44. Належність доказів і допустимість процесуальних засобів доказування.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Належними будуть докази, які мають значення для справи, тобто мають властивість підтвердити взаємопов'язані з ним істотні обставини і які у відповідності з нормою матеріального права створюють фактичну основу спірних правовідносин. Вони входять до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуються значущістю фактів для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормам матеріального права.

Вимога належності доказів передбачено цивільним процесуальним законодавством для того, щоб увага суду не відволікалося на дослідження не має значення для істоти справи доказів. Правило про належність доказів є як би процесуальним фільтром, за допомогою якого суддя на основі внутрішнього переконання відкидає не стосовні до справи докази.

Приклад. У справі про стягнення аліментів стосовними до справи доказами будуть зведення про походження дитини, про участь у вихованні і змісті дитини, про тім, при кому з батьків проживає дитина, про заробіток відповідача. І не мають відносини до справи зведення про те, як працює відповідач, як він характеризується в побуті і т.п.

Допустимість засобів доказування визначено в ст.59 ЦПК, там сказано, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р..