2.3. СИСТЕМИ І МЕТОДИ АНАЛІЗУ ПРИБУТКУ

Важливою складовою частиною механізму управління прибутком банку є системи і методи його аналізу. Аналіз прибутку являє собою процес дослідження умов та результатів його формування і викорис- тання з метою виявлення резервів подальшого підвищення ефектив- ності управління ним.

Метою аналізу прибутку та рентабельності є збільшення абсо-

лютної величини прибутку та підвищення рентабельності банку на основі ефективного управління доходами і витратами.

За цілями аналіз прибутку розподіляється на різні форми за пев-

ними ознаками (рис. 2.4).

Для вирішення конкретних завдань управління прибутком засто- совується цілий ряд спеціальних систем та методів аналізу, які дозво- ляють отримати кількісну оцінку окремих аспектів її формування, розподілу та використання як в статиці, так і в динаміці (рис. 2.5).

ОСНОВНІ ФОРМИ АНАЛІЗУ ПРИБУТКУ В БАНКУ

Залежно від об’єкта дослідження

Аналіз формування прибутку

Аналіз розподілу та використання прибутку

Залежно від організації проведення

Зовнішній аналіз прибутку

Внутрішній аналіз прибутку

Залежно від обсягів дослідження

Повний аналіз прибутку

Тематичний аналіз прибутку

Залежно від масштабів діяльності

Аналіз прибутку за банком в цілому

Аналіз прибутку за структурними підрозділами,

центрами відповідальності

Аналіз прибутку за окремою операцією

Залежно від періоду проведення

Попередній аналіз прибутку

Поточний аналіз прибутку

Підсумковий аналіз прибутку

Рис.

Найбільше значення в ході аналізу прибутку мають коефіцієнт- ний та факторний методи аналізу. Аналіз коефіцієнтів базується на розрахунку співвідношення різноманітних абсолютних показників між собою. В процесі використання даної системи аналізу визнача- ються різноманітні відносні показники, що характеризують окремі ас- пекти формування, розподілу та використання прибутку банку.

У практиці управління прибутком найбільше розповсюдження отримали системи аналітичних коефіцієнтів, які подані в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Основні показники коефіцієнтного аналізу прибутку

8 А заг

Продовж. табл. 2.2

КСТп = ЧП

У світовій практиці основними показниками прибутковості дія- льності банку є показники ROA (прибутковість активів) та ROE (при- бутковість капіталу).

Показник ROA перш за все є показником ефективності роботи

менеджерів банку. Він характеризує, наскільки ефективно менеджери банку формують прибуток з активів банку.

Показник ROE є вимірником дохідності для акціонерів банку.

Він приблизно встановлює розмір чистого прибутку, який отримують

акціонери від інвестування капіталу, тобто ризику, на який вони йдуть,

надаючи свої кошти на отримання прийнятного рівня прибутку.

Вищенаведені показники є елементами найбільш популярної мо- делі для дослідження ефективності банківської діяльності – моделі фі- рми “Дюпон”, або декомпозиційної моделі.

Ця традиційна система відома в теорії корпоративних фінансів як модель Дюпона (формула 2.1). Методика декомпозиційного аналізу дає змогу дослідити залежність між показниками прибутковості і ри- зику банку та виявити вплив окремих чинників на ефективність його діяльності за формулою:

ROE = ЧП Азаг

? Азаг

К

= ROA ? EM ,

(2.1)

де EM – мультиплікатор капіталу банку.

Цей взаємозв’язок свідчить про те, що банківський прибуток ду- же чутливий до того, за рахунок яких джерел формуються ресурси ба- нку, що більше використовується – боргові зобов’язання, включаючи депозити, чи кошти власників банку.

Фактично взаємозв’язок ROЕ і ROА демонструє фундаментальну залежність між прибутковістю та ризиковістю діяльності. В табл. 2.3 наведені показники співвідношення боргових зобов’язань та акціоне- рного капіталу, яких необхідно дотримуватися для досягнення рівня прибутковості, до якого прагнуть акціонери банку.

