МЕДИЦИНА ЄГИПТУ

Історію Єгипту схематично поділяють на такі чотири періоди: архаїчний (5—4 тисячі років до н. е.), Давнього царства (4—3 тисячі років до н. е.), Середнього царства (3—2 тисячі років до н.

З періодів Середнього і Нового царства збереглися поодинокі папіруси медичного змісту (папіруси Сміта й Еберса) та 6 книг медичного змісту з 42 так званих «герметичних книг» *.

У більш стародавніх писемних джерелах знаходимо лише збірки рецептів та короткі описи хвороб, причому характерно, що засоби лікування позбавлені містичного характеру, яким виразно позначені новіші джерела.

Серед папірусів з медичними відомостями найважливішим є папірус Еберса, знайдений в руїнах Фів у 1873 р. Це сувій 20 м завдовжки, ЗО см зав-

1 Книги, в яких викладалися положення герметизму — релігійно-філософської течії, що складалася з астрології, магії, алхімії.

ширшки, третина його суто медичного змісту. В папірусі Еберса, як у всіх інших, не знаходимо імен авторів, зміст подається як одкровення вищих сил. Безіменний автор папірусу Еберса починає його так: «Я прийшов з міста Сонця, де мудрі вчителі навчали мене секретів. Я походжу з Саїса, де матері-богині навчали і допомагали. Бог То дав мені слово виганяти недуги всіх богів і смертельні страждання людського роду». Зміст папірусу становлять переважно рецепти від різних недуг, але є й відомості, які дають уявлення про анатомофізіологічні та діагностичні знання лікарів тих часів (II тис.

Початок папірусу Еберса.

кільки від нього йдуть судини до кожного члена”.

Про вміле використання методів дослідження хворих дає уявлення такий характерний запис: «Якщо ти досліджуєш хворого, що терпить, мучиться запором, ти знаходиш у нього таке: він зле себе почуває, коли поїсть, його живіт збільшується в об’ємі, серце втомлюється при ходьбі, як у людини, що хвора на запалення заднього проходу. Запропонуй хворому лягти і досліди його. Якщо ти знайдеш, що тіло його гаряче, а живіт твердий, скажи йому: у тебе недуга печінки, призначай йому проносний засіб. Після того як це вже подіяло, ти знайдеш, що правий бік живота гарячий, а лівий холодний, скажи хворому: твоя недуга на шляху вилікування. Відвідай хворого знов. Якщо ти знайдеш все тіло його холодним, скажи так: твоя печінка розділилася й очистилася, ліки пішли тобі на користь».

Яскраво подається опис непрохідності кишок: «Якщо ти досліджуєш хворого, який мучиться болем в шлунку і часто блює, і знаходиш здуття передньої частини, якщо його очі запалі, ніс загострився,— ти тоді скажи: це гнильне бродіння екскрементів. Ти приготуєш засіб у складі білої пшеничної муки, полину у великій кількості та додаси часнику і зробиш клізму хворому з тваринним жиром і пивом, щоб відкрити шлях його екскрементам».

У папірусі Сміта знаходимо досить правильний опис травми хребта: «Як ти знаходиш хворого з нечулими руками й ногами, напруженим статевим членом, сеча краплями без перерви,— ти кажеш: це випадок зміщення хребців шиї».

У Кахунському папірусі наводяться засоби, що призначалися при розладах менструації, засоби від безплідності, для посилення перейм під час пологів, для збільшення кількості молока.

Богом медицини в Стародавньому Єгипті вважався Анубіс, якого зображали людиною з головою шакала.

Анатомічні відомості стародавніх лікарів в Єгипті були для тих часів значні, чому сприяло анатомування людських трупів під час бальзамування. З папірусів часів Середнього царства (папірус Сміта) видно, що центральним органом лікарі вважали мозок і знали, що зміни в ньому позначаються на всьому організмі. Вони розрізняли артерії, вени, нерви. Оскільки при розтинах трупів в артеріях, як відомо, крові немає і її можна знайти лише у венах, вони вважали, як і лікарі наступних поколінь усіх народів ще протягом тисячоліть, що по артеріях розноситься повітря — пневма, яка через легені і серце вступає в обмін з кров’ю, а кров тече лише по венах, і тому від нормального взаємообміну між пневмою і кров’ю залежить здоров’я людини. Отже, гуморальна теорія походження хвороб найдавніша. Оскільки хвороба є наслідком поганої крові, загнилої пневми, то основою терапії стародавніх лікарів-єгиптян були блювотні, проносні, сечогінні, потогінні засоби.

