6.4.4. Акцизний збір.

Акцизи є непрямими податками на споживання певної продукції. На відміну від ПДВ вони є прямо визначеними, тобто обчислюються у грошовій сумі на кількість продукції. Загальнопоширеними є акцизи на алкогольну, тютюнову продукції та на енергоносії.

Законодавство ЄС про акцизи стало особливо актуальним, коли з 1 січня 1993 року було офіційно створено внутрішній ринок та були усунені внутрішні та фіскальні кордони. Умовно норми цього законодавства можна розподілити на три основні категорії:

- про загальні положення, що застосовуються до всіх категорій продукції. Такі положення зазвичай відносяться до виробництва, зберігання та переміщення підакцизної продукції між державами-членами;

- про структуру податку, що застосовується до певних груп продукції. Структура податку означає встановлення категорій продукції, порядку обчислення акцизу (наприклад, на об’єм, на міцність – для алкоголю, на кількість і т.д.), можливі звільнення (пільги) і т.д.;

- про мінімальні ставки акцизів, що повинні дотримуватися державами-членами відносно кожного з видів продукції.

Основні принципи, що застосовуються до всіх видів підакцизної продукції, було закладено у Директиві Ради №92/12 від 25.02.1992 року „Про основні положення для підакцизної продукції та її зберігання, переміщення і контроль[393] за нею”.

Після виробництва підакцизна продукція розміщується під режим податкового складу для проведення маркування (тобто продукція ще не замаркована та акциз не сплачений). Порядок створення та функціонування податкових складів є предметом правового регулювання, віднесеного до компетенції держав-членів, однак вони повинні поважати принципи, закладені в Рекомендації Комісії №2000/789[394] від 29.11.2000 року, де закріплюються засади відносин держав-членів та володарів складів, що знаходяться на їх території, з отримання останніми дозволів на здійснення функцій податкових складів відносно підакцизної продукції.

Продукція повинна бути скерована під режимом податкового складу з одного такого складу держави-члена на інший трейдеру іншої держави-члена. Продукція може бути вивільнена для споживання, що тягне за собою обов’язок сплати акцизу.

Перевезення підакцизної продукції між державами-членами регулюється: Регламентом Комісії №2719/92[396] від 11.09.1992 року „Про супроводжуючі адміністративні документи для переміщення під режимом податкового складу підакцизної продукції” та Регламентом Комісії №3649/92[397] від 17 грудня 1992 року “Про спрощення супроводжуючих документів для переміщення всередені Співтовариства підакцизної продукції, яка вивільнена для споживання в державі-члені її доставки”.

Для цілей переміщення підакцизної продукції необхідно розрізняти її комерційне походження чи її перевезення фізичними особами:

- відносно комерційного переміщення всередені ЄС застосовується оподаткування за принципом місця призначення. Для уникнення подвійного оподаткування Директивою Ради №92/12 передбачена система повернення акцизу, сплаченого в першій державі-члені, за умови виконання вимог, передбачених цією державою-членом;

- відносно підакцизної продукції, що придбана приватними мандрівниками для їх власного споживання та що перевозиться з однієї держави-члена до іншої, застосовується оподаткування за принципом країни походження.

В даний час гармонізація акцизів на алкогольну продукцію здійснюється наступними основними актами вторинного законодавства ЄС: Директивою Ради №92/83[398] від 19.10.1992 „Про гармонізацію структур акцизів на алкоголь та алкогольні напої” та Директивою Ради №92/84[399] від 19.10.1992 „Про зближення ставок акцизів на алкоголь та алкогольні напої”.

Основними актами в сфері гармонізації оподаткування тютюнової продукції є: Директива Ради №95/59[400] від 27.11.1995 року „Про податкі інші, ніж податки з обороту, що впливають на споживання виробленого тютюну”, Директива Ради №92/79 від 19.10.1992 року „Про зближення податків на сигарети” та Директива Ради №92/80 від 19.10.1992 року „Про зближення податків на вироблений табак інший, ніж сигарети”.

27 жовтня 2003 року Рада ЄС прийняла Директиву №2003/96[401] “Щодо реструктурування напряму діяльності Спільноти відносно оподаткування енергоносіїв та електрики”.

Директива поширила предмет регулювання системи мінімальної ставки на енергоносії, які раніше обмежувалися лише мінеральними мастилами, на всі енергоносії, включаючи вугілля, природний газ та електрику.

Іншими важливими актами вторинного права ЄС у цій сфері є:

Директива Ради №95/60[402] від 27.11.1995 року „Про фіскальне маркування легкого дизельного палива та гасу” та Рішення Комісії №2006/428[403] від 22.06.2006 року „Про встановлення спільного фіскального маркеру для легкого дизельного палива та гасу”.