Таблиця 2.3

Співвідношення ризикованості та прибутковості діяльності банку

Мультиплікатор капіталу

Можливий рівень дохідності активів, % 0,5 1,0 1,5 2,0 Необхідний рівень прибутковості капіталу, % 5 2,5 5,0 7,5 10,0 10 5,0 10,0 15,0 20,0 15 7,5 15,0 22,5 30,0 20 10,0 20,0 30,0 40,0

Відомо, що через зниження ефективності діяльності, яка відо- бражається показником ROA, банк повинен брати на себе більший ри- зик шляхом підвищення співвідношення боргових зобов’язань та ак- ціонерного капіталу для досягнення рівня прибутковості, якого бажають його акціонери.

Не менш важливою формулою прибутковості, що побудована на основі ROE, є така:

ROE = NPM ? AU ? EM

= ЧП ? ОД

? Азаг ,

(2.2)

де NPM – чиста маржа прибутку;

ОД Азаг К

AU – коефіцієнт використання активів банку;

ОД – операційні доходи.

Кожен елемент цього рівняння являє собою контрольний індика-

тор того чи іншого аспекту банківських операцій:

• маржа прибутку банку відображає ефективність управління витра-

тами та політику встановлення цін на банківські послуги;

• коефіцієнт використання активів відображає політику управління портфелем, особливо в частині структури активів банку та доходів за ними;

• мультиплікатор капіталу відображає фінансовий важіль або політи-

ку фінансування.

Якщо будь-який із вказаних показників починає зменшуватися, менеджери повинні звернути увагу на це та виявити причини такої зміни.

Мультиплікатор капіталу зазвичай найбільший за значенням по- казник серед наведених.

фінансового важеля, тобто відображає кількість грошових одиниць активів, яку має забезпечувати кожна грошова одиниця акціонерного капіталу, та частину ресурсів, яка може бути сформована за рахунок боргових зобов’язань. Оскільки акціонерний капітал повинен покри- вати збитки за активами банку, то чим вище значення мультиплікато- ра, тим вищою є вірогідність банкрутства банку. З іншого боку, висо- ке значення мультиплікатора свідчить про більші можливості банку виплатити дивіденди своїм акціонерам.

Маржа прибутку певною мірою є об’єктом контролю та управ- ління з боку менеджерів. Цей показник означає, що банки можуть під- вищити свої доходи та виплати акціонерам шляхом ефективного кон- тролю за витратами та максимізації доходів. Менеджери можуть

також підвищити середню дохідність активів банку шляхом зваженого їх перерозподілу на користь найбільш дохідних кредитів та інвести- цій, уникаючи при цьому підвищених ризиків.

Незначні корективи, внесені у формулу 2.2, дозволяють скласти рівняння, яке може бути використане для виявлення проблем у чоти- рьох сферах управління банком за формулою:

ROE = ЧП

? ПДОП ? ОД

? Азаг ,

(2.3)

ПДОП ОД

Азаг К

де ПДОП – прибуток до оподаткування.

У цьому випадку показник маржі прибутку банку було поділено на дві частини:

1) показник ефективності управління податками (ЧП/ПДОП), що відо-

бражає використання банком інструментів для мінімізації податків;

2) показник ефективності операційної діяльності та контролю за витратами.

Отже, можна стверджувати, що для аналізу ефективності діяль- ності банку необхідно проаналізувати ефективність управління подат- ками банку, ефективність контролю за витратами, ефективність управління активами та ефективність управління ресурсами банку.

Якщо один з вищенаведених показників почав знижуватися, ме- неджерам необхідно провести детальний аналіз ефективності органі- зації роботи у даній сфері.

планування та контроль за його виконанням. Якщо співвідношення операційних доходів та активів різко знижується, необхідно провести ретельний аналіз політики формування портфеля активів для того, щоб виявити, чи не зумовлене таке зниження факторами, які можуть бути об’єктами управління та контролю менеджерів.

