АВЕСТА - ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ СВЯЩЕННОЇ КНИГИ

Усі релігії об’явлення мають свої священні книги, в яких викладаються основні ідеї віровчення і основні принципи релігійного культу. Для зороастризму такою Священною книгою є Авеста.

Авеста виникла в першій половині І тис. до н.е. Це датування дуже приблизне, бо йде мова про проміжок часу в 500 років.

Тривалий час Авеста зберігалася і передавалася в усній формі. Довгий час вважали, що письмо є винаходом злого бога Ангро-Майо, і не користувалися ним для зберігання думок. Потім, мабуть, з І тис. до н.е., Авеста згадувалася вже в запису, який був зроблений при Аршінідах; до нас цей текст не дійшов. Вважають, що найбільш вірогідний запис і, мабуть, остаточну редакцію Авести було зроблено в IV ст. до н.е. за часів сасанідського царя Шапсура II, але вони не збереглися. Цей запис при кодифікації тексту було зроблено спеціальним шрифтом з великою кількістю знаків, що дозволило більш-менш точно передати вимову термінів. Поряд із цим текстом був текст мовою пехлеві (письмова мова при Сасанідах). Основний запис звався «Авеста» - «основа, загальний текст», а другий - «Зенд» - «викладання, пояснення». Звідси з’явилась неточна назва цієї священної книги - «Зенд-Авеста».

Усі дослідники вважають, що Авеста є продуктом старанного тривалого добору різних релігійних гімнів і молитов, багато з яких існували ще у доавестійський період. Це залишок широкої традиції, яка існувала до неї.

Текст Авести поступово змінювався, удосконалювався, поліпшувався, він є продуктом творчості багатьох поколінь. Але найбільш вагомий внесок у його створення зробив, мабуть, все ж Заратустра. Вважається, що це книга одкровень самого Зороастра. Звідси ми дізнаємося про основи зороастрійського вчення й історичні дані про життя самого Зороастра. Так, з 1 ат ми дізнаємося,я що Зороастр - це реальна історична особа, що він походив з небагатої сім’їз роду Спітама.

При запису Авеста складалася з 21 книги (носк), більшість їх знищені під час вторгнення в Персію Олександра Македонського, залишилася лише одна носка.

7.2.1. Мова і переклади Авести

Мова, якою написані тексти Авести, тобто авестійська мова, має два діалекти: гатський, яким написана її найстародавніша частина - Гати, і пізньоавестійський - мова, якою написана «Молодша Авеста». Ця мова ніколи не була розмовною, вона відразу склалася як мертва мова, яка має суто релігійно-культове призначення, тобто мова жрец­тва. Такою вона вважається послідовниками зороастризму і донині.

Найдавніший рукопис Авести датується 1288 р. н.е. Всі попередні рукописи, оригінали і псевдо оригінали, знищені. Існують тексти Авести лише авестійською мовою, так звані «чисті тексти», і тексти, доповнені перекладами на перську мову і коментарями, їх зазвичай називають «Зенд-Авестами».

Точно не визначено і місце написання цієї священної книги: чи у Східному Ірані, чи десь у Центральній Азії, чи на стику північно- західного Афганістану і північно-східного Ірану. Так само спірне і питання про батьківщину зороастризму загалом.

Європі Авеста стала відомою аж у XVIII ст. В Оксфорді зберігається список древніх священних книг іранців, який привезли з Індії. Вперше Авеста була перекладена з авестійської мови на французьку у 1771 р. Це зробив професор А. Дюперрон. Після цього Авесту перекладали на інші мови. Перекладу Авести українською мовою ще немає.

7.2.2. Структура Авести

Авеста складається з окремих частин різної давності.

Існують дві редакції Авести.

Перша - збірник уривків із різних частин повного комплексу. Він має компілятивний характер; це, так би мовити, книга для широ­кого вживання.

Друга - п’ять книг з цього комплексу, які збереглися, хоч і далеко не в повному вигляді.

Перша книга Вендидат (Відевдат) - «Закон проти демонів- девів» - це зведення юридичних і ритуальних положень, які мають літургійне застосування.

