§ 1. Визначення та зміст корпоративних прав
Термін «корпоративні права» уперше з'явився у вітчизняному правовому полі ще за часів існування СРСР, але містився він лише в деяких міжнародних угодах з питань уникнення подвійного оподаткування і фактично не привертав уваги науковців за відсутністю практики застосування відповідних норм (транскордонні володіння корпораінв-
146
ними правами не були поширені в епоху радянського ладу).
Прийняття в 1991 році низки основоположних законів — «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарі ЬКІ товариства» заклало правове підґрунтя для функціонування нових і ІНШІ іоеподарських організацій, серед яких значне місце посіли організації корпоративного типу (кооперативи, господарські товариства ющо). Із появою таких організації в науково-практичніи літературі, а потім і в законодавстві поступово почав вживатися новий термін — «корпоративні права». Так, у п. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 року № 24-92 «Про упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених при участі державних підприємств»' керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування дозволялось «отримувати дивіденди від акцій, а також доходи віл інших корпоративних прав*. У роз'ясненні Кабінету Міністрів України щодо застосування цього Декрету було зазначено, що під корпоративним правом розуміють право громадян на управління еуб V кта ми підприємницької діяльності й одержання дивідендів відповідно до своєї частки майна2.Перше легальне визначення поняття «корпоративні права» було лано в спеціальних законах. У пункті 1.8. Закону «Про оподатковування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року корпоративні права визначались як *право власності на частку (паи) в статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства».
Схоже визначення увійшло й до Закону «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року, де в ст. 2 корпоративні права розглядались як права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн.Після внесення змін до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» (Законом України від 2 березня 2000 року зміст поняття «корпоративні права» було значно розширено. У чинній редакції цього Закону корпоративні права визначаються як «право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах». Відповідно до такого визначення, корпоративними f іравами можугь володіти засновники не тільки корпоративних, але й унітарних підприємств.
1 Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 11. - Сг. 94. 1 Урядовий кур'єр. - 1993. - № 33-34.
147
У I94N 2002 роках в Україні приймається серія нормативних акин, шо визначають систему управління державними корпоративними правами, серед яких на ІИВають частки, акції і паї, що належать державі.
Із прийняттям Господарського кодексу України вперше на ¦конодав-чому ріши було дано загальне визначення корпоративних прав Корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутном) фонді (майні) господарської'організації, шо включають правомочное:і і на участь ші і особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у ра іі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ч. І ст. 167).
Із цього визначення випливають такі ознаки корпоративних прав:
ні прана можуть належати будь-якій фізичній або юридичній
особі, але, згілноз ч.
2 ст. 167 ГК України, законом можуть бути встановлені обмеження шодо володіння корпоративними правами та (або)
їх здійснення;
ці права зумовлюються належністю особі частки в статутному фонді
(майні) господарської організації (тобто гака організація повинна мати
корпора і ивний устрій — її статутний фонд або майно має бути поділеним
на частки), при цьому така частка може станови ги і 100 відсотків;
3) ні прана включають трійку «базових прав»:
право на управління господарською організацією;
право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної господарської організації;
право на отриманим активів даної господарської орі ані і.шії в разі її ліквідації, а іакож можуть включати інші правії, передбачені законом або установчими документами.
По суті, поняття «корпоративні права* має подвійну правову природу: цим терміном охоплюються, з одного боку, права особи, що випливають із участі у статутному фонді (майні) господарської організації корпоративного типу, а з другого — безпосередньо такі об'єкти прав власності, як акції, частки у статутному фонді (майні), паї. Ці об'єкти (акції, частки, паї) перебувають у цивільному обігу з обмеженнями, встановленими чинним законодавством та установчими документами і можуть розглядатись як особливі види майна. Тому про право власності на корпоративні права можна вести мову певною мірою умовно.
Цікавим є питання, відносно яких господарських органі і іній можуть виникати корпоративні права. У частині І ст. 167 ГК України вказується, що корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації. Із такого визначення випливає, шо господарська організація, щодо якої можуть виникати корпоративні права, повинна мати корпоративний устрій. Господарський кодекс не містить визначення корпоративної господарської організації, але розкриває поняття «корпоративне під-
148
приємство». Цс підприємство, шо \ і норки і ься, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та (або) іидпри< мншіької чи трудової діяльності засновників (учасників).