Однак треба зазначити, що проаналізована модель має один сут- тєвий недолік – за нею можна порахувати лише загальну ефективність банку. Для аналізу, наприклад, ефективності відділів банку цю модель застосувати неможливо, тому що необхідно знати розподіл власного капіталу між цими відділами. До того ж в цій моделі не враховується ризиковість бізнесу.

Аналіз загальної ефективності банку обов’язково проводиться

у порівнянні з аналогічними показниками банків-конкурентів, серед-

ніх значень по системі, а також у порівнянні з іноземними банками.

Найбільш поширеною моделлю оцінки ефективності діяльності банку є модель Дюпона. Але вона, як і попередня, не враховує ризи- ковості діяльності банку.

Дослідження прибутку не може вважатися повним без проведен-

ня факторного аналізу.

Чистий прибуток, що відображає фінансовий результат комер- ційної діяльності банку, в основному формується під впливом таких факторів:

• зміна розміру власного капіталу (С1);

• зміна маржі прибутку (Н4);

• зміна рівня ефективності використання активів (Н2);

• зміна рівня мультиплікатора капіталу (Н3).

Модель, що використовується для факторного аналізу прибутку,

виглядає так:

Прибуток = К ? ЧП ? ОД

? Азаг ,

(2.4)

або в агрегованому вигляді:

ОД Азаг К

Прибуток = С1? Н 4 ? Н 2 ? Н 3.

(2.5)

Розрахунок факторних впливів на чистий прибуток проводиться в такій послідовності:

1) розрахунок загальної зміни прибутку = П – П0,

де П – прибуток звітного (поточного) року;

П0 – прибуток базового року;

2) розрахунок впливу на прибуток зміни розміру капіталу:

? Прибутокс = (С1 – С10) • Н4 • Н2 • Н3, (2.6)

де С1 – власний капітал звітного періоду; С10 – власний капітал базового періоду; Н4 – маржа прибутку звітного періоду;

Н2 – рівень ефективності використання активів звітного періоду;

Н3 – мультиплікатор капіталу звітного періоду;

3) розрахунок впливу на прибуток зміни розміру маржі прибутку:

? ПрибутокН4 = (Н4 – Н40) • С10 • Н2 • Н3, (2.7)

де Н40 – маржа прибутку базового періоду;

4) розрахунок впливу на прибуток зміни рівня ефективності викорис-

тання активів:

? ПрибутокН2 = (Н2 – Н20) • С10 • Н40 • Н3, (2.8)

де Н20 – рівень ефективності використання активів базового періоду;

5) розрахунок впливу на прибуток зміни мультиплікатора капіталу:

? ПрибутокН3 = (Н3 – Н30) • С10 • Н40 • Н20, (2.9)

де Н30 – мультиплікатор власного капіталу базового періоду.

Факторний аналіз сприяє виявленню параметрів, що впливають на зміну розміру прибутку банку, і дозволяє регулювати розмір при- бутку та рентабельність власного капіталу банку за рахунок управ- ління факторами, що впливають на прибуток та норму прибутку на капітал.

Незважаючи на те, що декомпозиційний метод аналізу ефектив- ності діяльності банку, який описаний вище, є одним з найбільш по- ширених і вважається найбільш правильним методом, він містить де- які недоліки.

Підвищення капіталізації вітчизняних банків було одним з осно-

вних завдань Національного банку України в останні роки. Природа цього завдання цілком зрозуміла: для підвищення стійкості банківсь- кої системи вітчизняні банки повинні підтримувати розмір власних коштів на рівні, який пропонується Базельським комітетом з регулю- вання банківської діяльності.