Потім іде книга Ясна - «богослужіння, поклоніння, жертвопри­ношення» - молитовні співи, тексти зороастрійського богослужіння, які складаються з магічних формул. До них входять найдавніші тексти Гом-Яшт, Гати і Ясна-Гаптагаті. Вважають, що автором Гат є Заратустра. Гати є ядром, основою Авести, тобто це і є Авеста в найточнішому розумінні слова, а весь інший текст збірника називають «Молодшою Авестою». З’ясовано, що Гати були написані специфіч­ною мовою одного з стародавніх іранських племен, вона й увійшла в мовознавство як авестійська мова. Багато молитов Ясни звернені до вогню, води, землі, повітря, які вважалися священними стихіями.

Стародавність Ясни вбачають у тому, що в ній яскраво відбиті ідеали первісної племінної демократії, вихваляється мирна землеробська праця, що свідчить про щойно здійснений перехід до землеробства й осілого скотарства, висловлюються співчуття збіднілим.

Ясну доповнює книга Висперед, або Віспрат - «Всі глави, всі головні». Вона містить 24 розділи, звернені до окремих божеств-глав.

Четверту книгу складають Ушти (Яиїти) - гімни, присвячені окремим богам.

П’ята книга - Біндезії - вміщує роздуми про природу речей, кінець світу, прихід Саошинта і утвердження вічного добра на Землі.

Завершується цей комплекс Малою Авестою (Хуртак Апастак). Це виписки з попередніх текстів для широкого використання як молитов, тобто щось подібне до молитовника.

Дослідники вбачають в Авесті викладення історії формування зороастризму, розвиток його послідовниками Заратустри, доповнен­нями віруваннями і обрядами тих народів, серед яких він поширився. Політичні, ідеологічні, релігійні особливості тих епох, безумовно, відбилися на змісті Авести, зокрема Гатах.

Водночас Авеста містить важливий пізнавальний, філософський, історичний, географічний та інший матеріал.

Упродовж історії склад Авести суттєво змінився. Так, анонімний автор IX ст. Денкарт повідомляє, що за часів правління Сасанідів Авеста складалася з 21 частини, а сьогоднішня нараховує лише три частини і Малу Авесту.

З усіх книг Авести найкраще збереглася книга Вендидат. Розповідає про створення світу; в поетичній формі змальовує 16 країн, населених шанувальниками бога Ахурамазди; про історію людства і засновника цивілізації - Яма (Іама). Це передусім збірник законів про ритуальну чистоту, про те, що можна, а що заборонено, про правила ритуального очищення у випадку доторкання до трупа; правила поведінки з вогнем та іншими стихіями, про те, коли можна лікувати хворих і яким чином, про необхідність опіки і турботи про собак та інших корисних тварин, про правила користування землею, власністю над нею тощо. Разом з тим у Вендидат включено сюжети давньоіран­ської міфології, космологічні і географічні уявлення зороастрійців. Зокрема, тут викладено міф про створення світу упродовж дванадцяти тисяч років, наведено найкращі місця на Землі, де праведний може побудувати собі дім і пасти худобу. Цікаво й те, що в одній з частин висловлене негативне ставлення до аскетизму, який послаблює сили людей в боротьбі зі Злом.

Із 72 глав Ясни 17 складають Гати - гімни Зороастра. Вони написані у віршованій формі і поділяються на п’ять груп. 1 Іроте вони не є викладеними окремо в строгому порядку, а перемішані з «Ясною семи глав». Історик Бертельс звертає увагу на особливий стиль написання Гат і їх людяність. У Гатах відчувається голос людини і подекуди відмінна від інших індивідуальність автора. Історик не вбачає в цьому нічого дивного, бо, за легендами, Зороастр писав гати під натхненням самого Ахура-Мазди.

У Ясні подано віросповідальні формули Ахура-Мазді та іншим зороастрійським богам, проголошується хвала добрим зороастрій- ським духам, прославляється божественний дух напою хіоми і наводиться діалог між Зороастром і хаомою (за деякими думками, пророк був проти того, щоб вживали цей напій).

Яшт є 21. Це збірка релігійних гімнів, які прославляють божества зороастрійського пантеону, в тому числі тих, які існували ще в древніх предків іранських племен. Цінність Яшт у тому, що в них відображено іранські міфи і легенди. Багато з цих міфів почерпнув пізніше Фердоусі у своєму поетичному творі «Махнаме» («Книга царів»). Гімни Яшт присвячені Ахура-Мазді, Мітрі, богині вод Анахіті, божеству дощу Тіштрі, богу перемог Вертрангу, правосуддя Рашні і багатьом іншим божествам.