Соціальна сутність зайнятості

Як соціально-економічна категорія зайнятість є сукупністю економічних, соціальних, правових та інших відносин, що пов'язані з забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю 64

в суспільно корисній діяльності, яка приносить їм заробіток або дохід.

До складу зайнятого населення не включаються ті особи, які виконують неоплачувану громадську роботу, займаються добровільною діяльністю або виконують тільки домашні обов'язки.

До зайнятого населення належать громадяни України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

працюють за наймом на підприємствах, установах та організаціях всіх форм власності, міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;

працівники, які самостійно забезпечують себе роботою (зайняті індивідуальною трудовою або творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери);

обрані або призначені на платних посадах в органах державної влади, управління;

громадяни, що служать у Збройних силах України, органах національної безпеки, внутрішніх справах та ін.;

особи, що проходять професійну підготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;

громадяни інших держав, які працюють, тимчасово перебуваючи в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

У сучасних умовах розвитку української економіки, основним напрямом управління формуванням і розвитком населення є державна демографічна політика, що впливає на забезпеченість працівників робочими місцями.

Демографічна політика є системою політичних, економічних і соціальних цілей, різноманітних заходів, що направлені на досягнення спланованого населенням на довгострокову перспективу типу відтво­рення.

Ця політика є складовою частиною соціально-економічної політики держави. В Україні основними напрямами демографічної політики є: створення умов для нормалізації структури населення;

реалізація комплексу заходів щодо охорони здоров'я; сприяння підвищенню тривалості життя;

стимулювання підвищення рівня народжуваності; сприяння формування сімей та сімейних відносин;

аналіз причин смертності, сприяння зниженню рівня цього показ­ника;

контроль за вимогами щодо стану навколишнього середовища, умов праці, якості продуктів харчування тощо.

Зайнятість за соціальною належністю можна класифікувати так: робітники; керівники; професіонали, фахівці, технічні службовці; фермери; підприємці.

Важливим завданням соціально-економічної політики держави є досягнення повної та ефективної зайнятості. В економічній літературі виділяють повну, ефективну та раціональну види зайнятості.

За формами реалізації робочого часу зайнятість буває повна і неповна.

Повна зайнятість - це створення матеріально-технічних і соціально-економічних умов, які б забезпечили можливість працев­лаштування працездатного населення. Повна зайнятість забезпечується при природному рівні безробіття.

Повна зайнятість є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства.

Неповна зайнятість - це зайнятість протягом неповною робочого часу або з неповною оплатою.

Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Залежно від причин зайнятості на режимах неповного робочого часу розрізняють вимушену та добровільну неповну зайнятість.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що забезпечує ринкову рівновагу на ринку праці, тобто коли наявна кількість робочих місць відповідає кількості робочої сили.

Раціональну зайнятість визначає ефективність трудової діяльності, співвідношення повної та ефективної зайнятості. Її можна визначити такими показниками: суспільною корисністю праці; оптималь- ністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робочих місць і працівників; економічною доцільністю робочих місць.

За статусом діяльності розрізняють первинну та вторинну зайнятість.

Первинна зайнятість - це зайнятість на основному місці роботи, тобто там, де знаходиться трудова книжка.

Вторинна зайнятість - це добровільна додаткова діяльність осіб, які вже мають основну роботу.

Існує ще класифікація зайнятості за галузевою та тери­торіальною належністю.

Класифікація зайнятості за галузевою належністю: кількість зайнятих у сфері матеріального виробництва; зайняті у невиробничій сфері;

кількість зайнятого населення в окремих великих галузях.

За територіальною належністю зайнятість розраховується за окремими регіонами та в економічних районах.

4.4.