Практика доводить, що зазвичай банки намагаються мати на ба-

лансі більше капіталу, ніж вимагають регулюючі органи. Це поясню- ється тим, що банки хочуть “застрахуватися” від санкцій з боку регу- лятора за порушення мінімального нормативу достатності капіталу. Інша причина перевищення розміру капіталу над встановленим міні- мумом може бути пояснена так: наявність великого розміру капіталу є певною мірою сигналом про більш високу надійність даного банку у порівнянні з конкурентами, що підвищує довіру кредиторів та клієн- тів. Однак із збільшенням частки власного капіталу в активах ефекти- вність його використання (показник ROE) буде знижуватися, в чому не будуть зацікавлені акціонери та інвестори банку. Тому перед вченими було поставлене завдання: знайти метод оцінки ефективності діяльності банку, який би дозволяв, з одного боку, забезпечувати за- хист від ризиків, з іншого – максимізувати ефективність використання

капіталу банку. Таким чином виникла концепція економічного капіта-

лу та методологія RAROC.

Економічний капітал визначають як перевищення активів над зо- бов’язаннями (в обох випадках оцінюється за ринковою вартістю), яке з економічної точки зору необхідне для захисту фірми від ризику бан- крутства на такому рівні вірогідності, який власники фірми вважають прийнятним. Отже, економічний капітал буде відрізнятися за вартістю від регулятивного та балансового капіталу банку. Залежно від співвід- ношення економічного, регулятивного та балансового капіталу мож- ливі ситуації, коли економічний капітал менший від регулятивного та балансового, приблизно рівний та значно більший.

Слід зазначити, що концепція економічного капіталу виникла, тому що традиційні функції власних коштів були до певної міри пере- глянуті. На сучасному етапі на перше місце виходить захисна функція, згідно з якою власні кошти повинні захищати банк від можливих втрат. Це не означає, що банк повністю захищає себе від ризику – він приймає на себе значно більше зобов’язань, ніж має власних коштів. Однак провідні вчені наполягають на тому, що власні кошти банку повинні захищати банк лише від непередбачуваних ризиків, інші ж ризики будуть покриватися за рахунок інших джерел. Тому обчислю- вати розмір економічного капіталу пропонуємо за такою формулою:

EC = RC + CC,

де EC – економічний капітал;

(2.10)

RC – капітал, що необхідний для покриття непередбачуваних ризиків з метою захисту від банкрутства;

CC – капітал, що використовується для фондування активних

операцій та резервований під позабалансові зобов’язання.

Відповідно до функцій капіталу розрізняють капітальні вкладен- ня (фізичне придбання активів за рахунок власних коштів) та розмі- щення капіталу, тобто умовний розподіл капіталу за напрямами діяль- ності та підрозділами банку згідно з рівнем їх ризику, при якому не відбувається жодних інвестицій капіталу в бухгалтерському значенні цього слова. Незважаючи на те, що такий розподіл капіталу у банку є тільки умовним та може не співпадати з бухгалтерським розподілом капіталу за філіями, відділеннями та дочірніми компаніями, з точки зору ризик-менеджменту він має велике значення. Адже без цього неможливо підрахувати вартість капіталу, задіяного в кожному з на- прямів діяльності і відповідно розрахувати економічний прибуток та рентабельність капіталу з урахуванням ризику.

Основна проблема такого підходу до капіталу – визначення по- треби в економічному капіталі. Ідеальний варіант розрахунку потреб в економічному капіталі – за принципом “знизу-вверх”, що означає розрахунок всіх основних видів і факторів ризику діяльності банку з урахуванням кореляційних взаємозв’язків, які існують між ними. Ін- теграцію ризиків “знизу-вверх” в умовах множинності їх джерел реа- лізують, виділяючи первинні фактори ризику на рівні окремих опера- цій, інструментів та структурних підрозділів, поступово піднімаючись за корпоративною ієрархією. Отримана оцінка ризиків зазвичай менша від мінімальних вимог регулюючих органів та фактичного капіталу. Пі- сля цього наявний капітал необхідно розподілити вже за принципом “зверху-вниз”, за “центрами ризику”, тобто за тими доходними напря- мками діяльності та підрозділами, які створюють ці ризики, з враху- ванням ефектів диверсифікації ризику всередині корпоративного портфеля.

