Розділ І ЗАРОДЖЕННЯ МЕДИЦИНИ. МЕДИЦИНА ПЕРВІСНООБЩИННОГО ЛАДУ
За археологічними знахідками останніх часів, первісна людина виникла 3—4 мільйони років тому. В розвитку людини розрізняють два переломних моменти. Перший, найважливіший, характеризується початком трудової діяльності із застосуванням знаряддя та переходом від стадії тваринних попередників людини до стадії формування людей.
До цього періоду в найбільш ранні його стадії відносять такі типи людей, як архантропи (пітекантропи, синантропи) та палеоантропи (неандертальці).Другий переломний момент на межі раннього і пізнього палеоліту характеризується перетворенням палеоантропів на людей сучасного типу — неоантропів з переходом (40—35 тисяч років тому) від стадії первісного людського стада до первісної родової общини.
У першому періоді формування людей разом з іншими пережитками тваринного минулого людини зберігались і застосовувались при захворюваннях та пошкодженнях засоби, близькі до генетично зумовлених, інстинктивних, які спостерігаємо і у вищих тварин. Адже тварини при пошкодженнях зализують рани, при захворюваннях вишукують і поїдають різні трави, п’ють воду з мінеральних джерел, використовують поклади солі, звільняються від паразитів.
На початкових етапах зародження й формування медицини інстинктивні дії з самодопомоги поступово набирали форми усвідомленої допомоги. Подання допомоги однією людиною іншій при травмах і захворюваннях уже свідчило про зародження медичної допомоги як форми суспільної практики. Початки такої допомоги, за даними науки, можна віднести до кам’яного віку, вони були характерні вже для неандертальців.
Свого часу деякі філософи й історики медицини (Жан Жак Руссо, В. Ріхтер та ін.) дотримувались погляду, що первісна
Доброякісне новоутворення хвостового хребця динозавра.
Остеоз стегна Pithecantro- pus erectus з о. Ява. Найдавніший приклад патології людини.
людина взагалі не мала потреби в медичній допомозі. На їхню думку, життя первісної людини минало в повному єднанні з природою, щедрі дари якої вона сприймала безтурботно, не знаючи ні недуг, ні страждань, ідучи з життя лише в глибокій старості, як падає перестиглий плід з дерева. Наукою доведено, що такий «золотий вік», коли людина не знала турбот і хвороб, є лише поетичною легендою.
За даними палеоанатомії середня тривалість життя людини у Вюрмському періоді (70—ЗО тис. років тому) становила 29,4 роки, а у Верхньому палеозойському періоді (ЗО—12 тис. років тому) — 32,4 роки.
Основною відмінністю людини від інших живих істот є характерна для неї цілеспрямована праця. Виготовлення перших знарядь праці було наслідком певного рівня розвитку мозку і, в свою чергу, спричинювало утворення нових міжнейрональних функціональних зв’язків. За Енгельсом, вплив праці на психічну діяльність людини настільки великий, що в певному розумінні можна вважати: праця сприяла перетворенню вищих антропоїдів в людину розумну. Впливаючи своєю працею за допомогою виготовлених нею знарядь на природу навколо себе, людина змінювала і свою власну природу. При цьому людина природно прагнула зберегти свої фізичні сили, тобто здоров’я. Елементарні заходи захисту від несприятливих зовнішніх умов — холоду, негоди, прикриття тіла або окремих його частин одежею, влаштування найпростіших жител, хоча б самого лише даху,— все це примітивні зачатки гігієни.
Тяжкі умови існування, трудність добування їжі сприяли виникненню захворювань. Уже на скелетах тварин і людей, що їх наука відносить до найстародавніших часів історії, знаходять сліди як перенесених хвороб, так і лікувальних втручань.
