Крем’яна сировина та її добування первісним населенням

З часу неоліту Волинь була зо­ною проживання "класичних" землеробів та скотарів культури лінійно-стрічковоїксраміки(КЛСК). Традиції наддунайських високо- розвинених типів господарств в епоху енеоліту продовжували носії т.зв.

Важливою закономірністю роз­ташування поселень волино- люблінської культури (BJlK) на Во­лині та Поділлі була наявність поряд з ними виходів крем'яної сировини. Пам'ятки цієї культури розміщені зазвичай на відстані одноденного переходу до таких родовищ або й ближче. В зоні поширення пам'яток BJlK знаходилися різні гатунки кре­меню, які задовольняли технологіч­ні та господарчі потреби населення.

На території Польщі дослідники розрізняють смугастий, шоколад­ний, свєнтіховський (юрайський), підкраківський, рсйовсцький. т.зв. “нажутовий” кремінь (рис. 2.39). За­безпеченість цією винятково важли­вою сировиною впливала на струк­туру інвентарю поселень. З якісного кременю, якого було на Волині вдо­сталь і який давав змогу відколюва­ти рівні пластини, можна було, не економлячи, робити знаряддя по­трібних розмірів.

Ще донедавна відомості про кремінь, його родовища, місця дав­ніх розробок на Волині були незна­чними. Проте завдяки розвідкам О. Цинкаловського, І. Свешнікова, В. Коноплі, II. Скакун. М. Пелещи- шина.О. Позіховського.О. Романчу­ка. В. Самолюка. В. Ткача, Λ. Закос- тєльної, а останнім часом і авторів, ситуація змінюється. Волинський кремінь досліджував К. Яжджев- ський, називаючи його “надбужан- ським” [Jazdzcwski, 1936. s. 290]. Вивчав та вирізняв волинський кре­мінь на пам'ятках Волині, Поділля, Люблінщини С. Круковський, він називав його “південно-східним”. Цей термін використовували Л. Ca- вииький (1925), В. Антоневич [1925, s. 223-224].

На місця виходу кременю над Стиром, Іквою, Західним Бу­гом вперше вказав у своїй роботі Я.

Вивченням харакіеристик по­кладів сировини на Західній Україні займався Б. Бальцер [Balccr, 1983, s. 47-48, rys. 4]. У його досліджен­нях кремінь між Стиром і Горин­ню називається “волинським”, на східному Розточчі - “розтоцьким”, у середньому Подністров’ї - “над­дністрянським". Ці три гатунки кременю відрізняються кольором, величиною, специфікою конкрецій, хімічним складом.

До цих даних, звичайно, потрібна карта покладів кременю, геологічні умови залягання, відомості про їх площі, докладний каталог пунктів з прив'язкою до них археологічних пам’яток (рис. 2.1; 2.41).

Геолого-мінералогічні властивос­ті кременю Заходу України вивчав Ю. Сеньковський [Сеньковський, 1963; 1973; 1977]. В його працях, зокрема, викладена ігологічна іс­торія походження кременю на цій території. Важливим питанням по­кладів крем'яної сировини та їх використання присвячені роботи В. Коноплі. В них, зокрема, пода­на характеристика та класифікація кременю на Західній Україні, лока­лізація його виходів, умови форму­вання [Конопля, 1982; 1990; 1998].

Кремінь Заходу України сформу­вався в крейдовому періоді мезозою. З кінця другої половини раннього крейдового періоду більша частина сучасної території Правобережної України була вкрита епіконтинсн- тальним морем. Основним продук­том для утворення кременю стала акумульована на дні морських во­дойм величезна кількість біомаси.

Залежно від періоду крейдової епохи виділяють чотири яруси зі скупченнями кременю: верхньо- альбський, нижньо- і всрхньосено- манський та туринський. Крем’яна сировина даних підформацій мас різну мінералогічно-структурну бу­дову і фізико-хімічний склад, які впливали на особливості її обробки [Сеньковский, 1977].

Верхньоальбський кремінь у межах заходу України поши­рений у Подільській і Поліській областях альбського комплексу.

Рис. 2.1. Карта виходів на поверхню західново.тинського кременю та кременеобробних майстерень:

І - місив виходів кременю. Il - крсмснеобробні майстерні, Ill - виходи кременю та майстерні;

1 - Поділлі. 2 - Зелений*. З ■ Лютииськ. 4 - Нетреба. 5 - Люблінснь, 6 - Пожарки. 7 - Ocoea, 8 - Цспсрів, 9 - Баїв, IO - Новостав, Il - Голишів, 12 - Гаратджа. 13 - Звірів. 14 - Клсвань. 15-Псрссопніщя, І6-Городок, 17-Зозів. 18 Мал. Олесин, 19-Стовпин, 20-Спасів, 21 Малеве, 22 - Борсмсль, 23 Липа, 24 - Лопавше, 25-Хрінники, 26 Товинжин, 27- Перемиль, 28-Лихачі вка, 29 - Новини, ЗО - Остріїв, 31 - Пійниіія. 32 Переверелів. 33 - Береги..34 - Млинів. 35 - Охліїв. 36 - Аршичин, 37 - Івання, 38 - Жорнів, 39- Грушвніїя. 40 - Здатбунів. 41 Крил їв. 42 Мирогоша. 43 - Заруддя, 44 - Липа. 45 Листвин. 46 Княгинине. 47 Острів.48-МалаМощаниця,49-Нараів, 50 Ступне. 51 Нош MoutBKKU*, 52 Суйми, 53 - Півчс. 54 Дермань. 55 - Будераж. 56 Буша. 57 Лючнн, 58 -Поена, 59 - Мильна,60 Пнряіин.61 Білогоролка,62-Піича,63-Верба,64-Берег, 65 Майдан. 66 - Теремна, 67 - Вілія, 68 - Карпилівка, 69 - Сапанів, 70 Кременець, 71 - Стіжок, 72-Тилявка,73-Жо.’іобки.74-Людвиіце,75-Г»яслав,76-Матвіївці,77 Вишнівець.78 Лотн.79 Бодакн

Різновиди цього пластовою кре­меню забарвлені в сірий, темно- сірий, коричневий і чорний кольори.

Цей гатунок крем'яної сировини рідко використовувався первісною людиною з огляду на його низь­кі пстрофізичні властивості. Він був непридатний для отримання заготівок-пластин. Перші вироби з нього зафіксовані у невеликій кіль­кості серед матеріалів ряду стоянок мустьєрського часу та ранньої ста­дії пізнього палеоліту, це відщепи з нерегулярною ретушшю. В наступ­ні періоди альбський кремінь прак­тично не застосовувався і лише в трипільській культурі використо­вувався для виготовлення сокир, ареал поширення яких був вузько- локальним і окреслювався терито­рією Середнього Подністров’я [Ко­нопля, 1998, с. 142].

Нижньосеноманськнн кре­мінь складається з двох типів. Пер­ший - глибовий кремінь розмірами від декількох десятків сантиметрів до 1-3 м, інколи цілі монолітні пли­ти або видовжені лінзоподібні тіла - поширений у межиріччі Студени- ці і Жвану. Забарвлений у молочно- білий, палевий, сірий, коричневий і чорний кольори. Цьому типові кре­меню властива висока мінеральна чистота. Показник кремнезему в ньому становить 92,97-95,71% [Ко­нопля, 1998, с. 146].