Метод оцінки фінансового ризику і потреби в капіталі на рівні окремих напрямів бізнесу та банку в цілому, який отримав назву “ско- ректована на ризик рентабельність капіталу” (Risk-Adjusted Return On Capital – RAROC), був вперше впроваджений інвестиційним банком Banker’s Trust в кінці 1970 року. На базі цього показника виникли мо- дифікації, які можна об’єднати під назвою “показники оцінки резуль- татів діяльності з врахуванням ризику”. Вони отримали широке роз- повсюдження у фінансовому секторі як показники економічної ефективності, що враховують ризик.

Поява методу RAROC була обумовлена тенденцією збільшення диверсифікації банківської справи у західних країнах у 80-90-х роках ХХ ст. В цей період банки почали освоювати нові для них види опе- рацій, наприклад, торгівлю деривативами, які, на відміну від тради- ційних операцій кредитування, потребували дуже мало капіталу як джерела їх фінансування, однак створювали умовні зобов’язання для банку, розмір збитків за якими міг бути катастрофічним для банку в цілому.

Метод RAROC у загальному розумінні потрібний для забезпе- чення банку капіталом на рівні, який достатній для покриття неперед- бачуваних збитків внаслідок реалізації усіх основних видів ризику з високим ступенем вірогідності. Отже, головною метою використан- ня методу RAROC є оптимізація сукупної величини та структури капіталу банку.

Основою RAROC є такий принцип: більш ризикові проекти по-

винні приносити і більшу чисту дохідність у порівнянні з проектами

менш ризиковими. Це означає, що оцінка рентабельності напрямку бізнесу чи підрозділу (операції, продукту, клієнта тощо) та ціноутво- рення на їх продукти і послуги повинні враховувати не тільки прямі витрати, що включають вартість кредитних ресурсів, непроцентні ви- трати і премію за ризик (відображає очікувані збитки), але й вартість задіяного капіталу для покриття непередбачуваних збитків внаслідок усіх видів ризику.

Американські вчені довели, що за допомогою методу RAROC можна проводити порівняння різноманітних бізнес-напрямів банку. Це підтверджується зростанням доданої біржової вартості акцій бан- ку, що відображає рівень підвищення чи зниження вартості акцій. Якщо додана біржова вартість акції дорівнює нулю, напрям бізнесу не призводить ні до приросту, ні до зменшення вартості акцій. Напрям бізнесу призводить до підвищення вартості акцій за умови наявності позитивної доданої вартості та відповідно до її зниження за умови від’ємної доданої вартості.

Порівняння економічного капіталу, необхідного даному напряму

бізнесу, та доданої біржової вартості за кожним з напрямів ілюструє їх ефективність. Більш детально це показано на рис. 2.6.

Вартість

1200 Middle

1000

800

Market

Іпотека Дрібний

Корпоративне

600

400

200

Казначейство

Кредитні картки

бізнес

кредитування

100 200 300 400 500 600 700 800 900

Економічний капітал

Рис. 2.6. Створення доданої біржової вартості окремими напрямами діяльності банку

З рис. 2.6 зрозуміло, що біржова вартість кожного з підрозділів протиставляється економічному капіталу, який необхідний для

забезпечення операцій окремого підрозділу. Підрозділи класифіку- ються за ефективністю створення додаткової вартості на одиницю ре- сурсів, що використовуються. Підрозділи, що знаходяться зліва на графіку (Middle market, казначейство), ефективно створюють додану вартість, тому правлінню банку необхідно знайти можливості для розширення цих підрозділів за рахунок додаткових інвестицій.

Підрозділи, що знаходяться всередині графіка (кредитні картки,

іпотека) менш ефективні, тому менеджмент банку повинен підвищува- ти їх ефективність за рахунок зменшення витрат, розширення масшта- бів чи інших додаткових стимулів. Підрозділи, що знаходяться у правій частині графіка (дрібний бізнес, корпоративне кредитування), – най- менш ефективні, у більшості випадків активно “винищують” біржову вартість. Саме тому керівництву необхідно використовувати агресив- ну політику для того, щоб знайти причини низької ефективності банку та підвищувати її.

