8.5.1. Антидемпінгові заходи
Антидемпінгові заходи мають нетарифний характер і полягають у запровадженні спеціального антидемпінгового мита, розмір якого визначається не заздалегідь тарифом, а спеціальними правилами, за якими підвищуються ставки тарифу на ті чи інші товари, і які уводяться згідно з цими правилами або щодо товарів конкретного іноземного виробника (загальне правило), або щодо товарів походженням з певної країни.
Антидемпінгове мито уводиться у разі демпінгу, тобто у разі, коли експортна ціна будь-якого товару у країні експортера є нижчою за нормальну ціну (Регламент 384/96).[466] Товар розглядається як демпінговий, якщо його ціна при експорті з країни, яка не є членом ЄС, до Співтовариства є меншою за порівняну для подібного товару при звичайному ході торгівлі ціну, яку встановлено для країни, що експортує. Термін “подібний товар” означає товар, який є ідентичним, тобто, схожим в усьому з товаром, що розглядається, або, за відсутності такого товару, - інший товар, хоча й не схожий в усьому, але який має характеристики, що є дуже близькими до характеристики товару, про який йдеться.Для визначення порівняної ціни використовується категорія “нормальної вартості”. Нормальна вартість, як правило, базується на цінах, які сплачуються або повинні сплачуватися при звичайному ході торгівлі незалежним покупцем у країні, що експортує. Ціни між сторонами, які мають ознаки асоційованих сторін або таких, що мають компенсаційну угоду одна з одною, як правило, не можуть розглядатися як ціни, що перебувають у звичайному ході торгівлі, отже, і не можуть використовуватися для встановлення нормальної вартості. Для визначення сторін асоційованими застосовується поняття “пов’язаних осіб”, яке міститься у ст.143 вищезгаданого Регламенту Комісії 2454/93. Особи вважаються пов’язаними між собою тільки коли: вони є посадовими особами або директорами підприємств одна в одної; вони є юридично визнаними партнерами по бізнесу; вони є роботодавцем та працівником; будь-яка особа прямо чи опосередковано має у власності, контролює або є держателем 5 чи більше відсотків випущених голосуючих акцій або часток чи паїв обох з них; одна з них прямо чи опосередковано контролює другу; вони обидві прямо чи опосередковано контролюються третьою особою; разом вони прямо чи опосередковано контролюють третю особу; вони є членами однієї сім’ї.
Особи, які пов’язані одна з одною таким чином, що одна з них є одноосібним агентом, одноосібним дистриб’ютором чи одноосібним концесіонером іншого, як би це не називалося, вважаються пов’язаними тільки тоді, коли вони підпадають під один з вищезазначених критеріїв.Якщо немає продаж подібного товару у звичайному ході торгівлі чи такі продажі є недостатніми за обсягом або якщо із-за конкретної ринкової ситуації такі продажі не дозволяють провести відповідного порівняння, нормальна ціна подібного товару розраховується на основі витрат виробництва у країні походження товару плюс розумна сума витрат на продажі, сума загальних та адміністративних витрат та розумна сума на прибутки (“побудована вартість”), або на основі експортних цін при нормальному ході торгівлі у прийнятній третій країні, за умови, що ці ціни є репрезентативними.
Суми витрат на продажі, на загальні та адміністративні витрати та на прибутки повинні базуватися на фактичних даних, що відображають виробництво та продажі при звичайному ході торгівлі подібним товаром експортером чи виробником, щодо яких ведеться антидемпінгове розслідування. Коли такі суми не можуть бути визначені на цій базі, вони можуть визначатися на базі: 1) середньозважених фактичних сум, визначених для інших експортерів або виробників-суб’єктів антидемпінгового розслідування щодо виробництва та продаж подібного товару на вітчизняному ринку країни походження товару; 2) фактичних сум стосовно виробництва та продаж при звичайному ході торгівлі тією ж загальною категорією товарів для експортера або виробника, про яких йдеться, на вітчизняному ринку країни походження товарів; 3) будь-якого іншого прийнятного методу, за умови, що сума на прибутки, яку встановлено таким чином, не перевищуватиме прибутку, який звичайно створюється іншими експортерами або виробниками на продажах товарів тієї ж самої загальної категорії на вітчизняному ринку країни походження товарів.
Антидемпінгове розслідування може бути припинене, а антидемпінгове мито може не уводитися у разі добровільного зобов’язання експортера-виробника підвищити ціни.
Якщо є підстави вважати імпорт товарів до ЄС демпінговим, Комісія уводить на період 6 або 9 місяців попереднє антидемпінгове мито[467]. Рішення про це публікується в Офіційному віснику ЄС. Мито не може перевищувати вищезазначеної різниці у цінах (“демпінгової маржі”), але повинно бути достатнім для покриття шкоди. У цей період імпорт здійснюється за умови надання банківської гарантії. У подальшому Рада ЄС виносить рішення про уведення остаточного антидемпінгового мита строком на 5 років або про припинення антидемпінгової процедури, яке теж публікується[468]. Рішення щодо уведення мита може бути переглянуто до закінчення її строку. По закінченні строку дію мита може бути подовжено на новий строк. Якщо заходи не дають достатніх результатів, може бути запроваджено нове антидемпінгове розслідування і визначено новий розмір антидемпінгового мита. Якщо мають місце спроби обійти запроваджені мита за допомогою частин товару або подібних товарів, ці мита може бути поширено й на такі товари. Дію запровадженого антидемпінгового мита може бути призупинено строком до 9 місяців, після чого дія мита або припиняється, або поновлюється. Як правило, антидемпінгове мито є адвалерним, хоча іноді застосовується специфічне мито.