Другий тип нижньосеноман- ського кременю (жовнові кремені) виявлений у мергельно-крейдовій товщі, яка займає смугу довжиною близько 50 км між селами Козлів Тернопільської і Яруга Хмельниць­кої областей. Жовна вирізняються плямистим забарвленням білого, сірого, темно-сірого і чорного ко­льорів.

Нижньоссно.манський кремінь привернув уваїу стародавнього на­селення Середнього Подністров'я вже на початку заселення цієї те­риторії і залишався одним із го­ловних видів сировини упродовж періоду від мустьє до ранньозаліз- ного віку. Підвищеним попитом користувався його перший тип, що проникав шляхом обміну на досить велику відстань, зокрема в Byro- Дніпровськс межиріччя, Північне Причорномор’я та Молдову. Роль другого типу зросла в кременсо- бробному виробництві місцевих племен пізнього періоду трипіль­ської культури, насамперед під час продукування рубальних знарядь [Конопля, 1998, с.

Верхньоссноманський кре­мінь пов’язаний з кременисто- крейдовою підформацією і пред­ставлений двома типами. Крем’яна сировина першого типу має форму різних скульптурних утворень (па­личкоподібні, коренеподібні, окру­глі, трубчасті та плитчасті). Вони поширені повсюдно у вапняковій товщі Середнього Подністров'я. Забарвлення конкреційних креме­нів верхнього сеноману переважно чорне, рідше - світло- і темно-сіре. Воно, як правило, одноманітне, зрідка — плямисте або смугасте. Верхньосеноманський кремінь від­значається підвищеним вмістом кремнезему щодо інших речовин халцедонової маси - від 87 до 94%.

Другий тип всрхньосеноман- ського кременю сконцентрований у межиріччі рр. ЖBdH і Студсниця. Тут він утворює окремі шари, скла­дені крем’яними валунами непра­вильної форми розмірами 0,1-1 м.

Верхньосеноманський кремінь першого типу використовував­ся у фінальному палеоліті, в добу мезоліту; скорочується його кіль­кість в неолітичний час, а в на­ступні періоди він практично від­сутній [Черниш, 1975]. Натомість, другий тип був чи не найбільш вживаним з-поміж інших нидів сировини на території Середньо­го Подністров’я [Черныш. 1987].

Туронський кремінь заля­гає в кременисто-крейдовій під- фор.мації, утворюючи скупчення на окремих стратиграфічних рів­нях, і представлений конкреціями халцедонового складу, переваж­но у висококарбонатних породах.

Туронський кремінь Заходу України В. Конопля поділив на два види: західноволинський та поділь­ський. Вперше назву “західново­линський кремінь”, замість раніше вживаних “волинський” або, рідше "надбужанський”, запропонував Л. Залізняк [Зализняк, 1989, с. 50]. На думку' В. Коноплі, найменуван­ня "волинський” кремінь занадто загальне і не враховує різниці між туронським кременем Західної і Східної Волині. Те ж саме стосу­ється назви “надбужанський” кре­мінь, оскільки крем’яна сировина Західною Побужжя має іншу, ніж західноволинська, будову [Коно­пля, 1998, с. 149].

Західноволинський кремінь залягає на певних стратиграфіч­них рівнях кременисто-крейдової підформації північно-західних від­рогів Волино-Подільського пла­то та серед відкладів крейди Волин­ського Полісся.

Халцедонова маса кременю за­барвлена в чорний або темно-сірий плямистий кольори. Тонкі сколи конкрецій просвічуються. Серед західноволинського кременю тра­пляються зразки із концентрично- смугастим забарвленням. В їхній халцедоновій масі звичайно чергу­ються смуги чорного і світло-сірого кольорів. Забарвлені в чорний колір конкреції мають виший вміст за­ліза, порівняно із світлішими. За вмістом цього елемента західно- волинський кремінь переважає всі відомі види крем’яної сировини з відкладів крейди Східної Європи.

Однією із своєрідних особли­востей західноволинського креме­ню є його оболонка, яка відділяє конкреції, здебільшого кулястої чи еліпсоподібної форми, від карбо­натної породи. Конкреції, як пра­вило, вкриті тоненькою кірочкою, товщина якої менша 1 міліметра [Конопля, 1998, с. 150].

Західноволинський кремінь ха­рактеризується порівняно вищим вмістом вуглецю та кремнезему (91.23-97,52%).

На основі спектрального аналізу конкрецій з різних у територіаль­ному відношенні покладів В. Ко­ноплею виокремлено вісім підви­дів західноволинського кременю, залежно від їхнього розміщення в межах ряду геоморфологічних райо­нів Західної Волині. Перший підвид пов’язаний з Верхньоприп’ятською алювіально-моренною низовиною, другий і третій - з Волинською (Любомль-Столінською) морен­ною грядою та Сарнснською аку­мулятивною рівниною, що входять до складу підобласті Волинського Полісся. Четвертий - сьомий під­види західноволинського креме­ню візначені в районах підобласті Волинської височини: четвертий

- на Торчинсько-Горохівській гря­ді, п’ятий - на Рівненському плато, шостий - на Повчанській, сьомий

- на Мізоцькій височині. Восьмий підвид простежений на території Крсменецько-Дубнівської зандро- вої рівнини підобласті Малого По­лісся [Конопля, 1998, с. 151].

Крем’яна сировина першого - третього підвидів представлена невеликими рогалико- чи еліпсопо­дібними конкреціями діаметром до 15 см, із різноманітними горбиками та заглибленнями на поверхні. За­барвлений кремінь у світло-сірий, сірий, рідко - темно-сірий кольори. Можливі різноманітні візерунки: аморфні плями з нечіткими краями, смуги, білі вкраплення. Крем’яна сировина четвертого - сьомого під­видів відрізняється від трьох пер­ших дещо більшими розмірами. На території Лубенського і Здолбунів- ського районів Рівненської області В. Коноплею зафіксовані окремі конкреції видовжено-овальної фор­ми діаметром 50-70 см. Забарвлен­ня цих підвидів темно-сіре і чорне, трапляються великі плями сірого і світло-сірого кольорів. Четвертий і п'ятий підвиди мають згадану вище текстуру, якій інколи властива сму­гаста будова. Восьмий підвид за­хідноволинського кременю залягає у перевідкладсному стані внаслідок

ерозійно-акумулятивної діяльності льодовикової води. Пов’язані з ним крем’яні конкреції-невеликих роз­мірів, а за формою і забарвленням близькі до трьох перших підвидів. В. Конопля поклади такої сировини відзначив в основному на території між пунктами Семидуби - Верба - Кременець. В околицях сіл Довге Поле і Берег Лубенського району на Рівненщині кремененосні поля займають площу до 10 і більше гек­тарів [Конопля, 1998, с. 151-152].

За.чідноволинський кремінь, зо­крема його четвертий - сьомий під­види. повністю домінував в креме- необробному виробництві племен регіону від початку заселення до ранньозалізного віку. Перший - третій та восьмий підвиди мали значно менший період застосу­вання під час виготовлення ви­робничого інвентарю, який окрес­лювався фінальним палеолітом - неолітом. їх використання пер­вісними майстрами-кременярами було вузьколокальним, охоплюва­ло територію Великого й Малого Полісся і практично припинилося в кінці доби каменю. Західново- линська крем'яна сировина чет­вертого -сьомого підвидів у період енеоліту і бронзи стала важливою частиною міжплемінного обміну, вироби з якої — півфабрикати, зпа ряддя праці та предмети озброєн­ня - проникали у Центральну та Східну Європу на відстань до 500 км від місць добування конкрецій [Конопля, 1982, с. 3(1].

