Управління дебіторською заборгованістю

У сучасній господарській практиці дебіторська заборгованість класифікується за такими видами:

1) дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, строк оплати яких не наступив;

2) дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, що неоплачені у вказаний термін;

3) дебіторська заборгованість за отриманими векселями;

4) дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом;

5) дебіторська заборгованість за розрахунками з персоналом;

6) інші види дебіторської заборгованості.

Серед перерахованих видів найбільший обсяг дебіторської заборгованості підприємств припадає на перші три види. У загальній сумі дебіторської заборгованості на розрахунки з покупцями припадає 80-90 %. Отже з метою ефективного управління цією дебіторською заборгованістю на підприємствах повинна розроблятися і здійснюватися особлива фінансова система управління дебіторською заборгованістю або його кредитна політика щодо покупців продукції.

Система управління дебіторською заборгованістю являє собою частину загального управління оборотними активами й маркетингової політики підприємства, що спрямована на розширення обсягу реалізації продукції і полягає в оптимізації загального розміру цієї заборгованості й забезпеченні своєчасної її оплати.

Формування системи управління дебіторською заборгованістю підприємства здійснюється за такими напрямками:

1. Аналіз дебіторської заборгованості підприємства в попередньому періоді.

2. Формування принципів кредитної політики відповідно до покупців продукції.

3. Визначення можливої суми фінансових засобів, що інвестуються в дебіторську заборгованість за товарним (комерційним) і споживчим кредитом.

4. Формування системи кредитних умов.

5. Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту.

6. Формування процедури оплати дебіторської заборгованості.

7. Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.

8. Побудова ефективних систем контролю за рухом і своєчасною оплатою дебіторської заборгованості.

Аналіз дебіторської заборгованості підприємства в попередньому періоді. Аналіз дебіторської заборгованості за розрахунками з покупцями проводять в розрізі товарного (комерційного) й споживчого кредиту.

По-перше, оцінюють рівень дебіторської заборгованості підприємства та його динаміка в попередньому періоді.

По-друге, визначають середній період оплати дебіторської заборгованості й кількість її оборотів в аналізованому періоді.

Кількість оборотів дебіторської заборгованості характеризує швидкість обертання інвестованих в неї засобів протягом визначеного періоду.

По-третє, оцінюють склад дебіторської заборгованості підприємства за окремими її "віковими групами", тобто за передбаченими термінами оплати.

По-четверте, докладно розглядають склад простроченої дебіторської заборгованості, виділяють сумнівну й безнадійну заборгованість. У процесі цього аналізу використовують такі показники, як коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості й середній "вік" простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості.

По-п’яте, визначають суму ефекту, отриманого від інвестування засобів у дебіторську заборгованість.

Формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції. У сучасній практиці реалізація продукції в кредит (із відстрочкою платежу за неї) одержала велике поширення як у країнах із розвинутою ринковою економікою, так і в нашій країні. Формування принципів кредитної політики відображає умови цієї практики і спрямоване на підвищення ефективності операційної і фінансової діяльності підприємства.

У процесі формування принципів кредитної політики стосовно покупців продукції вирішують два питання:

а) в яких формах здійснювати реалізацію продукції в кредит;

б) який тип кредитної політики слід обрати підприємству.

Форми реалізації продукції в кредит мають два різновиди - товарний (комерційний) кредит і споживчий кредит.

Товарний (комерційний) кредит являє собою форму оптової реалізації продукції її продавцем на умовах відстрочки платежу. Товарний (комерційний) кредит надається оптовому покупцю на термін від одного до шести місяців.

Споживчий кредит (у товарній формі) - форма роздрібної реалізації товарів фізичним особам із відстрочкою платежу. Він надається на термін від шести місяців до двох років.

Типи кредитної політики. Розрізняють три типи кредитної політики підприємства стосовно покупців продукції - консервативний, помірний і агресивний.

Консервативний тип кредитної політики підприємства спрямований на мінімізацію кредитного ризику. Здійснюючи даний тип кредитної політики, підприємство не прагне до одержання високого додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції. Механізмом реалізації політики такого типу є суттєве скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація термінів надання кредиту та його розміру; створення жорсткіших умов надання кредиту й підвищення його вартості; використання жорстких процедур оплати дебіторської заборгованості.

Помірний тип кредитної політики підприємства орієнтується на середній рівень кредитного ризику при продажі продукції з відстрочкою платежу.

Агресивний тип кредитної політики підприємства орієнтується на максимізацію додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, незважаючи на високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції. Механізмом реалізації політики такого типу є поширення кредиту на більш ризиковані групи покупців продукції; збільшення періоду надання кредиту і його розміру; зниження вартості кредиту до мінімально припустимих розмірів; надання покупцям можливості пролонгування кредиту.

