Використання й обробка кременю населенням енеоліту та бронзової доби

У давній період кремінь був го­ловним матеріалом для виготовлен­ня знарядь праці і замінявся іншими породами каменю лише у випадку його відсутності. На Волині він ши­роко використовувався майже до кінця ранньозалізного віку й успіш­но конкурував із мідними та брон­зовими виробами.

Крім того, місцеве металургійне виробництво утверджувалося по­вільно, з огляду на невелику кількість цінного матеріалу - металу. Зазначе­ні чинники сприяли вдосконаленню техніки й технології продукування крем’яного інвентарю та зумовили виникнення наприкінці доби каменю спочатку внутрішньородовоги. а зго­дом і міжіідем і иного обміну. Остан­ній став однією з причин форму­вання міжетнічних зв’язків і сприяв поширенню культурних досягнень на значні відстані.

В епоху палсомсталів повсюдно, де знаходилися багаті поклади ви­сокоякісної сировини, виникали - майстерні або кременсобробні по­селення. що утворювали своєрідні куші (вузли або компактні групи) пам’яток, пов’язані з добуванням і обробкою кременю [Залізняк, 1989, с. 11] (рис. 2.49).

Великі кременсобробні центри склалися в ранньому [Пассек, 1961, с. 55] та середньому [Конопля. Рибій, 1991, с. 55; Попова, 1980, с. 161-162; Свешников, Конопля, 1983; Черныш, 1982, с. 233, 236] періодах трипільської культури в басейні середньої течії Дністра, а на її завершальному етапі - в Захід­ній Волині [Конопля, 1998; Пеле- щишин, 1990, с. 34; 1997, с. 65-69, 1001, під час дослідження яких здо- оуто десятки тисяч артефактів.

Носії пізньотрипільських пам'я­ток Східної Волині (городська гру­па) використовували чорний та ко­ричневий кремінь з білими смугами та вкрапленнями, виходи якого є на берегах річок Случ, Тетерів тощо [Березанская, 1994, с. 10; Пструнь. 1967]. Первинна обробка здійсню­валася на місцях добування креме­ню.

В Угорщині волинські крем’яні вироби займають від 23,8% в Тиса- Полгар-Басатанії, більше 51,4% у Фепнссліткс, 58% у Тімавалк - Te- мес, понад 63,4% в Маднаргомо- рок - Купіадомб [Kaczanowska, 1980, s. 25-27]. Обмін крем’яними виробами включав переважно плас­тини. З яких саме родовищ відбува­лася дистрибуція і групи яких куль­тур нею займалися - трипільської, волино-люблінської чи бодрогке- ресіурської, тиса-полгарської - сказати важко. Роль населення ВИК у дистрибуції волинського креме­ню в Подунав’я була, ймовірно, ви­значальною, бо після її сходження з арени волинської праісторії відсо­ток волинських крем’яних виробів у басейні середньої Тиси спадає до 10% [Zakoscielna, 1996, s. 86 - 87] (рис. 2.50).

На думку М. Качановської, шляхи поширення волинського кременю до ареалу культури Бо- дрогксрестур могли пролягати східнокарпагськими перевалами: Ужсцьким, Вишківським, Яблу- HCiibKHM. Можливо, цими самими стежками надходив кремінь і до на­селення тиса-полгарської культури [Kaczanowska, 1980, s. 45].

Водночас значення волинсько­го кременю було великим і для носіїв культури війчастого по­суду (КЛП) в класичній фазі ма- лопольської групи. Його частка в крем’яних комплексах колива-

Pue. 2.49. Схема розташування центрів крем'яної індустрії.між Дністром та Дніпром: (1 - Бодаки. 2 - Нсзвисько, 3 - Поливанів Яр, 4 - Ворошилівка.

5 - Коробчино-І’убаний Міст, 6 - Пекарі II) (за О. Цвек)

ТА ЗНАРЯДДЯ ПРАЦІ

Рис. 2.50. Крем’яні вироби на пластинах волино-люблінської кулыури з поселення в С. Баїв Луцького р-ну Волинської обл. (за Г. Охріменком)

Рис.

1) виробництво великих плас­тин, з яких виготовлялися не лише вкладневі. а й суцільні ріжучі час­тини серпів; з їхніх уламків робили різці, провертки, скребки, долотця (пластинчаста техніка);

2) використання для обробки пластин струмснсвої ретуші, ви­найденої на Близькому Сході та перейнятої за посередництвом три­пільців;

3) використання трикутних на­конечників стріл, оброблених стру- меневою ретушшю.

