Консоліація та комбіновані способи АВС

Консиліація — це один із способів альтернативного вирішення спорів (ABC), вид посередництва, що передбачає взаємодію сторін конфлікту та незалежного, нейтрального, кваліфікованого посередника — консиліатора, який за результатами обговорення конфлікту пропонує сторонам варіант рішення, яке не є обов’язковим для них.

Цей вид посередництва, як правило, застосовується до таких ситуацій, у яких потрібно підтримувати зв’язок зі сторонами в обміні інформацією і визначенні можливих результатів діалогу.

До умов, наявність яких найчастіше обумовлює звернення за допомогою процедури консиліації, можна віднести такі, як:

• сторони мають досвід діалогу за допомогою посередника (наприклад, медіатора), проте з об’єктивних чи суб’єктивних причин не змогли запропонувати свій варіант виходу з конфліктної ситуації;

• сторони орієнтовані на збереження нормальних взаємин та/або продовження їх у майбутньому, проте не знають, як досягнути такого результату в ході самостійного діалогу;

• спірна ситуація вимагає залучення фахівців у різних галузях спеціальних знань (юридичних, економічних, медичних, виробничих тощо);

• сторони не мають можливості безпосередньо обговорювати конфлікт (наприклад, у зв’язку з територіальною віддаленістю, сторони можуть вести примирну процедуру через консиліатора, а зустрітися тільки на етапі затвердження угоди);

• сторони не бажають безпосередньо обговорювати конфлікт, але готові все-таки спробувати вирішити проблему (зокрема сторонам може заважати зустрітися для безпосереднього діалогу занадто сильне емоційне сприйняття конфлікту тощо).

Деякі дослідники консиліацію називають попереднім етапом переговорів, медіації або арбітражу, водночас це самостійний вид посередництва.

При консиліації допомога посередника спрямована, в першу чергу, на сприяння конфліктуючим сторонам в обміні інформації для внесення ясності в питання, які є предметом спору між сторонами та формування в останніх уявлення про можливі шляхи його врегулювання на взаємоприйнятних умовах.

У зв’язку з цим, консиліатор виступає не тільки як посередник, але й як своєрідний радник конфліктуючих сторін. Це означає, що посередник може робити сторонам консультативні зауваження, що стосуються характеру спору протягом всього процесу обговорення.

Саме в ролі, яку виконує посередник у врегулюванні спору, полягає суттєва відмінність консиліації від медіації: якщо завданням медіатора в основному є саме налагодження комунікації між конфліктуючими сторонами, які повинні самостійно вирішити конфлікт, то до послуг консиліатора сторони звертаються з проханням дати пораду щодо окремих фактів спору та/або запропонувати їм варіант рішення. При цьому консиліація відрізняється від арбітражу тим, що рішення консиліатора не має імперативного характеру.

Різниться і алгоритм дій в ході консиліації, медіації та арбітражу: при консиліації консиліатор не підпорядковується наперед визначеній процедурі, оскільки, як правило, її визначають сторони і можуть змінювати в процесі проведення, в той час як медіатор та арбітр повинні чітко дотримуватися наперед визначеної процедури.

Крім того, на відміну від арбітражу, консиліація не обмежена правовим предметом спору, тому консиліатор (примирник), пропонуючи варіант рішення, спирається не тільки на правові рамки спору, а й може враховувати економічні, фінансові та/або приватні інтереси сторін. Більше того, якщо арбітр виловлює своє рішення тільки після розгляду справи, то консиліатор може пропонувати варіанти рішення сторонам на будь-якому етапі обговорення.

Ще однією відмінністю консиліації від інших способів АВС є те, що при цій процедурі конфліктуючі сторони зазвичай не беруть безпосередню участь в обговоренні. Після того, як сторони погоджуються використовувати послуги консиліатора, вони, як правило, спілкуються з посередником і через нього відбувається комунікація.

Отже, консиліація — універсальний спосіб АВС, який може застосовуватись до спорів, що виникають з так званих триваючих («безперервних») відносин, таких як: трудові, сімейні, комерційні спори, міждержавні конфлікти тощо.

Роль консиліатора подібна до ролі медіатора. Водночас специфіка консиліації вимагає від посередника додаткових навичок і знань, адже, на відміну від медіації, консиліація є відносно неформальним і неструктурованим процесом. Тому консиліатору, з однієї сторони, легше взаємодіяти із сторонами конфлікту (він не зв’язаний жорстким регламентом), а з іншої — спонтанність такого процесу та необхідність миттєво реагувати на будь-які зміни в поведінці контрагентів, а також консультувати їх та пропонувати варіанти рішень потребують від посередника неабиякого професіоналізму.