Подільський кремінь у вигля­ді окремих регіональних покладів залягає у висококарбонатних вап­няках турону Подільської височи­ни. За.морфологічними ознаками і структурно-текстурними показни­ками він наближається до західно- волинського. Подільський кремінь представлений переважно округли­ми або овальними конкреціями се­редніх розмірів, діаметром здебіль­шого 20-25 см, що мають високу мінеральну чистоту халцедонової маси, вміст кремнезему в якій до­сягає 93-97%.

Крем’яна сировина Поділля поділена В. Коноплею на чотири підвиди, пов’язані з декількома геоморфологічними районами цієї височини: Розточчям, Гологоро- Кременецьким уступом. Західно- Подільським плато і Північно- Покутським районом [Конопля, 1998. с. 154].

Подільський кремінь викорис­товувався тутешніми племенами протягом всього існування крсмс- нсобробного виробництва. Лише його розтоцькпй підвид через дещо гірші петрофізичні показники за­стосовувався первісними KpCMC- нярами у невеликій кількості і на обмеженій території, пов'язаній з місцями йот добування. Інші три гатунки цієї сировини були в широкому вжитку в ті часи. Над-

лишки кремснсобробного вироб­ництва йшли на обмін. Гологоро- кременецький підвид надходив на територію сучасної Польщі, а західноподільський та півиічнопо- кутський підвиди проникали у Се­реднє Подністров'я, Південне По­бужжя, Північне Причорномор’я, Молдову та в деякі райони сучас­них Закарпаття, Словаччини, Угор­щини і Румунії [Конопля, 1998. с. 155].

Отже, на Західній Волині поши­рені значні запаси першосортного високоякісного кременю (чорною, сірого, інколи з білими вкраплення­ми. кольору), що міститься у верх­ніх шарах крейдяної структури, часто на малій глибині. Конкреції кременю мають розміри від 5 до 100 см, вкриті зазвичай тонкою бі-

95 лою крейдяною кіркою. їхня форма досить різна - від округлих “булав” до цілих плит. Відомі знахідки і ще більших конкрецій, зокрема, за да­ними О. Цинкаловського, на північ від Кременця виявлено плиту роз­мірами 150x250 см [Cynkalowski, 1961, s. 3-4]. Про відкриття сірого та жовто-сірого кременю на Баби­ній Горі біля м. Кременця писали С. Бібіков [Бибиков, 1953, с.78-80], Н. Гуріна [Гурина, 1976, с. 102-103]. Нами також досліджувалися вихо­ди кременю в районі м.Кременця (рис. 2.2; рис. 2.42).

А. Закостгпкня наводить при­клали знахідок великих конкрецій на поселеннях біля сіл Прогоріле (35x20 см), Стефанковіц (41x20x18 см), на основі яких можна при­пускати наявність близьких його

Рис. 2.2. Дослідження виходів кременю в м. Кременець Тернопільської обл.

виходів - такі “брили” здалека не приносилися. На пам’ятках ВЛК, розташованих на обох берегах За­хідного Бугу, переважає західно- волинський кремінь, але на посе­леннях Зимно. Грудок Надбужний є домішка і “шоколадного" кременю [Zakosciclna, 1996, s. 17].

Отже, можна говорити про на­явність на Волині кількох великих регіонів з потужними покладами кременю в шарах туринського яру­су. Перший з них умовно назвемо південнорівненським (Лубенський, Острозький, Демидівський і сусідні райони). У баї агьох місцях тут ви­явлено кремінь високої якості, який виходить на поверхню у формі ве­ликих конкреній: Бодаки, Листвин, Хрінники тощо.

Виходи високоякісного волин­ського кременю в цьому регіоні ві­домі біля сіл Білогородка (басейн р. Іква), Птича. Липа (витоки р. Лин­ки) - туз знаходиться сіро-чорний смугастий кремінь, Івання - кре­мінь чорний з сірим, а також сіл Аршичин, Повча. Мильча, Пирятин (береги р. Повчанки), Крилів (над

р. Стублою), від с. Жорнів до с. За- руддя. с. Острів у Дубнівському р-ні Рівненської обл. (дані В. Ткача).

Крем'яні майстерні та вихо­ди кременю відомі також поблизу

с. Вілія (уроч. Грушова Долина) в Острозькому p-ні Рівненської обл. (лівий берег р. Вілії), м. Ізяслав (урочище Іванцева Долина) Хмель­ницької обл.. де знайдено багато со- кир з волинського та верхньоальб- ського серсдньоподністровського кременю; с. Карпилівка (урочище Пастівник) Білогірського райо­ну Хмельницької обл.; с. Суйми (урочище Посіч, правий берег р. Збитенки) Здолбунівського району Рівненської обл.; с. Листвин (уро­чище Гострий горб, на південь від центру села) Дубнівського району Рівненської обл. - майстерня з ви­робництва скребачок, різців, ножів, вкладнів [Пслещишин, 1990, с.31; Конопля, Пелещишин. 1993, с. 26]. Тут туронський кремінь Мізоць- кої юрбистої височини Волино- Подільської плити міститься в стін­ках ярів. Носії ПТК виготовляли з нього ножі, серпи, вкладні до сер­пів, сокири та долота. Значні виходи кременю та майстерні відомі також поблизу с. Лючин (дані О. Позіхов- ського) [Археологічнаспадщина..., 2005, с 279-292]

Нами досліджено крем’яні ви­ходи на схід від с. Листвин Дубнів­ського району Рівненської області (рис. 2.3; рис. 2.43). Біля дороги на с. Нараїв розташований пагорб висотою 10 м, а на висоті 7-10 м від крайньої верхньої точки його урвистий західнаий схил всипаний численними конкреціями креме­ню різної форми і розмірів. Деякі з них мають довжину понад 0.5 м. Кремінь з нього пункту найчастіше чорного кольору із сірими смужка-

Риє. 2.3. Конкреція кременю з с. Листвин Дубнівського р-ну Рівненської обл.

ми. Крем’яні виходи цієї території слугували доброю сировиною для спільнот пізньотрипільської куль­тури, поселення та крем’яні май­стерні якої знаходилися тут.

Ще одне поселення трипільської культури, основним видом діяль­ності населення якого була обробка кременю. - Бодаки (Тернопільська область), розташоване на високій терасі р. Горині (рис. 2.44). В раді­усі 5 км від нього виявлено 6 пунк­тів виходів кременю, що залягає неглибоко від поверхні пластами у вапняках. Два родовища розташо­вані дуже близько від трипільсько­го поселення: одне - за І км від його східного краю, друге - за 100 м від західного. Кремінь з цих ви­ходів дрібнозернистий, однорідний на зламі. Найчастіше він чорного кольору, непрозорий або напівпро­зорий, трапляються також сірі, сму­гасті конкреції [Cynkalowski, 1961; Скакун, 2005J.

О. Романчуком, Г. Охрімснком. 1. Маркусом здійснено розвідки з мстою виявити виходи кременю на межі Рівненської. Тернопільської. Хмельницької областей. Встанов­лено. що в с. Терем на Острозького району Рівненської обл. кремінь за­лягає на невеликій глибині в фун­ті (у перевікладсному льодовиком стані) її утворює велике кремснс- носне поле. Він має ознаки вось­мого підвиду західноволинського кременю (за класифікацією В. Ко­ноплі). Територія у вказаному місці повністю розрита ровами і ямами. Можливо, цс залишки давніх розро­бок цих багатих родовищ (рис. 2.4; рис. 2.45).