Макролітичні крем’яні плас­тини з високоякісного західново- линського кременю, які часто ви­являють закопаними як “скарби”, внаслідок обміну поширювалися на великі відстані, зокрема на тери­торії Угорщини, Польщі.

Якщо в неолітичних культурах дунайського походження, напри­клад, в культурі лінійно-стрічкової кераміки, знаряддя на пластинах відзначаються мікролітичністю, то в період маліцької культури зна­ряддя мають більші розміри, а у волино-люблінській культури, в кінні середнього Трипілля (Бода- ки), пізньому Трипіллі (Листвин, Костянсць, Голишів тощо) плас­тинчаста техніка переживає період максимального розквіту - з вели­ких ядрищ одержують досить довгі (до 24 см), правильні ножеподібні пластини, придатні для різання, одновкладневі серпи. У культурах ГЗК. MK, CK техніка обробки кре­меню змінюється - відбувається переорієнтація на виготовлення ма- кролітичних виробів: сокир, вклад- нів до серпів, наконечників списів тощо.

Сокири. Приблизно з кінця середнього періоду енеоліту на Волині разом із носіями культур лійчастого посуду, пізнього Три­пілля, кулястих амфор з’являються кам’яні сокири. За матеріалом, з якою вони виготовлялися, їх мож­на поділити на:

1) крем'яні, відомі в усіх згада­них культурах;

2) кам’яні: у КЛП - грибопо- дібно-обушкові, у ПТК - софіїв- ського типу;

3) з опоки, мабуть, з подністров­ських родовищ, виробництво яких було пов’язане, ймовірно, з насе­ленням трипільської культури та, не виключено з МлК, ВЛК.

В. Конопля пише, що в лен- дсльського населення (МлК.

Крем'яні сокири вважаються одними з найбільш характерних знарядь більшості енеолітичних культур Західної Волині. Вони клиноподібні в повздовжньому і прямокутні в поперечному пере­різі, з частково або повністю шлі­фованою поверхнею двох, рідше чотирьох площин [Конопля, 1982, с.22]. Ці вироби мають прямокутну або трапецієподібну форму, різну довжину, ширину, товщину, рівне або заокруглене лезо, шо залежа­ло, ймовірно, від призначення та інших причин. Обухова частина та­кож була різна: потовщена, тонка, округла. Такі знаряддя вкривалися ретушшю різної величини, здебіль­шого спрямованою перпендикуляр­но до повздовжньої осі.

В. Конопля виділяє два типи крем'яних сокир:

1) трапецієподібні із трохи опу­клими боками, шо звужуються в напрямку обуха;

2) вироби більш правильних форм (обрисів), з вишою якістю об­роблення та шліфування.

Перший тип - часто масивніші, ширші вироби - належить до КЛП. ПТК. До другого типу можна відне­сти невеликі долотця, шо. можливо, слугували для виконання заглибин у руків’ях сокир та для інших робіт; часто знаходять суцільно шліфовані вироби. Більшість із них пов’язуємо з KKA (рис. 2.55).

Струмснсва ретуш, властива знаряддям на пластинах волнно- люблінської та пізньотрипільської культур, трапляється значно пізніше в дещо видозміненій формі, на виро­бах стжижовської культури - нако­нечниках стріл, серпах тощо. Відпо­відно до нових потреб, змінюється і техніка ретушної обробки знарядь.

Попередня ранньонеолітична техніка передбачала використання видовжено-підниліндричних, або зрізано-конусоподібних нуклеусів з опуклими боками. їх ударна пло­щадка рівна чи дещо опукла, пер­пендикулярна до осі сколювання Більшість цих ядрищ (нуклеусів) огранені по колу із застосуванням паралельного принципу зняття сколів-заготовок (рис. 2.57-2.59).

Знаряддя постшнурових куль­тур, зокрема ГЗК, виготовлялися вже переважно не з нуклеусів, а безпосередньо з конкрецій або їх частин. Пластинчасті сколи для ви­готовлення рубальних знарядь не підходили технологічно. Оброб­ка кременю за новою технологією

Рис. 2.54. Кам’яні вироби культури лінійно-стрічкової кераміки

з поселень Луцьк-Гнідава (1. 2) та Баїв (3) (за А. Бардецькнм, Г. Охріменком)

Рис. 2.55. Крем’яні сокири культури кулястих амфор та пізньотрипільської культури з Маневицького р-ну Волинської обл.

