовницької політики і зберегло цю роль до кінця Другої світової війни.