7. 3культури з двома майстернями крем'яних знарядь [Свєшніков. 1974, с. 122-123].

Одна майстерня розташована на площі наземної частини житла стжижовської культури, за 1,2 м на південний захід від нього. На міс­ці майстерні залишилося скупчен­ня крем’яних відщепів (більше 60 штук), серед них великий нукле­ус неправильної форми зі слідами вторинного використання в якості відбійника, кулястий відбійник та фрагмент заготовки ножеподібного серпа (рис. 2.13; 2.14).

Інша майстерня розташована на віддалі 15 м на південний за­хід від житла. Значна її частина була знищена обвалом високого берега р.Ікви. Збережена частина являла собою скупчення відходів крем'яного виробництва, що за­лягали на глибині 1,28 м від су­часного горизонту шаром до 0,2 м завтовшки, й займала площу 0,3x 0.65 м. Скупчення складалося з величезної кількості відщепів, ско­лів і пластин, шматків крем'яних жовен, декількох нуклеусів, заго­товок клиноподібних сокир, но­жеподібних серпів та трикутного наконечника дротика. Серед цього матеріалу знайдено декілька цілих і фрагментованих знарядь (ножі,

лею клиноподібної сокири), а та­кож окремі уламки посудин стжи- жовської культури [Свгшніков. 1966] (рис. 2.16; 2.17).

Авторами здійснено розвідку щодо наявності виходів кременю біля с. Клсвань Рівненського райо­ну. На обриві над річкою простсже- но два шари суцільного залягання кременю: перший - на глибині 1 м від сучасної поверхні, наступний - 1,5 м від попереднього. Виходи кременю у формі KOHKpcuiH та не­великих плит трапляються і на по­верхні. Вони мають різні розміри, деякі досягають 60 см. Колір чор­ний, інколи з сірими смугами (рис. 2.18; 2.19; рис. 2.46).

М. Пслсщишин писав про вихо­ди кременю поблизу пізньотрипіль- C ЬКОГО П ОССЛ Cl IH ЯІ ОЛ И Ш І В11 еподал І K м. Луцька, на берегах р. Чорногуз­ки. Басейн цієї лівої притоки Стиру відомий за розкопами та розвідка­ми Я. Фітцкс. В.Коноплі. М. Псле- іцишина, Д. Козака. М. Матвії йка. В.IIІкоропада, Г. Охріменка. На берегах р. Чорногузки, а також по­над лівою притокою Стиру - Сар­ною - знайдено чимало пам'яток енеоліту, бронзового віку, для яких кремінь був винятково важливою сировиною. Відомо, що береги названих рік, їх долини відзнача­ються родючістю (рис. 2.21:1). На­звемо деякі енеолітичні пам'ятки.

Рис. 2.11. с. Половлі Рівненської обл. (ур. Камінь). Поверхня дюн вкрита крем’яними сколами, відщепами і пластинами на місці копальні кременю та поселення (за І. Свешніковим)

Рис. 2.12. с. Ноловлі Рівненської обл. (ур. Камінь). В обривах дюн знаходяться крем'яні сколи, відщепи і пластини (за І. Свсшніковим)

Рис. 2.13. смт Млинів Рівненської обл. Кре.менеобробна майстерня у стінці урвища на городищі (за 1. Св< шніковнм)

Рис. 2.14. смт Млинів Рівненської обл. Місце крсменеобробної майстерні

(за 1. Свсшніковим)

Рис. 2.15. смт Млинів Рівненської обл. Місце колишніх розкопок кременеобробної майстерні у стінці городи та (фото Г. Охріменка)

Рис. 2.16. смт Млинів (Муравиця). Залишки кременеобробної майстерні на березі р. Ікви (за 1. Свєшніковим)

Рис. 2.17. смт Млинів (М>равиця). Матеріали з майстерень та жител (за 1. Свєшніковим)

розташовані над цими річками: Го­лишів І (МлК, ВЛК, ПТК), Голишів

II (скарб ВЛК), Голишів IIl (сліди послення ПТК), Новостав (ПТК), Коршівець І (ВЛК), Коршівець 11, Полонка (КЛСК, KKA), Гірка По­лонка 1 (КЛСК, поховання ВЛК), Гірка Полонка Il (КЛСК), Гірка Полонка IIl (ВЛК), Баїв 1 (похован­ня КЛСК), Баїв II, Баїв III (КЛСК, ВЛК, ПТК), Оздів (КЛСК, ВЛК, поховання KKA), Цсперів (КЛСК), Городок (поховання, поселення ВЛК), Сьомаки (поховання ВЛК), Коршів І, Коршів II (ВЛК), Коршів

III (KKA) (дослідження Я.Фітике, М. Матвієйка, С. Панишка, Ю. Ма­зурика, Г. Охріменка) (рис. 2.20).

Авторами обстежувалися пунк­ти цього регіону з мстою виявити крем’яні виходи. Зокрема, прово­дилися розвідки біля с. Цсперів Луцького району в урочищі Кри­ниця, за 1 км на південний захід від села. Тут знаходиться пагорб висотою до 10 м. з урвистого боку’ якого - шар лесу товщиною до 8 м, нижче хвилястою лінією йде пі­сок, ще нижче - шар вапняку до З м, який на глибині від 2 м входить у заплаву р. Чорногузки. У вапня­ковому шарі нами було виявлено за 1 годину сім конкреній кременю різних розмірів (до 25 см). Кре­мінь чорного кольо-ру з світло- сірими вкрапленнями, трапляється

Рис. 2.18. емт Клевань Рівненського р-ну. Шар крем'яних виходів у стіні урвища

Рис. 2.19. Конкреції кременю зсмт Клевань

Рис. 2.20. Пам'ятки енеоліту н басейнах рр. Сарна та Чорногузка

З ЛеДВС КОрНЧНСВИМ ВІДТІНКОМ (/И/С. 2.21:2; 2.22).

У с. Баїв Луцького району кремінь знаходиться на схилах пагорба висо­тою до 10 м (біля кладовища) (рис. 2.47:1). Відомі виходи крем’яних конкрецій великих розмірів у с. Гір­ка Полонка (поблизу стадіону) та с. Новостав (біля ферми).

Авторами виявлено виходи кре­меню в с. Гаразджа Луцького р-ну. Стратиграфію його залягання в туронському ярусі добре видно на схилах кар’єру. Конкреції кременю в цьому шарі трапляються дуже часто і мають досить великі роз­міри (10-40 см) та типовий чорний колір (рис. 2.23).

Крім того, нами обстежено кар’єр біля с. Пожарки Рожищсн- ського району, де на глибині 6-10 м трапляються шматки кременю (рис. 2.24; рис. 2.47:2). У сусідніх селах крем'яні виходи залягають ближче до поверхні і с частішими знахідками. Відомі виходи волин­ського кременю (чорного кольору) також біля с. Люблінсць Ковель­ського району.

У 1995 р. Г. Охріменком в центрі селища Стара Внжівка. на місці но­вого будівництва, виявлено великі плити кременю. Можливо, місцеві виходи кременю використовували­ся ще свідсрським населенням.