Причину хвороби рідко пояснювали карою богів, такою причиною найчастіше вважали помсту, обмову ворога, вселення демона.

Військові лікарі, супроводжуючи війська в походах, накопичували відомості щодо лікування ран, переломів та інших травм. На деяких гробницях збереглося зображення операцій на кінцівках. У хірургічному папірусі Сміта, складеному приблизно у III тис. до н. е., міститься розгляд 48 випадків травм; вони поділяються, за прогнозом, на виліковні, сумнівні і безнадійні. В описі травм голови зазначається, що внаслідок ураження мозку невиліковно уражується все тіло. Зустрічаються точні описи паралічу.

Серед вживаних ліків рослинного і тваринного походження широке застосування мав настій маківок (опій), який, очевидно, з давніх-давен увійшов в арсенал найдійовіших ліків. В єгипетських музеях можна бачити ланцети, пінцети, катетери для спускання сечі, маткові дзеркала, набори інструментів для припікань та скарифікацій. Уже на стародавніх муміях знайдено скріплення розхитаних зубів із сусідніми здоровими золотою стяжкою, правильно зрощені переломи кісток. Усе це свідчить про високий рівень розвитку хірургії у стародавніх єгиптян. Постійні війни, повстання, на які багата історія Єгипту з його необмеженою владою фараонів, що трималася на жорстокій експлуатації і гнобленні своїх підданих та армій рабів, напади навколишніх народів — все це змушувало власті країни приділяти велику увагу військовій справі, зокрема медичній службі у війську.

Лікарі в Єгипті поділялися за спеціальностями. На значній висоті, як на ті часи, стояло лікування очних хвороб, які внаслідок жаркого клімату були дуже поширені серед населення. Для дослідження хворих лікарі використовували огляд, пальпацію і, очевидно, вислуховування. В описах хвороб у папірусах натрапляємо на такий вираз: «Вухом тут чується...» Тропічний клімат країни, тривалі повені, швидкість загнивання продуктів, поширення гельмінтозів, легкість виникнення шкірних захворювань — з огляду на всі ці чинники лікарі змушені були з давніх часів звертати увагу на неухильне дотримання правил гігієни. За відомостями, що збереглися до наших часів, жерці, в тому числі й жерці-лікарі, повинні були підкорятися певному ритуальному режимові життя: бути дуже поміркованими в їжі, винятково охайними, кілька разів на добу обмивати тіло.

За Геродотом, лікарі в Єгипті радили для підтримання здоров’я регулярно в кінці кожного місяця протягом З днів звільняти організм від шлаків за допомогою блювотних і клізм. Радили рано вставати, обтиратися холодною водою, робити про- біги, займатися веслуванням та іншими видами фізичних вправ. Зрозуміло, що всі досягнення медицини давніх єгипетських лікарів були доступні в повному обсязі лише заможним верствам населення.

Для того щоб мати боєздатне військо, армії рабів для гігантських будов (піраміди, величні храми, іригаційні споруди), влада змушена була вже в ті часи здійснювати певні гігієнічні заходи в державному масштабі. Цим зумовлюються існування в Єгипті державних шкіл для підготовки лікарів, санітарні огляди на базарах, високий для тих часів рівень лікування гельмінтозів і шкірних захворювань та організації допомоги пораненим під час війни.

Підготовка молодих лікарів, передача їм необхідних медичних знань в Єгипті була безпосередньо пов’язана із загальною освітою — підготовкою переписувачів при храмах. Багато уваги приділяли тут навчанню нелегкого ієрогліфічного письма. При великих храмах (в Геліополі та інших) існували вищі школи переписувачів — «доми життя»; тут навчали також математики, архітектури. Не випадково Імготеп — легендарний великий лікар Стародавнього Єгипту — був одночасно медиком і архітектором. В «домах життя» папіруси вивчали, зберігали й переписували. До нас дійшла лише частина — не більш ніж третина або чверть — цих давніх сувоїв.

Діяльність лікарів у Єгипті регулювалася суворими вимогами моралі. Порушення цих вимог тяжко каралося — аж до кари на смерть.

Імготеп.