Виходячи з вищенаведеного, оцінити рентабельність капіталу,

скореговану на ризик, можна за такою формулою:

RAROC = E - EL =

RC

E - EL

(MRC + CRC + ORC )

, (2.11)

де E – чистий прибуток з урахуванням витрат на часткове хеджу- вання ринкового та кредитного ризиків; EL – очікувані втрати внаслідок економічного ризику; RC – капітал, що резервується проти сукупного нехеджованого ризику, який складається з непередбачуваних втрат вна- слідок ринкового, кредитного та операційного ризиків.

Необхідно відмітити, що вартісна оцінка вищеперелічених ризиків – це дуже складне завдання, однак за умови його виконання можна отри- мати можливість використовувати метод RAROC для різних цілей:

1. На рівні банку в цілому:

• визначення сукупної потреби в економічному капіталі;

• оцінювання економічної ефективності використання акціонер- ного капіталу шляхом порівняння з необхідною нормою дохід- ності;

• розкриття інформації про рентабельність капіталу та отриманого економічного прибутку для акціонерів, рейтингових агентств, регулюючих органів;

• матеріальне заохочення вищого рівня менеджменту.

2. На рівні окремих напрямів бізнесу:

• розподіл наявного капіталу між існуючими напрямами діяльності;

• оцінювання ефективності роботи підрозділів шляхом порівняння RAROC з єдиною сигнальною нормою рентабельності та їх ра- нжування за ступенем інвестиційної привабливості;

• матеріальне заохочення керівників підрозділів.

3. На рівні окремих портфелів (операцій) клієнтів (трейдерів):

• розміщення наявного капіталу за окремими портфелями та операціями;

• оцінювання рентабельності окремих операцій з урахуванням їх ризику;

• ціноутворення фінансових інструментів та банківських послуг;

• оцінювання ефективності роботи менеджерів, трейдерів та ке- рівників портфелями, розподілу між ними матеріального заохочення.

Однак, на жаль, не існує ідеальних методів оцінки ефективності.

Метод RAROC також має свої переваги та недоліки.

1. Переваги RAROC:

• об’єктивність – більш точна оцінка потреб в капіталі та економі- чної вигоди від операцій в порівнянні з традиційними показни- ками ROE і ROA;

• комплексність – інтеграція в одному показнику оцінок основ- них видів фінансових ризиків (ринкового, кредитного, опера- ційного);

• універсальність – можливість використання в стратегічному плануванні, ціноутворенні та системах мотивації персоналу на всіх рівнях управління банку.

Крім того, важливою перевагою RAROC є можливість оцінювати

ризики “знизу-вверх”, за окремими операціями, портфелями та клієн- тами, поступово підіймаючись на більш високі рівні шляхом агрегу- вання ризиків з урахуванням ефекту диверсифікації між різними на- прямами діяльності. Розрахунок потреб в капіталі з урахуванням основних ризиків та взаємозв’язок розміру матеріального заохочення керівників з рентабельністю задіяного капіталу створюють дієві сти- мули економії на розмірі капіталу, що в першу чергу сприяє приросту економічного прибутку.

2. Недоліки методу RAROC:

• неможливість використання при оцінці рентабельності інвестицій в безризикові активи, для яких ринковий, кредитний та операцій- ний ризики дуже малі, наприклад, купівля короткострокових

державних облігацій країн з високим кредитним рейтингом та утримування їх до погашення. Для таких операцій рентабельність капіталу, розрахована за формулою (2.11), буде нескінченно великою;

• складність розрахунку для малих підрозділів банку, окремих операцій та продуктів, для яких визначення розміру задіяного капіталу та віднесення прибутку чи витрат є проблемою. Це за- гальний недолік показника RAROC та похідних від нього.

Отже, на сучасному етапі ефективність банківської діяльності не-

обхідно оцінювати з обов’язковим врахуванням ризику. Метод RAROC виник, тому що загальні методи оцінки ефективності діяльно- сті банку не коригувалися на фактор ризику. Крім того, використання традиційних методів аналізу ефективності часто призводило до непра- вильних результатів через те, що не враховувалася вартість капіталу, який був віднесений до того чи іншого напряму діяльності.