Хоча річкові долини Волині та

Рис. 2.21. Місце дослідження виходів кременю; І - долина р. Чорноіузки;

2-е. Цеііерів Луцькогор-ну

Рис. 2.22. с. Цеперів Луцького р-ну Волинськоїобл. Виявлені конкреції кременю

Подністров’я іноді встелені креме­невими конкреціями, цей матеріал не завжди придатний для виготов­лення якісних виробів. Сировину слід було видобувати безпосеред­ньо перед обробкою. У крайньому разі видобутий кремінь можна було прикопати в землі, але “свіжа” си­ровина була бажанішою. Ця обста­вина зумовила певні особливості крсмснеобробного виробництва у давні часи. Кремінь видобували з крсменевмісних порід переважно відкритим способом Для цього шукали його виходи в ярах, по бе­регах річок [Енциклопедія... 2004, с. 264].

Крем’яні артефакти стжижов- ської культури басейну Чорногузки майже всі виготовлені з чорного або сірого з чорними смугами за- хідноволинського кременю. Однак певна частина громад ремісників- кремснярів все ж працювала, ймо­вірно, на приносному матеріалі. На поселенні біля с. Ставок знайдено декілька виробів з імпортного, так званого кіисмьонківського креме­ню, родовища якого знаходяться в Повісленні.

На Поліссі відомі також міс­ця обробки кременю. Це житло- майстсрня CK в урочищі Закорчі біля с. Осова. житло ГЗК в урочи-

Рис. 2.2.3. с. Гаразджа Луцького р-ну Волинської обл. Виходи кременю

ті Осивка, велика майстерня CTK в урочищі Криничка Друга біля нього ж села Костопільського ра­йону Рівненської області (роботи Г. Oxpiменка). Оскільки поклади високоякісного кременю на Поліс­сі відсутні, то його сюди завозили. А виробництво, можливо, до рівня напівфабрикатів (наприклад, не- шліфованих крем'яних сокир CK) відбувалося на місці [Свєшніков, 1974, с.ІЗЗ; BargcI, 1991, s. 109]. Такі сокири часто знаходять біля згаданого села (рис. 2.25).

Крем’яне виробництво того ча­су було, швидше всього, високо­рентабельним і давало можливість майстрам жити з цього промислу, одержуючи певні матеріально ва­гомі еквіваленти (можливо, худобу, зерно, мідні чи бронзові вироби). Як відомо, західноволинський кремінь з крейдяних товщ туронського яру­су високо цінувався в ті часи і по­ширювався у формі заготівок, напів­фабрикатів. готових виробів досить далеко, інколи до 500-700 км на за­хід, аж до Куяв у північно-західній частині Польщі [Szmyt. 1996, s. 197] і до Дніпра, до населення трипіль­ської культури тощо [Віденко. 2008а. с. 43; Відсйко, 20086. с. 131J.

Рис. 2.24. с. Пожарки Рожи шевського р-ну Волинської обл. Крейдяний кар'єр із конкреціями кременю

Рис. 2.25. Крем’яні вироби з с. Осова Костоиільського р-ну Рівненської обл. Випадкові знахідки, збірка місцевої школи (за Г. Охріменком).

Варто зауважити, що добування, транспортування, обробка креме­ню здійснювалася або аборигенним населенням (напевно, частіше), або групами віддалених племен, які мали в ньому юстру потребу. Тобто в усіх цих господарських, обмінно- сировинних процесах спостерігає­мо множину варіантів, кожен з яких обирався як найбільш оптимальний для окремої родової групи або пле­мені. При цьому, ймовірно, на рів­ні племені було вище керівництво - еліта, яка виступала організато­ром цих процесів. Так могло бути у трипільського населення |Відсйко. 2003, с. 94-95; Szmyt. 1996, s. 254; Czebreszuk, 1996, s. 237-242].

Висновок щодо поліваріантнос- ті господарства населення енеоліту, епохи бронзи можна зробити та­кий: господарська структура кож­ної родової групи в рамках племені була різною і залежала від природ­них факторів, погреб і а доцільнос­ті. Промисли - добування, обробка, дистрибуція - могли бути такими ж вигідними, як і відтворюваль- ні вили господарства. За даними польських дослідників, цілі пле­мена, можливо, й культури жили за рахунок промислів та обміну, на­приклад, івснська культура.

Добування кременю. Про різні способи добування кременю писа­ли Я. Лех, Т. Журовскі. Н. Гуріна, С. Бібіков. В. Конопля, С. Бсрезанська. О. Цвек та інші дослідники (Lech, 1981; Zurowski, 1962; Гурина, 1976; Бибиков, 1966; Конопля, 1986, Бе­резанская, 1994; Цвек. Мовчан, 1997]. На Середньому Подністров'ї такі виробки відомі у вигляді што­лень, іпахт-псчср на схилах гір з камерами до 50-60 м² [Березанская, 1994, с. 47]. Одним із таких місць є печера Біла Гора біля с. Студени- ця Кам'янсць-Подільського р-ну Хмельницької області. У 1940 році тут працювали Є. Кричевский і С. Бібіков (jpι∕c^,. 2.26). 1965 року С. Бі­біков повернувся сюди вдруге. Ви­сота Білої гори, яка складається із осадових порід, досягає 140 м над рівнем Дністра. На південному її схилі сірий та жовтувато-сірий кремінь залягає у верхній товщі відкладень. Усього було дослідже­но 8 печер площею в середньо­му до 50-60 м². Найбільша з них мала площу близько 115 м², висоту - від 0,7-0,8 до 2 м. Під навісами №7 та №8 висота печер досягала 2 м. Це штольневі виробітки з вну­трішніми штреками і бічними про­ходами. Місцями було залишено останці для підтримування стелі. На плато виявлено місця первин­ної обробки кременю. Видобутим брилам надавали форми нуклеусів та робили заготовки для клинопо­дібних сокир. Підраховано, що тут було видобуто та оброблено кілька сотень кубічних метрів кременю. Крім Білої Горн, подібні крсмсне- обробні місця, які можна датувати

Рис. 2.26. Поклади крсмсню-плнтняку. 1 - Біла Гора. Дослідження С. Бібікова; Місце видобутку кременю. 2 - Біла Гора. Дослідження С. Бібікова;

З - придністровський кремінь-плитняк (та М. Відейко.м); 4 - гігантський нуклеус з с. Городок Залішицького р-ну Тернопільської обл. (фонди Заліщицького краєзнавчого музею, інв. № КН-7710)

періодом існування трипільської культури, відомі у цьому районі на лівобережжі Середнього Дні­стра біля сіл Теремці, Бакота, далі - на ділянці до Старої Ушиці, біля с. Шустівці тощо [Бибиков, 1966, s. 3-4].

Сліди підземних розробок від­криті В. Коноплею в Івано-Фран­ківській області, на обох берегах Дністра. Цс мілкі ями, глибиною 0,5-0,8 м, розташовані на схилах гір. Між собою вони з’єднані під землею бічними ходами-галереями. Входи до галерей мали вигляд запа­дин діаметром 2-2,5 м або печер на схилах. У деяких штольнях, площа яких досягала 50-60 м², одночасно могли працювати по 3-4 особи [Ко­нопля, 1986, с. 187-189].

Найбільшим за розмірами в Подністров’ї наразі є комплекс, який складається зі штолень та по­селень з майстернями, в районі с. Буківна в Івано-Франківській об­ласті. Більшість поселень та што­лень (усього 32 пункти) виявлена М. Клапчуком у 70-х роках XX ст. [Клапчук, 1973, с. 286-287].