Вищезазначені правила застосовуються до імпорту товарів з усіх країн, за винятком “країн з неринковою економікою” (non-market economy (NME) countries), для яких встановлено особливі правила при вирішенні одного з питань процедури антидемпінгового розслідування – вибору методу визначення ціни як демпінгової. Такими країнами визначено Албанію, Вірменію, Азербайджан, Білорусь, Грузію, Північну Корею, Киргизстан, Молдову, Монголію, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан та В’єтнам. У разі імпорту з цих країн до ЄС нормальна вартість має визначатися на основі ціни подібного товару (або “побудованої” вартості) у третій країні з ринковою економікою або ціни товару, що експортується з такої третьої країни до інших країн, включаючи Співтовариство, або, якщо такі методи є неможливими, - на будь-якій іншій прийнятній основі, включаючи ціну, яку фактично сплачено чи має бути сплачено у Співтоваристві за подібний товар, скориговану таким чином, щоб до неї увійшла “розумна прибуткова маржа”.
Відбір країн з ринковою економікою (їх ще називають “країнами-аналогами” чи “країнами-сурогатами”) здійснюється на розсуд Комісії. Разом з тим, цей відбір відбувається в рамках системи, де визначальну роль відіграють наступні чинники: зручні умови для адміністративного співробітництва з такою країною; наявність подібного товару; схожість виробничих процесів та технічних і технологічних стандартів виробництва і технологій; надійність цінового рівня (достатня конкуренція). Сам по собі факт того, що виробників подібного товару у країні-аналогу теж може бути звинувачено у демпінгу, не робить використання вітчизняних цін у цій третій країні ненадійним. Вітчизняні ціни зазвичай розглядаються як ненадійні, якщо немає або недостатньо прибуткових продаж даного товару на місцевому ринку або якщо існує особливе становище на ринку, таке як монополія або високий рівень протекціонізму. Треба також брати до уваги часові межі антидемпінгового розслідування. Якщо це можливо, має бути використано будь-яку третю країну з ринковою економікою, яка є суб’єктом такого ж розслідування. З 1988 р. все частіше у якості аналога Комісія відбирала ціни та виробничі витрати країн ЄС або виробників третіх країн, які пов’язані з учасниками промислового виробництва ЄС[469].
Прийнятна третя країна з ринковою економікою відбирається приймаючи до уваги будь-яку надійну інформацію, яка стала доступною на час відбору. Сторони, щодо яких проводиться розслідування, мають бути відразу ж після початку розслідування поінформовані про третю країну з ринковою економікою, яку відібрано, та їм має бути надано можливість подати свої зауваження.
За загальним правилом, антидемпінгове мито встановлюється індивідуально для кожного постачальника з країни, що не є членом ЄС, але для країни з неринковою економікою при визначенні на той чи інший товар антидемпінгового мита, останнє є чинним для усіх експортерів даної країни (так зване правило “NME one country – one duty”).
Особливий підхід до антидемпінгових розслідувань закріплено щодо імпорту з КНР, В’єтнаму та Казахстану,[470] а також з будь-якої країни з переліку країн з неринковою економікою, яка є членом СОТ на дату початку розслідування[471].
Нормальна вартість тут визначається відповідно до вищевказаних правил, що передбачені для країн з ринковою економікою, якщо є очевидним, на підставі належним чином обґрунтованих заяв одного або більше виробників-суб’єктів антидемпінгового розслідування та у відповідності зі “спеціальними критеріями та процедурами”, що умови ринкової економіки превалюють для цього виробника чи виробників щодо виробництва та продажу подібного товару. В іншому разі застосовуються правила для країн з неринковою економікою, що, звичайно, є вкрай невигідним. Так, практика антидемпінгових розслідувань в ЄС показує, що у якості аналога бралися не тільки середньорозвинуті ринкові країни, а навіть і США, коли в результаті для імпортованих з країн NME до ЄС товарів встановлювалося захисне мито в розмірі 100-200%.Хоча в антидемпінговому законодавстві ЄС не розкривається саме поняття “країна з неринковою економікою”, але є визначення поняття ринкових умов економіки, у яких оперує підприємець-виробник (“фірма”). З цього можна зробити висновок, що умови діяльності підприємців є взагалі й орієнтирами при віднесенні до категорії NME тої чи іншої країни. Тобто, останню визначають як таку, що не оперує ринковими принципами витрат або цінових складових, і, таким чином, продажі товару у такій країні не відбивають його справжньої ціни. При цьому, приймається до уваги: межі, до яких валюта цієї іноземної країни є конвертованою щодо валют інших іноземних країн; межі, до яких тарифні ставки оплати праці у цій іноземній країні визначаються шляхом домовленостей між працівниками та менеджментом; межі, до яких спільні підприємства або інші форми інвестицій фірм інших іноземних країн дозволяються у цій іноземній країні; межі державної власності або контролю над засобами виробництва; межі державного контролю над розподілом ресурсів та контролю за рішеннями підприємств по цінах та випуску продукції; інші подібні чинники.