Визначаючи тип кредитної політики, підприємства повинні враховувати такі фактори, як:

- сучасну комерційну й фінансову практику здійснення торгівельних операцій;

- загальний стан економіки, що визначає фінансові можливості покупців, рівень їх платоспроможності;

- сформовану кон’юнктуру товарного ринку, стан попиту на продукцію підприємства;

- потенційну спроможність підприємства нарощувати обсяг виробництва продукції при розширенні можливостей її реалізації за рахунок надання кредиту;

- правові умови забезпечення стягнення дебіторської заборгованості;

- фінансові можливості підприємства щодо відволікання засобів у дебіторську заборгованість;

- фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства, їхнє ставлення до рівня припустимого ризику в процесі здійснення господарської діяльності.

Слід мати на увазі, що консервативний варіант негативно впливає на зростання обсягу операційної діяльності підприємства і формування стійких комерційних зв’язків. Агресивний варіант може викликати надмірне відволікання фінансових засобів, знизити рівень платоспроможності підприємства, викликати згодом значні витрати на стягнення боргів, а в кінцевому результаті знизити рентабельність оборотних активів і використовуваного капіталу.

Формування системи кредитних умов. До цих умов належать такі елементи:

- кредитний період;

- кредитний ліміт;

- вартість надання кредиту;

- система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями.

Кредитним називається граничний період, на який покупцю дається відстрочка платежу за реалізовану продукцію. Збільшення терміну надання кредиту стимулює обсяг реалізації продукції, але в той же час призводить до збільшення суми фінансових засобів, що інвестуються в дебіторську заборгованість, і до збільшення тривалості фінансового і всього операційного циклу підприємства. Тому, встановлюючи розмір кредитного періоду, необхідно оцінювати його вплив на результати господарської діяльності підприємства в комплексі.

Кредитний ліміт характеризує максимальна межа суми заборгованості покупця з наданого товарного (комерційного) або споживчого кредиту. Його розмір установлюється з урахуванням рівня прийнятного ризику, планованого обсягу реалізації продукції на умовах відстрочки платежів, середнього обсягу угод щодо реалізації готової продукції, при споживчому кредиті - середньої вартості реалізованих у кредит товарів, фінансового стану підприємства - кредитора й інших факторів. Кредитний ліміт диференціюється за формами наданого кредиту й видами реалізованої продукції.

Система штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань покупцями формується у процесі розробки кредитних умов. Вона повинна передбачати відповідні пені, штрафи і неустойки. Розміри цих штрафних санкцій мають повністю відшкодовувати усі фінансові втрати підприємства- кредитора: втрату прибутку, інфляційні втрати, відшкодування ризику зниження рівня платоспроможності та інші.

Формування стандартів оцінки покупців і диференціація умов надання кредиту. В основі стандартів оцінки покупців лежить їх кредитоспроможність. Кредитоспроможність покупця характеризує систему умов, що визначають його спроможність залучати кредит в різних формах і в повному обсязі в передбачені терміни виконувати всі пов’язані з ним фінансові зобов’язання.

Формування системи стандартів оцінки покупців включає такі елементи:

- визначення системи характеристик, що оцінюють

кредитоспроможність окремих груп покупців;

- формування і експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців;

- вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців;

- угрупування покупців продукції за рівнем кредитоспроможності.

Формування стандартів оцінки покупців і диференціація кредитних умов

здійснюються роздільно за формами кредиту - товарної та споживчої

Визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців, є початковим етапом побудови системи стандартів їх оцінки. Оцінку товарного кредиту здійснюють за такими критеріями:

- обсяг господарських операцій з покупцем і стабільність їх здійснення;

- репутація покупця в діловому світі;

- платоспроможність покупця;

- результативність господарської діяльності покупця;

- стан кон’юнктури товарного ринку, на якому покупець здійснює свою операційну діяльність;

- обсяг і склад чистих активів, що можуть складати забезпечення кредиту при неплатоспроможності покупця й порушенні справи про його банкрутство.

Оцінку споживчого кредиту виконують за такими критеріями:

- дієздатність покупця;

- рівень доходів покупця й регулярність їх формування;

- склад особистого майна покупця, що може забезпечувати кредит при стягненні суми боргу в судовому порядку.

Формування і експертиза інформаційної бази проведення оцінки кредитоспроможності покупців, Інформаційна база, що використовується для цієї мети, складається з відомостей, наданих безпосередньо покупцем.

Вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоспроможності покупців визначається змістом оцінюваних характеристик. З цією метою можуть бути використані статистичний, нормативний, експертний, бальний та інші методи.