їх спільного управління .справами, на основі корпоративних прав, утому числі чере і органи, що ними створюються, yuan засновників (учасників) v рошодіді доходів та ризиків підприємства. У цій же статті міститься відкритий перелік корпоративних підприємств, до них належать коопераційні підприємства, підприємства, шо створюються у формі юсиоларського товариства, а також інші підприємства, втому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Таким чином, іаконолавець відмовляється від більш широкої за змістом концепції корпоративних прав, закладеної в податковому законодавстві, і встанон.шн можливість володіння корпоративними правами тільки щодо корпоративних господарських організацій. Напевно, такий підхід не є доцільним, бо незалежно від виду підприємства (унітарне чи корпоративне) сутність відносин, що виникають між засновником (учасником) та підкрій мством, однакова і комплекс прав, шо належать засновникам унітарних 1.1 корпоративних підприємств, є одним і тим же. Єдиною різниіким наявність у корпоративних підприємствах не одного, а двох чи більше власників корпоративних прав, але й ця межа фактично стираї м.оі 11 введенням можливості створення одноособових товариств.Зміст корпоративних прав. У частині І ст. 167 ГК України наводиться перелік основних корпоративних прав, але млежно від організаційно-правової форми господарської орі ані tanii, відносно якої виникають корпоративні права, їх зміст та порядок реалізації можуть суттєво відрізнятися.
За змістом корпоративні права підрозділяються на майнові й організаційні.
До майнових корпоративних прав можуть бути віднесені:
1. Право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) госпо
дарської організації. Це право за своїм характером належить до категорії
потенційних. Реалізувати його власник корпоративних прав може лише
при виконанні двох умов: а) наявності в господарської організації при
бутку за результатами фінансового року; б) прийняття органом управ
ління або учасниками господарської організації рішення про розподіл
між ними частини отриманою прибутку.
Таким чином, майнове зобов'язання з виплати дивідендів у господарської організації виникає тільки з моменту прийняття рішення про нарахування та виплату дивідендів (розподіл прибутку) уповноваженим органом або учасниками господарської органі МІМІ З цього ж моменту і власники корпоративних прав набувають право вимагати виплати їм дивідендів.
2. Право на отримання активів у разі ліквідації господарської організації.
Це право також належить до категорії потенційних.
Для його реалізаціїнеобхідно виконання цілої низки умов: а) ухвалення рішення про лікві-
149
дашю товариства; б) дотримання встановленої законом процедури ліквідним, в) погашений господарською організацією заборі онаное 11 перед усіма кредиторами; г) наявності після розрахунків із кредиторами кошті» або майна, які підлягатимуть розподілу між власниками корпоративних прав. Порядок розподілу між учасниками майна визначається законодавством і установчими документами господарської організації. Власники привілейованих акцій в AT і вкладники в КТ при розподілі майна товариства між учасниками мають право на першочергове одержання належної їм частки (ч. 5 ст. 4 Закону «Про цінні папери і фондову біржу», ч. З ст. 83 Закону «Про господарські товариства»).
Аналіз ст. 135 ГК України свідчить, що належність особі корпоративних прав є підставою виникнення в неї організаційно-установчих повноважень, які в сукупності забезпечують право засновника господарської організації та (або) власника корпоративних прав визначати правовий статус цієї організації та здійснювати стратегічне управління її господарською діяльністю.
Вілповіднодоч. 1, 2 ст. 135 ГК України, до організаційно-установчих повноважень належать:
а) право визначати в установчих документах правовий статус госпо
дарської організації, а саме:
меіу і предмет діяльності утвореної господарської організації.
структуру господарської організації,
склад і компетенцію її органів управління та порядок прийняття ними рішень,
закріплення майна за господарською організацією на праві власності або праві господарського відання;
склад і порядок використання майна,
інші умови господарювання.