На кінець існування Стародавнього Єгипту — у період Нового царства — кожного лікаря було віднесено до певної колегії жерців. Хворі зверталися до храму, де їм, залежно від їхньої хвороби, виділяли лікаря. Гонорар виплачувався храму. На ці доходи храм утримував лікарів. Такий тісний зв’язок медицини і релігії склався не відразу; в найрозвиненішому вигляді він характерний для пізньої стадії Стародавнього Єгипту — з другої половини Середнього і особливо для Нового царства.

В Єгипті була дуже поширена проказа, до якої відносили також інші хронічні захворювання з шкірними проявами.' Хворих ізолювали в спеціальному місці Аварнеї в північно-західній частині дельти Нілу. В папірусах згадується, що там ізолювали близько 80 тйсяч хворих. У Берлінському папірусі наводиться багато рецептів проти прокази.

Серед різних гарячок особливо була поширена «аат», яка за описами нагадує малярію. Напис на кам’яній брилі, знайдений в околицях Дендери, свідчить, що за тисячі років до наших часів стародавні єгиптяни пов’язували поширення недуги «аат» з комарами. Напис радить протягом кількох тижнів після спаду води в Нілі, поки не просохнуть калюжі, не виходити з приміщень після заходу сонця, щоб не бути покусаним комарами, які спричинюють «аат».

Варто зазначити, що під час будівництва гігантських споруд — пірамід, храмів, незважаючи на велике скупчення людей, майже не було масових захворювань. Лікарі на будівництві суворо стежили за тим, щоб робітники милися після роботи, змінювали стегнові пов’язки, з яких складався весь одяг, на свіжі; хворих негайно ізолювали, бараки, де жили робітники, щороку спалювали і будували нові на інших місцях.

Проте немає ніяких підстав думати, що умови праці рабів у Єгипті в часи будування пірамід були кращі, ніж у часи Діодора Сіцілійського (І ст. н. е.), а за його описом: «...не можна без жалю до їхньої жахливої долі бачити цих нещасних... Бо тут нема місця поблажливості й пощаді до хворих, калік, стариків, до жіночої слабості. Всі змушені працювати, приневолювані до цього ударами канчука, і тільки смерть кладе край їх мукам і нужді» ’.

З III ст. до н. е., після походів Александра Македонського, перевагу в медичній справі, як і в усьому культурному житті, мають греки, що до цього дуже багато запозичили в усіх галузях знання, зокрема і в медицині, від стародавньої культури Єгипту. В 30-х роках до н. е. Єгипет завоювали римляни, і він втратив свою політичну самостійність.

1 Маркс К. Капітал Ц Маркс К.., Енгельс Ф. Твори,— Т. 23,—С. 229—

Найстародавнішим центром культури були держави, які утворилися в долині річок Тігру та Євфрату — в Месопотамії. В історії цього краю відіграли велику роль три народи: шуме- рійці, вавілоняни та ассірійці. Для землеробства в Межиріччі потрібні були штучне зрошення, іригаційні споруди, постійний умілий догляд за ними. Все це потребувало організації колективної праці великої кількості робітників, які працювали б за певним планом та точними розрахунками. Такі обставини сприяли з давніх часів у цих країнах розвиткові математичних наук, астрономії, будівельної техніки та різних ремесел. Будували гігантські для тих часів іригаційні споруди цілі армії рабів. За 2 тисячі років до н. е. в Межиріччі утворюється могутня Вавілонська монархія, яку пізніше змінює Ассірійська. В Месопотамії було збудовано великі міста з будівлями оригінальної архітектури, з вулицями, забрукованими каменем, з тротуарами для пішоходів. В окремих містах були водопроводи з каналізацією, криті ринки. Поряд з єгиптянами, шумери створили першу в історії людства писемність — спочатку піктографію — систему знаків-малюнків, потім — до середини III тис. до н. е.— клинопис. Відомості з медицини в Стародавньому Шумері сягають першої половини III тис. до н. е. Серед численних табличок з випаленої глини, виявлених під час розкопок шумерського міста Ніїпура (160 км від нинішнього Багдада), знайдено табличку з медичним текстом — її можна визначити як своєрідну фармакопею, найдавнішу з відомих в історії людства. Цікаво, що вона має світський, емпіричний характер. На відміну від медичних документів Месопотамії більш пізнього періоду тут немає ні заклинань, ні замовлянь, ні самої згадки про богів або демонів. Наводяться короткі рецепти використання засобів переважно рослинного походження — слив, манго, фіг, фініків та інших плодів, гірчиці, рослинної олії, порошку з голок сосни і піхти; значно менше засобів тваринного походження — молоко, органи змій, черепахи; ще менше — засобів мінеральних (сіль, нафта). Зазначено способи приготування і застосування ліків. Рецепти поділяються на розділи — засоби зовнішні і внутрішні.