Угрупування покупців продукції за рівнем кредитоспроможності ґрунтується на результатах її оцінки і передбачає виділення таких категорій:

- покупці, яким кредит може бути наданий у максимальному обсязі, тобто на рівні встановленого кредитного ліміту ("першокласні позичальники");

- покупці, яким кредит може бути наданий в обмеженому обсязі, який зумовлений рівнем припустимого ризику повернення боргу;

- покупці, яким кредит не надається (через неприпустимий рівень

ризику повернення боргу).

Формування процедури оплати дебіторської заборгованості. Ця процедура передбачає: терміни й форми нагадувань покупцям про дату платежів; можливості й умови пролонгування боргу з наданого кредиту; умови порушення справи про банкрутство неспроможних дебіторів.

Забезпечення використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості. Розвиток ринкових відносин дозволяє використовувати у практиці нові форми управління дебіторською заборгованістю - її рефінансування, тобто прискорення переведення в інші форми оборотних активів підприємства: кошти і високоліквідні

короткострокові цінні папери.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є:

- факторинг;

- облік векселів, виданих покупцями продукції;

- форфейтинг.

Факторинг - це фінансова операція, що полягає в уступці підприємства- продавця права одержання коштів за платіжними документами за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії ("фактор компанії"), що приймає на себе всі кредитні ризики щодо інкасації боргу. За здійснення такої операції банк (фактор-компанія) стягує з підприємства-продавця визначену комісійну плату в процентах до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця продукції і передбачених термінів її сплати. Крім того, при проведенні такої операції банк (фактор-компанія) у термін до трьох днів здійснює кредитування підприємства-продавця у формі попередньої сплати боргових вимог за платіжними документами (звичайно в розмірі від 70 до 90 % суми боргу залежно від фактора ризику). Інші 10 - ЗО % суми боргу тимчасово депонуються банком у формі страхового резерву при його непогашенні покупцем (ця депонована частина боргу повертається підприємству-продавцю після повного погашення суми боргу покупцем).

Факторингова операція дозволяє підприємству-продавцю рефінансувати переважну частину дебіторської заборгованості за наданим покупцеві кредитом у стислі терміни, скоротивши тим самим період фінансового й операційного циклу. До недоліків факторингової операції можна віднести лише додаткові витрати продавця, що пов’язані з продажем продукції, а також втрату прямих контактів із покупцем у процесі здійснення ним платежів.

Ефективність факторингової операції для підприємства-продавця визначається шляхом порівняння рівня витрат за даною операцією із середнім рівнем процентної ставки за короткостроковим банківським кредитуванням.

Облік векселів, виданих покупцями продукції, є фінансовою операцією з їх продажу господарському суб’єкту за дисконтною ціною, що формується залежно від їх номіналу, терміну погашення й облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка складається із середньої депозитної ставки, ставки комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик при сумнівній платоспроможності векселедавця. Така операція може бути здійснена тільки з перевідним векселем.

Форфейтинг використовується при здійсненні довгострокових експортних постачань і дозволяє експортеру негайно одержувати кошти шляхом обліку векселів. Його недоліком є висока вартість, тому підприємству- експортеру слід проконсультуватись з банком (факторинговою компанією) ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити витрати щодо форфейтингової операції у вартість контракту.

Фінансовий механізм здійснення Форфейтингової операції. На першому етапі підприємство-експортер і підприємство-імпортер укладають між собою угоду про постачання продукції.

На другому етапі підприємство-експортер укладає угоду з банком (факторинговою компанією) своєї країни, що зобов’язується за комісійну винагороду фінансувати постачання продукції шляхом виплат за обліковими векселями.

На третьому етапі) підприємство-імпортер індосує або авалює свої векселі в банку своєї країни.

На четвертому етапі банк країни-імпортера пересилає індосовані (авальовані) їм векселі підприємства-імпортера на адресу підприємства- експортера.

На п’ятому етапі підприємство-експортер продає векселі банку (факторинговій компанії) своєї країни й отримує за це відповідні кошти.

На шостому етапі банк (факторингова компанія) країни-експортера індосує векселі, перепродаючи їх на ринку цінних паперів.

Побудова ефективних систем контролю за прямуванням і своєчасною оплатою дебіторської заборгованості. Одним з видів таких систем є "Система ABC" відносно портфеля дебіторської заборгованості підприємства. До категорії "А" включаються найбільш значні й сумнівні види дебіторської заборгованості ("проблемні кредити"); до категорії "В" - кредити середніх розмірів; до категорії "С" - інші види дебіторської заборгованості, що не впливають серйозно на результати фінансової діяльності підприємства.

4.6.