Визнання та виконання арбітражних рішень.

При постановлені рішення важливо, щоб воно було дійсним та виконуваним. Для цього таке рішення за своїм змістом повинно відповідати вимогам Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року.

За формою арбітражне рішення постановляється з обов’язковим дотриманням письмової форми, скріплюється підписами арбітрів, а також зазначенням дати і місця арбітражу.

Відносини щодо визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень регулюються такими актами:

— Конвенцією ООН про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.);

— Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 1961 р.);

— Цивільним процесуальним кодексом України;

— Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж»;

— Законом України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до ст. ІІІ Конвенції ООН про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року (далі — Конвенція 1958 року) кожна договірна держава визнає арбітражні рішення як обов’язкові та приводить їх до виконання відповідно до процесуальних норм тієї території, де запитується визнання і приведення до виконання цих рішень, на умовах, викладених у подальших статтях Конвенції.

Згідно зі ст. IV Конвенції 1958 року для отримання згаданого у ст. ІІІ визнання та приведення до виконання сторона, яка порушує питання про визнання та приведення до виконання, при поданні такого прохання надає:

а) відповідним чином завірений оригінал арбітражного рішення або належним чином засвідчену копію такого рішення;

b) оригінал арбітражної угоди, згаданої у ст. ІІ, або його належним чином завірену копію. При цьому у ст. ІІІ Конвенції 1958 року зазначено, що до визнання та приведення до виконання арбітражних рішень, до яких застосовується ця Конвенція, не повинні застосовуватись істотно більш обтяжливі умови або більш високі мита чи збори, ніж ті, які існують для визнання і приведення до виконання рішень.

Клопотання про визнання і дозвіл примусового виконання іноземного арбітражного рішення повинно бути викладено в письмовій формі, а також містити:

1) найменування стягувача, а також його представника, якщо клопотання подається представником; вказівка на їх постійне або тимчасове місця проживання, а якщо стягувачем є юридична особа — її місцезнаходження;

2) найменування боржника і вказівку на його постійне або тимчасове місце проживання, а якщо боржником є юридична особа — її місцезнаходження;

3) прохання стягувача про дозвіл примусового виконання, а якщо рішення вже раніше виконувалося — вказівка про те, в якій частині чи з якого часу потрібно виконати рішення.

Порядок розгляду клопотання про визнання та надання дозволу на виконання рішення іноземного арбітражу визначається ст.ст. 474–482 ЦПК України. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що:

а) одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або

б) сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або

в) рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або

г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або

ґ) рішення ще не стало обов’язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або

2) якщо суд визнає, що:

а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або

б) визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

Відповідно до ст. V Нью-Йоркської конвенції про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень у визнанні та виконанні іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено тільки на підставах, перелік яких є вичерпним. Першу групу складають підстави, які можуть бути застосовані тільки на прохання сторони, проти якої спрямовано арбітражне рішення, за умови, що ця сторона подасть відповідні докази компетентному суду за місцем, де запитується дозвіл на примусове виконання рішення. Другу групу складають підстави, які можуть бути застосовані за ініціативою компетентного суду, що розглядає прохання про виконання. До цієї групи належать тільки дві підстави. Компетентний суд може відмовити у визнанні та дозволі на примусове виконання рішення, якщо визнає, що об’єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами України або визнання і приведення до виконання цього рішення суперечить публічному порядку України.