11.5. СИСТЕМА ВИХОВАННЯ І ОСВІТИ

Погляди Конфуція на устрій суспільства базувались частково на тих моральних категоріях і цінностях, які колись побутували в китайській общині. Але він вніс і багато якісно нового, наприклад, культ грамотності, культ знань.

По суті, з часом конфуціанські норми і ціннісні орієнтири стали загальновизнаними, перетворились у символ «істинного китайського». Виховання починаючи з сім’ї, змалку, з залучення до культу предків і норм сяо, до суворого дотримання правил поведінки в сім’ї і особливо на людях, в суспільстві призвело до того, що вислови з конфуціанських творів стали афоризмами.

Відповідно сильно виросли авторитет і соціальний статус грамотних. В країні виник небачений культ вченості, грамотності. Вся система освіти в середньовічному Китаї була орієнтована на підготовку знавців конфуціанства. Дати синові освіту, вивести його в люди - мрія кожної сім’ї в Китаї, але здійснити, втілити її в життя було нелегко. Слід було вивчити декілька тисяч ієрогліфів і з їхньою допомогою розбиратись у складних древніх текстах. В результаті найбільш тямущі і терплячі могли оволодіти всією сумою знань, необхідних для конкурсних екзаменів.

Коли конфуціанці прийшли до влади, вони перетворили конкурс екзаменів у головний, а пізніше, фактично, єдиний шлях, який давав можливість увійти до складу правлячої еліти. Екзамени проводились у спеціально обладнаному приміщенні наодинці і під суворим нагля­дом. Кожен, хто складав екзамени протягом 2-3 діб, повинен був без книг і посібників написати поему з 60 слів, твір про якусь подію в давнину, а також трактат на вільну тему. Конкурс був суворим. Перший ступінь отримували 2-3%, рідше 5%. Далі їх чекали екзамени на дру­гий і третій ступінь. Тут вимоги були жорсткішими, але те саме коло питань. Саме з таких людей черпалися кадри для заміни ключових постів у системи бюрократичної адміністрації. Перед ними практично автоматично відкривався шлях до високої посадової слави і багатства.

Перетворення конфуціанства в офіційну догму, ідеологію стало поворотним пунктом як для історії цього вчення, так і в історії Китаю. Прийшовши на службу, чиновники-конфуціанці почали по-іншому ставитись до власної доктрини. Якщо раннє конфуціанство, закликаючи вчитися у древніх, пропонувало кожному право самому розмірковувати, то тепер входила в силу доктрина абсолютної святості древніх канонів і мудреців, кожного їх слова.

В кінцевому результаті конфуціанство все-таки зуміло зайняти провідні позиції в суспільстві.

Можна підвести деякі підсумки з усього вищесказаного. По- перше, конфуціанство являє собою систему чисто практичних норм поведінки, це вчення про управління державою, правильний порядок у сім’ї. Саме на основі цього всього склалася думка, що конфуціанство взагалі не релігія. З одного боку, це філософська система, а з іншого - кодекс державної і приватної моралі.

С.В. Павлов та інші у книзі «Географія релігії» подають визначення: «Конфуціанство - це філософія та система етики, що не має ритуалу й духовенства». Але інші дослідники цієї релігії чи філософії кажуть, що «все це нагадувало б релігію, якби місцевий вельможа не забажав збудувати після своєї смерті храм на свою честь на місці попереднього будинку».

Я також спробую показати, що конфуціанство, будучи філосо­фією, є також і релігією. Можна почати з того, шо в числі конфуціан- ських книг є такі, які містять уявлення про надприродні сили, духи, потойбічний світ і тому подібне. Звичайно, слід зазначити, що конфуціанство - релігія досить оригінальна і своєрідна. Насамперед ця своєрідність проявляється в тому, що конфуціанство було практично орієнтованим. У ньому не існувало професійного жрецтва як особ­ливого суспільного стану. Виконання обрядів, узаконених конфуці­анством, лягало на плечі державних чиновників, голів сімей, родів. Ще одна оригінальність у тому, що за змістом конфуціанський культ являє собою просте узаконення традиційних, що склались у Китаї з давнини, сімейно-родових обрядів.

У конкретних умовах китайського імператора конфуціанство відігравало роль основної релігії, виконувало функції офіційної державної ідеології. Висунута Конфуцієм на перший план соціальна етика з її орієнтацією на моральне вдосконалення людини було, по суті, тією сліпою містичною вірою, яка лежить в основі інших релігій.