Грунтовніші обстеження про­вів Б. Василенко у 80-х роках. Тут було виявлено виробничий комп­лекс. що складається з 6 поселень, 277 штолень і 15 майстерень. Крім того, знайдено сліди відкритого ви­добування кременю та пов’язані з ним майстерні (Василенко, 1989, с. 38-39]. Також Б. Василенко віднай­шов штольні для видобування кре­меню біля сіл Антонівка. Білогірка, Братиків, Нсзвисько. За формою крем’яні виробки Подністров’я й Рівненщини - штольні, тобто неглибокі ями (0,5-0,8 м) з біч­ними проходами-галереями, що з’єднують між собою окремі каме­ри [Конопля, 1986, с. 187-189].

Місця первісних розробок кре­меню відомі і в Подніпров’ї. У 1988 році в с. Коробчино Кірово­градської області відкрито в стінці кар’єру шахти з видобутку креме­ню. Шахти глибиною до 6 м від сучасної поверхні опускалися до шару, що складається із крем’яних жовен (величиною 50 см) (рис. 2.27). У зрізах кар’єру зафіксовано 5 штолень, шириною близько 1,5 м. Залягають вони в зеленувато- жовтому суглинку, що чергується з буро-червоною глиною. В одно­му випадку штольні з’єднувалися горизонтальним ходом. У розрізі добре видно лійкоподібні входи в шахту. Діаметр лійки на давньому рівні - приблизно 6 м. На глибині 70 см від сучасної поверхні зафік­совано викид грунту. Заповнено шахти гумусованим суглинком із вкрапленнями глини, трапляються тут і первинні відходи крем’яного виробництва [Цвск, Мовчан, 1990; 1997; Цвск, 2005].

У 1990 році дві шахти були по­вністю досліджені. Шахта № 1 по­чиналася за 70 см від сучасної по-

Рис. 2.27. Коробчино. Розріз шахти (за О. Цвек)

верхні входом-лійкою діаметром до 6 м. Штольня опускалася на гли­бину 4 м, де виявлено невеликий майданчик з відходами крем'яного виробництва, серед яких знайдено скребло. Від майданчика під кутом в 45° опускався лаз. Майже на само­му дні штольні відкрито катакомбу, в якій простежуються сходи. Дно фіксується на глибині 5,7 м. Майже на самому дні шахти знайдено ула­мок крем’яної мотики.

За допомогою трасологічно- го аналізу визначено стругальні ножі, струганки, скребло й різці по дереву f∕w(фото А. Єдинака)

Рис. 2.34. Гірниче кістяне знаряддя з копальні 795 в Кшемьонках

(фото Є. Бембеля)

Рис. 2.35. Реконструкція можливих фаз експлуатації шахти 6 в Кшемьонках (за І Цевінською)

зрубували за 10 хв. а діаметром 40 см - за 1 год. Човсн-довбанку розмірами 4x0.6 м, яким можна було успішно плисти по річці, ро­били двое людей за 80 год (10 днів по 8 год). У ході експерименту', про веденого датськими дослідниками Дж. Троль-Смітом, С. Юргснсо- ном, з’ясувалося, що дуб діаметром

30 см можна було звалити за 30 хв. [Семенов, 1957, с. 160].

Однак встановлено, що сокири

31 смугастого кременю з Кшсмьо- нок не використовували для зру­бування. тесання дерева. їх зовсім цілими, без щербин на вістрі знахо­дять у похованнях KKA на Волині, Поділлі, Куявах, Мазовії, Помор’ї Гданському, Люблінщині, інколи за 600 км від родовища [Kowalski, 1980. $. 90-92]. Крім того, дослід­ники з’ясували, що вироби з Кшс- мьонок поширювалися серед на­селення різних культур. Ще одна важлива деталь: смугастий кремінь застосовувався порівняно недов­го - в часи екзистенції KKA. Вироби з кременю шоколадного кольору ви­користовувалися кілька тисячоліть.

За 8 км від Кшемьонок над р.Камінною розташоване відоме поселення культури війчастого по­суду - Чмельов, де обробляли напів­фабрикати з кременю шоколадного кольору. Поселення мало оборонні вали та рови. У період існуван­ня КЛП з крем’яних майстерень в Чмельові вироби поширювали­ся на відстань до 330 км і призна­чалися для зрубування та обробки деревини. В пізніші часи (KKA) ви­готовляли більш тонкі сокири, які слуїували предметом озброєння й поширювалися на відстань до 660 км від місця добування. Є. Бембель пише, що ця виробнича діяльність давала великий зиск [Bςbel, 2003].

Для чужинців такі копальні були недоступними. Інший при­клад стосунків відомий у часи енеоліту на Погоринні. Сюди, в райони проживання трипільців се­реднього етапу, приходили носії волино-люблінської культури, на­приклад, на поселення кременярів

Рис. 2.36. Крем’яні сокири, виготовлені зі смугастого кременю (за T Бі вепським)

Бодаки на Кременеччині, виявлене О. Цинкаловським у 1938 р. [Ска­кун, Цвек, Круц, Манієва, Корвин- Пиотровский, 2005, с. 5].

Припускають, що “втаємничен­ий” в гірничу професію молодих хлопців відбувалося під землею в одній з галерей; ініціації супрово­джувалися магічними діями та об­рядами [Babel. 2003, s. 18].

Невирішеними на сьогодні зали­шаються два питання: перше - яку форму мала дистрибуція: обміну чи забезпечення членів роду; друге - чому тогочасне населення надавало перевагу саме цьому кременю?

Також відкритим є питання щодо того, хто зупинив розвиток значного культурного комплексу землеробів, що сформувався на півночі Центральної Європи? На думку Я. Ковальського, занепад настав швидко, приблизно в 2500- 2000 рр. до P. X., коли культура лійчастого посуду була в повному розквіті. Припускають, то вину­ватці погрому - невідомі любителі сокир зі смугастого кременю. Так зникли поселення Чмельов - за 9 км від Кшсмьонок; Камінь Лукав- скі поблизу Санломєжа, Груде к Надбужний, а також, імовірно, по­селення КЛП на Волині. Ці села були поспіхом покинуті та спалені. В господарських ямах і між житла­ми лежали рештки людей, убитих сокирами У Грудеку Надбужному розкопано залишки 11 забитих ді­тей. В Більче Злотій на Поділлі в печері Всртсба, де ховалося насе­лення трипільської культури, серед людських скелетів знайдено сокиру з характерними смугами.

Воїнам, які творили погроми, після смерті клали в могили (час­то зведені з кам’яних брил) саме такі сокири. Ці войовничі племена не будували великих осель, не за­сновували значних за розмірами поселень, жили, переважно, зі ско­тарства, робили далекі походи (ви­прави), у т.ч. на схід аж до Дніпра. Щоправда великі поселення вияв­лено біля Кшсмьонок (за кілька­надцять кілометрів від копалень). К. Ковальський пише: “Є підозра, що цс були мисливці, які полюва­ли на стада навколишніх землероб­ських племен більше, аніж на дику звірину в лісах” [Kowalski, 1980, S. 93-96].

Носії культури кулястих амфор жили на переломному сталі від осі­лого мирного (відносно) землероб­ського укладу життя до номадичного (кочового) у північному, нестепо- вому варіанті. Цей родовий устрій часто набирав виразу мілітарного патріархату. В пантеоні особливе місце зайняв “бог бурі, озброєний сокирою - символом грому та блис­кавок”. Войовничі пастухи мали зброю - сокири, які “були репліками зброї божества”, а також символами їх суспільного статусу. Не виключе­но, що вже відтоді коня використо­вували їм для верхової їзди (BqbcU 2003, s. 19-20]

Розміщення сировини в геоло­гічних умовах суттєво впливало на характер кремснсобробного вироб­ництва, а окремі види кременю, які відрізнялися за формою, розмірами та структурою, визначали продук­тивність знарядь праці та специ­фіку індустрії. Залягання кременю у формі пластів, жовен, конкрецій створювало передумови до виро­блення технічних навичок їхнього добування і наступної технології обробки.

