Зміст і задачі управління оборотними активами

На початковому етапі організації виробництва частина коштів підприємця використовується для утворення виробничих запасів, що вступають у продуктивну стадію кругообігу засобів. Тут продовжує авансуватися вартість створюваної продукції, що переходить у фазу незавершеного виробництва.

На стадії реалізації продукт праці продовжує авансуватися в тім же розмірі, що і на продуктивній стадії. Після реалізації готової продукції, авансовані кошти відновлюються і використовуються для фінансування наступного обороту. На цій стадії формуються фонди обігу - це засоби підприємства, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені, але неоплачені, а також засоби в розрахунках і кошти в касі і на рахунках.

Таким чином, оборотні кошти (оборотний капітал) - це кошти, які авансуються на створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу в розмірі мінімальному, але достатньому для забезпечення безперебійного виробничого процесу і, чим швидше вкладені в оборот кошти дадуть віддачу у формі виторгу від реалізації готової продукції, тим ефективніше вони використовуються.

Оборотні виробничі фонди включають виробничі запаси, незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси являють собою предмети праці, підготовлені до запуску у виробничий процес. До них відносяться запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, палива, пально- мастильних матеріалів, тари і тарних матеріалів, запасних частин для ремонту основних фондів, малоцінних і швидко зношуваних предметів (MTTTTT). MTTTTT по своїй функціональній ролі на підприємстві подібні основним засобам, але в той же час мають особливості, що характеризують їх як оборотні кошти.

Незавершене виробництво - це заготівлі, деталі, комплекти, складальні одиниці, що знаходяться на різних стадіях виробничого циклу і які належать наступній обробці чи зборці, а також вироби в зборці і на іспитах, аж до оформлення їх як готову продукцію.

Напівфабрикати власного виробництва - це та частина предметів праці, що пройшла часткову обробку в одних цехах підприємства, але підлягає наступній доробці в інших цехах.

Витрати майбутніх періодів - це витрати, які здійснюються в звітному чи попередніх періодах, але підлягають включенню в собівартість продукції в наступні періоди. Або це платежі (аванси), зроблені в поточному періоді, але відносяться до витрат, що підлягають списанню з доходів майбутніх періодів.

До витрат майбутніх періодів відносяться:

- витрати на освоєння випуску нової продукції (на проектування і конструювання нових виробів, розробку технології їх виготовлення, перепланування цехів, переналагодження устаткування);

- витрати на підготовчі роботи в гірській, лісозаготівельній промисловості й у галузях із сезонним характером виробництва.

Перераховані витрати оплачуються за рахунок власних коштів підприємства й у момент здійснення відбиваються на однойменному бухгалтерському рахунку, а потім списуються з його в майбутніх періодах вроздріб на собівартість продукції.

В управлінні оборотними активами найбільш важливими моментами є правильне визначення потреби в оборотному капіталі і його структури, оцінка витрат і ризиків, зв’язаних з недоліком, або надлишком оборотних коштів, оптимізація структури джерел фінансування.

Виходячи з визначення оборотних коштів, кількість грошей, які авансуються в оборот повинне бути мінімально необхідним. Так, наприклад, створення зайвих виробничих запасів означає «омертвляння» капіталу. Підприємство несе втрати в розмірі процентної ставки доходу по внесках, або цінним паперам, або іншим вигідним напрямкам використання.

До нормованих оборотних коштів відносяться виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів і запаси готової продукції на складі. У країнах з розвинутою ринковою економікою рух грошових потоків є контрольованою величиною. Платіжні календарі дотримуються з високим ступенем точності всіма суб'єктами, що хазяюють. Тому кошти і засоби в розрахунках можуть нормуватися. В Україні в зв'язку з нестабільністю економічної ситуації, високим рівнем кредиторсько-дебіторської заборгованості, ці складові оборотних коштів не підлягають нормуванню.