Водночас не треба применшувати ні особистість Конфуція, ні його вплив. При житті у нього були вірні учні, в числі яких і його внук, автор двох класичних праць з конфуціанства.

Пізніше його творення було продовжено і розширено іншим великим філософом - Мен-цзи. Сам Конфуцій ніколи не висував революційних теорій, він прагнув здебільшого у неспокійний період історії Китаю знайти покровителя, який підтримував би його суспільно-політичні принципи.

Конфуцій не залишав жодної книжки, і його бесіди з учнями були письмово викладені лише через століття після його смерті.

За своєю природою конфуціанство завжди більше схилялося до освічених людей, ніж до народу. Тому конфуціанство не залишило жодного сліду в народній релігійній свідомості, в той час як воно все ще глибоко пронизує культурне і суспільне життя Китаю.

В конфуціанській системі є немало того, що може зацікавити владу: вона стоїть на повазі до вищестоящих і на дотриманні традицій предків. Але виникає питання: наскільки реалістичною була конфуціанська модель суспільства?

Конфуцій боявся соціальних перебудов, розгулу народної стихії, він жадав стабільності та спокою в державі й, до речі, залишив нащадкам таку пораду: «В країні, де панує належний порядок, будь сміливий у вчинках, проте обережний у розмовах».

Конфуцій рекомендував верхам спершу нагодувати народ, а вже потім від нього чогось вимагати, спочатку просвітити його й лише потім карати за правопорушення. Проте він не збирався цілком звільнити народ від обов’язків перед державою. Він завжди в усьому боявся крайнощів, тому обстоював помірну експлуатацію, так зване «справедливе використання народу».

Конфуцій не вчив нічого нового; він сам настирливо повторював, що не викладає ніякого нового вчення, а вимагає тільки суворого дотримання давніх законів і постанов.

У 555 р. н.е. Конфуцій був введений в ранг святого, «конфуціан- ські» книги сприймалися як святе писання, а саме тлумачення вчення Конфуція помітно стеологізувалося.

В Цюйфу - місті, де народився і помер Конфуцій, є три осліплюючі перлини - Храм Конфуція, Дім Конфуція і Мавзолей Конфуція.

Конфуція поховали над річкою Си, і три роки учні оплакували його на могилі. Тепер там пантеон Конфуція. На тому місці, де був будинок Конфуція, у XII ст. було споруджено храм, який має форму імператорського палацу, оточеного стіною з червоної цегли і з чотирма вежами на кутах. Симетрично розташовано ряд будинків. Головний з них - Дачендень - Палац вищої досконалості, там стоїть статуя Конфуція, здійснюються жертвоприношення.

В храмі зберігаються одяг, книги, ритуальні предмети та інші речі, які залишилися після Конфуція. Учні Конфуція регулярно здійснювали в храмі жертвоприношення своєму покійному вчителю. Храм було реконструйовано в 1724 р., він є справжнім музеєм китайської культури.

Важливо також відмітити те, що конфуціанство, національну релігію Китаю, сповідують 7,5% населення землі. Сповідують його переважно китайці. Але чисельність послідовників визначити важко.

Також є невеликі групи китайців-конфуціанців, що проживають на територіях КНДР, Таїланду, Лаосу, Камбоджі, В’єтнам}; Малайзії (конфуціанства дотримуєт ься лише частина китайського населення; тут конфуціанство представлене неоконфуціанством. яке поєднане з ешелонами буддизму і даосизму і накладається на культ предків), а також в Індонезії, Східному Тімері, на Філіппінах, в Океанії (Науру, Полінезії, Фіджі). Конфуціанство також поширилось на материк Африку, де його сповідують на Мадагаскарі, ост, Реюньйон, Сейшель- ських островах. В Америці: Канада, Антильські острови та ін.

За даними Fischer Welt Almanach, конфуціанців у світі на початку 90-х рр. XX ст. налічувалось 580 млн, чол.

Упродовж понад двох тисяч років конфуціанство формувало уми і почуїтя китайців, впливало на їх погляди, психологію, поведінку, мислення, мову, сприйняття, на їх побут і спосіб життя.