З цими ж умовами життя пов’язані і початки лікувальної діяльності, передусім самолікування. До найдавніших лікувальних галузей, очевидно, належать: допомога при пологах (особливо жінці, що родить уперше), при травмах (забиті місця, падіння з висоти, зіткнення з дикою твариною), деякі розлади травлення, явні зовнішні ураження на шкірі.
І. П. Павлов писав, що лікувальна діяльність у своїх початках — ровесниця першої людини; було б несправедливо починати історію медицини з писемного її періоду.Лікувальні засоби первісної медицини змінювались за первіснообщинного ладу залежно від поступового вдосконалення продуктивних сил і розвитку первісного людського суспільства. Живилася первісна людина до винаходу засобів добування вогню продуктами рослинного походження: різними ягодами, горіхами, корінням. Людина вишукувала і їла їх у природному вигляді. За такого харчування людина змушена була ознайомитися з отруйними і лікувальними властивостями їх.
З часом людина почала розрізняти суто лікувальні рослини (проносні, блювотні тощо) і користуватися ними в разі потреби. Оскільки відшукували і збирали рослинні продукти живлення в основному жінки, то можна вважати, що вони й були першими знавцями їх. У переказах і стародавніх писемних пам’ятках деяких народів збереглись навіть імена перших таких жінок —■ знавців лікувальних засобів: у Кавказькій Колхіді — Медеї, у чехів — Казн. В «Іліаді» Гомер згадує «золотоволосу Агаме- ду», яка зналася на всьому лікувальному зіллі, що росте на землі.
Для первісної людини винятково важливе значення мало відкриття способу добування вогню, що відразу значно зменшило залежність її від природи. Ф. Енгельс писав, що добування вогню тертям перевершує парову машину за своїм всесвітньо- історичним діянням. Адже добування вогню тертям вперше дало
m
людині панування над певною силою природи і тим самим остаточно відокремило людину від тваринного царства.
Володіння вогнем дало людям можливість розселитися на більш широкі простори, збагатило їх новими продуктами харчування, до того ж обробка цих продуктів вогнем сприяла кращому засвоєнню їх людським організмом.
Поживні речовини в разі потреби почали використовувати і як лікувальні. Переконавшись, наприклад, у блювотній, проносній, потогінній, снодійній, болезаспокійливій, збуджувальній та інших діях деяких рослин, використовуваних для заспокоєння голоду, люди почали згодом, у міру потреби, використовувати їх спеціально для полегшення того чи іншого страждання.
Досвід навчив їх використовувати певні речовини в певних кількостях, у певному стані й вигляді, піддавати належній обробці. Справедливо кажуть, що аптека виникла з кухні.Суто досвідним шляхом людина навчилася також використовувати з лікувальною метою воду, сонячне тепло, розтирати, розминати хворі місця, спиняти тиском кровотечу, знерухомлю- вати місця перелому, прив’язуючи до ушкодженої кінцівки палку чи шматок кори дерева. Коли первісна людина вдосконалила свої знаряддя, користувалася вже списом, луком, ножем, що дало їй змогу полювати на більших тварин, займатися рибальством, вона почала вживати ліки і тваринного походження: кров, жир, окремі органи тварин та їхніх утробних плодів. Наступне оволодіння гончарним ремеслом (VI—IV тис. до н. е.) дало змогу не лише краще готувати і зберігати їжу, а й заготовляти лікувальні засоби.
Коли ж людина почала займатися скотарством, то допомога тваринам під час травм, родів, спостереження над тим, як діють на них різні трави, збільшували лікувальний досвід людини. Пізніше з лікувальною метою почали застосовувати і мінеральні речовини.
До цієї суто досвідної, емпіричної медицини з часом почали долучатися засоби, які грунтувалися на вірі людини в існування надприродних сил. Як доведено наукою, в початковому періоді своєї історії людство не знало релігії. Зародки релігії сягають періоду розвитку первісного людського суспільства, який характеризується вже родовим ладом. У цей період людина не відокремлює себе від природи, наділяє природу таким же життям, яким живе сама. Людина шукає для себе пояснень виникнення навколишніх явищ природи, як-от: зміни дня і ночі, виникнення вітру, грому, пояснення, чому людина спить, хворіє, вмирає та ін.