Випадкові знахідки (за Г. Охріменком)

Рис. 2.56. Енеолітична кременярська техніка: а - звичайна відщепоиа,

б - душення, в - пластинчаста з посередником, г - пластинчата відтискна (за Б. Бальцером, Дж. Вайнером)

Рис. 2.57. Крем'яні нуклеуси з поселення волино-люблінської культури з с. Баїв Луцькою р-ну Волинської обл. (за Г. Охріменком)

Рис. 2.58. Крем'яні нуклеси трипільської культури з с. Грушвиця Рівненською р-ну (розвідки М.

полягала в підготовці заготовки (основи) для макролітичних ви­робів: сокир, наконечників списів, серпів тощо [Самолюк, 2007, с. 67, рис. 9]. Відбувалося це в процесі розщеплення, коли відсікалося все зайве. Потім вироби ретушували та шліфували. З відходів, відбитих від основи, робили різці, скреблопо- дібні та ножеподібні знаряддя, про­колки, провертки тощо. У зв'язку з потребою великої кількості сокир, тесел, доліт у період існування культур шнурової та пост шнурової кераміки (МК, ГЗК, CK) і пізніше цей спосіб виготовлення знарядь стає домінуючим.

Назва нової техніки - “техніка збереження основи” або "відщепо- ва техніка”. Нещодавно з’явились інші назви - “нуклеусна” та клек- тонська техніки [Libera, 2005, s. 136, 149]. Остання запозичена в дослід­ників палеоліту. Поява цієї техніки в середині IH тис. до P. X. практич­но в усіх частинах Європи спри­чинила революційний процес. Це зумовило відповідні зміни в житті тогочасних суспільств, насамперед у господарстві [Березанская, 1994, с. 13; Бибиков, 1962, с. 13]. За зміс­том нова технологія поєднує в собі два аспекти: власне появу та її мо­дифікацію. Вона є продовженням старих традиційних технологій, що склались і розвивалися напере­додні. Нова технологія не зависає в просторі та часі, вона, як правило.

153 народжує ряд інших нових техно­логій [Семенов. 1983, с. 5].

Застосування відщепової тех­ніки, крім мінімально допустимих затрат часу на створення заготівки, сприяло пришвидшеному зняттю з конкреціП та їхніх частин макрос ко­лів для надання морфометрії чної форми конкретному щодо функції предмету. На першій стадії обробка кременю здійснювалася відбійни- ками. а на другій - відтискачами, очевидно, й металевими, викорис­тання яких у культурах енеоліту і доби бронзи підтверджено рядом фактів [Скакун. 1984, с. 89]. Отже, майстер-крсменяр формував біфа- ціальний виріб з однієї конкреції овальних обрисів розміром 12-18 см. Серією відбивання макросколів створювалася заготівка; подальше оброблення відбувалося за допомо­гою відтискної техніки (рис. 2.59).

На другій стадії цього етапу за­вершувалося виготовлення біфаці- альних виробів. Із напівфабрикату технікою відтиску відокремлюва­лися сколи здебільшого малих та середніх (включно із лускою діаме­тром ДО 5 MM) розмірів, товщиною переважно від І до 8-9 мм. Саме вони найчастіше використовували­ся як заготівки для продукування виробничого інвентарю. Результа­ти досліджень кремснеобробних майстерень раннього і середнього періодів доби бронзи засвідчили, що при здійсненні цієї трудової

Рис. 2.59. Виробничий цикл сокири (техніка збереження основи) (за С. Сатанинським, М. Залевським)

операції кількість отриманих ско­лів із залишками жовнової кірки була значно меншою. Крім того, у їхньому складі неодмінно мають бути знахідки із суцільним негати­вом на спинках. Вони обов'язковий атрибут речових комплексів вироб­ничих осередків доби бронзи [Вой- наровський, Конопля, Филипчук, 2005, с. 19].

Третій етап - виготовлення від­щеп твого інструментарію певного функціонального призначення. Тут, з мстою використання найбільш придатних за формою сколів для знарядь праці, здійснювався їхній відбір за відповідними стандарт­ними розмірами. У процесі від­бору заготівок основна увага мала приділятися характерові робочого краю майбутнього виробу, зокре­ма кутові нахилу між площинами. Експериментально доведено, що найефективнішими с показники 12-15° [Коробкова, 1984, с. 278]. Маючи постійно під рукою достат­ню, якщо не надмірну, кількість відщепового матеріалу, майстер у процесі обробки кременю на одно­му робочому місці міг легко ство­рити необхідний запас заготівок не тільки для власних потреб, а й для мешканців свого або сусідніх посе­лень.