Необхідний розмір нормованих оборотних коштів розраховується декількома методами, одним із яких є метод прямого рахунка. Його сутність складається у визначенні нормативів по кожному з елементів нормованих оборотних коштів.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах визначається як добуток середньодобового споживання визначеного виду матеріалу на норму його запасу, виражену в днях, що складається з таких величин:

- час перебування сировини і матеріалів у шляху - транспортний запас;

- час, який необхідне для вивантаження матеріалів на станції призначення, транспортування до складу, приймання, складування, проведення вхідного контролю якості -підготовчий запас;

- час, який необхідне для підготовки матеріалів, які надійшли до їх подальшого виробничого споживання - технологічний запас. Це час на сушіння лісоматеріалів, дроблення породи, розкрій матеріалів і ін.;

- поточний складський запас, що забезпечує роботу підприємства в період між двома суміжними постачаннями;

- страховий запас, створюваний на випадок порушення договірної періодичності постачань.

Підприємства споживають для здійснення виробничої й іншої діяльності сотні, а іноді і тисячі найменувань сировини і матеріалів. Тому для визначення загального нормативу розраховують середньозважену норму запасу по всіх споживаних видах сировини і матеріалів. Отримана величина збільшується на середньодобову потребу в сировині і матеріалах, обчислену у вартісному вираженні.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві найбільше точно визначається методом прямого рахунка. Для цього по кожній лінії, ділянці, у міжцехових коморах нормальний заділ (запас) деталей і вузлів у натуральному вираженні. Заділ - це сукупність заготівель, напівфабрикатів, готових деталей, складальних одиниць, що знаходяться на різних стадіях виробничого процесу і необхідних для безперебійної роботи підприємства (цеху, ділянки) відповідно до графіка провадження робіт. Заділ деталей і вузлів у натуральному вираженні збільшується на їхню планову собівартість. Результати сумуються по всіх цехах, і визначається обсяг незавершеного виробництва в цілому по підприємству. Такий метод розрахунку застосуємо в масовому виробництві. У серійному, дрібносерійному й одиничному виробництві обсяг незавершеного виробництва визначається по формулі:

Hnp = QOT4KmZT, (5.1)

де Q - обсяг виробництва відповідних виробів;

C- виробнича собівартість одиниці виробу;

Тц - тривалість виробничого циклу;

T - період виробництва планованої кількості виробів (квартал -90 днів, рік - 360 днів);

Km - коефіцієнт наростання витрат, який визначається відношенням середньої собівартості виробу в незавершеному виробництві до виробничої собівартості готового виробу.

Тривалість виробничого циклу визначається за даними технологічних карт і інших планових нормативів виробництва. Вона складається з часу, затрачуваного на обробку деталей (технологічний запас) , транспортування деталей від одного робочого місця до іншого, передачу готової продукції на склад (транспортний запас) і часу перебування виробів між окремими операціями (оборотний запас), а також зі страхового запасу оброблених виробів.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів розраховується як сума залишку засобів на початок року і суми витрат, планованих у наступному році, за винятком величини наступного погашення витрат.

Запаси готової продукції на складах підприємств повинні утворюватися в кількості яка достатньо для її своєчасного відвантаження по замовленнях споживачів у відповідній комплектації. Норматив оборотних коштів для готової продукції визначається добутком одноденного випуску продукції підприємства, оціненого по виробничій собівартості, на середньозважену норму запасу в днях, що залежить від часу виконання необхідних складських операцій: добірки по асортименті, нагромадження виробів до розмірів партії, що відвантажується, упакування виробів, оформлення відвантажувальних документів.

Мінімально необхідний розмір оборотних коштів у запасах готової продукції розраховують, множачи одноденний випуск продукції по виробничій собівартості на норму оборотних коштів у днях.

Для цього розраховуються норми запасу по кожнім виді готової продукції, а в якості «ваг» для визначення середньозваженої норми використовуються обсяги випуску відповідної продукції, оцінені по виробничій собівартості.

Зведений норматив оборотних коштів по підприємству визначається підсумовуванням окремих нормативів.

Метод прямого рахунка дозволяє найбільше точно визначити тривалість виробничого циклу, тобто час, протягом якого оборотні кошти перебувають у всіх видах запасів. Але через трудомісткість розрахунків його доцільно застосовувати при стабільних умовах виробничо-господарської діяльності, коли розраховані норми запасів можна використовувати протягом декількох років. При зміні номенклатури продукції, що випускається, постачальників, споживачів, технології й організації виробництва, норми треба переглядати.

В умовах невизначеності інформації про майбутні значення економічних показників потреба в оборотному капіталі на більш-менш тривалий період доцільно визначати на основі укрупнених розрахунків з коректуванням отриманих значень на очікуваний рівень інфляції.