Медицина у Вавілоні! і Ассірії (II — середина І тис. до н. е.)

Для розвитку медицини в Месопотамії з II тис. до н. е.— з появою на місці Стародавнього Шумеру Вавілонського царства, а пізніше, в І тис. до н. е., утворенням і посиленням Ассірії — характерні зміцнення релігійних культів і зростання їхнього впливу на всі сторони життя, зокрема на медичну діяльність і медичні уявлення. Виник цілий пантеон божеств, яким приписувався вирішальний вплив на здоров’я і хвороби. Еа (або

Ейа), що створив людей, вважався покровителем мистецтва лікування; він відав «глибинами вод, де перебуває мудрість», і тому лікарі, його послідовники, іменувались «тими, що знають воду»— асу. Тому й зображали лікарів в одязі з риб’ячої луски або у вигляді на- півриб. «Першою серед богинь» вважалась Іштар — богиня любові, шлюбу, материнства і родопомочі. Присвячені їй храми були майже у всіх містах країни, деякі з них вражали складною прекрасною архітектурою.

Давньоассірійська емблема медицини.

Вважалося, що вже саме споглядання зображення богині Іштар дає зцілення. Як божество лікування шанували також богиню Гулу і Нінгишзідда — «володаря дерева життя». Емблемою Нінгишзідди була патериця, обвита двома зміями,— згодом вона стане однією з поширених емблем медицини. Найдавніше зображення такої патериці знаходимо на кубку Гудед, правителя XXII ст. до н. е., виконаному у місті Лагаш.

Поряд з богами — покровителями людей, вірили також в існування духів зла — семи демонів, які спричинювали виникнення й поширення хвороб. Ритуальне принесення в жертву тварин сприяло розвиткові анатомічних знань. Особливе значення при цьому надавалося печінці, яку вважали головним органом тіла. На печінці також ворожили. Поширені були моделі печінки з глини або з іншого матеріалу. Передбачення долі людей за печінкою жертовних тварин перейшло згодом в інші країни, зокрема до Риму («гепатоскопія»). Поряд з ліка- рями-емпіриками (асу), які займалися лікуванням людей під егідою Еа, що створив людей, і богині лікування Гули, існували також ашипу — заклинателі. З розвитком рабовласницького ладу зростав вплив на медичну діяльність релігії і містики, відповідно набували сили ашипу, а емпірики асу втрачали свої позиції.

Важливим джерелом вивчення стану медичної справи у Вавілонському царстві в кінці III — на початку II тис. до н. е. стало відкриття в 1902 р. французькими археологами де Морганом і Шейльєм на руїнах акрополя м. Сузі великої кам’яної плити часів царя Хаммурапі (близько 2 тисяч років до н. е.) з написом на ній: «Справедливі закони, які могутній та справедливий цар Хаммурапі встановив на користь і добро слабких, гноблених, вдів та сиріт». Серед 282 написаних на плиті законів частина стосується лікарської допомоги. Сам факт, що Хамму- рапі в своєму законодавстві приділяв увагу цим питанням, свідчить, що вже в його час медицина досягла значного розвитку і лікарі відігравали певну роль у суспільстві. На початку XX ст. в Ніневії було знайдено «бібліотеку» царя Ашшурбаніпала (VII ст. до н. е.) з глиняних плиток клинопису, серед яких близько тисячі з медичним змістом. Знайдемо також набір бронзових хірургічних інструментів.

Медичні записи трималися в таємниці, записано їх не розмовною аккадською мовою, а старошумерійською, яку розуміли тільки обмежені кола. На багатьох табличках зазначено: «Не- посвяченому не читати».

