2.2. СИСТЕМИ І МЕТОДИ ПЛАНУВАННЯ ПРИБУТКУ

Основу механізму управління прибутком банку складають систе-

ми і методи його планування.

Планування прибутку – процес розробки системи заходів щодо забезпечення його формування в необхідному обсязі та ефективно- го використання відповідно до завдань розвитку банку в майбут- ньому.

Планування прибутку в банку базується на використанні трьох основних систем:

1) стратегічне планування формування і розподілу прибутку банку;

2) поточне планування формування, розподілу і використання при-

бутку банку;

3) оперативне планування формування і використання прибутку банку.

Кожній з цих систем планування прибутку властиві свої форми

реалізації його результатів (табл.

Таблиця 2.1

Системи планування прибутку банку і форми реалізації його результатів

Система планування прибутку Форма реалізації планування прибутку Період планування Стратегічне планування формування і розподілу прибутку Розробка політики формування і розподілу прибутку банку (політики управління прибутком)

до 3-х років Поточне планування формування, розподілу

і використання прибутку Розробка поточних фінансових планів за всіма основними аспектами формування, розподілу і використання прибутку банку

1 рік Оперативне планування формування і використання прибутку Розробка і доведення до виконавців бюджетів за всіма основними питаннями формування і використання прибутку банку

місяць,

квартал

Теоретично всі системи планування прибутку перебувають у вза- ємозв’язку й реалізуються у певній послідовності. Вихідним етапом планування є розробка політики управління прибутком банку, яка по- кликана визначати завдання та параметри його поточного планування.

У свою чергу поточне планування прибутку створює основу для

розробки та доведення до виконавців оперативних бюджетів за всіма основними питаннями його формування та використання.

Реалізація системи прогнозування та розподілу прибутку полягає у розробці політики управління прибутку на декілька майбутніх років.

Процес розробки політики управління прибутком банку склада- ється з ряду етапів (додаток А). При цьому кожна фінансова установа вирішує для себе дилему “ризик – дохід”. Основний принцип теорії фінансів: ціна більшого прибутку – більший ризик. Пошук оптималь- ного їх співвідношення є найважливішим завданням для керівництва кожного банку. Планування повинне давати відповідь на питання, як управлінські рішення керівництва і зміни в навколишньому середо- вищі, тобто зміни умов діяльності та регулювання, впливають на ха- рактер співвідношення “ризик – дохід”.

При вирішенні дилеми “ризик – дохід” банки обирають одну

з альтернативних стратегій: перша дає змогу отримати максимальний прибуток, хоча при цьому існує загроза збитків, тобто діяльність су- проводжується підвищеним ризиком; друга полягає в тому, що до

мінімуму можна знизити ризики і стабілізувати прибуток. Однак не слід забувати, що збільшення прибутків за умови одночасного зни- ження ризику створює виняткову ситуацію, яка дуже рідко трапля- ється на практиці.

Формально стратегії поведінки на ринку можна описати за допо-

могою моделей. У першій моделі цільовою функцією є максимізація прибутку за умови обмеження ризику шляхом установлення максима- льно допустимого його значення, у другій – мінімізація ризику за умови утримання прибутку на рівні, який не нижчий від заданого.

Стратегія отримання максимального прибутку передбачає свідо- ме прийняття ризику, характеризується спекулятивними тенденціями і реалізується шляхом застосування незбалансованих підходів до управління активами і зобов’язання, які не передбачають вирівнюван- ня окремих статей балансу за обсягами чи строками, наприклад, та- ких, як управління гепом, дюрацією, додержання відкритої валютної позиції, формування агресивного портфеля цінних паперів, проведен- ня спекулятивних операцій із фінансовими деривативами.

Стратегію мінімізації ризику обирають тоді, коли рівень прибут- ку банку задовольняє керівництво й акціонерів, а основною метою є стабілізація фінансових результатів. У цьому разі мета досягається за допомогою таких прийомів управління активами і пасивами, як приведення у відповідність строків та обсягів активів і зобов’язань, чутливих до змін процентної ставки (фіксація спреду), імунізація ба- лансу, додержання закритої валютної позиції, формування збалансо- ваного портфеля цінних паперів, проведення операцій хеджування і страхування ризиків.

Система поточного планування формування, розподілу і викори-

стання прибутку базується на політиці управління ним і полягає в розробці конкретних планів. Вихідними передумовами для розробки таких поточних планів є:

• цільові показники, розроблені в процесі формування політики управління прибутком;

• планові обсяги фінансової діяльності;

• система розроблених нормативів і лімітів витрат;

• діюча система ставок податкових платежів;

• результати аналізу прибутку за попередній період.

