4. Філософія Фоми Аквінськог

. Відомим систематизатором середньовічної схоластики був Фома Аквінський (1225-1274 рр.), який пристосовував вчення Арістотеля до католицизму. Найвідомішим його твором є “Сума теології”.

За часів Фоми Аквінського значно зросла роль наукового і філософського пізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати і не помічати досягнення розуму і науки. Аквінський намагався створити таку доктрину, яка дала б можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою.

Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами біла висунута теорія “двох істин”.

Згідно з даною теорією, наука і філософія здобувають знання спираючись на досвід і розум. На відміну від них теологія здобуває істину в божественному одкровенні. Таким чином теорія двоїстої істини поділила так би мовити сфери впливу між теологією і наукою. Божественне одкровення, вважали представники цієї теорії недоступне розуму.

Фома Аквінський чітко визначає сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об‘єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера діяльності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є “істини розуму”, предметом теології – “істини одкровення”.

Але між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності. Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому. Істина може бути одна, бо походить від Бога. Оскільки кінцевим об‘єктом теології та філософії і джерелом всякої істини є Бог, то не може бути принципової суперечності між теорією і вірою. Водночас не всі “істини одкровення” можна довести раціонально. Та це не ознака, що вони не правдиві чи суперечать розуму. Богословські істини “надрозумні”, але не “протирозумні”.

Роль філософії як “служниці релігії” полягає у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтувати християнські догми. Логічні доведення допомагають краще розуміти ці догми і зміцнити віру в людині.

Ф. Аквінський вважав, що можна довести буття Бога і запропонував п‘ять доведень, які стали класичними в західноєвропейській теології:

1. Оскільки все на світі рухається то повинен бути “першодвигун” або “першопоштовх” руху – Бог.

2. Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричина усього – Бог.

3. Все в світі існує не випадково, а з необхідністю, ця необхідність – Бог.

4. Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості – Бог.

5. У природі все має певний сенс, доцільність свого існування. А значить, повинна існувати “остання” і головна мета – Бог.

Проте деякі інші догми християнства не піддаються раціоналістичному обґрунтуванню (догма про Трійцю, про втілення Христа, про воскресіння з мертвих). Це неможливо зробити, не тому, що вони ірраціональні, а саме тому, що вони “надрозумові”, їх доведення не в змозі здійснити обмежений людський розум. Більшість догм християнства є предметом теології, а не філософії.

Контрольні питання

1. Співставте ціннісно-світоглядні орієнтації людини епохи Античності та Середньовіччя.

2. Охарактеризувати сутність суперечки номіналістів та реалістів.

3. Дати пояснення, як і чому змінився статус філософії в епоху Середньовіччя у порівнянні з Античністю.

4. Проаналізуйте, які основні світоглядні ідеї формуються в епоху Середньовіччя.

5. Прокоментувати основні погляди Августина Блаженного.

6. Дайте характеристику раціональних доказів буття Бога, що їх навів Фома Аквінський.