Хімічний склад, а отже, і вну­трішній стан кременю досить суттє­во впливав на характер індустрії та її спеціалізацію. Так, відносно не­якісна сировина Північно-Західної Білорусі використовувалася лише для виготовлення сокир, а не для сколювання пластин [Гурина, 1976, с. 156]. Цс ж стосується і смугас­того кременю з Кшемьонок Ona- товських на території Південно- Східної Польщі [Balccr, KowaIski. 1978. s. 135-138].

На Західній Волині місцевий високоякісний кремінь був придат­ним і для виготовлення сокир, і для одержання пластин (причому дуже великих розмірів). Його або збира­ли на поверхні, або добували в міл­ких заглибинах.

Кремінь, видобутий із землі, спочатку обробляли в майстернях - на майданчиках, розташованих безпосередньо біля покладів сиро­вини. Тут могли робити нуклеуси, призначені для виготовлення ве­ликих пластин, а також заготовки для клиноподібних сокир. Невдалі нуклеуси, і зламані заготовки ви явлено в багатьох місцях первин­ної обробки. Знайдена в цих місцях кераміка, а також знаряддя праці, пов'язані з побутовою діяльністю, можуть свідчити про існування тут тимчасових стоянок. У кінці енеоліту' та ранньому періоді доби бронзи поблизу цих виходів існува­ли спеціалізовані поселення, осно­вним заняттям яких було добуван­ня. виготовлення і, очевидно, обмін крем’яних знарядь.

Таким спеціалізованим посе­ленням С. Березанська вважає міс­це поблизу с. Сапанів на Кремснсч- чині, де виявлено значну кількість вузькоспсціалізованих майстерень, у яких здебільшого виготовлялися серпи.

Ці виробничі осередки функціо­нували впродовж усієї доби бронзи і залишили після себе сотні загото­вок на різних стадіях їх продуку­вання [Березанская. 1972, с. 95-96].

Майстерні спочатку розміщува­лися безпосередньо на поселеннях, переважно на краю або поблизу житла майстра-кременяра. Вико­ристовувалася в цей період техніка “збереження основи”. Непотрібні частинки конкрецій збивалися й відкидалися. Ядрища або основи, що вже мали необхідну форму, за­бирались. Остаточна обробка зна­рядь, яка вимагала довготривалих затрат часу, здійснювалась за меж­ами них майстерень [Березанская, 1994. с. 49].

На території Західної Волині, а саме в басейнах правих приток Прип’яті, особливо багато майсте­рень (загальнопоселенських або общинних) раннього періоду доби бронзи. їх залишки розташовані на дещо підвищених ділянках надза­плавних терас, неподалік вщ виходів на денну поверхню конкрецій креме­ню. Вони тягнуться вздовж берего­вої лінії на відстані до 1-1,5 км одна від одної, займаючи площу від ЗО до 150 м², суцільно вкріггу крем’яними сколами. Майстерні були зазвичай поліфункціональними (виробляли знаряддя декількох видів) або спеці­алізованими, де виготовлялися пред­мети одного призначення [Пслсщи- шин, 1998, с. 162-163; Березанская, 1994, с. 49; Свєшніков, 1974, с. 84-85, 106,107,123,141].

На Дубснщині В. Конопля нара­хував 22 майстерні з виробництва крем’яних знарядь [Конопля, 1989]. Спеціалізовані майстерні з виго­товлення різних видів крем’яної зброї та знарядь зафіксовані Ю. За- харуком [Захарук, 1961, с. 31]. С. Бсрезанською [Березанская, 1994, с. 20], М. Пелещишиним [Пелсщи- шин, 1998. с. 162-163] на багатьох поселеннях культур постшнурової кераміки [для порівняння: Machnik, 1967, s. 21-23].

Сліди двох майстерень виявлено І. Свсшніковим біля с. Городок. CMT Млинів (Муравиця) [Свешников, 1968] Майстерня, що належить до городоцько-здовбицької культури біля Хрінниківського водосховища, описана М. Пелещишиним [Пелс- щишин, 1990, с. 34]. Інші відомі на берегах річок Іква, Стубла, Стир, Кутянка, Горинь. Кількість майсте­рень періоду культур постшнурової кераміки (ГЗК, CK) наштовхнула дослідників на думку про їхнє най­більше поширення саме в цей пері­од. Крем’яні вироби розповсюджу­валися. ймовірно, і на Люблінщині [Zakoscielna, Libcra, 1991, гус. 12].

Поблизу емт Млинів на Рівнен­щині, в час перебування тут носіїв стжижовської культури, існувало два поселення, довкола яких роз­ташовано більше десяти моно- і поліфункціональних майстерень, одна з яких (Млинів III) містила понад 127 тис. артефактів: фраг­менти конкрецій, заготовки серпів, відщепи на різних стадіях їх ви­готовлення [Конопля, 1978, с. 333; 1982, с. 29; Свешников, 1990, с. 68]. Цс стосується і згадуваної пам’ятки городоцько-здовбицької культури біля с. Городок Рівненської обл., яку супроводжували декілька майсте­рень [Свгшніков, 1974, с. 84-85].

Великим кре.менеобробним цен­тром можна вважати поселення по- бпизу с. Хрінники Демидівського р-ну Рівненської обл. Біля нього виявлено багато кременеобробних майстерень доби ранньої бронзи, які базувалися на дуже багатій висо­коякісній сировині.

Отже, волинський центр Kpc- мснеобробки в ранньобронзовому періоді можна вважати одним із найбільш значних і розвинутих в Європі [Березанская, 1994, с. 50].

Навіть у середньому періоді доби бронзи, коли почало поступово зга­сати крсменсобробне виробництво, на території Західної Волині кре- менярство за своїми кількісними та якісними показниками майже не поступалося попередньому ета­пу. Чимало майстерень східнотши- нецької культури виявлено в басей­ні Стиру на Рівненщині, зокрема неподалік сіл Всрбснь, Лихачівка, Малево. Там виготовляли здебіль­шого серпи і, в меншою мірою, со­кири [Конопля, 1978, с. 333].

На початку пізнього періоду доби бронзи в організації виготов­лення крем’яного інструментарію та його поширенні відбулися суттє­ві зміни. Головна причина поляга­ла в тому, що потреба в крем’яних виробах значно скоротилася, а в ряді районів України зникла вза­галі. Попит на кремінь у цей час задовольняли збором конкрецій з поверхні, тобто відпала потреба до- буваги їх за допомогою підземних розробок. Очевидно, залишилися лише майстри особливо високого професійного рівня, які працювали не тільки на замовлення общини, а й виготовляли вироби на обмін. Вони самі або через посередників виходили на віддалені території, де й збували свою продукцію [Бере­занская, 1994, с. 51].

Виробничі культи. Розвиток крем’яної індустрії не міг не сфор­мувати певні виробничі культи, але свідчень про обряди, пов’язані цим видом виробництва, дуже мало. Про можливе існування виробни­чих культів у трипільців сперте згадує К. Черниш у зв’язку з вияв­ленням значної домішки крем’яних відщепів в обмазці глинобитних робочих майданчиків-платформ, розташованих поруч із житлами на поселенні с. Нсзвисько [Черныш, 1967, с. 153-165].