Оскільки ряд вихідних передумов розробки поточних планів мають ймовірний характер і розкид їхніх параметрів в умовах сучас- ної економічної нестабільності країни досить високий, поточні плани бажано розробляти в декількох варіантах – оптимістичному, ймовір- ному, песимістичному.

Планування прибутку банку тісно пов’язане з плануванням дохо- дів й витрат банку. Основним видом поточного плану прибутку є план доходів та витрат за операційною діяльністю. Мета розробки такого плану – формування суми чистого прибутку від цієї діяльності.

В процесі розробки даного плану повинна бути забезпечена чітка взаємодія показників валового та чистого доходів, витрат, податкових платежів, балансового та чистого прибутку банку.

Ряд показників, які пов’язані з формуванням та використанням

прибутку, відображаються в поточному плані надходження та викори- стання грошових коштів банку.

В процесі розробки цих планів повинна забезпечуватися чітка взаємодія показників залишку грошових коштів на початок періоду, їх надходження і витрачання в плановому періоді та залишку на кінець періоду.

Окремі показники, пов’язані з формуванням та використанням прибутку, відображаються в поточному плані формування та викорис- тання фінансових ресурсів. В ньому містяться показники обсягу над- ходження коштів за рахунок чистого прибутку банку на споживання та інші цілі.

Система оперативного планування формування і використання

прибутку полягає в розробці системи бюджетів (бюджетуванні).

За допомогою бюджетів досягається відповідність між витратами банку, обсягами та ефективністю проведених операцій, витрати роз- поділяються рівномірно з метою безперебійної роботи банку на всіх ділянках, визначаються оптимальні розміри витрат для досягнення найкращих фінансових результатів, забезпечується мінімізація подат- кових платежів і обов’язкових відрахувань, розраховується мінімальна операційна маржа на майбутній період.

Планування бюджету банку конкретизує завдання фінансової ді- яльності на відносно близьку перспективу (квартал з помісячною роз- бивкою) шляхом трансформації стратегічних показників в планові значення за статтями бюджетів банку. При цьому використовується

уточнена прогнозна інформація про ринкові та інші обмеження, що діють в період оперативного планування.

Отже, при плануванні враховується ряд зовнішніх і внутрішніх

обмежень, що накладаються на модель.

Зовнішні обмеження – це нормативи НБУ (достатність капіталу,

розмір відкритої валютної позиції, нормативи ліквідності та ін.).

Внутрішні обмеження – це ліміти і вимоги, установлені внутріш- ньобанківськими документами, зокрема ліміти на обсяг вкладень і на рівень ризику, необхідний рівень рентабельності і (або) процентної маржі банку, обсяг високоліквідних активів, розмір гепу та ін.

У процесі формування бюджетів необхідно враховувати й такі

прогнозні показники:

• обсяг грошової маси;

• рівень інфляції;

• параметри державного бюджету на наступний рік;

• макроекономічну та політичну стабільність;

• інвестиційну та ділову активність;

• спосіб зберігання заощаджень населенням (у банках чи на руках);

• політика держави щодо способу зберігання бюджетних коштів

(у банках чи в Державному казначействі).

Прогнозувати ці параметри дуже складно, особливо в Україні, то- му банки, як правило, детально планують власні бюджети лише на ква- ртал.

Для того, щоб система бюджетування функціонувала ефективно,

рекомендуємо дотримуватися таких принципів планування бюджету:

• бюджетування здійснюється в розрізі фінансової структури банку.

Бюджет складається за банком в цілому, за філіями, за бізнес- напрямками та центрами інфраструктури, за кожним центром від- повідальності;

• всі доходи (витрати) повинні бути однозначно віднесені до конкре-

тної статті бюджету;

• система планування повинна бути прив’язана до наявної в банку системи центрів відповідальності, повноважень, системи контролі- нгу, інакше реалізація навіть найкращих планів буде неефектив- ною;

• розрахунок планових показників статей бюджету повинен бути за- снований на глибокому аналізі вихідної ситуації, досягнутих результатів, сильних і слабких сторін бізнесу банку з урахуванням виявлених резервів підвищення доходів і (або) зниження витрат;

• необхідність сценарного планування з врахуванням ризиків і змін зовнішнього середовища;

• планування захисних дій і контрдій для компенсації втрат у випад-

ку виникнення ризиків;

• оптимізація планів з урахуванням інтересів власників, а також з економічних та інвестиційних критеріїв;

• фінансова діяльність банку, в тому числі цілі і завдання його розви- тку, повинна бути формалізована настільки, щоб для вирішення за- вдань планування можна було застосувати математичні методи;

• процес оперативного фінансового планування має безперервний характер: після закінчення одного планового періоду одночасно з аналізом результатів виконання фінансових планів приймаються фінансові плани на наступний період.

Використання розглянутих систем та методів планування прибу-

тку дозволить підвищити ефективність управління ним у банку.