Аналітичний чи дослідно-статистичний метод відбиває сформовану практику організації виробництва, постачання і збуту. Сутність його полягає в тому, що шляхом аналізу наявних товарно-матеріальних цінностей коректуються фактичні запаси на величину зайвих і непотрібних цінностей, обсяг яких виключається. Розрахунки ґрунтуються на обсязі виробництва продукції, обумовленому в бізнес-плані і рівні коефіцієнта закріплення оборотних коштів, які існували у попередньому періоді. Коефіцієнт закріплення - це відношення середнього залишку оборотних коштів до вартості реалізації продукції. У плановому періоді він корегується на величину можливого скорочення потреби в оборотних коштах, виявлену в процесі аналізу складу оборотних коштів попереднього періоду.

Потребу в оборотних коштах у запасах у планованому періоді (OKtui) можна визначити також по формулі:

OKnjl = OKtam. Te (5.2)

де ОКфаюп — фактичні середньорічні залишки оборотних коштів у запасах у звітному році; Te— темп росту виторгу в планованому році в порівнянні зі звітним.

Уточнити розрахунки, виконані розрахунково-аналітичним чи спрощеним методом, можна, помноживши розрахункову потребу в оборотних коштах на коефіцієнт прискорення (чи уповільнення) оборотності оборотних коштів у планованому році (к):

1'

ш

T

факт

де Tnjl, Тфакт — тривалість одного обороту засобів у запасах відповідно планована й у звітному році, що визначається добутком коефіцієнта закріплення (завантаження) оборотних коштів на тривалість розрахункового (планового) періоду в днях.

Коефіцієнтний метод полягає в тім, що в норми і нормативи й у зведений норматив оборотних коштів базового періоду вносяться виправлення на плановану зміну обсягу виробництва і прискорення оборотності засобів. Застосування диференційованих коефіцієнтів по окремих елементах оборотних коштів припустимо, якщо нормативи періодично уточнюються методом прямого рахунка.

Особливість методу в тім, що розрахований методом прямого рахунка зведений норматив на поточний рік поділяється на двох частин. У першу частину включаються елементи оборотних коштів, розмір яких прямо пропорційно зв’язаний зі зміною обсягу виробництва: сировина, основні і допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, незавершене виробництво і готова продукція. У вартісному вираженні вони утворять виробничий норматив. До іншої частини відносяться ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво й обсягів виробництва: МБП, витрати майбутніх періодів, запасні частини для ремонту устаткування.

Виробничий норматив планового періоду визначається як добуток виробничого нормативу базисного періоду на індекс зміни обсягу виробництва в плановому періоді. Невиробничий норматив оборотних коштів базисного періоду збільшується на 50% від приросту виробничої програми. Потім виробничий і невиробничий нормативи сумуються, і сума зменшується на величину засобів, що вивільняються в результаті планованого прискорення оборотності оборотних коштів. У випадку росту виробничої програми в плановому періоді розрахований приріст нормативу оборотних коштів включається у фінансовий план і забезпечується джерелами фінансування.

Постійну середню потребу в оборотних коштах можна розрахувати, помноживши середню тривалість операційного циклу на середні щоденні грошові витрати підприємства за розрахунковий період.

Операційний цикл — час, протягом якого засоби перебувають у запасах (виробничий цикл) і розрахунках з дебіторами. Визначається з формули:

ТО.ц = TO3 + TOd3 = (середня сума запасів : середньоденні витрати на виробництво) + (середня сума дебіторської заборгованості : середньоденний виторг від реалізації),

де TO3, TOd3 — середня тривалість одного обороту відповідно засобів у запасах і дебіторській заборгованості (середній період її погашення).

Підприємство для фінансування своєї діяльності залучає кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги. Тому, щоб визначити середню суму грошей, що постійно знаходиться в обороті необхідно тривалість операційного циклу скорегувати на середній період погашення кредиторської заборгованості і помножити на середньоденні грошові витрати підприємства. Різниця між тривалістю операційного циклу і періодом погашення кредиторської заборгованості називається фінансовим циклом, тобто це час (у днях) від сплати рахунків за отримані сировину, матеріали й інші виробничі закупівлі до одержання грошей від покупців за відвантажену продукцію (роботи, послуги). Оборотність кредиторської заборгованості розраховується як відношення середньої кредиторської заборгованості до одноденних витрат матеріальних виробничих запасів. Кредиторську заборгованість необхідно враховувати тільки в частині, що відноситься до розрахунків за поставлені сировину, матеріали і послуги - це короткострокові кредити і позики, заборгованість постачальникам і підрядчикам, векселя до оплати [17].