Досліджуючи пам’ятку серед­нього Трипілля на Дністрі біля с. Жури (етап Bl) у комплексі житла № З, С. Бібіков звертає увагу на де­коровану заглибленим орнаментом біноклеподібну посудину, виявлену на підлозі будинку поблизу печі. В одному з її розтрубів, заповне­ному перепаленими відщепами й дрібними крем'яними лусочками, віднайдено дволезовий наконечник стріти Автор розкопок вказує на обрядове використання кременю в магічному церемоніалі, спрямова­ному на попередження небезпеки [Бібіков. 1954, с. 108].

Під час розкопок поселення східнотрипільскої культури в од­ному з жител с. Миропілля (кінець етапу ВИ) поблизу вівтаря вияв­лена посудина, заповнена перепа­леними крем'яними відщепами й невеликими лусочками. Інші архе­ологічні матеріали з цього житла не мали слідів вогню. Подібність ритуалу в Журах і Миропіллі по­лягає в заповненні посудин залиш­ками крем’яного виробництва, на­явності слідів вогню, розташуванні посудин поблизу сакральних місць житла. Наведені факти дають мож­ливість припускати, що в Журах і Миропіллі могли здійснюватися магічні обряди, пов’язані із кре.ме- необробним виробництвом.

Подаючи характеристику спеці­алізованої кременеобробної май­стерні Поливанів Яр II, Т. Попова вказує на цікаву деталь-скупчення крем’яних жовен, утиснутих у гли­ну, розташоване на певній відстані від майстерні. Грубо оброблені жов­на супроводжувалися масивними відщепами. нуклеусами й відбійни- ками. Автор дослідження розглядає цей артефакт як технологічний при­йом. Hc виключено, що скупчення основних складників первинного оброблення кременю, зібрані в одному місці, можна трактувати як магічний ритуал, пов'язаний із кремснеобробним виробництвом [Понова. 1980. с. 26-35]. Цс при­пущення певним чином підтвер­джує й повідомлення Н. Скакун. У західній частині майстерні дослі­джуваного нею поселення Бодаки виявлено інтенсивно пофарбовану пляму охри чотирикутних обрисів. З одного боку зберігся бортик з об­паленої глини, а по кутах чотири нуклеуси, вертикально забиті в під­логу. Вони відрізнялися від інших, знайдених у Бодаках, своїми неве­ликими розмірами, круговою пло­щиною сколювання й значною за- гладженістю ребер негативів сколів пластин (рис. 2.37) [Скакун, 2004, с. 65]. Можна припускати, що не залишки своєрідного вівтаря. Опи­суючи недавно відкриту майстер­ню Пекарі II з обробки кременю й виготовлення з нього виробів, авто­ри розкопок висловлюють думку, що гам також, напевно, проводи­лися ритуали [Овчинников, Пічкур, 2003, с. 210].

Багато дослідників відзначають, що поселення досить рідко роз­ташовувалися поряд із виходами кременю. Ймовірно, існувала пев­на заборона на заселення ділянок, прилеглих до його розробок. Роз­ташування спеціалізованого посе­лення з обробки кременю (Рубаний Міст) на деякій відстані від шахт з його видобутку (Коробчино). які часто були на прати гіежмлму бере­зі ріки, можливо, свідчать про са- кральність його місцезнаходження. Поселення біля с. Бодаки також роз­міщене віддалік від джерел сирови-

Рис. 2.37. Бодаки. План поселення та крем’яним інвентар (за Н. Скакун)

ни, на протилежному березі яру. У Дубнівсько.му районі Рівненської області виявлені В.Коноплею 22 майстерні були розташовані побли­зу виходів кременю, але на значній відстані від поселень. Такс розмі­щення спостерігалося н в інших місцях, пов'язаних із крем’яною індустрією [Цвек, 2005, с. 88; Цвек, Мовчан, 2005, с. 66-76].

З майстерень сокири, великі пластини та їхні фрагменти йшли на обмін. Кремінь з Подністров’я та Волині розходився за сотні кілометрів, іноді досить далеко за межі трипільських територій (рис. 2.38; 2.53).

На думку дослідників, особливо бажаним товаром були великі нео- броблені пластини. Цс престижні предмети, які знаходять у складі скарбів. До речі, чи не найбільший такий скарб свого часу знайшов В. Хвойка у Подніпров’ї. Схований у великій посудині, він налічував понад 100 великих пластин. Інший скарб - понад 60 пластин - було виявлено нещодавно на території м. Івано-Франківськ [Енциклопе­дія..., 2004, с. 270]. На території За­хідної Волині такі скарби походять з с. Ільковичі Сокальського р-ну (рис. 2.39); !Листова, Лудина, Зим­ного Володимир-Волинського р-ну та ін. [Cynkalowski, 1961]. Скарб крем’яних нуклеусів походить з с. Ново малин Острозького р-ну [Свешников, 1969] (рис. 2.40).

Отже, на різних територіях спо­стерігається існування розмаїтих типів кременеобробних майстерень та неоднакова організація виробни­цтва. Цс майстерні з первинної та вторинної обробки кременю безпо­середньо на місці видобутку, анало­гічні майстерні на поселеннях, роз­ташованих на певній відстані від місць видобування, спеціалізовані майстерні з виготовлення пластин або сокир, майстерні з лагодження та виготовлення знарядь з імпор­тованої сировини. Існує думка, що частина майстерень могла мати се­зонний характер [Пічкур, Шидлов- ський, 2004].

Варто відзначити, що на Волині у всі періоди рівень кремснсоброб- ки був досить високим, тут засто­совували практично всі технології цієї галузі, поширені в Європі. Ви­сокоякісна місцева сировина спри­яла розвитку кременевої індустрії.

Удосконалення техніки обро­блення кременю, висока якість на­півфабрикатів та готових виробів, а також наявність майстерень, на думку Н. Скакун, свідчать про спе­ціалізацію та професіоналізацію кремснсобробного виробництва, яке поступово переросло рамки домашнього промислу й перетво­рилося на ремесло [Скакун, 2001, с. 53].

Виготовлення окремихти пін зна­рядь та напівфабрикатів пов'язане насамперед із особливостями си-

Рис. 2.38. Картосхема поширення виробів з центрів кременеобробного виробництва Волині та Придністров’я в епоху енеоліту та ранньої бронзи (за Н. Скакун»

ровинної бази. У Подністров’ї ви­робляли переважно масивні зна­ряддя для обробки дерева - сокири, колуни, тесла, долота. На Волині основною продукцією були великі пластини.

Волинь і Подністров'я стали основними експортерами виробів із кременю дія населення вели­чезної території. До того ж інколи конкреції якісною кременю ціну­вали настільки, що клали до похо­вання разом з виробами із золота та міді. Наприклад, у могильнику тиса-полгарської культури у Вели­ких Рашківцях на території Словач­чини виявлено конкреції кременю, нуклеуси та великі пластини, виго­товлені з волинського та дністров­ською кременю.

Рис. 2.39. Скарб крем’яних пластин з Ільковим Сокальського р-ну Львівської обл. (за В. Коноплею)

Рис. 2.40. Скарб крем’яних нуклеусів із с. Новомалин Острозького р-ну Рівненської обл. (за І. Свсшніковим)

2.2.