§ 2. Кредитування суб'єктів господарювання

В умовах ринкової економіки в основі господарської діяльності лежить можливість залучення коштів для фінансування цієї діяльності. При цьому неминучим є звернення до зовнішніх джерел — кредиту.

Ще за часів видатного російського правника Г Ф. Шершенсвича кредит, за його словами, був настільки суттєвою умовою в економічній діяльності, що приватні господарства не лише вдавалися до нього, але через певні обставини вони змушені були користуватися і надавати кредит*.

1 Банки-кореспоїшснти — банки, що виконують доручення один одного з платежів і розрахунків на підставі кореспондентського договору.

' Кредитор останньої інстанції - це кредитор, для якого може звернутися банк або інша кредитна установа для отримання рефінансування. Національний банк мас право надавати кредити для рефінансування банку.

1 Шершеневич Г Ф. Курс торгового права. - М., 1912. - Т. IV. - С. 147.

324

Якщо кредитні відносини беруть свій початок з потреби передачі товару покупцеві з відстрочкою платежу, тобто в кредит1, то з часом кредит набуває нових функцій, оскільки він стає необхідним для організаторів виробництва, трансформується в позику грошових коштів. У су-часних умовах кредитування набуло широкого застосування, переросло в кредитно-фінансову діяльність, яка в системі господарювання має вирішальне значення.

Зовнішніми джерелами фінансування суб'єктів господарювання крім банків можуть бути держава, підприємства, різноманітні фонди та інші організації2. Крім того, держава з метою досягнення встановлених нею пріоритетів має можливість регулювати доступ позичальників до кредиту. Шляхом диференціації процентних ставок за кредит може стимулюватися господарська діяльність тих підприємств чи галузей, розвиток яких є пріоритетним для держави.

Кредитне та Інше фінансове обслуговування суб'єктів господарювання здійснюється в основному банківською системою.

Кредитні та розрахункові відносини являють собою різновиди грошових зобов'язань. Відрізняються вони за своєю правовою природою. Якщо кредитні зобов'язання виникають як самостійні правовідносини, то розрахункові пов'язані з такими зобов'язаннями, як купівля-продаж, поставка, перевезення, оренда тощо, і опосередковують грошові платежі через банк чи іншу кредитну організацію.

У кредитних правовідносинах гроші є основним предметом, у зв'язку з яким виникають права і обов'язки учасників цих відносин.

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, створюваних ними в процесі своєї діяльності. При необхідності вони можуть на договірних засадах брати ресурси в кредит один в одного, залучати і розмішувати кошти у формі депозитів' і здійснювати взаємні операції, передбачені їхніми уставами.

1 Термін «кредит» походить від латинського «кредо» — «вірю* (див., напр., «Правові основи підприємницької діяльності». - К., 1997. — С. 430). За іншими джерелами, «кредит» — від «credulum» — борг, позика (ВороноваЛ, К. Правовое регулирование крелитно-расчетиых отношений в народном хозяйстве. — К., 1988.-С. 23).

' Крім банків кредитна система включас спеціальні фінансово-кредитні заклади: кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, пенсійні фонди і компанії та інше (Закон України від 12 липня 2001 року «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - NH. - Ст. 12 ).

'Депозит - вклади в банку для зберігання на договірних засадах грошових коштів або цінних паперів підприємств і громадян.

325

При недостачі коштів для здійснення кредитних операцій та виконання взятих на себе зобов'язань комерційні банки, як уже було зазначено, можуть одержувати позики в Національному банку.

Суб'єкти господарської діяльності, згідно з зазначеними нормативними актами, мають можливість використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, консорціумнии та інші форми кредиту (ст.