Оскільки досвідні знання'людини в цей час були дуже обмежені, то пояснити всі ці явища людина могла, лише допустивши існування надприродних сил, надавши їм і всім явищам природи і тваринам своїх властивостей. З часом у неї створюється примітивний комплекс уявлень про незрозумілі явища, своєрідний світогляд.
Так виникають релігійні вірування: тотемізм — віра людини в існування надприродного зв’язку між даною родовою групою людей і певним видом тварин і рослин, анімізм — віра в наявність духів і душі, і магія — віра в існування надприродних, невидимих зв’язків і впливів окремих явищ природи на людину і зворотного впливу людини на природу та людини на людину. При такому світогляді створюється переконання у можливості впливу на природу і на людей за своїм бажанням, для чого лише потрібно застосовувати відповідні засоби, дії, наприклад: щоб пішов дощ — розбризкувати навколо себе воду, щоб .прискорити роди — розв’язувати вузлики або пролазити крізь обруч та ін. Ці дії завжди супроводилися певними словами. З часом самим словам почали надавати певного значення, що привело до виникнення замовлянь, примов, заклинань, пізніше — молитов.За такого світогляду хвороба, якщо вона не має видимої причини — поранення, удар, падіння,— є наслідком вселення в людину ворожої сили, яку можна вигнати або благанням, по- дарунком-жертвою, погрозою, або прийманням огидних на смак, з неприємним запахом речовин (полин, кал). Цю ворожу силу можна примусити залишити хвору людину, налякавши її своїм незвичним одягом (шаманський одяг), криком, свистом, грюканням, можна переманити в іншу тварину, предмет, які потім спалити, кинути в річку чи закопати в землю.
Первісна людина була глибоко переконана в істинності своїх вірувань і спочатку сама виконувала всі лікувальні заходи та різні магічні дії. З часом, навчена досвідом своїх особистих невдач, почала звертатися до окремих осіб, які «знали» кращі засоби, «вміли» краще входити в зв’язок з надприродними силами. Так поступово виділяються віщуни, знахарі, чаклуни, яким «було відкрито» всі таємниці природи, які розуміли «шелест і гомін трав», «шепіт матері-землі», знали і вміли знаходити лікувальні й отруйні речовини і виготовляти з них відповідні ліки.
З огляду на емпіричний характер стародавньої медицини в руках окремих емпіриків — знахарів — зосереджувались певні навички лікування досить обмеженого кола хвороб, а іноді навіть якоїсь однієї хвороби.
Одній людині, очевидно, важко було оволодіти різними прийомами в різних галузях. Так, у Стародавній Русі розрізнялись костоправи, лікарі «очні» (особливо з вичавлювання трахоматозних зерен), спеціалісти з грижі, з роздроблення й видалення каменів із сечових шляхів, з лікування гостця — ревматизму, геморою, венеричних хвороб, цілителі причинних, біснуватих, баби-повитухи, баби-цілительки дітей. Аналогічні види знахарства спостерігались на Україні '.1 Див., наприклад, книгу земського лікаря В. Ф. Демича, який багато років працював на Чернігівщині.— Демич В. Ф. Педиатрия у народа.— Спб.,
Так подвійним шляхом — стихійно-матеріалістичним і містичним — тисячоліттями нагромаджувалися лікувальні засоби, якими користувалося людство в своєму трудовому житті. В основному однаковий в усіх народів, цей розвиток мав свої особливості залежно від зовнішніх умов, розвитку продуктивних сил та інших факторів, які зумовлюють суспільний лад людського колективу. Колектив з первісних часів завжди був і лишається основною і невід’ємною умовою людського прогресу. За несприятливих умов цей поступальний процес культурного розвитку подекуди загальмовується, і окремі групи людей мовби «застигають» на такому досвідно-інтуїтивному рівні.