Протягом фінансового циклу кошти роблять один оборот, іншими словами, це середній період (у днях) оборотності коштів. Природно, що фінансові і виробничі менеджери повинні прагнути до скорочення тривалості операційного і фінансового циклів, що забезпечує підвищення ефективності використання оборотних коштів. Однак, тривалість операційного циклу деякою мірою інерційна, зате період обороту (погашення) кредиторської заборгованості в значній мірі контролюємо управлінським персоналом. Варіюючи в договорах терміни оплати, свідомо порушуючи платіжну дисципліну (у розумних межах, звичайно), підприємство може знайти оптимальний варіант оперативного керування оборотом засобів.

У складі оборотних активів необхідно виділяти постійну і перемінну частини. Постійна частина не залежить від сезонних і інших коливань операційної діяльності підприємства, і вона розглядається як незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення операційної діяльності.

Перемінна (сезонна) потреба в оборотних коштах виникає періодично і, як правило, зв’язана з нерівномірністю у виробництві і реалізації готової продукції, необхідністю придбання сезонних запасів в окремі періоди.

Для управління оборотним капіталом, у структурі якого значна частка перемінної частини, не можна використовувати розрахунки середніх показників тривалості операційного і фінансового циклів. Тому необхідно планувати потребу в оборотних коштах і джерела її фінансування щомісячно, з використанням річного плану грошових надходжень і витрат підприємства з розбивкою по місяцях.

Політика управління оборотними активами складається, з одного боку, у визначенні достатнього рівня і раціональної структури поточних активів, а з іншого боку — у визначенні величини і структури джерел фінансування поточних активів. У теорії фінансового менеджменту виділяють три типи політики керування оборотними активами - агресивна, консервативна і помірна [37].

При агресивному підході до формування оборотних активів підприємство мінімізує страхові резерви по окремих видах цих активів, тримає на рахунках у банку значні кошти, має наднормативні запаси сировини і готової продукції і веде агресивну кредитну політику, стимулюючи покупців і нарощуючи дебіторську заборгованість. У структурі активів питома вага оборотних (поточних) активів високий, а період оборотності оборотних коштів тривалий. Агресивна політика знижує ризик технічної неплатоспроможності, але не може забезпечити високу економічну рентабельність активів.

Проводячи консервативну політику, підприємство стримує ріст поточних активів, намагаючись мінімізувати їх. Тому питома вага оборотних активів у загальній сумі всіх активів низок, а період оборотності засобів дуже короткий. Таку політику підприємства звичайно ведуть, коли обсяг продажів, терміни надходжень і платежів, необхідний обсяг запасів і точний час їхнього споживання відомі заздалегідь, або при необхідності найсуворішої економії усіх видів ресурсів. При консервативній політиці управління поточними активами забезпечується більш висока економічна рентабельність активів, чим при агресивній політиці. Зате підвищується ризик виникнення технічної неплатоспроможності при десинхронізації термінів надходжень і виплат підприємства.

Помірна політика керування оборотними активами спрямована на створення умов, що забезпечують середнє співвідношення між рівнем ризику й ефективності використання фінансових ресурсів. У даному випадку й економічній рентабельності активів, і ризик технічної неплатоспроможності, і період оборотності оборотних коштів знаходяться на середніх рівнях.

Кожному з перерахованих типів політики керування оборотними активами повинна відповідати політика фінансування, тобто політика керування поточними пасивами. Ознакою агресивної політики керування поточними пасивами є абсолютна перевага короткострокового кредиту в загальній сумі всіх пасивів, що обумовлює підвищення фінансового і підприємницького ризику за рахунок сукупного впливу операційного і фінансового важелів. І, навпаки, для консервативної політики управління поточними пасивами характерна відсутність чи дуже низька питома вага короткострокового кредиту в загальній сумі всіх пасивів підприємства. Активи в цьому випадку фінансуються в основному за рахунок власних коштів і довгострокових кредитів і позик. Для помірної політики управління поточними пасивами характерний середній рівень короткострокового кредиту в загальній сумі всіх пасивів підприємства.

5.2.