Кредити, які надаються банком, можна поділити:

за строками користування — короткострокові (до одного року),

середньострокові (до трьох років) та довгострокові (понад три роки);

за забезпеченням — забезпечені заставою (майном, майновими

правами, цінними паперами); гарантовані (банками, фінансами чи май

ном третьої особи); з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво

страхової організації); не забезпечені (бланкові);

за ступенем ризику — стандартні кредити; кредити з підвищеним

ризиком («під контролем», «субстандартні», «сумнівні» та «безнадійні»)1;

за методами надання — в разовому порядку; відповідно до відкри

тої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надан

ня, за потребою, зі стягненням комісії за зобов'язанням);

за строками погашення — водночас; з розстроченням; достроко

во (на вимогу кредитора або за заявою позичальника); з регресією пла

тежів; після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Надання кредиту банками припускає уніфікацію правил2 і принципів здійснення цього виду діяльності, а отже, побудова її на принципах, шо забезпечують, з одного боку, захист інтересів всіх учасників кредитування, а з другого — порівнянність ефективності кредитування, здійснюваного різними банками. Принципи банківського кредиту, відображені в Господарському та Цивільному кодексах України, законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про фінансовий лізинг»3, «Про кредитні спілки»4, «Про іпотеку»5, «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»6 та доповнені вимогами резервного забезпечення, встановленими постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року №279 «Про затвердження

1 Відповідно до «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000року№279//Офіційний вісник України. - 2000.

1 Мається на увазі банківські правила, до яких, відповідно до положень ч. 1 ст. 1059 Цивільного кодексу України, належать нормативно-правові акти Національного банку України.

1 Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 15. - Ст. 231.

4 Там само. -2002. - М» 15.-Ст. 101.

«Там само. - 2005. - N9 38. - Ст. 313.

¦ Там само. - 2004. - № 11. - Ст. 140.

326

Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».

При невиконанні боржником свого зобов'язання в установлений строк кредитна організація може вжити всіх передбачених законодавством України заходів для стягнення заборгованості. Вона має право також звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство щодо боржників, які не виконують своїх ІОГЮІГЯ шиї. з погашення заборгованості, у встановленому законом порядку.

Додатковим принципом банківського кредитування с його цільовий характер. За вимогою однієї із сторін, а частіше всього це банк, кредит може даватися на визначені договором цілі. При пільговому кредитуванні ці цілі визначаються законом і встановлюється відповідальність за нецільове використання наданого кредиту.

Утих випадках, коли цільове призначення кредиту фіксується договором, там же повинні передбачатися заходи, шо забезпечують цільове використання, і засоби реагування на випадок відхилення від умов договору. Загальна модель взаємодії банку і клієнта в цих ситуаціях повинна передбачатися в кредитній угоді. Вона полягає в тому, шо банк набуває права щомісяця або щокварталу одержувати документи з фінансово-господарської діяльності підприємства. Якщо буде встановлено, шо позичальник витрачає оборотні кошти, розмір забезпечення знижується чи відбуваються інші несприятливі зміни або припускається нецільове використання грошей, банк має права пред'явити позичку до дострокового стягнення.

Видами забезпечення кредиту є неустойка (штраф, пеня), застава, поручительство, гарантія.

Банківське кредитування за сипім призначенням повинно компенсувати суб'єктам господарювання тимчасовий брак коштів для здійснення підприємницької діяльності.

Одним із видів кредитних операцій банків є факторинг. Договір факторингу відомий банківському кредитування досить давно. За договором факторингу одна сторона (фінансовий агент) передає або зобов'язується передати іншій стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої особи (боржника), що випливає з поставки клієнтом товарів, виконання робіт або надання послуг третій особі, а клієнт поступається або зобов'язується уступити фінансовому агенту цю грошову вимогу.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності1. Учасники відносин на умовах комерційного кредиту можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму в певний термін.

1 Законодавче поняття міститься в ст. 1057 ЦК України.

327

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочення платежу.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватись шляхом: сплати боржником за векселем; передачі векселя іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ); переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Під лізинговим кредитом розуміють відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна. Він супроводжується укладенням лізингової угоди.

Іпотечним кредитом називається особливий вид господарських відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки, а позичальниками — організації та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або поручителів, що надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Бланковий кредит — кредит, який може надаватись комерційним банком тільки в межах наявних власних коштів надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту, під зобов'язання повернути кредит (без застави майна чи інших видів забезпечення) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки.

Консорціумним є кредит, який може надаватися позичальнику банківським консорціумом шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності або гарантування загальної суми кредиту провідним банком чи групою банків, а також зміни квот кредитних ресурсів гарантованих банками — учасниками за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції1.

Комерційні банки повинні в кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування ним вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а в разі неможливості стягнення — порушувати справу про банкрутство.