На о. Суматра в густих хащах прибережних тропічних лісів виявлено плем’я кубу. Люди цього племені живуть переважно на деревах, уникають будь-яких зв’язків з іншими племенами, ніколи не миються, не чешуться. Через несприятливий клімат часто хворіють, особливо на шкірні хвороби — лишаї, коросту та ін.; розвиваються передчасно, кубу дітей народжують у 10 років, у 20 років виглядають старими, рідко хто доживає до ЗО років. Навіть при пильному вивченні їхнього побуту не вдалося виявити в них жодних лікувальних засобів. Не виявлено в них і ніяких слідів вірувань в існування надприродних сил.
На противагу кубу, племена, що живуть в інших умовах на тій же Суматрі, в Африці, Австралії, Південній Америці, використовують з лікувальною метою багато засобів рослинного і тваринного походження в поєднанні із засобами містичними, навіть виконують досить складні оперативні втручання. В цих районах і в Європі при розкопках у багатьох місцях виявлено черепи з трепанаційними отворами, частину яких, якщо судити за реакціями на краях, зроблено за життя; отвори робились у потиличній, тім’яній кістках, рідко в лобовій; за віком — у середньому віці, рідко в дітей і старих. У південному департаменті Франції Лозері палеонтологом Пруньєром в 1873—1884 рр. знайдено 187 черепів з трепанаційними отворами. Більшу кількість черепів з трепанаціями Пруньєр знаходив у глибоких шарах, меншу — в бронзовій зоні, зовсім не знаходив у галло-ро- манській зоні. Аналогічні черепи було знайдено при розкопках скіфських поховань.
Більшість дослідників вважають, що ці операції робилися з ритуальних мотивів, подібно до того як у багатьох народів з прадавніх часів до наших днів новонародженим хлопчикам роблять обрізання (Circumcisio praeputii), у південних племен Австралії у хлопчиків 14 років — розріз по тилу всього зовнішнього уретрального каналу (Urethomia externa longitudina- lis totalis). Можливо, що згодом ці операції почали здійснювати і з лікувальною метою. Одним з мотивів для трепанацій, за свідченням ученого — відомого знавця побуту африканських племен — Альберта Швейцера, могло бути здобуття матеріалів для амулетів, в які глибоко вірять туземці (кістки черепа брали частіше у мертвих).
В Уганді R. Felkin у 1874 р. описав операцію кесаревого розтину при затяжних родах. Перед операцією жінку напоїли банановим вином. Через дві години після операції дитину приклали до грудей; рана через 11 днів загоїлась.
В одних народів, як про це буде мова далі, майже вся медицина перейшла до віщунів-жерців, стала їхньою монополією і набувала дедалі більш містичного характеру; в інших — поряд з храмовою медициною розвивалась медицина на грунті дедалі глибшого спостереження природи, робились спроби вивчати будову організму людини, його функції, вивчався перебіг хвороб, виділялись окремі форми захворювань. З часом, завдяки сприятливим соціально-економічним умовам, почався розвиток на» укової медицини.
Численні дослідження засобів народної медицини на Україні свідчать про те, що наш народ мав свій складний медичний епос, який корінням своїм сягає глибокої давнини.
У побутовій медицині використовувались численні засоби рослинного і тваринного походження та засоби містичного характеру. Особливо багате на своєрідні лікувальні засоби народне акушерство, причому значна частина їх цілком доцільні. Сільські костоправи за віковою традицією вміли робити при переломах кісток добрі фіксуючі пов’язки; були спеціалісти з кровопускання; широко застосовувались купелі з настоями різних трав. Усі ці засоби майже завжди супроводились замовляннями, нашіптуваннями тощо.
Такі або подібні пережитки ще й тепер зберігаються в деяких відсталих у соціальному і культурному розвитку країнах Азії, Африки, Америки.