За допомогою методу RAROC можна розраховувати як загальну ефективність діяльності банку, так і ефективність окремих структурних підрозділів, напрямів бізнесу, операцій. Однак незважаючи на перева- ги, він має також ряд недоліків, основний з яких – це складність оцінки можливих втрат від ризиків, а також визначення розміру капіталу, який віднесений до підрозділів, напрямів бізнесу, операцій та клієнтів, що аналізуються. Розглянемо двох трейдерів одного банку, які працюють на різних ринках. Перший з них спеціалізується на валютних операціях з готівковими євро на ринку FOREX і може відкривати позиції на суму до 10 млн. євро, другий працює на ринку короткострокових державних облігацій країн ЄС. При цьому розмір його відкритої позиції лімітова- ний 1 млн. євро. Припустимо, що волатильність курсу євро до долара США складає 15 %, а річна волатильність на ринку облігацій – не бі- льше 2 %. За рік прибуток першого трейдера склав 1 млн. євро, а друго- го – лише 45 тис. євро. Для оцінки ефективності роботи трейдера з ура- хуванням ризику величина RC визначається за часовим горизонтом

1 рік, довірчим рівнем 99 %, враховуючи нормальний розподіл дохід-

ності факторів ризику. Необхідно порівняти результати роботи цих трейдерів на основі показника RAROC.

Припустимо, що ризику контрагента при укладанні угод “спот” на ринку FOREX немає, а державні короткострокові облігації країн- членів ЄС не підлягають ризику дефолту. Якщо розглядати операцій- ний ризик як неістотний, то єдиним видом ризику, який потребує резервування капіталу, є ринковий ризик (валютний та процентний ризики відповідно).

Для оцінки ринкового ризику скористаємося методом VaR, що розраховується дельта-нормальним методом з рівнем довіри 99 % за формулою:

VaR = k99% ?V ? s r , (2.12)

де k99 % – квантиль нормального розподілу порядку 0,99;

sr – річна волатильність дохідності;

V – обсяг позиції.

Підставляючи відповідні данні у формулу (2.12), отримаємо:

• для валютних операцій:

VaR1 = 2,33 • 10 млн. євро • 0,15 = 3,5 млн. євро.

• для операцій з державними облігаціями:

VaR2 = 2,33 • 1 млн. євро • 0,02 = 0,047 млн. євро.

Користуючись формулою (2.11), розрахуємо показник RAROC

для кожного трейдера:

RAROC1 = 1 млн. євро / 3,5 млн. євро • 100 % = 28,6 %. RAROC2 = 0,045 млн. євро / 0,047 млн. євро • 100 % = 95,7 %. Отже, незважаючи на менший обсяг прибутку в абсолютному

виразі, трейдер за облігаціями зміг забезпечити рентабельність ка-

піталу з урахуванням ризику майже в три з половиною рази вищу, ніж його колега на валютному ринку. Відповідно розмір матеріаль- ного заохочення для цих трейдерів повинен бути встановлений про- порційно отриманим показникам RAROC. До речі, запровадження у західних банках систем розрахунку матеріального заохочення на ба- зі показників ефективності з урахуванням ризику дуже часто при- зводило до конфліктів та непорозумінь між трейдерами та їхнім ке- рівництвом.

Отже, системи і методи аналізу прибутку – це важлива складова частина механізму управління ним. Аналіз прибутку являє собою процес дослідження умов і результатів його формування та викорис- тання з метою виявлення резервів подальшого підвищення ефектив- ності управління ним.

У ході аналізу прибутку використовуються різноманітні системи та методи, основними з яких є: вертикальний аналіз, горизонтальний аналіз, порівняльний аналіз, коефіцієнтний аналіз, інтегральний ана- ліз. Найбільше значення в ході аналізу прибутку мають коефіцієнтний та факторний методи аналізу.