З цих джерел стало відомо, що лікарську справу в цих країнах очолювали жерці бога сонця Еа та його сина Мардука. Для навчання лікарської справи було кілька державних медичних шкіл. Переважна більшість лікарів походила з рабів. За- гальнобіологічні уявлення вчених цих країн грунтувалися на визнанні в світі чотирьох стихій: вогню, води, землі і повітря, які підкорені найвищій силі: «Усе в світі — велике і мале — залежить від всесильної божої волі». Людина створена із землі, душу — пневму — в неї вдунув бог. Недуга є карою за гріхи. Лікар, відвідуючи хворого вперше, запитував, за які гріхи бог поклав його в ліжко: «Чи не зазіхнув ти на будинок ближнього свого, чи не наближався до жінки ближнього, чи не проливав кров ближнього, не привласнював одяг ближнього?» Душа тяжкохворої людини, на думку лікарів, відразу відходить у підземне царство, і справжній лікар повинен знати засоби повернути її на світ. Лікаря в його роботі завжди супроводить бог медицини Нінгишзідда. Сама хвороба зумовлювалася проникненням у тіло злих духів. Для того щоб вигнати їх, проказували заклинання, спалювали фігурки демонів. Найбільш поширеними засобами лікування були вода і олія. Особливо зверталась увага на стан рота, носа, губ, вигляд долонь, ніг. Широко застосовували амулети, талісмани, дощечки із записом молитов, заклинання, а також кровосисні банки, кровопускання, масаж.

Нерідко лікарі ставили прогноз за виглядом сечі. У таблицях читаємо: «Сеча, як вода — хвороба буде тяжкою, але хворий одужає», «Затримка випускання сечі — хворий помре», «Сеча і сперма витікають — хворий помре» і т. ін.

Прогноз захворювання визначали ворожінням на нутрощах жертовних тварин. Крім того, в прогнозі захворювань лікарі керувалися положенням небесних світил. Вавілонські лікарі перші почали складати гороскопи, визнавали щасливі і нещасливі дні. Астрологічні вірування вавілонян і ассірійців запозичили інші народи, вони були поширені в медицині з певними додатками і змінами протягом середніх віків. За свідченням грецького історика Геродота, бідні у Вавілонії і Ассірії мали звичай виносити хворих на людні місця, де перехожі давали їм поради на основі свого досвіду.

«Бібліотека» Ашшурбаніпала містить тексти молитов про вилікування, причому вони йдуть не від самих хворих, а від жерців— посередників між хворим і божеством. Такий, наприклад, текст: «...хвороба, горе, плач вилилися на нього... Грішив він — і хворий, плаче він перед тобою... Відпокутуй провину його, прожени лихоманку, віджени від нього горе». Покаяння і лікування в цій стадії медицини тісно поєднувалися. Плату за лікування діставав жрець, що молився за грішника, який каявся.

Часте використання в ассірійській медицині (як і у вавілонській більш пізнього періоду) речовин, що викликають огиду,— противних на смак ліків, калу людей і тварин тощо, пояснюється тим, що вони призначалися для виганяння демонів. Вважалося очевидним: те, що огидне хворому, має бути так само противне й демонові, який засів у ньому.

Під час епідемій у цих країнах окремі населені пункти і навіть цілі округи ізолювали. Знали і широко застосовували лікарські рослини як з місцевої флори, так і привізні з Єгипту, Індії, Ірану. Лікарі були різних спеціальностей. Особливою пошаною користувалася хірургія. У багатьох законах Хаммурапі підкреслено відповідальність хірурга за зроблені операції. За невдалі операції кара була жорстока, відповідно до звичаїв тих далеких часів: якщо лікар бронзовим ножем усуне з ока катаракту і цим зруйнує око, то йому належить відрізати руку; якщо внаслідок операції, зробленої рабу, той помре, лікар повинен повернути господареві вартість його, а якщо осліпне на одне око,— половину його вартості. Якщо операція катаракти вільному громадянинові успішна, лікар дістає від хворого 10 се- келів срібла (1 секель»8,4 г), що дорівнювало в ті часи річному заробітку звичайного робітника.

У своїх писемних працях лікарі вже робили спроби виділяти окремі групи захворювань: гарячкові, простудні (від вітру), статевих органів. Знайдено набір з 19 таблиць, в яких подається опис різних симптомів, характерних для певних захворювань. Хірурги розтинали гнояки, лікували переломи, вивихи, усували поверхневі пухлини, робили ампутації кінцівок і трепанації черепа. Були особи, що «допомагали під час пологів», «очні», «зубні» лікарі. Очевидно, були відомі деякі основи анатомії: на глиняних табличках у клинописних бібліотеках є малюнки серця, печінки з жовчним міхуром, кишок.