Конфуціанство - це сьогодні не історична, не мертва релігія. Вона все ще живе, але більше як данина традиції, як система вікових обрядів, як спосіб життя китайської родини, як морально-етичний закон, який велить шанувати ближнього, берегти спокій, розвивати гуманні відносини в суспільстві. Може, саме в практичному утвер­дженні в житті морально-етичної доктрини добродійства полягає найбільша вартість цієї давньої релігії.

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ І ЗАПИТАННЯ

1. Що нам відомо про засновника конфуціанства?

2. У чому полягав соціальний ідеал Конфуція?

3. Як Ви розумієте принцип, закріплений у книзі «Лунь-юй»: «господар повинен бути господарем, підданий - підданим, батько - батьком, син - сином»?

4. У чому полягає культова практика конфуціанства?

5. Яке місце посідав культ предків і культ сім’ї у конфуціанстві?

6. Відтворіть ідеал удосконаленої людини Цзю-цзи, сконструйо­ваний Конфуцієм.

7. Що сприяло перетворенню конфуціанства в офіційну ідеологію Китаю:

а) крайній консерватизм;

б) культ незмінної форми;

в) монополія на знання, освіту;

г) підготовка чиновників з числа конфуціанців;

д) культ правителя, імператора.

8. Проаналізуйте роль релігії конфуціанства в розвитку китайського народу.

9. Прокоментуйте наступні вислови:

Хто, маючи знання, робить вигляд, що не знає, той найвищий з- поміжусіх. Хто, не маючи знань, робить вигляд, що знає, той хворий. Хто, будучи хворим, вважає себе хворим, той не хворий. Досконало мудрий не хворий. Будучи хворим, він вважає себе хворим, тому він не хворий.

(§ 71, «Дао де цзин»)

Вчитель сказав: «Письмо не до кінця виражає мову, як мова не до кінця виражає думку. Але якщо це так, то чи не були невловленими до кінця думки досконало мудрих людей?»

(«І-цзин»)

Не виходячи із двору, можна пізнати весь світ.

(§ 47, «Дао де цзин»)

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ

Конфуціанство. Його походження та еволюція.

Особа Конфуція і суть його вчення.

Конфуціанська література. Загальна характеристика.

Культ неба і культ імператора в конфуціанстві.

Ідеал удосконаленої людини в конфуціанстві.

ЛІТЕРАТУРА

Будда Шакьямуни. Конфуций. Мухаммед. Франциск Ассизский: Биогр. повествования. - Челябинск, 1995.

Васильев Л.С. Культы, религии, традиции в Китае. - М., 1970.

Васильев Л.С. История религий Востока. Учебное пособие для вузов. - 4-е изд. - М., 1999.

Древнекитайская философия. В2-хт.-М., 1972-1973.

История и культура Китая. (Сборник памяти академика

B. П. Васильева). - М., 1974.

История китайской философии. - М., 1989.

Китайская философия: Энциклопедический словарь. -М., 1994.

Козловский Ю.Б. Конфуцианство: миф и реальность // Народы Азии и Африки. - № 3, 1982.

Конфуций: жизнь и его учение. - М., 1991.

Конфуцианство в Китае: Проблемы теории и практики. - М., 1982.

Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій: Навчальний посібник. - К., 1996.

Малерб М. Религии человечества. - М., 1997.

Малявин В.В. Гибель древней империи. - М., 1983.

Мень А.В. История религии. В 2-х кн. Учеб, пособие. - М., 1999.

Мифы народов мира. Энциклопедия (в 2-х томах). Гл. ред.

C. А. Токарев. - М., 1980. - Т. 1.

Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любінцева О.О. Географія релігій: Навчальний посібник для студентів географічних і філософських факультетів вищих навчальних закладів. - К., 1998.

Переломов Л.С. Конфуций: жизнь, учение, судьба. -М., 1993.

Переломов Л.С. Конфуцианство и легизм в политической истории Китая. -М., 1981.

Степовик Д. Релігії, культи і секти світу. Видання третє. - Івано- Франківськ, 1998.

Токарев С.А. Религия в истории народов мира. Изд. 3-є, испр. и доп. — М., 1976.

Хазанов А. Свидание с Конфуцием // Азия и Африка. - № 11, 1998.-С. 63-68.

Шуцкий Ю.К. Китайская классическая «Книга перемен». - М., 1993.

Элиаде М., Кулиано И. Словарь религий, обрядов и верований. -М., 1997.