б) право здійснювати безпосередньо або через уповноважені органи в
межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження шодо за
снованої організації (брати участь та голосувати на загальних зборах, вно
сити пропозиції щодо порядку денного, брати участь у формуванні органів
управління господарської організації та особисто входити до їх складу,
отримувати інформацію про діяльність господарської організації тощо);
в) право приймати рішення про припинення діяльності господар
ської організації відповідно до вимог ГК України та інших законів.
Право власника корпоративних прав на управління корпоративною господарською організацією за загальним правилом має колективний характер — управлінські рішення можуть бути прийняті тільки в сукупності з іншими власниками корпоративних прав.
Тобто для реалізації свого права на управління власник повинен не тільки сам запропонувати або підтримати те або інше рішення, але і схилити до нього інших засновників (учасників) господарської організації (їх більшість). Винятки становлять випадки, коли особа володіє пакетом акцій, часткою у статутному фонді150
(майні), шо дозволяє приймані рішення одноособово (тобто має вирішальний контроль над господарською організацією).
Рішення можуть прийматися ниі і \ніи органу господарської організації (вищого, виконавчого, контрольною І.І ін.) або безпосередньо від імені її учасників (засновників). Наприклад, іаіальні збори акціонерів можуть скликатися за рішенням правління шнариства або на підставі рішення акціонерів, шо володіють більш ніж 10 відсотками голосів. У повному та командитному товариствах рішення приймаються безпосередньо учасниками (тому шо в цих товариствах не створюються спеціальні органи управління). Слід враховувати, що якщо законом передбачено прийняття того чи іншого рішення органом управління господарської організації з дотриманням певної процедури, то такс рішення не може бути прийнято особисто власником корпоративних прав (навіть якщо така особа володіє 100 відсотками статутного фонду господарської організації)-
Існують категорії власників корпоративних прав, що, відповідно до чинного законодавства, позбавлені права на управління. В акціонерному товаристві власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні товариством, якшо інше не передбачено статутом (ч. 5 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону «Про цінні папери і фондову біржу»). У командитному товаристві управління справами здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю, а вкладники позбавлені цього права (ст. 81 Закону «Про господарські товариства»).
Володіння корпоративними правами і підприємництво. Аналізуючи положення ГК України стосовно наявності ознак підприємництва в діях особи, що заснувала господарську організацію чи володіє відносно неї корпоративними правами, слід зазначити, що кодекс дуже суперечливо врегулював дане питання. Якщо у ч. 2 ст. 1 Закону «Про підприємництво», який втратив чинність зі вступом у дію ГК України, було чітко встановлено, що створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством, то чинний Господарський кодекс фактично закріплює дві протилежні позиції з цього питання.
У частині 3 ст. 128 ГК України закріплено, що громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється, самостійно або спільно з іншими особами. У частині 4 цієї ж статті встановлюється: «У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права і обов'язки відповідно засновника та (або) учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо...» Із процитованих норм випливає очевидний висновок, що засновники (учасники) як унітарних, так і корпоративних господарських організації визнаються такими, що займаються підприємницькою діяльністю.
1S1
Однак у ч. 2 ст 167 ГК України закріплюється прямо протилежна норма — володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Більше того, у ст. 42 вказується що підприємництво — це діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями). А вже іга-дувана ст 12К (ч. 1) закріплює, що громадянин визнається суб'єктом господарювання и разі здійснення ним підприємницької діяльності за умопи державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.
Можливо, законодавець мав намір ввести нову категорію «опосередкованої підприємницької діяльності» — тобто такої, яка здійснюється шляхом заснування або участі в господарських організаціях. Але для цього слід було б переглянути загальне визначення підприємництва, викладене у ст. 42 ГК України.
Враховуючи таку неоднозначну позицію законодавця, особам, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю (ч. І ст. 42 Конституції, ч. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією», ст. З Закону «Про статус народного депутата України», ст. 6 Закону «Про статус депутатів місцевих рал»), все ж таки слід утримуватися від заснування суб'єктів господарювання або придбання корпоративних прав.