На цьому етапі здійснювалася підправка робочих країв виробів за допомогою лускоподібної і зуб­частої ретуші, кількісне співвідно­шення яких приблизно однакове, а також відбувалося продукування наконечників стріл (рис. 2.60:1-5). Окремим, але пов’язаним із вка­заним напрямком вважаємо вико­ристання відщепів, отриманих поза межами кременеобробних центрів, тобто на поселеннях з неповним циклом оброблення сировини. Це стосується поселень, віддалених від місць локалізації кременю, на яких для отримання заготівок ви­користовували переважно уламки двоплощинних виробів [Конопля, 200X,c. 1221.

Зміст четвертого етапу моїла визначати реутилізація артефактів, які з ряду причин втратили свою первинну функцію. Так. ріжучі ін­струменти внаслідок вторинної об­робки ставали знаряддями для ін­ших трудових операцій, пов'язаних ІЗ обробкою шкур (різнопрофільні скребки та скребла) (рис. 2.60:11- 14), свердлінням, пилянням тощо. Можливо, використовували техно­логію пікетажу та застосовували абразиви для шліфування сокир.

Окремі дослідники, зокрема С. Бсрезанська, відзначають роз­квіт (пік) кремснярського виробни­цтва в енеоліті, ранньому періоді бронзи щодо технології й органі­зації виробництва. На їхню думку, в середньому бронзовому віці від­бувається скорочення кількості крем’яного інвентаря і погіршу» ть- ся технологія його виготовлення. Вироби з кременю втрачають свою престижність. Особливо ця тенден­ція помітна в районах, пов’язаних із металургійними центрами.

У пізньому періоді доби брон­зи спостерігається шс більше зга­сання техніки обробки кременю і звуження асортименту інструмен­тарію. Довше, ніж в інших місцях, виробництво кременевих виробів затрималося на території Захід­ної Волині. Але й тут у кінці доби бронзи основні знаряддя праці вже були металевими. В ранньозалізно- му віці виготовлення крем'яних ви­робів припиняється [Березанская, 1994, с. 53].

Проте гак було не скрізь і не за­вжди. Досконалі вироби відзначено дослідниками в усі періоди бронзо­вого віку, в ранньому залізному віці там, де були спеціалізовані май­стерні з досвідченими робітника­ми. їхня продукція поширювалася часто на значні відстані. Звичайно, трапляються і недбало зроблені знаряддя. Необхідно враховувати нерівномірність розвитку вироб-

Рис. 2.60. Крем’яні вироби з поселення ГЗК. CK, CTK с. Майдан-Липно закріпленого поділу праці.

Спеціалізація окремих общин у галузі тих чи інших ремесел спри­чинила посилений обмін готовою продукцією і сприяла зональності в розвитку відповідних форм госпо­дарства. Різні колективи займали­ся виготовленням певних знарядь. Тому вони різнилися між собою не тільки способом виробництва, а й укладом життя і створеними про­дуктами праці. Це ті об’єктивно сформовані відмінності, які при контакті общин викликають взаєм­ний обмін продуктами.

Отже, у ранньобронзовому пе­ріоді крсменярство в окремих куль­турах давнього населення України стало визначальною галуззю гос­подарства [Свєшніков, 1974, с. 141; 1990, с.73; Конопля, 1982. с.ЗО].

Основна причина такого різкого його піднесення полягала у зміні технології (впровадження “техніки ядрищ” або “збереження основи”), внаслідок чого продукування біфа- ціальних виробів вимагало менших затрат часу [Березанская, 1994, с.52]. Асортимент крем’яних виро­бів був значним: сокири різної ве­личини та призначення, серпи, на­конечники списів, дротиків тощо. Вирізняються своєрідні форми знарядь, виготовлених майстрами Західної Волині. Так, клиноподіб­ні сокири часто мають великі роз­міри, видовжену форму, овальний перетин обушка, звужений тильний кінець (рис. 2.80).

Крем’яні сокири епішнурових культур Волині та Волинського Полісся (ГЗК, MK, CK) мали різне функціональне призначення Серед них вирізняють: 1) невеликі плоскі, 2) середньої величини лінзоподібні в перетині, 3) лінзоподібні в пере­тині великі, злегка “вигнуті" (CK), 4) середніх та великих розмірів, лінзоподібні в перетині, без оброб­ки робочого краю.

Загалом волинський центр кре- меневиробництва був в енеоліті та добу бронзи одним із найзначніших в усій Європі [Березанская, 1994, с.49-50].

2.3.